Едуард Дубовик

ОУН НА ПІВДНІ УКРАЇНИ В 1941-1944 рр.

Події, що відбувалися на Півдні України і, зокрема, на Херсонщині під час Великої Вітчизняної війни, загальновідомі. їм присвячена значна кількість наукових та художньо-публіцистичних праць. Але, на жаль, не всі факти і явища того часу знайшли відображення у літературі. Тому в даній статті, яка не претендує на повноту поданого матеріалу та істину в останній інстанції, робиться спроба додати ще один штрих до картини буремних воєнних років.

Відомо, що напередодні Вітчизняної війни були створені і таємно підготовлені похідні групи ОУН, які з початку бойових дій поступово проникали в Україну. У їх складі налічувалося від трьох до п'яти тисяч осіб. Вони були розділені на три великі групи: "Північ", "Центр" і "Південь".

Кожна з них складалася з числених оперативних загонів по 7-12 осіб. Група "Північ" мала на меті досягти м.Києва, група "Центр" - м.Харкова, а група "Південь" - м.Одеси та Криму.1 Основне завдання їх полягало у створенні на місцях адміністративних органів української влади.

На Півдні України українське підпілля було досить потужним. Його започаткувала Південна похідна група, яка нараховувала близько однієї тисячі осіб.2 Підпільні організації існували в усіх обласних центрах та більшості районів. Певне уявлення про діяльність місцевих груп ОУН на Півдні України дають спогади В.Т.Бойка. Він був членом націоналістичного гуртка, що існував у 1941 р. у с. Нововоронцовці на Херсонщині.3 Підпільні осередки були доволі міцні, інколи вони мали в розпорядженні навіть власні друкарні. Видавалася нелегальна преса: в Одесі - газета "Чорноморський вісник", в Дніпропетровську - "Вісті". Відомі випадки, коли в цих друкарнях видавалася література для Західної України. Наприклад, в Одесі на початку 1943 р. були надруковані листівки грузинською і вірменською нювами із закликом до представників цих народів приєднуватися до УПА і вести боротьбу з окупантами.4 В 1942 р. в Одеському університеті на факультеті літератури існував нелегальний гурток української Молоді, пов'язаний з ОУН.5 Члени ОУН, намагаючись організувати місцеві адмінистративніі органи, вважали, що таким чином вони створюють фундамент власної державності. 30 червня 1941 р. члени ОУН Бандери (далі - ОУН(Б)) проголосили Акт відновлення Української держави. У відповідь нацисти розпочали репресії проти націоналістів. В результаті більшість оунівців перейшла на нелегальне становище і почала боротьбу з окупаційним режимом. Не маючи достатніх сил, засобів і коштів для негайної збройної боротьби, ОУН вдалася до антинімецької агітації серед населення України. В одному з німецьких рапортів від 15 вересня 1941 р. підкреслювалося, що діяльність ОУН(Б) стає все більш шкідливою. "Ця група, - говорилося в донесенні, - пропагує національні політичні ідеї, які становлять гостру небезпеку для німецьких інтересів сьогодні і в майбутньому".6 15 вересня 1941 р. було проведено перші масові арешти членів ОУН(Б) по всій окупованій Україні. Починаючи з врюго часу репресії проти ОУН(Б) стали систематичними.

На Півдні України арешти націоналістів розпочалися з першої половини жовтня 1941 р. Тоді у м.Миколаєві було заарештовано 16 членів ОУН(Б), які належали до похідної групи. Подальше розслідування привело до нових арештів у місті, причому німці перехопили важливі документи про структуру організації, її завдання, псевдоніми керівників, підпільні видання антинімецького змісту. Чотирьох заарештованих було страчено. В той же період у Херсоні було Заарештовано інших членів цієї організації, четверо з яких були, страчені.7 На території Криму в Джанкої гестапівці стратили членів ОУН Любака, Бардахівського і Ваньковича.

Агентурні дані та перехоплені у Миколаєві документи привели представників окупаційної влади до висновку про необхідність посилення каральних акцій щодо ОУН(Б). 25 листопада 1941 р. айнзацкоманда Ц/5, що дислокувалася в Києві, віддала усім постам поліції безпеки і СД, розташованим на Україні, наказ такого змісту: "Незаперечно встановлено, що рух Бандери готує повстання в Рейхскомісаріаті Україна, мета якого створення незалежної України. Всі активісти руху Бандери мають бути негайно арештовані і після ґрунтовного допиту таємно знищені як грабіжники".9

Тим часом націоналістичний рух на південноукраїнських землях розгортався дедалі ширше. За даними німецьких органів на 31 грудня 1941 р. шість похідних груп ОУН(Б), кожна з яких складалася з шести осіб, намагалися утворити в Криму підпільну мережу. Один з членів такої групи був заарештований по дорозі до Сімферополя.10

Активно діяли члени ОУН(Б) в Херсоні. Під прикриттям діяльності загонів самооборони, дозволених окупаційною владою, вони проводили збори з метою пропаганди програми ОУН, на які збиралося до двох тисяч осіб. Прихильники ОУН(Б) гуртувалися навколо командира самооборони на ім'я "Конрад". Вони мали зв'язок з іншою групою, що діяла в муніципальній адміністрації Херсона. Керував нею заступник мера Гриць. До середини січня 1942 р. обидві групи були заарештовані.12 12 серпня того ж року в Херсоні було заарештовано ще вісім осіб, запідозрених у приналежності до українського підпілля.11 У той же період у Миколаєві заарештували чотирьох членів ОУН(Б), що частково належали до служби порядку муніципалітету. У листопаді в Херсоні і Миколаєві відбулися повторні арешти.13

За даними, відомими на сьогодні, останні арешти членів ОУН(Б) на Півдні України відбулися у Миколаєві у березні 1943 р.14 Діяльність ОУН у Криму ще продовжувалася у червні-липні 1943 р. На жаль, на цьому свідчення обриваються, що говорить про необхідність подальшого вивчення даної теми. Не дивлячись на уривковість наведених вище фактів сподіваємось, що неупереджений читач належно їх оцінить і зробить відповідні висновки.

із книги Едуарда Дубовика "Останній сталінський удар"

------------------------------------------------------------------------

[1] Косик В. Україна і Німеччина у Другій світовій війні. - Париж - Нью-Иорк - Львів, 1993. - с. 113.

[2] Історія Українського війська. - К., 1991, - с. 51.

[3] Забуттю не підлягає. Нариси. Спогади. Оповідання. - Херсон. 1994, - с. 88-89.

[4] Історія Українського війська, - с. 51, 53.

[5] Коваль М.В., Кульчицький С.В., Курносов Ю.О. Історія України. - К., 1992, - с. 434.

[6] Косик В., вказ. праця. - с. 529.

[7] Там же. - с. 191.

[8] Лебедь М. УПА. Українська повстанська армія. Її генеза, ріст і дії у визвольній боротьбі українського Народу за Українську Самостійну Соборну Державу. Частина I. Німецька окупація України. - Дрогобич, 1993. - с. 33.

[9] Косик В., вказ. праця. - с. 550.

[10] Там же.

[11] Там же. - с. 551.

[12] Там же. - с. 243.

[13] Там же. - с. 578-579, 588.

[14] Там же. - с. 320.