ПОВСТАНСЬКИЙ ФОЛЬКЛОР

---------------------------

1) ДЕКЛЯРАЦІЯ УКРАЇНСЬКОГО ПЕРЦЯ

Коментар: Стилізація так званого "листа запорожців до турецького султана". Опубліковано "Українським перцем" у листопаді 1943 р. Чи мав успіх у німців - нам невідомо, але у таборі червоних партизанів, попри антисталінські інсинуації, викликав захват і навіть породив епігонів. Так званий "ответ партизана Ивана Гитлеру" (під керівництвом редактора газети "Полесская Правда" тов. Ердмана) на німецьку листівку, датовану груднем 1943 р., хронологічно є пізнішим документом і за формою наслідує упівську творчість, але з московським акцентом. Відчуйте різницю: "Ответ партизана Ивана Гитлеру".

2) КОЛОМИЙКИ

3) ПІСНЯ ПРО СТАЛІНА

4) "УКРАЇНСЬКИЙ ПЕРЕЦЬ"

Листопад 1943: http://www.geocities.com/dir88de/bibl_ukrayinarus/up43.html
Вересень 1944: http://www.geocities.com/dir88de/bibl_ukrayinarus/up44.html
Березень 1945: http://www.geocities.com/dir88de/bibl_ukrayinarus/up45.html

5) ПІСНІ ОУН-УПА

http://poetry.uazone.net/upa

АНТИПОВСТАНСЬКИЙ ФОЛЬКЛОР

--------------------------------

У цьому розділі, своєрідному куточку Ярослава Галана, ми зібрали деякі веселі тексти, що ілюструють, як відбилася повстанська тематика на свідомості пересічного совєтського громадянина. Фольклорними вони є лише умовно, оскільки не виникає жодних сумнівів в тому, що над образом "кривавого бендерівця" свого часу добряче попрацювали відповідні органи.

Справа Галана виявилася напрочуд живучою завдяки тому, що у СССР не існувало такого жанру, як роман жахів. Отже, послідовники Галана сублімували і за інерцією продовжують сублімувати свої садистські фантазії у ідеологічно коректній і "дозволеній" режимом формі так званій "антифашистської публіцистики", однією з найяскравіших форм якої саме і є відомі страшилки про бандерівців. Деякі смачні приклади цього жанру представлені в нашій поки що невеличкій колекції, яка, сподіваємося, буде збагачуватися новими шедеврами.

1) "Они поедали живые сердца…" (интервью со свидетелем ритуальной антропофагии Л.Зайцевым)

2) "Нарубите ей свинины!…" (из памфлета Ярослава Галана "Чему нет названия")

3) "Варили заживо пленных и переплюнули Майкопскую негроидную цивилизацию…"

4) "Замордовали русскую Царь-рыбу…" (из книги Виктора Астафьева "Царь-рыба")

5) "Как бревно… пилой на козлах… распилили" (из книги Анатолия Иванова "Вечный зов")

6) "Битва русских атлантов против лесных ратей мутантов" (из книги "Битва за небеса")

Промовиста ілюстрація до так званого «примирення ветеранів», 2006 рік: «Руководитель Союза советских офицеров показал дули, сидя на памятнике воинам УПА»

Не слід дивуватися, що антибандерівська пропаганда, доведена до маразму відомою ретельністю ідеологів, мала наслідком сплеск народної творчості, що відбився головним чином у широко розповсюдженому жанрі "анекдотів про бандерівців", основним змістом яких є садистські екзекуції надзвичайно підступних і кровожерливих персонажів над традиційними "жидомоскалями", сповнені дотепності, винахідливості і чорного гумору. Пародійність сюжетів цих анекдотів по відношенню до змісту офіційної пропаганди кидається у вічі. Саме так народні маси реагують зазвичай на надлишок активності влади на ідеологічному фронті.

Цікаво також відзначити певний перегук анекдотів про бандерівців з не менш популярним жанром "садистських стішков" (які в свою чергу виникли як агресивна і цинічна реакція на офіційну пропаганду "передового" совєтського способу життя і надмірну експлуатацію низки популярних совєтських міфосюжетів - напр., героїка громадянської війни чи партизанського спротиву):

Маленький мальчик по речке плывет
Старый Силантий берет пулемет
Громкие выстрелы, всплески и крик
"Прям как Чапаев!" - подумал старик.

Cидят в зeмлянке пaртизaны,
Из пeчки вьeтся чeрный дым.
"Taк cдвинeм жe, друзья, cтaкaны,-
Cгoрeл прeдaтeль Никoдим!"

ДИВ. ТАКОЖ:

Игорь Лосев: Феномен бандерофобии в русском сознании

Ігор Лосєв: Явище "бандерофобії" в російській свідомості

(увага: попри певну схожість заголовків, статті - не тотожні)

ОСТАННІЙ БІЙ УПА

---------------------

Останній бій УПА відбувся 14 квітня 1960 року на Тернопільщині в лісі на території Підгаєцького району за кілька кілометрів від хутора Лози (сусіднього Бережанського р-ну). Його дала партизанська група у складі трьох підпільників: Петра Пасічного - члена Подільського окружного проводу ОУН, досвідченого командира і радиста, його дружини Марійки Пальчак, котрі займались партизанською діяльністю ще з часів заснування УПА у 1943 році, та молодого 22-річного бойовика Олега Цетнарського.

Останньою акцією цієї боївки УПА була ліквідація оперуповноваженого бережанського відділу КГБ 11 жовтня 1959 року. Дотепер вважається, що це була остання жертва українських повстанців. Кагебісти полювали за групою не один рік, але не могли Члени останньої повстанської боївки: командир Петро Пасічний, Марійка Пальчак, Олег Цетнарський. вистежити місце її перебування, заховане густим бережанським лісом і непрохідними дорогами... Лише 14 квітня 1960 року, у страсний четвер, оперативний групі Тернопільського УКГБ вдалося знайти район розташування повстанської боївки. Туди прибули аж 45 авт та понад півтисячі солдатів - трьом українським повстанцям протистояла ціла армія, яка оточила упівців щільним кільцем. Коли повстанці, вийшовши з криївки, рухалися у напрямку хутора Лози, вони потрапили у засідку кагебістів. І хоча солдати мали завдання схопити підпільників живими, ті завзято боронилися. Військові почали зазнавати людських втрат й отримали команду стріляти.

Олег Цетнарський та Петро Пасічний загинули, а Марійку Пальчак поранили у руки. Вона двічі стрілялася, щоби не потрапити в полон, і пустила собі кулю в скроню, але куля застрягла в черепі. Урочисті заходи під час встановлення пам'ятного хреста на місці останнього бою. Репортаж ТСН, 1+1. Згодом Марійку схопили й вилікували в тюрмі, щоби засудити показовим судом до 15-річного ув'язнення, враховуючи те, що під час бою вона важко поранила одного із ворогів. Після повного відбуття присуду в мордовських таборах Пальчак повернулася до рідного села Шумляни, де мешкала в рідної сестри. Померла вже за часів незалежності.

Жертвами репресій стали й родичі М. Пальчак. А вагітня дружина Олега Цетнарського - Ольга (молоде подружжя прожило разом тільки один рік), яка знала про перебування чоловіка в лісі, через погрози кагебістів на допитах забрати сина, змушена була сказати, що чоловік її покинув, а згодом навіть поміняла прізвище.

Де знаходиться криївка, в якій так довго переховувалися останні упівці, досі невідомо...

21 жовтня 2007 року на місці їхнього бою, знайденому за допомогою очевидців, встановлено пам'ятний дубовий хрест й відбулися урочисті заходи за участю ветеранів УПА, представників райдержадмінстрацій та патріотичної громадськості. Учасників останнього бою нагороджено відзнакою Президента - медаллю "До 100-річчя з Дня народження Романа Шухевича". Посмертно.

...

P.S. Легенда навколо останнього бою УПА:

У статті Валентина Мороза "Шістдесяті роки в Україні", опублікованій журналом "Всесвіт" ще в 1990 році, між іншим згадується тема останнього бою УПА:

"... Після розбиття органами НКВД масової мережі ОУН-УПА окремі законспіровані групи ще довго були діяльними. В усякому разі, дослідник зробив би помилку, якби не помітив того факту, що на початку 50-х років підпілля ОУН-УПА ще діяло, хоч і в фінальних, прикінцевих формах. Навіть окремі совітські публікації 70-х років визнали це. Так, 1963 року коло Бережан (Тернопільщина) відбувся бій групи українських підпільників із загоном КДБ. (Автор даних рядків знає про це особисто, «з перших рук», від функціонерів обласних партійних установ Тернопільщини. Інформація про цю подію стала широко відомою в Галичині). Цікаво, що керівник групи з шести підпільників перебував на нелегальному становищі з 1940 року. Двоє з членів прийшли до групи під час угорської революції 1956-го, коли в Західній Україні зринули сподівання, що «почнеться і в нас». Викриті й оточені загоном КДБ, всі підпільники застрелилися. Факт, що ще у 1963 році існувала добре законспірована група, яка жила законами часів УПА (для члена УПА був обов'язковим наказ не здаватися в полон), свідчить про глибоке коріння повоєнного підпілля [...] Лише майбутній дослідник, отримавши доступ до архівів КДБ, зможе намалювати картину реальної активності ОУН-УПА у 50-і роки і реальну дату припинення цієї активності". (див. Розділ ІІ: "Перехідні" групи)

ОСТАННІЙ ПОВСТАНЕЦЬ

------------------------

Осередки підпілля діяли в деяких місцевостях до 1960-х років, окремі повстанці, для яких свобода була дорожча, ніж життя, переховувалися й довше — до 80-х рр. Найдовше уникав арешту надрайонний провідник ОУН Збаражчини Ілля Оберишин — "Стецько", "Кобзар", "Охрім". Він побачив свою мрію — незалежну Україну.

З інтерв'ю Іллі Оберишина газеті "Независимость" від 9 травня 1997 року:

Ілля Оберишин, світлина студентських часів.

"У 1951 році друзі мої загинули. Я залишився сам, без будь-яких зв'язків. Ходив на запасні пункти зустрічей — але й там ніхто не з'являвся, і там усі загинули. І тоді я вирішив піти у глибоке підпілля. Порвав усі зв'язки з цивільними людьми, з якими був зв'язаний під час визвольної боротьби. Зберіг зв'язки лише з тими з них, кому довіряв на сто відсотків. Таких було п'ятеро. Одному з них порадив вступити до компартії. Його обрали головою колгоспу. Невдовзі він став передовим господарником області, орденоносцем, а там і членом обкому партії. Такі люди, як він, підтримували мене матеріально, за що я їм глибоко вдячний і сьогодні.

Сорок років я не спав у ліжку. Постійно кочував з місця на місце. В області нема такого села, де би я не ховався. Влітку в селянському одязі — на базарах Тернополя, а взимку — де доведеться, в основному на горищах, у соломі. Адже до хати не можна було заходити ні до кого — там з'явилися зяті, невістки, онуки... Вважаю своїм вдалим тактичним ходом і те, що протягом 48-ми років підпілля я не підтримував жодних зв'язків з родичами, не з'являвся у своєму селі, краї.

У п'ятдесятих роках чекісти почали посилено розшукувати мене. Моїх родичів часто арештовували, тягали на допити. Але вони нічого не знали про мене. Уже в сімдесятих мене шукали навіть по концтаборах, у країнах Західної Європи й Америки. Але — даремно. А я хотів на зло їм жити якнайдовше — нехай шукають... Вони нюхом чули, що я живий, і не припиняли пошуки до останніх днів існування КГБ.

Та як лише 3 грудня 1991 року в першому випуску новин по радіо почув результати українського референдуму — зрозумів, що не їх величезна сила, а я, одинокий, змучений — переміг. Перемогли мої товариші, які віддали життя за Україну.

Прийшов до Тернопільської крайової організації Руху і представився. Там на мене подивилися як на того, що повернувся з того світу..."

ІНШІ КОРИСНІ МАТЕРІАЛИ ДО ІСТОРІЇ ОУН-УПА

----------------------------------------------------

З ІСТОРІЇ МУЗЕЮ ВИЗВОЛЬНИХ ЗМАГАНЬ ПРИКАРПАТСЬКОГО КРАЮ

http://memorial.kiev.ua/content/view/80/30/

УКРАЇНСЬКІ ВІЙСЬКОВИКИ В МІНІАТЮРІ (УПА)

http://ov.ottawa-litopys.org/voyaky/upa1.htm

ЕКСПЕДИЦІЯ В РАЙОН УРОЧИЩА ГУРБИ

http://znakhidka.narod.ru/htm/gurby.htm

ГРУБЕШІВСЬКА ОПЕРАЦІЯ

Євген Штендера: Звіт з акції на місто Грубешів
Євген Штендера: Друже командир!
Євген Штендера: Випис з листа "Нерва"
Мирослав Онишкевич: Опис акції на місто Грубешів у кінці травня 1946
Всеволод Пшепюрський ("Ікар"): Наскок на Грубешів, відступ і поворот
Всеволод Пшепюрський ("Ікар"): Що мені відомо про вислід акції на Грубешів
Степан Приступа ("Давид"): Опис грубешівського бою

ЛЬВІВСЬКІ ПЕЧАТКИ 1941 РОКУ ЯК ПАМ'ЯТКИ УКРАЇНСЬКОГО ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ

http://www.heritage.com.ua/istorija/doslidzhennja/DzyubLvivPech/DzyubLvivPech01.htm

ПЕТРО РЯБЧЕНКО: НЕПОВТОРНІ УКРАЇНСЬКІ БОФОНИ

http://www.art.lutsk.ua/art/groshi/tkt1.html

ПАНТЕЛЕЙМОН ВАСИЛЕВСЬКИЙ-“ВІРНИЙ”: “БОФОНИ” НАЗИВАЛИ ПОВСТАНСЬКИМИ ГРОШИМА...

http://www.art.lutsk.ua/art/groshi/tkt2.html

ВАСИЛЬ ВЕЧЕРСЬКИЙ: РОЛЬ УПА В ПЕРЕМОЗІ В'ЄТНАМСЬКОГО НАРОДУ

http://www.geocities.com/nezboryma_nacia/1/vietnam.html

КЛАСИЧНІ ПРАЦІ:

Степан Бандера: Перспективи Української Революції
Улас Самчук: Нарід чи чернь
Юрій Липа: Призначення України
Дмитро Донцов: Націоналізм
Микола Сціборський: Націократія
Михайло Колодзінський: Українська воєнна доктрина
Ярослав Стецько: За творців нової дійсности
Дмитро Мирон-"Орлик": Ідея і Чин України
Микола Міхновський: Самостійна Україна