Станіслав Кульчицький

ОУН-УПА: СПРАВА В ІСТИНІ,
А НЕ В ПОЛІТИЧНІЙ МОНОПОЛІЇ НА МИНУЛЕ

Суть цієї проблеми полягає в історичній оцінці військової формації, якою була Українська повстанська армія, і політичної сили, що її створила, тобто Організації українських націоналістів.

Всеукраїнське братство УПА, Конгрес українських націоналістів та Організація українських націоналістів ставлять питання про офіційне визнання Української повстанської армії воюючою стороною в Другій світовій війні.

Організація ветеранів України та ліві партії, які підтримують її, не бажають змінювати усталених у радянські часи оцінок ОУН та УПА. Вони вимагають вилучити зі шкіл підручники з історії України, в яких, на їхню думку, здійснюється цілеспрямоване очорнення історичного процесу. Члени ОУН і бійці УПА для них є зрадниками українського народу, фашистськими прислужниками, військовими злочинцями.

Проблема ОУН-УПА вперше привернула увагу широкої громадськості восени 1992 р., коли відзначалося 60- річчя утворення повстанської армії. Ветерани УПА, підтримувані широкими масами населення західних областей, гостро поставили питання про надання їм таких же пільг, які мали ветерани Радянської армії і радянські партизани. Держава відреагувала на ці вимоги. Було опубліковано Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їхнього соціального захисту» від 22 жовтня 1993 р. Закон визнав бійців УПА, які брали участь у бойових діях проти німецько-фашистських загарбників на тимчасово окупованій території України в 1941 — 1944 рр., особами, що належать до учасників бойових дій. Після цього проблема втратила соціальну гостроту. Жодна політична сила не виступає за вилучення бійців УПА з переліку осіб, які належать до учасників бойових дій.

Однак проблема ОУН-УПА не зникла, а перейшла в політичну площину. Сторони вимагають, щоб влада солідаризувалася з точкою зору, яку висловлює кожна з них. Органи влади завалені листами протилежного змісту. Ветеранський рух у жовтні 1996 р. розколовся. Конфронтація загострюється, втягуючи у свою орбіту не стільки ветеранів, скільки сили, що прагнуть використати моральний авторитет останніх.

У травні 1997 р. Президент України доручив Кабінету Міністрів створити урядову комісію, «до компетенції якої віднести питання вивчення діяльності ОУН-УПА та вироблення офіційної позиції щодо діяльності цієї організації». У рамках комісії у вересні того ж року було створено при Інституті історії України НАН України робочу групу для підготовки історичного висновку про діяльність ОУН-УПА. У групі працюють, окрім учених згаданого інституту, представники Інституту політичних та етно- національних досліджень НАН, Національного інституту стратегічних досліджень, Національного університету стратегічних досліджень, Національного університету ім. Шевченка, Служби безпеки України, Комітету архівів України, Центрального державного архіву громадських організацій.

Ідея документально перевірити твердження щодо членів ОУН та бійців УПА, висловлювані їхніми прихильниками або противниками, не припала до душі представниками лівих партій. 29 грудня 1997 р. голова Комітету ветеранів війни професор І.Хміль звернувся до органів законодавчої та виконавчої влад з вимогою націлити урядову комісію на «викриття злочинної діяльності ОУН-УПА». Він заявив, що відмовляється співробітничати з робочою групою істориків, доки нею керуватимуть «перевертні-дилетанти». Зі змісту звернення випливало, що будь-які архівні розшуки неприйнятні в принципі. У цьому І.Хміль виявився солідарним із начальниками московських архівів, які одразу перекривали кисень нашим співробітниками, коли останні виявляли «нездорову» зацікавленість проблематикою ОУН-УПА.

Використання радянських документів під час дослідження цієї проблеми треба супроводжувати особливо ретельним джерелознавчим аналізом.

Міністерство юстиції України передало робочій групі великий архів, який складався з документів громадських організацій та окремих осіб щодо проблеми ОУН-УПА, адресованих у 90-х рр. Президентові України, Верховній Раді, Кабінету Міністрів, іншим державним органам. Привести колосальну кореспонденцію в упорядкований стан було для робочої групи знаком поваги до людей, які сподівалися, що їхня думка дійде до високих інстанцій. Адже тільки у вигляді книг цей архів ставав доступним для тих, котрі мали право та повноваження вирішувати справи державної ваги. Крім того, аналіз архіву давав робочій групі орієнтири для наукового пошуку. Знаючи конкретні питання, які хвилювали людей, ми звертали саме на них увагу, коли готували текст історичної довідки. Було видано дві книги листів загальним обсягом у тисячу сторінок.

Підготовлено й інші праці із проблем ОУН-УПА. Кількість уже здійснених публікацій становить півтора десятка, на підході й інші. Книги друкуються на поліграфічній базі Інституту історії України тиражем до 200 примірників і призначаються в основному для потреб Урядової комісії з вивчення діяльності ОУН-УПА. Проте головним напрямом роботи є фундаментальний збірник документів. Матеріали в основному зібрано, відбувається аналіз джерел, документи проходять археографічну обробку. Збірник друкуватиметься 2001 року окремими випусками, зважаючи на досить скромні можливості поліграфічної ділянки інституту.

Робоча група опублікувала і розіслала зацікавленим організаціям історичну довідку та історичний висновок із проблеми ОУН-УПА в попередньому варіанті. Ідея попереднього варіанта виникла, щоб забезпечити зворотний зв'язок науковців групи із широкою громадськістю на завершальному етапі роботи. Організація роботи в режимі діалогу дозволяє зробити важливі уточнення, вислухати критичні зауваження (інколи в образливій формі, але ми перетерпимо), внести корективи до складу документів, щоб останні самою своєю наявністю заперечували опозицію опонентів.

У партійних газетах та журналах з'явилися перші відгуки на попередній історичний висновок. Зрозуміло, що вони критичні. Виявилося, що в тих, котрі погоджуються на діалог (а це представники правих партій та організацій) заперечення стосуються здебільшого не конкретики, а світогляду. Це означає, що наші опоненти погоджуються з конкретикою або не бажають дискутувати на цю тему.

Упродовж багатьох років полеміка із проблеми ОУН-УПА не виходила за межі партійних видань. Сторони не чули одна одної. Було б добре, якби газета «День» надала свої сторінки для дискусії, в основу якої мають бути закладені перевірені факти, чіткі світоглядні позиції і толерантність, передусім, щодо нашої спільної історії. Приклад плідної дискусії показали конференції українських і польських істориків, присвячені боротьбі УПА й Армії Крайової в роки Другої світової війни та іншим складним питанням в українсько-польських відносинах.

Сформульовані нижче тези випливають з історичної довідки, яка грунтується на аналізі великого фактичного матеріалу, переважно архівного. У свою чергу, з названих тез логічно випливають такі положення:

— в німецько-польській війні 1939 р. українські націоналісти показали себе, як і в попередні два десятки років, ворогами Польської держави; це зробило їх фактичними союзниками нацистської Німеччини, також і в очах керівників останньої;

— радянізація західних областей УРСР, яка супроводжувалася жахливими репресіями, перетворила обидві ОУН на непримиренного ворога радянської влади;

— жорстка конфронтація з радянською владою за умови теплих стосунків із нацистами пояснює появу напередодні гітлерівського вторгнення в Радянський Союз двох українських підрозділів у складі абверу — «Нахтігаль» та «Роланд»;

— спроба ОУН(Б) проголосити Українську державу на окупованій третім рейхом території УРСР була кваліфікована берлінськими властями як зухвалий виклик Німеччині; внаслідок цього період співробітництва (також і військового) нацистів і бандерівців тривав недовго: з вересня 1939 р. до червня 1941 р.;

— період прихованої або відкритої конфронтації ОУН(Б) iз німецькими властями тривав із другої половини 1941 р. до кінця окупації західних областей УРСР;

— незважаючи на репресії, які торкнулися й ОУН(М), А.Мельник після 30 червня 1941 р. продовжував спроби порозумітися з керівниками Німеччини; після сталінградської катастрофи ОУН(М) взяла активну участь у створенні армійської дивізії «Галичина» у складі збройних сил СС;

— проблема ставлення обох ОУН до нацистської Німеччини в різні періоди Другої світової війни має історичне, а не юридичне значення; будь- яка партійна організація не може визнаватися стороною у війні;

— створена на основі збройних сил ОУН(Б) та інших антирадянських загонів у західних областях УРСР Українська повстанська армія відразу опинилася в конфронтації з окупантами; останні не могли дозволити існування не контрольованих ними збройних формувань у тилу вермахту;

— завдяки тактиці вичікування, обраній керівництвом ОУН(Б), УПА з осені 1942 р. до весни 1943 р. не вела безпосередніх бойових дій з окупаційними силами; разом із тим вона розбудовувалася не тільки як військова, але і як державна структура;

— iз весни 1943 р. до кінця окупації західних областей УРСР Українська повстанська армія провадила бойові дії з німецькими гарнізонами та каральними загонами; в міру наближення Червоної армії масштаби та інтенсивність цих бойових дій зменшувалися; однак керівництво ОУН(Б) — УПА не мало наміру вступати у політичний союз із стороною, яка явно програвала війну;

— на всіх етапах існування УПА головним ворогом українських націоналістів була радянська влада з усіма її політичними та силовими структурами (партизанські загони, армійські підрозділи, сили державної безпеки, внутрішні війська);

— війна УПА з радянськими силовими структурами хронологічно збіглася з війною між Об'єднаними Націями, серед них — Радянським Союзом, проти блоку фашистських країн; однак це зовсім різні за характером і природою війни;

— війна УПА з німецькими окупантами розпочалася вже тоді, коли сподіванням націоналістів на допомогу Німеччини у відроджені Української держави було покладено край; вона мала тільки одну мету — захист цивільного населення;

— війна УПА з радянськими силовими структурами після визнання Великою Британією, США і Польщею легітимності поглинення Радянським Союзом західноукраїнських земель та їх возз'єднання з Українською РСР (де-факто — до цього визнання) була війною громадянською; українські націоналісти вели війну за реальну незалежність України; найбільша трагедія історичного моменту полягала в тому, що це була братовбивча війна.

УПА, так само як Радянська армія, була воюючою стороною в протистоянні Об'єднаних Націй і блоку фашистських держав. Немає фактів, які свідчать про участь УПА як військової формації у війні з Об'єднаними Націями на боці Німеччини.

«День», № 224, 2000 р.