Лесь Гарматний

ОСОБИСТА ЗУСТРІЧ З ПОЛКОВНИКОМ УПА ВАСИЛЕМ ГАЛАСОЮ-"ОРЛАНОМ"

- Як постала УПА?

- Днем створення УПА вважається 14 жовтня 1942 року. Це символічний день - козацьке свято Покрови, що святкували запорожці. Боротьба УПА була обумовлена тим, що український народ опинився у бездержавному стані, тобто перебував під владою чотирьох окупантів. Галичину захопила Польща, Карпатську Україну - Чехословаччина, Буковина опинилася в руках румунів, Велика Україна, як ми тоді називали центральні та східні терени, перебувала під большевицькою окупацією. Інакше цей режим ми не називали. Навіть якби це був просто комуністичний режим, то не було б організовано українського Голодомору, підчас якого померли 8 млн. селян.

Полковник УПА Василь Галаса ("Зенон", "Орлан"). 1942 р.

Після програних визвольних змагань українського народу в 1917-21 роках, ми, тогочасна молодь, зрозуміли - за державу треба боротися. До часу як виникла УПА, ми боролись підпільними методами в ОУН, яку тоді очолював Евген Коновалець. Боролися нелеґальним методом, бо леґальним - це було просто неможливо. Ось приклад - в польському парляменті були представники від Українського Народнього Демократичного Об'єднання (УНДО) - офіційно зареєстрованої партії, але ця українська делеґація була лише показовою. Представники не могли забезпечити навіть культурних і релігійних прав українців. Ну а підчас совєцької окупації внутрішньо-політичний утиск став ще сильніше. Совєти заборонили навіть те, що дозволяли поляки. Були скасовані всі українські партії взагалі. Навіть керівники комуністичної партії України були розстрілянi або самі пустили собі кулю в голову як Скрипник чи Хвильовий. Тому про леґальну боротьбу не було й мови.

- Як вдалось побудувати підпільну мережу?

- Структура націоналістичного підпілля складалася таким чином: в селах і містах були організовані так звані "трійки" та "п'ятірки", які разом складалися в станиці, далі - в райони, повіти і краї. Прізвищами ми не послуговувались, лише псевдами. Така конспіративна організація дозволяла нам виховувати молодь в патріотичному дусі.

Ми розуміли що не могли відразу побороти в підпіллі всіх чотирьох окупантів, треба було спочатку відродити в українському народі бажання мати свою державу.

- Скажіть, пане Василю, чому УПА була постала саме на Волині?

УПА як армія, звичайно постала пізніше, як я вже казав, 14 жовтня 1942 року.

Чому саме на Волині та Поліссі? Тому що в "Райхскомісаріяті Україна", до якого німці долучили північні й центральні українські землі, нацисти поводились особливо жорстоко. І ці жорсткі умови німецької окупації які мали готувати ґрунт для перетворення земель у німецьку колонію, дали умови для створення української народної армії.

- В Галичині не було таких репресій як у східній та центральній Україні?

В Галичині справді був трохи легший режим, але вже після проголошення ОУН 30 червня 1941 року "Акту про відновлення української державности", німці розкрили перед нами карти. Вони виразно показали що були ворогами. Відразу ж після проголошення, українських націоналістів розстрілювали і засилали у концтабір як Ярослава Стецька та Степана Бандеру.

- Кажуть що УПА випустила свої грошові знаки...

То не були грошові знаки, то були посвідки, які ми практикували, коли йшли рейдами на інші країни. Наприклад, коли ішли через Чехію та Словаччину - у нас були чеські крони. Але коли грошей не вистачало - то людям, що нам допомагали, ми видавали такі посвідки, якщо не вистачало крон - "Дякуємо вам за пожертву, майбутня українська самостійна держава компенсує вам в її розмірі".

Це з психологічного погляду пом'якшувало насторожене сприйняття повстанців місцевим населенням.

- Чи то правда, що за 15 провин вояка УПА безапеляційно розстрілювали?

Ні, це не правда. Звичайно були випадки. Наприклад - заснув на варті, охороняючи сон інших. Але тут вже все залежало від командира. За провину у нас була введена "кара буками", як ми її називали. Суворо заборонено було вживання алкоголю.

- Які стосунки у вас були з Червоною армією?

Я б не сказав, що стосунки були контактно дружні, але наше ставлення до Червоної Армії було обумовлено тим що там знаходяться наші брати-українці. Коли ЧА переходила фронт через наші терени, ми вели пропаґандивну роботу. Ми надрукували власними силами тисячі листівок.

Ми зверталися до солдатів українською та російською мовою: "Ви правильно робите, що гоните наших ворогів, німецьких окупантів, з нашої рідної землі, але памятайте, що як повернетесь, то на вас чекає нова неволя. Коли закінчите війну з Гітлером - повертайте зброю проти Сталіна."

Багато наших ворогів кажуть що ми, мовляв, "стріляли червоноармійцям в спину" - цього не було. Навіть просто з людських міркувань. (Щодо стріляння у червоноармійську спину - згадайте "Заградительные отряды" НКВД).

- Чув що в УПА переходили червоноармійці. чи багато було таких випадків?

- Я не можу сказати, що було багато. Але звичайно що були. На Закерзонні (зараз у складі Польщі), де я воював, був заступник командира відтинку Петро Москаленко, псевдо "Байда" - колишній офіцер Червоної Армії. Він організував сотню з одних лише східніх українців. З цієї сотнею воював в Карпатах, а захворівши на легені, перейшов у легші умови на Закерзоння (поляки тоді ще не навчилися воювати з партизанами), там він і був призначений заступником командира відтинку Василя Мізерного-"Рена".

Також зі мною був викладач київського університету, його псевдо було "Професор", були брат і сестра з Полтавщини. Це ті люди, що були зі мною - це десятки й сотні східніх українців, що долучилися до боротьби ОУН і УПА.

- Розкажіть про національні відділи в УПА інших народів...

Наша політична концепція зводилась до того, що українці самі не спроможні побороти совєцький режим. Треба було мобілізувати всі поневолені большевицькою Москвою народи. Ми створювали національні відділи з тих, що тікали від німецьких репресій, з німецького полону. Національні відділи в УПА мали і узбеки, і азербайджанці, і грузини, і казахи, і вірмени, навіть киргизи. З приходом Червоної армії їх було відправлено на свої землі боротися за свої самостійні соборні держави.

Ще треба сказати, що на тій же Волині проходила "Конференція поневолених Москвою народів", представники яких вже мали у складі УПА свої національні відділи. Матеріяли публікували в журналі "Наш Фронт" - там були сторінки різними мовами - білоруською, російською, грузинською, тощо.

Пізніше був створений "Антибольшевицький Бльок Народів" (АБН), куди входило 17 народів СССР. АБН існує навіть і досі.

- Питання від слухача: "От у нас є зараз українська держава, нещодавна святкували 10 річницю незалежности. А як ви ставитесь до сучасної України - Чи це справді та держава, за яку ви боролись?"

- Ну, по перше, звичайно я не задоволений таким станом речей, що досі наша боротьба офіційно ще не визнана українським законом. Навіть за совєцькими даними число людей що воювали в УПА та допомагали, складає півмільйону. Такого ж нема в історії будь-якого народу, щоб не визнавали людей, які боролись за свою державу.

УПА навіть досі не визнано воюючою стороною. Трохи дивне таке визначення - що значить "воююча сторона"?

Але, незалежно від того, що українська влада нас не визнає, ми продовжуємо працювати над відродженням національної свідомости і української консолідації. Українська держава існує - її визнав цілий світ. Ми не закреслюємо існування української державности - вона є і вона буде. Немає тільки тих законів, що робили б цю державу народньою і справедливою. Тому що, як ви самі знаєте, незадовільні економічні умови виникли через те, що люди, які були при владі, не зуміли організувати державне життя так, як спромоглися інші народи - наприклад та ж Прибалтика. Але, продовжую, - треба працювати над відродженням національної свідомости, виробляти дійову позицію серед молоді, щоби цю державу втримати, закріпити, зміцнити і зробити її такою, якою ми хочемо її зробити для наших дітей, онуків, і правнуків.

- На яких засадах мала бути побудована українська держава?

- До 1943 року (до великого Збору, або як зараз називають - "з'їзду"), програма не була чітко і докладно випрацьована, як після створення УГВР. До того ж часу ми ще не мали досвіду, не зустрілись із основним масивом Східньої Україіни, як це сталось після 1941 року, коли на схід пішли Похідні Групи ОУН, і будували клітини ОУН у східніх областях. Зустрівшись з людьми Східньої України, ми зрозуміли, що треба опрацювати соціяльні питання, даючи їм належну оцінку. Тому що ми вже маємо сумнозвісний досвід, коли у 1917 році ті соціяльні питання не зуміли як слід використати і їх собі на озброєння взяли большевики, які закликали до петлюрівської армії, мовляв, ідіть і кидайте зброю - беріть землю, бо потім на вас не вистачить.

Щодо засад майбутньої держави, зазначених у Конституції УГВР.

По перше, держава будувалась із демократичним ладом. Ми знаємо, що особиста диктатура може, в процесі своєї дії, здеформувати багато питань. Приклади - хоч би й ті ж Гітлер та Сталін. Тому навіть ОУН перейшла замість одноособового верховного керівництва на триособове. Створили Бюро Проводу ОУН, яке очолив Роман Шухевич. Також у склад Бюра входили Дмитро Маївський та волиняк Ростислав Волошин.

Такий же принцип вживався і в УГВР. Президентом був Кирило Осьмак, киянин. Йосип Позичанюк, соціял-демократичних поглядів людина з Вiнничини, з західніх областей представник УНДО - Василь Мудрий.

До того як створити УГВР, було опрацьовано різні ґрунтовні питання, в тому числі й економічні, як селянське або, як ще називають зараз, - земельне.

В проекті відзначалось, що ми - проти експлуатаційної системи колгоспів. Але ми даємо це на вирішення самим селянам - чи захочуть вони працювати індивідуально, чи захочуть створювати земельні кооперативи. Але без примусової праці, тієї стахановщини, жорсткого режиму, коли людям не давали на руки паспорту. А вільні селянські кооперативи звичайно передбачались, тільки повторюю, це питання віддавалось на розв'язування самим селянам.

Далі - восьмигодинний робочий день, безплатна освіта, безплатне медичне обслуговування. Тобто мали бути створеними всі умови для повноцінного життя українського народу, як в інших цивілізованих країнах світу.

Ми, борючись за українську державу, не вигадували чогось такого, що в світі немає. Ми боролись за реалізацію свого права на самовизначення. Ми боролись за свою державу. Наприклад після світової війни і в Азії і в Африці майже не лишилось жодної колонії. Всі стали незалежними державами. Коли створювалась ООН у 1947 році, в світі було біля 50 держав, а сьогодні - 186. Це приклад, який доводить, що ми, борючись за українську державу, робили те саме, що роблять всі народи світу.