Євген Горбуров

ПІДПІЛЬНИЙ І ПАРТИЗАНСЬКИЙ РУХ НА ТЕРИТОРІЇ
МИКОЛАЇВЩИНИ В РОКИ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ

ОУН НА МИКОЛАЇВЩИНІ

На території області окрім радянського підпілля діяли і підпільні організації ОУН, але їх акції тривалий час замовчувались, а якщо й висвітлювались, то тільки як "ворожа діяльність українських буржуазних націоналістів". Але факти - річ уперта.

З приходом на українську землю Другої світової війни на території Миколаївщини було вирішено створити розгалужену мережу підпілля, яке б стояло на засадах ОУН.

ОУН на Миколаївщині являла собою організацію, головною метою якої стала боротьба проти німецьких та радянських загарбників. Сьогодні відомості щодо ОУН на Миколаївщині можна знайти лише у карних справах її учасників, а живих свідків майже не лишилось. Однак навіть на даних з цих джерел можна вибудувати доволі цілісну картину такого явища в історії Миколаївщини, як діяльність у нашому краї ОУН у роки війни.

Прибувши на заплановані місця, члени похідних груп жили легально, працюючи в окупаційних установах, або - нелегально.

Наприкінці серпня 1941 року миколаївська підгрупа ОУН дісталася Нової Одеси, де її учасники провели сільські збори. Через кілька днів Бучацький і Чернов за пропозицією Якобчука йдуть з Нової Одеси у Соляні, де похідна група з 15 чоловік квартирувала. Там відбулося знайомство з керівниками Мацілинським і Мартинцем.

Ось, що свідчив на допиті в Миколаївському управлінні КДБ у 1944 році член ОУН Бучацький: "Десь 31 серпня 1941 р., разом з групою західняків, ми пішли у Миколаїв. Пішли не всі, а тільки 8 чоловік, інші залишилися у Соляних. У Миколаєві західняки почали займатися розгалужуванням підпілля, але вже тоді багато зробили мельниківці".

У вересні 1941 р. Місікевич запропонував: організувати при управі комітет допомоги. Завдання комітету - допомога військовополоненим, пораненим, інвалідам, дітям з незаможних родин. За сумісництвом комітет запропонували очолити В. Дорохольській. Це стало основою її легальної діяльності.

Поступово комітет налагодив зв'язки з табором військовополонених. Офіційно з табору після кожного етапу в комітет надходили списки прибулих. Їх друкували і вивішували коло управи, де завжди збирався натовп. Родичам надавали побачення. Після отримання характеристик комітет звертався до військової влади, і полонених звільняли. У серпні 1942р. звільнено 38 чол., незабаром - ще 40. Такі звільнення тривали до жовтня 1943р.

Провідником обласного проводу виступив Яворський, псевдо "Директор". Це був професіонал ОУН. У свій час багато їздив по Європі, досконало володів 6 мовами: італійською, французькою, німецькою, румунською, українською, польською.

"Директор" тримав зв'язок з Одеським обласним проводом ОУН, куди часто виїжджав. Через Одесу надходили завдання та вказівки з центрального проводу ОУН в Україні. "Директор" займався питаннями матеріального забезпечення Миколаївського проводу ОУН, безпосередньо керував інформаційною мережею в області, яка мала на меті агітацію, поширення літератури серед населення, залучення нових членів в ОУН тощо.

Серед загальної інформаційної структури виділялась молодіжна, якою керував спочатку "Хвиля", а після його арешту СД у 1943 році - "Богдан". Відомо, що "Богдан" постійно роз'їжджав по області, бував у районах.
Існував такий важливий орган, як Служба безпеки. СБ обласного проводу мала районні та сільські осередки, добувала зброю для членів ОУН, а також відправляла в УПА важку зброю; автомати, карабіни, гранати. СБ ОУН вела боротьбу з агентами німецьких каральних органів (СС, гестапо, СД), яких знищила близько 20 чоловік, вела боротьбу проти радянського підпілля та інше. Керував СБ "Роман", який мав заступника - "Андрія" (Ковалівський Іван Петрович), що керував інформаційною мережею СБ.

Найбільш масові організації ОУН діяли в селах Піски та Костянтинівка. В с. Піски провідником був Яковлєв Олександр, існувало жіноче крило, яким керувала Волович Валентина Іванівна. В с. Костянтинівка - Ткаченко Микола. В с. Горожино - Богашов В'ячеслав Олександрович.

Загалом обласна організація ОУН Миколаївщини охоплювала близько 179 членів, але ця цифра далеко не повна.

Миколаївська ОУН організувалась у березні-квітні 1942 року і припинила існування після масових арештів та розстрілів німецькими військами та каральними радянського органами після звільнення Миколаєва від фашистів. ОУН була політичною партією, яка займалась підпільною діяльністю, не вступала у відкриті бої з окупантами. Майже всі члени ОУН були озброєні, при зіткненнях їх із німцями виникали невеликі збройні сутички. Так, для звільнення "Бориса", якого було заарештовано, "Андрій" та "Максим" убили одного та поранили іншого офіцера, які вели "Бориса" до в'язниці. Інший випадок: під час раптового нальоту поліцая та старости в одну з хат у с. Піски, де проходили збори оунівців, поліцая було вбито, староста в сутичці зник, а всі безпечно розійшлися.

Підпілля активно діяло: проводили агітацію, читали листи, книжки (Січинського - "Чужинці про Україну"; п'єсу М. Куліша "Мина Мазайло"), брошури, розповідали про Симона Петлюру, про ОУН, УПА, про Крути, голодомор 33-го, ліквідували агентів, крали зброю, провізію, псували робоче обладнання, що використовувалось німцями, та інше.

Доля миколаївських оунівців, як і ОУН на Миколаївщині взагалі, трагічна. Спочатку німці, намацуючи слабкі місця конспірації жорстокими допитами, виходили на членів ОУН. Були вбиті "Директор", "Роман", "Тиміш" та багато інших. Багатьох месників було відправлено у концтабори, але найбільше ОУН Миколаївщини постраждала від радянських служб безпеки: одразу після вигнання окупантів почалися масові арешти та розстріли. Жахливі, нелюдські тортури смершівців зломлювали молоді, виснажені, змучені душі.

Типова доля миколаївського патріота Сердеги ("Вогонь"), мешканця с. Піски. З приходом німців староста пропонує йому піти в поліцаї - відмова. У грудні 1942 року юнак вступає до ОУН. 14 вересня 1943 року - арешт, СД, тортури, допити - загальна тюрма - етап до концтабору "Бухенвальд", через місяць - концтабір "Добра", а звідти концтабір смертників "Берген", де 15 квітня 1945 року звільнений американськими військами, 29 травня 1945 року переданий Червоній Армії, 14 грудня 1945 року заарештований органами контррозвідки Червоної Армії. Допити 14-24 грудня, 4-5, 30 січня, 1-2, 5-6, 13 лютого 1946 року, по декілька разів на добу, - і хлопець зламався. Засуджений на 10 років. Помер в ув'язненні 18 березня 1954 року, у таборі в Комі АРСР.

Німецькі репресії кінця 1941 р. - початку 1942 р. проти українського націоналістичного підпілля зумовили подальшу долю членів Південної похідної групи ОУН. 3 січня 1942 р. Головна служба безпеки рейху (РСХА) почала висловлювати сильне занепокоєння радикалізацією діяльності ОУН під проводом А. Мельника, зокрема її відділа в Рейхскомісаріаті "Україна". Окрім того, Служба безпеки (СД) довідалася, що в Миколаєві відбулось зближення ОУН-м та ОУН-б, і що обидві організації ставлять собі за мету "повну незалежність Української держави". Заарештований у грудні 1941 р. і засуджений до смертної кари О. Масінкевич чудом уникнув розстрілу. В. Баранецький, В. Малярчук, В. Антонюк, Д. Вершигора, Р. Шавло, А. Суховерський та ще кілька невідомих по імені членів групи фашисти розстріляли ще в 1941 р. Б. Сіренький, якому вдалося уникнути репресій і дійти до Дніпропетровська, загинув там від німецької кулі в 1943 р. З тих, кому вдалося перейти в Румунію, багатьох уже після закінчення війни було заарештовано радянською військовою розвідкою (О. Масінкевич, І. Григорович), лише дехто врятувався втечею на Захід.

Боротьба українських націоналістів проти німецьких окупантів у роки Другої світової війни залишається однією з найбільш недосліджених сторінок. У 1994-1995 рр. в архіві СБУ Миколаївської області знайдені справи про діяльність на території області молодіжної націоналістичної організації. В селі Піски Баштанського району діяла молодіжна підпільна організація ОУН-б, яка складалося з 25 юнаків і дівчат. У масштабах області відомі прізвища та псевдоніми більш ніж 200 чоловік, - але й вони відомі тільки з тих справ, до яких є доступ.

Найбільша організація діяла у селі Піски Баштанського району. Кущовим провідником тут був Олексій Сердега (Леонід, псевдо "Вогонь"). Із архівної справи відомо, що він був заарештований органами КДБ 14 грудня 1945 р. (після повернення із німецького концтабору). Тоді ж відбувся його перший допит, але перші свічення "Вогонь" почав давати 1 лютого 1946 р. З'ясувалося, що залучив Сердегу до оунівського підпілля націоналіст-нелегал Григорій Кононов (псевдо "Юрко").

З'являються підпільники й серед місцевого населення: вони займали посади в організаційній мережі на різних рівнях.

Усі німецькі поліційні органи мали завдання арештувати бандерівців. Донесення агентів та перехоплені важливі документи у Миколаєві свідчили, що цей рух готує збройне повстання у Райхкомісаріаті "Україна". У Миколаєві шістнадцять членів ОУН Бандери, які належали до однієї з похідних груп, а три з яких були керівниками, арештовано в першій половині жовтня 1941 р. Подальше розслідування призвело до нових арештів. У захоплених документах фігурує обширний план заходів групи Бандери. План містить структуру організації, що починається від станиці, яка є одиницею нижчого ступеня, потім йде район, область і край. Далі йдуть дані про завдання, застосування псевдонімів, пропаганду і т.д. Одного з членів похідних груп Бандери, - Мацілинського, повішено, трьох інших, Юрія Войновича та брата й сестру Лехітських, публічно розстріляно...

Визвольне підпілля діяло під керівництвом обласного проводу і мало станиці у багатьох селах Миколаївщини.

Наприкінці 1943 р. німці заарештували багатьох підпільників. Почалися допити у гестапо, яке знаходилося у Миколаєві на вулиці Велика Морська, 30. Молоді люди трималися стійко, і німцям не вдалося повністю розкрити підпільну організацію. Тоді окупанти розстріляли Андрія Сердегу з села Піски, багатьох молодих людей вивезли в Німеччину. Загинули також у боротьбі з німецькими фашистами "Роман", закатовані окупантами "Роман", "Тиміш", Іван Колотило ("Ніколай"), Антон Криворучко, "Ліда", Володимир Крутий ("Семен"), Іван Сердюк, "Степан".

Навесні 1944 р., з приходом Червоної Армії, більшість підпільників радянські каральні органи заарештували. Те, що не вдалося німцям, зробили слідчі СМЕРШу. Ще не звільнили Миколаїв, а в селах уже почалися арешти патріотів-українців. Як свідчить Тамара Задирака: "У березні 1944 р. заарештовані, а невдовзі розстріляні Олександр Яковлєв. Домна Яковлєва, Григорій Чухліб, Любомир Аріман, Борис Горбатий, Дмитро Тихоненко, двох селян, Антона Нездолія і Парфентія Задираку, спочатку жорстоко допитували. Їх зв'язували за шию мотузкою і опускали в криницю, куди збігала снігова вода з даху, і тримали там усю ніч, вранці підіймали і страшенно били, потім тягли до камери. Було це у селі Гросов, що на Одещині. Там вони і поховані 14 травня 1944 р. Вирок їм оголошено тільки 22 липня 1944 р., вже після смерті".

За виявлену мужність і героїзм у боротьбі з окупантами 1091 партизан і підпільників були нагороджені орденами і медалями, а 4 з них - В.О. Лягін, В.С. Моргуненко, П. Гречаний, Д. Дяченко - удостоєні звання Героя Радянського Союзу.

... Минуло 57 років після Перемоги. Але події тих грізних днів ніколи не згаснуть у народній пам'яті. Про це нагадують пам'ятники, обеліски, кургани слави, меморіальні дошки, вулиці, навчальні заклади, установи, названі іменами героїв.

За цей час виросло нове покоління людей, для якого війна - це вже одна зі сторінок історії. Як важливо, щоб усі знали, чим виявилась для світу наша битва з фашизмом, яких зусиль, мужності і жертв коштувала вона нашому народу.

Це наш священний обов'язок перед тими, кого вже нема серед нас. І перед тими, чиє життя лише починається.