ОСТАННІЙ ПОВСТАНЕЦЬ

Ілля Оберишин, світлина
студентських часів.

Осередки підпілля діяли в деяких місцевостях до 1960-х років, окремі повстанці, для яких свобода була дорожча, ніж життя, переховувалися й довше — до 80-х рр. Найдовше уникав арешту надрайонний провідник ОУН Збаражчини Ілля Оберишин-"Стецько", "Кобзар", "Охрім". Він побачив свою мрію — незалежну Україну.

* * *

"У 1951 році друзі мої загинули. Я залишився сам, без будь-яких зв'язків. Ходив на запасні пункти зустрічей — але й там ніхто не з'являвся, і там усі загинули. І тоді я вирішив піти у глибоке підпілля. Порвав усі зв'язки з цивільними людьми, з якими був зв'язаний під час визвольної боротьби. Зберіг зв'язки лише з тими з них, кому довіряв на сто відсотків. Таких було п'ятеро. Одному з них порадив вступити до компартії. Його обрали головою колгоспу. Невдовзі він став передовим господарником області, орденоносцем, а там і членом обкому партії. Такі люди, як він, підтримували мене матеріально, за що я їм глибоко вдячний і сьогодні.

Сорок років я не спав у ліжку. Постійно кочував з місця на місце. В області нема такого села, де би я не ховався. Влітку в селянському одязі — на базарах Тернополя, а взимку — де доведеться, в основному на горищах, у соломі. Адже до хати не можна було заходити ні до кого — там з'явилися зяті, невістки, онуки... Вважаю своїм вдалим тактичним ходом і те, що протягом 48-ми років підпілля я не підтримував жодних зв'язків з родичами, не з'являвся у своєму селі, краї.

У п'ятдесятих роках чекісти почали посилено розшукувати мене. Моїх родичів часто арештовували, тягали на допити. Але вони нічого не знали про мене. Уже в сімдесятих мене шукали навіть по концтаборах, у країнах Західної Європи й Америки. Але — даремно. А я хотів на зло їм жити якнайдовше — нехай шукають... Вони нюхом чули, що я живий, і не припиняли пошуки до останніх днів існування КГБ.

Та як лише 3 грудня 1991 року в першому випуску новин по радіо почув результати українського референдуму — зрозумів, що не їх велечезна сила, а я, одинокий, змучений — переміг. Перемогли мої товариші, які віддали життя за Україну.

Прийшов до Тернопільської крайової організації Руху і представився. Там на мене подивилися як на того, що повернувся з того світу..."

З інтерв'ю Іллі Оберишина газеті "Независимость" від 9 травня 1997 року.