Дмитро Куделя, Павло Хобот

РОЗМОВА З УЧАСНИКАМИ ПІДПІЛЛЯ ОУН-УПА
НА ДНІПРОПЕТРОВЩИНІ І КІРОВОГРАДЩИНІ

заступником керівника Крайового Проводу ОУН-УПА на Східній Україні В. Кука,
організаційним референтом Петром Дужим і підпільником Миколою Самойленком.

Самійленко Микола (звертаючись до П.Дужого): - Йдеться ось про що… що боївки на Кіровоградщині - оце Хмельовський район, Мало-Висківський район, туди - Голованівський ліс, Олександрівський ліс…

Петро Дужий: - Так, так… Новоукраїнка, Аджамка, Олександрівка, Фундуклеївка, Капітонівські ліси (імовірно, Капітанівські - Д.К.)- скрізь я там був, і скрізь я там організував…

Дмитро Куделя: - Пане Петре, у Дніпропетровську під яким прізвищем Ви жили? (мається на увазі час підпільної роботи під час нім. окупації)

П.Д.: - Крученко… Сергій Михайлович Крученко я був…

Д.К.: - А з Куком бачилися в Дніпропетровську?

П.Д.: (сміється): Я був його заступником, як же не бачився?

Д.К.: - А Романа Макуху також… там же, в Дніпропетровську?

П.Д.: - Це мій учень!

Д.К.: - У нього був випечений тризуб на лобі?

П.Д.: - За це я не можу сказати. Я знаю в той час, що не було, але, розумієте… Він є, і це написали в газеті, де це? Власне, він - не Макуха. Макух!

Павло Хобот: - Може…

П.Д.: - Не "може", а він називався Макух Степан, розумієте? Це був дуже ідейний хлопець… Я був у Дніпропетровську із травня сорок другого року до літа, майже до осені сорок третього. Після того я вже був у Кіровоградщині, конкретно по організації відділів УПА в Холодноярщині.

Д.К.: - Ви були провідником в УПА там, на Кіровоградщині?

П.Д.: - Я був організатором.

Д.К.: - А хто організаційний центр очолював, хто керував?…

П.Д.: - ОУН. ОУН місцева. В нас було кілька чоловік, ми організували з тих людей… обласний провідник "Остап" - Безпалько Осип з Золочівщини, який потім загинув. Тоді ще Медвідь Михайло, дальше - один ще такий, мав псевдонім "Граб", якого зараз я не… прізвище я знаю, але я маю записано окремо… Галичанин… Але були і з Східної України теж… Значить, яка була ідея? Творення відділів УПА в Холодноярщині. Вже більшовики наближалися десь коло Золотоноші, Лубен… вже до Дніпропетровська десь там наближалися. Отжеж, закріпитись частинам УПА, відділам УПА на терені Холодноярщини за такий короткий час було неможливо, але організували, бо люди не хотіли… от в Капитонівських лісах з нами зв'язався один командир загону, який командував двісті п'ятдесять(ма) чоловік(ами), який не був не більшовицький, ні, поки що, в УПА.

М.С.: - Так-так-так…

П.Д.: - Ми мали з ним об'єднатися, створити спільню і відступати. З наступом більшовиків відступати десь, може, до Умані, до Винниці (так вимовляє - Д.К.), а можливо, навіть, і до західних областей України. Там перейти фронт, і тоді, в тих місцях де це все організувалося, вертатися назад, і там вже закріплюватися.

М.С.: - А ми готували зброю, харчі, одежу…

П.Д.: - Отакий був план.

Д.К.: - З "Батьком" Ви контактувалися?

П.Д.: - "Батька" я знаю окремо. Грабець - то мій товариш близький ще з давніх часів, але він належав до УПА-"Північ", він не звідти виходив, він виходив від "Клима Савура" зі своїми частинами, переходив Вінниччину і - туди дальше.

Д.К.: - А в Дніпропетровську де Ви жили?

П.Д.: - Вулиця Карла Лібкнехта і вулиця, яка називалася Базарна, там, де був… наріжний дім, де був художник Максименко.

Д.К.: - Значить, Ви жили разом із Куком, там поруч?

П.Д.: - Недалеко. Я був у мешканні Кулинича, учителя, по вулиці Лібкнехта, наріжний дім. Я не пам'ятаю номера його вже…

Д.К.: - Ми знайшли сина Максименка, він живий…

П.Д.: - А Максименко - сам старий - був художник… та й син художник.

П.Х.: - Син був причетний до ОУН?

П.Д.: - Був причетний. Вони, художники, обидва були причетні - і батько і син… ну, вони, так сказати, були нами… то не було так, розумієте, щоб вони проводили ту роботу, але були нашими симпатиками…

М.С.: - Ну, так, як Струк і…

Д.К.: - Ви з ким іще прийшли в Дніпропетровськ, і звідки?

П.Д.: - Я прийшов в той час, коли там уже була організація, в самому Дніпропетровську очолював тоді ще Олійник, який пізніше був командиром "Енеєм" на Волині. Петро Олійник.

П.Х.: - Ви разом із Куком прийшли?

П.Д.: - Я навіть раніше (зупиняється)… Десь менше-більше в один час.

Д.К.: - Ви один йшли чи ще хтось був?

П.Д.: - Я їхав сам. Я мав свої документи, свою зброю і так дальше. Крім того, я мав своїх кур'єрів, то ті кур'єри не сиділи зі мною, роз'їжджали весь час… Я приїхав до Дніпропетровська, в Дніпропетровську ми організували Крайовий провід, тобто відновили вже його фактично, і вели там роботу. Причому Дніпропетровськ… Туди входила Запорізька область, Крим, Луганськ, Донецьк, Кіровоград, Миколаїв, Херсон, Одеса. Оце належало до нас.

Д.К.: - А зв'язки ви мали зо всіма областями?

П.Д.: - Безумовно, що зо всіма.

Д.К.: - А звіти ви посилали кому?…

П.Д.: - До Головного Проводу.

Д.К.: - Ну, кур'єри - то була технічна сила, що перевозили…

П.Х.: - Про Семчишина розкажіть…

П.Д.: - Викрали ми його з тюрми, і післали його до Одеси… "Річку"… (неправильно називає його Мирослав, насправді - Тиміш - Д.К.)… Працювало їх чоловік(а) чотири, вони були в тюрмі, і їх німці почали використовувати, частину в'язнів, з тюрми через дорогу… там були якісь гаражі, подвір'я таке… і давали їм роботу пакувати там якісь харчі, подарунки для тих військових частин, що були на фронті. Ми весь час слідкували за ними… (…) Це був сорок другий рік, десь місяць вересень… по-моєму, вересень був, так. Ми ту справу передали Службі Безпеки - конкретно, операцію проводив "Граб"… Дали їм сигнал, що викрадуть їх. І в той спосіб, що… були німці, що не пильнували так дуже строго. Десь при закінченні роботи, десь коло години четвертої-п'ятої по полудні… Частина з того подвір'я була загорожена колючим дротом, там зробили їм, розумієте, такий отвір, тоді вхопили так…

Д.К.: - То була центральна тюрма?

П.Д.: - Так… Дуже в короткому часі після того, як їх викрали, "Річка" був настільки знеможений, що десь, може, двісті-триста метрів не міг іти. Отже, його взяли під руки,і провели його до будинку по вулиці імені МОПРа, будинки залізничників. Великі корпуси, там були, по-моєму, сто тридцять шість, чи щось, квартир. Чи навіть більше. Ми там мали свою… Ми там мали не тільки цю - кілька мали квартир, де ми мали ключі… господар мав свої ключі, коли господар ішов на роботу, ми мали свої. Ми приходили туди, замикалися… Ми тоді лікували "Річку", він був зовсім дуже в такому депресивному стані. Довели його до повної свідомості і устійнили, що "Річці" працювати не можна, його німці розстріляють тут же. Нарада була - що робити? "Річку" відправили до Одеси.

Д.К.: - Його за націоналістичну діяльність заарештували?

П.Д.: - Він же у похідній групі був, південній. Його арештували ще в сорок першому році.

Д.К.: - Василя Регея Ви знали?

П.Д.: - Він там же був. Так, знав… Їх було… Тих, інших, ми їх відправили… Так, "Річку" ми залишили на Правобережжі в тому будинку, а тих трьох помістили на Лівобережжі, Амур-Піски. Не пригадую собі, в яку квартиру. Вони побули там… І з Лівобережжя через три-чотири дні, може тиждень, може, два тижні, не пам'ятаю… щоб вони трохи окріпли. Ми їх перевдягнули, все, і так дальше, ми їм виробили документи - "ліві", очевидна річ, і ми відправили їх замість тієї області Дніпропетровської, якщо непомиляюся, на Волинь.

Д.К.: - А хто очолював Службу безпеки?

П.Д.: - "Граб". А заступник був… е-е-е… "Вірменин". То псевдоніми. (…)

П.Д.: - "Кость" - його правдиве прізвище Білик, син директора гімназії (нерозбірливо)… Високий, два метри. Він був у військових частина німецьких, втік з тих частин есесівських. Мав форму свою, прийшов зі зброєю. Ми його перевдягли, зробили йому цивільне вбрання, а коли треба було (для проведення) акцій, він перевдягався, розумієте… Він володів німецькою мовою так само, як німець і на всякі акції посилали…

Д.К.: - А "Марусю" Ви знали?

П.Д.: - Знаю, машиністка була в нас така.

Д.К.: - А вулиця 7-а Переможна?…

П.Д.: - Я не можу сказати. "Маруся" працювала і писала на машині на Лівобережжі. На Правобережжі ми мали… Були, якийсь час навіть вона була на Правобережжі, десь коло проспекту Маркса, але пізніше там була квартира така не дуже надійна, то ми відіслали її на Лівий берег… і я одного разу чуть не втонув, бо було в березні - по Дніпру вже йшла, по льоду йшла вже вода, отак (показує), отакої глибини, і якраз треба було переходити мені на Лівий берег, і я дістав таку тичку, ломаку таку довшу - і йшов. І я прийшов. А після мене йшов один есбіст, розумієте, і провалився. І був би втонув зовсім, якщо б… (запис уривається)…

Д.К.: - Пане Петре, а хто був у Крайовому проводі?

П.Д.: - У Крайовому проводі так: Кук - Крайовий провідник, я уже засим його заступник, референт політичний і пропаганди - Логуш Омелян-"Іванів", "Граб" - СБ, "Лемко" - юнацтво. Оце була п'ятірка керівна, а до того ми мали людей уже, які не рахувалися членами Крайового проводу, але як в апараті тому працювали.

Д.К.: - Обласної управи вже не існувало на той час?

П.Д.: - Була міська… І була обласна, там же Криничанський район та цілий ряд іще…

Д.К.: - Олійниченко професор її очолював…

П.Д.: - Ну так то був ректор транспортного інституту…

Д.К.: - Але він очолював обласну управу, яку німці розігнали…

П.Д.: - Нє-нє-нє… Він був симпатик наш, але він членом не був… він був в управі… Це був ректор транспортного інституту. Високий такий, повна людина.

П.Х.: - А Корнієнко, він начальником поліції був?…

П.Д.: - Їм окремо займалось СБ. Люди, які були зв'язані з поліцією, або десь якісь органи очолювали, не мали права ніякого бути в Організації, жодного… Такими СБ займалася. Вона мала свої служби, вона мала своїх людей і так дальше, тому що… Там, з Корнієнком, не міг буть зв'язок якийсь ідейний, а чисто, так би сказати, технічний. Тільки так. Людей таких ніколи в Організацію не включали. І він не був членом Організації, я вам відразу кажу, а хоча він міг співпрацювати, але то…

Д.К.: - Сокіл прізвище Вам нічого не говорить? Був він у будинку "Просвіти", старий учитель…

П.Д.: - Годі мені сказати. Рябишенко там був, Розгін Іван був. Але Розгін Іван був такого мельниківського напрямку… Рябишенко працював також десь або в транспортнім інституті викладачем, чи, може, навіть доцентом… Рябишенко вийшов за кордон, потім був дуже активним за кордоном, так я чув про нього… Рябишенко, Олексіів… так… Педагог. Я у нього на квартирі теж деякий час був.

П.Х.: Вони симпатиками були, так? Не були членами ОУН?

П.Д.: - Ні, вони всі були членами, усі були членами ОУН, так. Тоді була ще завідуюча дитячим садком, що був по проспекті Карла Маркса. Прізвища я не пам'ятаю, називали "тьотя Мотя", була така висока жінка.

П.Х.: - А де друкувалися листівки, типографія була у вас якась?

П.Д.: - В Тритузнім, між Дніпропетровськом і Дніпродзержинськом село Тритузне - це було повністю наше село. Ми там мали дуже гарних людей, там були і криївки вже, розумієте, у той час. Те, що і на Заході не було ще криївок, а ми вже там мали криївки. Тритузне - було село, де ми могли йти вдень і вночі, коли хочеш, і…

Д.К.: - А по районах Ви їздили?

П.Д.: - По районах не було, я - по областях їздив.

Д.К.: - Були прямі зв'язки з областями, наприклад, з Одесою, з Кіровоградом?

П.Д.: - Обов'язково, ну як же? Мусіло так бути. І найбільше, власне, я їздив, я постійно в роз'їздах був, я менше… ну, жив і в Дніпропетровську, але мусів по областях різних їздити, по яких уже вам назвав…

Д.К.: - А передавали літературу з Заходу весь час?… "Ідея і чин"…

П.Д.: - Весь час, весь час. Кур'єри постійно їздили… Я потім був редактором, коли вже був на Заході…

Д.К.: - З Ярославом Самотовкою, мельниківцем, Ви зустрічалися?

П.Д.: - Можливо так, не пригадую.

П.Х.: - А взагалі контакти були з мельниківцями хоч якісь?

П.Д.: - Вони там не мали якихось таких, розумієте?… Там окремо були, розумієте… Взагалі на той час на Півдні дуже мало їх…

М.С.: - Прихильників я зустрічав, а так…

П.Х.: - А з більшовицьким підпіллям були контакти?

П.Д.: - Були (впевнено - Д.К.). Но то СБ була з ними… У них був підпільний обком… пішов один есбіст, який добре знав російську мову, і з ними почав говорити. І каже… і почав їм рисувати, так сказати, такий комунізм… такий націонал-комунізм… Так вони плакали - кажуть: "Оце було б хорошо!". Їх мали усіх, отак о всіх мали! І літературу… Ще вони фальшиві гроші привезли, підкинули їм фальшиві гроші… там зроблено, то таке було - халтура (цей епізод незрозумілий - Д.К.)… А я мав з одним таким лідером - старим більшовиком. Він потім, навіть, коли слідство вели (НКВД - Д.К.), то він сказав про це - за ту дискусію, називався він Тимошенко - такий старий, років сімдесят, під сімдесят йому було… Я йому то казав, і так дальше… і по тому… він мені тим допоміг, бо коли моє слідство йшло, то кажуть: - "Ви встрєчалісь с прєдставітєлямі…" (А він нелегально жив!) Я кажу: "Та я не пам'ятаю". "Ну, вот Тимошенко ви нє помнітє?" Я кажу: "Я не знаю, може…" "Ну, вот етот Тимошенко сказав, что дєйствітєльно - ви виступалі протів нємцев"… То мені чекісти вже говорили… Але я… воно мені було потрібно…

Д.К.: - А яке Ваше псевдо було вже в Кіровограді?

П.Д.: - "Арсен". Весь час.

П.Х.: - Хто в Дніпропетровську займався переправленням молоді до УПА?

П.Д.: - Мені зараз важко тих людей назвати, але були такі.

П.Х.: - А такі псевдо - "Доктор", "Тарасов"…

П.Д.: - Були такі, пам'ятаю. "Доктор" був.

П.Х.: - "Чорний"?…

П.Д.: - Були, були… "Циганка" була зв'язкова з місцевих… Потім з того… Крюченко була, жінка… бо я був "КрУченко", а вона "КрЮченко".

П.Х.: - У Вас документи були на "Крученко", так?

П.Д.: - У мене документи були на "Крученко"… У… різні документи були, були документи (на ім'я) "Башта", коли я їхав - невизначеної національності, вроді молдован, розумієте? А були в мене на "Крученко"…

Д.К.: - А псевдо "Степан", то просто загальновживане, мабуть?

П.Д.: - Так, ну та то…

Д.К.: - Ви знали всю структуру СБ, так? Скільки чоловік вони мали?

П.Д.: - То була референтура своя, вони мали свої інструкції… Вони звітували по ідейній роботі, по політитичній, яку проводили. Але вони мали свої завдання окремі.

Д.К.: - Проти німців конкретні які-небудь факти…

П.Д.: - Проти німців… в основному йшла роз'яснювальна робота: хто вони, що вони і так дальше, яка позиція по ним має бути українців, це була найголовніша наша… Тому що нам… Ну, наприклад, ми там могли вбити Розенберга, коли він їхав відкритою лімузиною, розумієте… і то було дуже легко зробити, то можна було плік гранат кинути йому в машину і розірвало би його. А нащо це було робити? Були б перестріляли українську інтелігенцію. Нам принесли… ми знали до години, як він буде їхати, якими вулицями. Там була його контора навіть, якась, - Розенберга, розумієте? Ну, як то не буде Розенберг, то буде там якийсь Швайнберг чи інший. Ну й що з того? А перестріляють… Ми дуже, дуже дивилися так: коли робити якийсь акт, то дивитися, що може потягнути за собою, які жертви? Ну, що таке Розенберг?… Ну так в той час… Ми знали в кінці сорок першого року, що Німеччина війну програє.

Д.К.: - А напади на концтабір в Ігрені? Ви що-небудь пам'ятаєте?

П.Д.: - Були. То, що до звільнення в'язнів, то ми мали дуже багато звільнювали в'язнів. Але звільнювали в'язнів в більшості таких, що ми мали через свою агентуру, поліцію і так дальше, під виглядом - приходили люди узброєні… А як ні - розумієте, то так як той Білик був -вбирався в форму есесмана, говорив прекрасно по-німецьки, (що) ніхто не міг додуматися, з пістолетом дальше прийшов: "Мені той, той потрібні". Забрали, розумієте, людей - і все. Але не зловживали, тому що його могли тільки використовувати тільки в таких дуже… Потім під ним грунт вже горів… (Де він подівся) я не знаю: я виїхав і залишив його. Я виїхав у Кіровоградщину, а він ще залишався.Потім я вже з ним не мав (контакта). Але то була дуже відважно… і він робив нам надзвичайно дуже великі услуги. Ну, то між нами, в Організації був. То людина, щодо якої… він і на вигляд був на німця похож - рижий трохи…

М.С.: - Який трохи! В нього золоте волосся…

Д.К.: - Оце - "Півторак"?

М.С. і П.Д.: - "Півторак". "Кость" - Білик.

П.Д.: - Ми йому шили костюм, розумієте… значить, ми не могли його брати до мірки… якась суперечка… "Самі поміряйте, і дайте…". Коли зшили штани, то швець і каже: "Що то за людина така висока?"… Йому десь так, коло двох метрів, мав широкий такий, високий хід, трохи так похитувався…

М.С.: - Але не повний…

Д.К.: - А з Уляною Дидою-Целевич, Вовком - з нікопольським проводом ви зустрічалися?

П.Д.: - Можливо, я не пам'ятаю…

Д.К.: - А з Михайлом Пронченком? Кривим Рогом? (…)

П.Д.: - Ну то більше, як п'ятьдесят років, ви розумієте? Чи ви можете сказати, з ким зустрічалися… От я з Миколою міг зустрічатися, а я не знав.

Д.К.: - Звітували вам, на Крайовий провід?

П.Д.: - На Крайовий. Обласні давали звіти на Крайовий провід. Були подвійні звіти: були звіти чисто організаційні, суто -кількість членів і симпатиків, і були так звані суспільно-політичні огляди - кожного місяця робилися.

П.Х.: - Ті люди, що брали участь у підпіллі ОУН - одні приймали присягу, інші могли приймати участь, але не приймали присяги?

П.Д.: - Могло таке бути… Знаєте, добір такий був не дуже поспішаючи. Людина робить свою роботу, розумієте, вважає себе націоналістом. А що то - формальність…

Д.К.: - В офіційних установах які-небудь люди належали до ОУН, наприклад, голови промислових спілок?

П.Д.: - У дуже виняткових випадках, дуже виняткових…

Д.К.: - Професор Андрієвський мав стосунки з ОУН?

П.Д.: - Так, він близький був у взаєминах, але він з Розгіном, по-моєму, мав зв'язки…

П.Х.: - Він симпатиком був швидше?

П.Д.: - Так, так. (про працівників СБ): - …люди, які політично мусіли бути грамотними… то не могли бути люди того типу: (давай) поліцаїв бить! А то були люди, яких туди брали на ту роботу - в СБ - з кадрів організаційних, перевірені люди, які були, і могли виконувати завдання такі особливі. (…)

Д.К.: - А конспіративні квартири які ще у вас були, крім тої, що у Кулинича, крім Максименка?

П.Д.: - Десятки в мене особисто… Та, ми ж мали в Дніпропетровську, слухайте… ми приїхали… Олійник, тобто "Еней", який пізніше був командиром на Волині, то він організував на заводі Петровського яких сімдесять людей з робітників, які були віддані… я не знаю, чи вони були заприсяжені чи ні… і там ще коло якої півтора сотні симпатиків, які були віддані так повністю… Він той робітничий сектор організовував прекрасно…

Д.К.: - А Кость Федоряк - Ви чули за такого?

П.Д.: - Може й був такий, не пам'ятаю. Ви знаєте, на пам'ять не можна посилатися, тому що можна… от, мені дехто підходить і починає: де, що? - ну, хоч би, навіть, і ви питаннями деякими, то я собі по тому… воно асоціюється з іншим… ага, згадав одного, згадав другого, третього і вже там пішло.

Д.К.: - А Гадада Василь - "Юрко"?

П.Д.: - Був такий, був. Не в Крайовому проводі, я вам членів Крайового проводу назвав… Ось такий ще Кишенько був (у проводі), псевдонім "Професор". Той був на Лівобережжі весь час, який працював постійно із Логушем -"Івановим". Вони постійно там двійко працювали - це був політично-пропагандивний сектор. Ну, і там ще мали вони з собою людей, чи то всіх можна згадати?

Д.К.: - Багато було галичан?

П.Д.: - Галичан? Ну, в керівництві було, взагалі в усьому краю кілька десятків. Може, сімдесят…

Д.К.: - З Волині чи були провідники - не відомо… А Ви за завданням кого приїхали в Дніпропетровськ? Хто особисто давав завдання?

П.Д.: - Головний провід… Провідник. Микола Лебедь тоді був урядуючий провідник.

Д.К.: - І Лебедь Вам дав наказ їхати в Дніпропетровськ?

П.Д.: - Так, так.

Д.К.: - Він мав, мабуть, уже вісті, що не вистачає людей?

П.Д.: - Ні, ні, ні! Взагалі, там монтувався тоді Крайовий провід. Монтувався він у Галичині, а потому виїхавши там, ми підбирали вже людей на місці. Ну, і крім того до нас же там вже були. Там були окремі люди, навіть звена окремі… Дальше йшлося, щоб це все організувати, знаєте, так оформити, щоб це була струнка організація. Тому ще були окремі райони, деякі райони… бачите в цьому справа - був такий… така засада, такий принцип: український націоналіст проявляє діяльність свою… як він один знайдеться на якомусь там острові, і там є кілька українців, - і він починає робити роботу, згідно зі своєю совістю, згідно з тим, як він до того підготовлений, розумієте? Це ж така засада була. І ось за таким принципом кілька місяців працював Олійник. І прийшли ми і побачили: розгалужена організація вже є, прийшли на готове вже…

М.С.: - Я прийшов у червні місяці сорок другого року: це була вже велетенська мережа! І оці робітники з заводу Петровського… мені "Роман" дає на зв'язок чоловіка, я йду туди - мене зустрічають бувші комсомольці - чоловік сімнадцять - я з ними на базарі розкладаюся на цьому всьому… одну пляшку на шістнадцять чоловік пива, щоб нас не запідозріли, і я з ними веду роботу, пропаганду, посвячую їх у це явище. І з них половину стають такі завзяті хлопці, і російською мовою говорять і все…

Д.К.: - А Зиновія Матлу Ви знали?

П.Д.: - Знав, очевидно. Він вже помер десь в Америці…

Д.К.: - А в Дніпропетровську Ви вже з ним не зустрічалися?

П.Д.: - Ні, ні. Він же був провідником Південної групи похідної.

Д.К.: - А хто був Вашим попередником?

П.Д.: - Попередники - то ті, хто були арештовані…"Річка". Семчишин.

Д.К.: - Ганну Максимець знали Ви?

П.Д.: - Була, знаю… Робили, навіть, картотеку. Зробили картотеку, вивчили її, а потім спалили… "Білик" - я знаю про нього, він був по лінії СБ, він мені ніби не звітував ніколи, але знаю, бо це людина така дуже активна.

Д.К.: - СБ стояла трохи особняком, так? трохи збоку?

П.Д.: - Не особняком, то була така референтура, яка мала свої конкретні завдання… То були ті самі члени Організації, але вони мали окремі (функції)…

Київський Будинок Вчителя, Київ, 1993 рік.