О. Яценко

ОУН(б) В ЦЕНТРАЛЬНІЙ ТА СХІДНІЙ УКРАЇНІ
В ПЕРІОД НАЦИСТСЬКОЇ ОКУПАЦІЇ (1941-1943)

Навіть сьогодні залишається поширеною думка, що ОУН була суто західноукраїнською політичною організацією, діяльність якої обмежувалася західними регіонами України. Досі діяльність ОУН(б) у центральних та східних областях України не знайшла належного висвітлення у краєзнавчих дослідженнях.

Водночас в Українській державі точаться гострі дискусії щодо офіційного визнання ветеранів збройної боротьби за незалежність України - вояків ОУН-УПА. Відтоді минуло вже півстоліття і настав час для неупередженої і об'єктивної оцінки руху ОУН-УПА.

У цій роботі міститься спроба прослідкувати взаємини оунівців та східноукраїнського населення крізь призму боротьби ОУН(б) з нацистською окупацією у липні 1941 - серпні 1943 р.р.

Після початку радянсько-німецької війни ОУН(б), створивши 3 похідні групи, поширила свою діяльність на зайняту німецькою армією територію України. Члени похідних груп намагалися включити східних українців у державотворчий процес, започаткований "Актом відновлення Української держави" 30 червня 1941 р. На первому етапі оунівці уникали конфронтації з німцями, приневолюючи нацистів самим розкрити свої карти. Коли німці розігнали Українське державне правління Я. Отецька, вони заплямували свою маску "визволителів", якими їх спершу схильні були вважати багато українців, репресованих комуністичною владою.

Тому вже 10 липня 1941 р. оунівські провідники вели мову про можливість антинацистського повстання.1 Скориставшись певною незорієнтованістю німців на щойно захопленій території, похідні групи ОУН(б) досягли Дніпра і взяли під контроль багато місцевих адміністрацій, почали творення своєї нелегальної організаційної сітки.2

Після масових арештів бандерівців, проведених нацистами у серпні - вересні 1941 р., припинили існування Північна і Середня похідні групи,3 а також спецгрупа, яка на чолі з Василем Куком прямувала до Києва, щоб проголосити там Українську державу.4

З вересня 1941 р., після своєї Першої конференції, ОУН(б) веде підпільну підготовку до активної боротьби з гітлерівською окупацією.5 Зі свого боку, німці проводили нову хвилю арештів після розкриття у листопаді 1941 р. планованого ОУН(б) повстання.6 Попри жорстокий терор окупантів, діяльність ОУН(б) набирає дедалі ширшого розмаху. З березня 1942 р. в німецьких таємних повідомленнях фігурує рубрика "Український рух опору", де основну увагу приділено саме рухові Бандери, як найбільш сильному і небезпечному для нацистського панування.

До Другої світової війни ОУН протидіяла польській та румунській репресивній владі, і її ідеологія мала тоталітаристські риси. Ті гасла ОУН(б), які містили тенденції до українського тоталітаризму і виключності, не сприймалися більшістю "східняків". Тому самі реалії життя у центральних і східних областях вимагали демократизації соціально-політичних засад бандерівського руху. Почавшись у 1942 р. у Дніпропетровську, де діяв Василь Кук, процес соціально-політичної еволюції поступово піднявся до Проводу організації і знайшов своє втілення на Третьому надзвичайному великому зборі ОУН(б) у серпні 1943 р.

У постановах збору вперше було приділено багато уваги соціально-економічним питанням; це мало першорядне значення. Було проголошено, що ОУН(б) виступає за політичний плюралізм, загальнодемократичні свободи і повну рівність у правах усіх громадян України, незалежно від їх національності.

ОУН(б), скоректувавши свої політичні засади у відповідності з прагненнями цілого українського народу, перетворилась у загальноукраїнський визвольний рух.

У першій половині 1943 р. ОУН(б) переходить до збройної форми боротьби з окупантами. На Поліссі, Південній Київщині (Уманщина і Холодноярщина) та Поділлі рейдують відділи УПА, з'являються місцеві повстанські загони під егідою УПА. На Чернігівщині7 і Полтавщині8 діють самостійницькі повстанські групи. У кількох східноукраїнських містах утворюються боївки ОУН(б).9 Солдати зі сформованих німцями в Україні частин нерідко заявляли бандерівцям, що готові повстати у належний момент. Організаційна сітка ОУН(б) тепер охоплювала усі верстви східноукраїнського населення, хоча кількість членів ОУН(б) не перевищувала кількох сотень. Є свідчення того, що бандерівському підпіллю допомагали також і росіяни.

Для консолідації широких народних мас навколо державницької ідеї ОУН(б) потрібен був час. Проте швидкий наступ радянської армії у другій половині 1943 р. не дав змоги українському рухові опору, очоленому ОУН(б), перетворитись на значну третю силу, реальну альтернативу нацистам і більшовикам.

На старорадянській території України місцевий рух опору залишився слабшим від Західної України, бо на Заході організована діяльність націоналістів тривала два десятиліття, а на Сході - здебільшого лише 2 роки. Звісно, страх "східняків" перед владою, вирощений десятиліттями нелюдської практики комуністичних каральних органів, не міг бути подоланий за такий короткий період. Широкі прошарки населення ще не повірили у свої сили, хоч як це не намагались довести бандерівці, та й активістів ОУН(б) на старорадянській території України було непропорційно мало до загальної кількості населення.

Саме на Східній Україні ОУН(б) виробила свої демократичні принципи і стала політичнo толерантною. Це сприяло зростанню рядів УПА за рахунок східняків, а також представників багатьох національностей СРСР.

Національний рух опору, ініційований ОУН(б), був власне українською участю у Другій світовій війні, бо він спирався виключно на ресурси бездержавного народу і не мав жодної сторонньої підтримки.

 

------------------------------------------------------------------------

1. Hynezak Taras. OUN - German Relation. 1941-5. // German-Ukrainian relations in Historical Perspective // Canadian inst. Of Ukr. Studies press, Edmonton-Toronto, 1994, р.180.

2. ЦДАВОВУ. Ф.3833, - Оп.210, - Арк.6-8.

3. Armstrong J.A. Ukrainian Nationalism 1939-1945: - 2-nd-N.Y.: CUP,1963, р.87.

4. Записано від пана Василя Кука 26.02.1997 р. в Києві О. Яценком.

5. Лебедь М. Українська Повстанська Армія; 1 частина: німецька окупація України // Дрогобич, Вид. фірма "Відродження", 1993, С.29-30.

6. УПА в світлі німецьких документів. Літопис Укр. Повстанської Армії; т.21. Кн.3. Червень 1941-травень 1943 р. Ред. П.Й.Потічний - 1991, 271 с. док.№ 52.

7. Бутко С. Визвольні змагання ОУН та УПА на Чернігівщині // Матеріали наукової конференції: ОУН-УПА, (історія, уроки, сучасність) // Стрий 1993, ТОВ УВІС, с.50.

8. ЦДАВОВУ, Ф.3833. - Оп.І. - Спр.ІІЗ. - Арк.21.

9. Стахів Є. Еволюція українського націоналізму - від тоталітаризму до демократії: Думки про ОУН (бандерівців) //Матеріали Всеукраїнської наукової конференції 25-26 серпня 1992 р., Українська Повстанська Армія і національно-визвольна боротьба в Україні 1940-1950 р.р., Київ. 1992, с.80.