Володимир Ейсмонт

НАЦІОНАЛІСТИЧНЕ ПІДПІЛЛЯ КРЕМЕНЧУКА
У РОКИ ВЕЛИКОЇ ВІТЧИЗНЯНОЇ ВІЙНИ

14 жовтня частина українців відзначає створення Української Повстанської Армії (УПА). Частина, бо, на жаль, в Україні залишається ще чимало питань і проблем, які ділять навпіл наш народ. Політика радянської влади в національних республіках СРСР, а особливо в Україні, була спрямована на винищення всього національного, всього, що могло б складати хоч якусь загрозу комуністичній владі. За весь час свого існування агітаційна радянська машина продукувала тонни фальсифікованих матеріалів - те, що ми зараз називаємо "чорним піаром" - про "українських зрадників" Івана Мазепу, Симона Петлюру, Степана Бандеру. Створювалися міфи, які зображували героїв українського народу як кривавих злочинців. Особливо вдалою виявилася пропаганда проти ОУН-УПА та Степана Бандери. Головним чином через те, що на боротьбу проти повстанських загонів НКВС кинув підрозділи, сформовані з українців зі східних регіонів УРСР. Українці вбивали українців, і зароджена у братовбивчій війні ненависть підтримувалася протягом усіх повоєнних десятиліть "істориками" та агітаторами партійних структур КПРС.

Документи з радянських та нацистських архівів, до яких після перебудови отримали доступ не лише західні, але й українські історики, впевнено доводять, що УПА створювалося не для того, щоб допомагати гітлерівцям у поневоленні України, а для того, щоб боротися за її самостійність. Головним гаслом боротьби ОУН-УПА були "Смерть кату Гітлеру!". "Смерть кату Сталіну!". І нацистська армія вважала УПА таким же ворогом, як і радянських партизанів.

14 жовтня вважається символічною датою створення УПА, оскільки це - день Святої Покрови, свято, яке здавна особливо шанувалося українським козацтвом. У жовтні 1942 року на Поліссі військовим референтом Краєвого Проводу ОУН Сергієм Качинським (Остапом) було створено перший відділ Української Повстанської Армії.

Повстанська армія діяла на західних та північних землях України. Але націоналістичне підпілля активно працювало і на Сході республіки.

Діяли організації ОУН і в Кременчуці.

У книзі "Кременчуччина в роки німецько-радянської війни 1941-1945 рр." М. Твердохліб розповідає про підпільну групу в міському краєзнавчому музеї на чолі з його директором К. Корольчуком. Працівники музею проводили просвітницьку роботу серед населення, розповідаючи про історію Центральної Ради, діяльність українських провідників часів революції та громадянської війни. У 1942 році гестапо заарештувало Корольчука та наукового працівника музею Д. Барковського.

Потужною була підпільна організація націоналістів на чолі з редактором газети "Дніпрова хвиля" Михайлом Щепанським. За час, коли газету редагував Щепанський, на її сторінках друкувалися матеріали про сталінські репресії, про історію України, про українське життя в окупованому місті та його околицях, сприяла вихованню патріотичних настроїв серед населення.

Щепанський керував цілою мережею груп ОУН. Допомагали йому в цьому Якимців та Надія Мойленко.

Підпільники через своїх людей в міській управі опікувалися долями дітей-сиріт, сприяли роботі українських шкіл.

За сприяння підпільників було створено пункт Українського Червоного Хреста, який надавав медичну допомогу військовополоненим (слід відзначити, що в радянській історичній літературі пункт називали без слова "Український", замовчуючи факт участі в його організації націоналістів).

Підпільники ОУН виготовляли для кременчужан та військовополонених фальшиві перепустки та довідки, за якими вдавалося частину поранених солдатів врятувати від гестапівських таборів. Подібна робота була можлива лише до середини 1942 року, коли окупаційна влада ставилася до місцевого населення з певною лояльністю.

Однак вже з весни 1942 року, розуміючи, що просвітницька робота, яку проводять газета "Дніпрова хвиля", краєзнавчий музей, школи та окремі працівники міської управи складає загрозу пануванню гітлерівців у місті, поліція та гестапо проводить ряд арештів.

У донесенні про події в СРСР за №183 від 20.03.1942 р. начальник поліції безпеки повідомляє зокрема таке: "8 березня 1942 року була арештована група прихильників Бандери в Кременчуці".

Михайла Щепанського було схоплено разом з дружиною і дітьми та розстріляно. Разом з ним було арештовано його найближчих помічників та багатьох молодих кореспондентів газети. Це О. Єфименко, О. Стодоля, П. Воронов, О. Тихий, В. Мостенко, Т. Сапенко, Ф. Бабій, П. Кохнівський та інші.

Досліджуючи документи та спогади сучасників, кременчуцький історик М. Твердохліб робить припущення, що групу було зраджено ймовірно одним з працівників редакції "Дніпрової хвилі" В. Тарасів. В усякому разі, він був одним з небагатьох, хто уникнув арешту, а після призначення Тарасів редактором, "Дніпрова хвиля" припинила друк просвітницьких матеріалів, повністю перейшовши на подання зведень з фронту, офіційних документів управи та уривків з книги Гітлера "Майн кампф".

Міркуючи над історію страшної війни, яка забрала мільйони життів українців, ми повинні якнайбільше задумуватися про примирення. Примирення між нащадками людей, які воювали хай і на різних фронтах, але проти одного спільно ворога - нацистської Німеччини. Навіть якщо ОУН-УПА і боролися про радянської армії, слід не забувати, що це була боротьба не на боці Гітлера, а за ідею самостійності Україні. І щоб не казали, але чи можна назвати "бандами" організації, через які з 1942 по 1952 (закінчення боротьби УПА в Західній Україні) пройшло до 400 тисяч українців? Один з ветеранів УПА, учасник телепрограми "Подвійний доказ" на 1+1 сказав: "Якби ми не мали підтримки населення, хіба могли ми протриматися ще десяток років вже після війни?".