Дмитро Куделя

ІНТЕРВ'Ю З КОЛИШНІМ НІКОПОЛЬСЬКИМ ПІДПІЛЬНИКОМ-НАЦІОНАЛІСТОМ ПЕТРОМ ПЕРЕПАДЕЮ*


* Інтерв'ю подається зі скороченнями, але без редакційних правок, із збереженням автентичності мовного стилю.

- Петре Гнатовичу, коли ви вперше почули про Організацію? Від кого і коли?

- Значить, я уперше про Організацію почув тоді, коли у Нікополь вступили німці. Буквально на слідуючім тижні про це я почув. Потому що разом із німцями приїхали "западенці" - їх було троє у Нікополі. І я звернув увагу на те, що вони говорили із акцентом, що вони були одягнуті не так, як ми, а більш… більш вишукано, і вони були дуже ввічливими і вихованими. Оце я звернув увагу.

- Хто були ті західняки?

- Оце ж я хочу сказать, що це була одна - Ульяна Целевич (П.П. знав її як Уляну Тимченко, прізвище Целевич виникло далі, під час наших дослідів - Д.К.), Анатолій Іванович Захарчук, начальник поліції потім, і наш керівник підпілля Крук Лук'ян Іванович.

- Хто перший вам про ОУН розказав?

- Перший я не можу пригадать, власне кажучи, ми до цих прибулих, комсомольці, молодь, відносились не то, що з недовірою, а навіть, вороже. Потому що вони для нас чужі були. Вони приїхали разом з німцями, тобто вони приїхали разом з німцями, тобто вони були німецькими посібниками, колаборантами. А в такому разі ми, патріоти Совєцького Союза, відносились до них з презирством, із, можна сказать, з ворожістю. І оця ворожість довго утримувала в стороні від знайомства з ними, та й не було ніякої потреби: в їх свої завдання були, а нам, аби було якби пожить як-небудь…

- Вони працювали в адміністрації відразу ж?

- Всі - да, були в адміністрації. Той - в поліції, Крук був на біржі труда, а Ульяна - культурою, "Просвітою"… в її відомстві були всі культурні заходи і міроприємства.

- Відділом культури чи "Просвітою"?

- Мабуть, відділом культури відав Кисіль Тимофій Григорович. А вона була "Просвітою" (керувала - Д.К.). Но так, як вона була як би провідною, і з новими ідеями приїхала то вона і туда і туда влазила… Школи тоже вона способствувала, щоб були відкриті зразу ж, хоч це була прерогатива Киселю…

- Ви пам'ятаєте її зовні?

- Пам'ятаю, а чого ж не пам'ятаю? Я не сказав, що вона була красива. Їх видавав оцей "западенський" акцент, говір. Зразу видно було. Тільки заговорив, перша фраза - уже ясно було, що вона за птиця…

- "Уляна Тимченко" вона була?

- Да, Ульяна Петрівна Тимченко… Ну що ще? Діло в тім, що так, як з ними мені не приходилось спілкуваться взагалі, але я знав… От, наприклад, такий випадок: Вечір пам'яті Тараса Григоровича Шевченка у великому кінотеатрі колишньому нашому, хотя там і були німецькі фільми показували… Кінотеатр Лєніна при етом… а як його оддали "Просвіті" - він став називаться імені Шевченка, в період окупації. Там, значить, в перших рядах - в першому, другому, в третьому подеколи вкраплені німці-солдати, там, один, два поряд, друзі прийшли… а я десь був в шостому-сьомому ряду. І от коли на сцені заспівали "Заповіт"… (Це було в сорок другому році, весною, уже "Просвіта" була організована і діяла). Коли заспівали "Заповіт", то десь у третьому-четвертому ряду раптом один із присутніх підвівся, і я впізнав у ньому того, хто приїхав із западних районів. Це був Лук'ян Крук. І за його прикладом підвелися і сусіди, і задні, і я підвівся, а німці тоді почали оглядаться та й самі піднялися. Раз усі піднімаються, і їм довелось підніматься! Ну, це було демонстрація, ніби гімн український виконувався. От тоді я його запам'ятав, що це він. Він був середнього роста, кремезний. І що характерно, я уже не знаю, що це була їхня мода така, що плечі отак вище торчали, чим у нас, покаті, чи в їх така структура, у "западенців", була. Ну, у всякому разі він був нижче середнього росту. Він жив на квартирі в Юрка Чернявського. Це Карла Маркса, 135, де він і зараз живе в батьківській хаті. Там його кімната є (Крука - Д.К.). Працював він у біржі праці і снабжав Організацію всіми бланками необхідними і сповіщав, коли буде ешелон в Германію, треба ховаться. У всякому разі нужний був чоловік, він робив хороші справи. Я тоді не знав. Ну, а далі, я коли дав згоду співпрацювать із Організацією. Це було в кінці сорок другого року, пізньої осені, потому що вже грязь була, я помню. Тоді мене познайомили з ним, як із керівником. Він повинен був бачить кожного, хто привлікався (залучався - Д.К.) до діяльності Організації. Вадим мене привів до нього, у двір Юрка, і представив. І я вже не пам'ятаю, як, що ми один на один поговорили, і він щось дав якісь брошури, щоб я ознайомився… Деякі я не міг зрозуміть, це, боюсь, чи в той раз, чи після того, коли б не Донцов був зі своїми філософськими творами, що там я ні в бісового батька не зрозумів, як теля. Однак, я… мене не стільки приваблювала сама ідея національного визволення, скільки боротьба з німцями. Ось вони були на шиї, з ними треба було бороться! Я не міг терпіть, щоб по моїй землі ходили чужаки, а я був у стороні. І я ладен був з чортом об'єднать свої зусилля, аби проти німців. І я пішов туда для боротьби проти німців, фактично.

- А про комсомольське підпілля в Нікополі Ви не чули?

- Комсомольське підпілля ми взнали тільки після їхнього розстрілу. Там дві чи три групи розстріляли. Одну групу розстріляли в сорок третьому році… Та, мабуть, обидві групи, чи три групи в сорок третьому році. Одну весною, а дві - пізніше. Но вони були самодєятельні, вони не мали оцих…

- Керівництва?

- Керівництва, по-перше, а по-друге, вони не знали правил конспірації. Вони методами проб і помилок… а помилки коштували їм життя.

- А що вони робили?

- Ну, як вони що робили? Вони збирали, навіть, загальні збори своїх діячів. Тойсть (тобто - Д.К.), один одного бачив. Стоїло одного придавить, він не міг витримать… а допікали там і утюгом (праскою - Д.К.), цигарками пекли, і кості ламали, і пальці давили в дверях.

- Цим поліцаї займалися?

- Ні, це - гестапо, німці… СД, гестапо - ото вони в основному боролися проти організацій.

- У вас була група: Чернявський, Вадим Вовк і ви?

- Це була група. Ще був один товариш - Віктор БальвА (наголос на останньому складі - Д.К.). Но це була людина пасивна - він ті листівки, які я йому, за дорученням Вадима, передавав, він не розповсюджував, а зокопував в огороді під грушою.

- Не пам'ятаєте, які тексти були в них?

- Різні були листівки: звернення до молоді, звернення до селян, звернення до поліцаїв. Особенно в сорок третьїм году, як уже УПА (…): не їдьте на Захід служить німцям, а їдьте в ліси в УПА. Для поліцаїв евакуйованих. А то для молоді: саботуйте всякі міроприємства (заходи - Д.К.), шкодьте, чим можете, німцям, запасайтеся зброєю, як можете. А для селян: утаюйте (приховуйте - Д.К.) харчові продукти, намагайтеся поменше їх здавать німцям, ну і тоже ж таке саме: не виконуйте їхні рішення, саботуйте. Пасивний спротив. Значить, ваша ціль (чи - наша з вами ціль) - самостійна національна держава без всяких окупантів і т.д. і т.п. Уверху листівки однієї помню: "Геть Гітлера!", в другому кутку - "Геть Сталіна!" Сталіна немає уже, вони уже десь у Сталінграді отам воюють, а листівка все рівно випускалася. Оце мені й пришили. Я кажу: "Я прийшов туда для боротьби з німцями!" А вони цього не пишуть (…) (у справі - Д.К.): "Це нам не нужно, це тебе хай німці, якби піймали, питали. А ти нам розказуй, як ви з совєцькой властю боролись!" Як я міг з нею боротись, єслі її не було там, вона була десь у Сталінграді! Як я міг боротися з нею?! - От ти нам не розказуй, як було! - Писали тільки те, що їм треба. Я деякі не підписував, возражав. Він сердився, рвав, писав заново, і те ж саме писав, тільки…

- Який слідчий був найпаскудніший?

- А він один, фактично, був. Він був попередньо в Ярославлі, у великому, отам у Росії, який упевнився, що я - це я, що на мене прийшли матеріяли… Я служив в Ярославлі… А потім півроку я сидів у "Бутирках", і в мене був майор Виноградов. Він був чиновник, він виконував те, що йому треба було, (як наказувала - Д.К.) їхня інструкція: обвинить мене у націоналізмі любими средствами. Значить, що б я не говорив, він все рівно писав… як я збунтувався, коли він назвав "німецько-укрАїнська організація фашистська ОУН", то я сказав: - Це - єрунда, цього не було! Це була іменно тільки укрАїнська, ніяка не німецька, ніяка не фашистська, а це була укрАїнська націоналістична організація! Так він уже потом, після того, не писав цього. Так мені у приговор все равно вклеїли (…) це вираженіє, тому що треба було усугубить мою вину. Судили не мене, я, власне кажучи, протів совєцької власті нічого не успів створить, я тоді був на її боці, мені важно було протів німців, вони ж були осьо на шиї!… А мені записали, що я…

- Але ж ви були за Вільну Україну?

- Ну так ясне діло, я згоден уже був з програмою, після того… Но тільки я вважав, що це недостіжімо, що протів цих потужних сил неможливо нашому народу…

- А хто був вашим найпершим керівником?

- Вадим (Вовк - Д.К.). Він мені запропонував дать згоду на вступ, і я дав згоду… А над ним Лук'ян Крук.

17 лютого 2003 року