Володимир Стецко

голова Долинської районної організації Конгресу українських націоналістів

ПОВСТАНСЬКИЙ БАСТІОН — ЯВОРИНА

По всьому світу у знаних і незнаних могилах лежать герої нескореної нації. Одним з таких місць є гора Яворина біля с. Липа, що на Івано-Франківщині, недалеко від якої останній свій бій прийняли 9 повстанців.

1 листопада 1946 р. силами полку внутрішніх військ було виявлено криївку крайового провідника Ярослава Мельника (псевдо Роберт) з дружиною Антонією (Танею), Іваном Хомином (Скелею) — технічним референтом служби безпеки та інших підпільників.

Багато зробив для зміцнення ОУН та її підпілля, організації УПА Ярослав Мельник. За заслуги перед Україною в 1945 р. він нагороджений Бронзовим Хрестом Заслуги, а в 1947 — Золотим Хрестом Заслуги (посмертно). Тому більшовики зі всіх сил намагалися знищити чи взяти живим невловимого провідника. Зробив цю чорну справу зрадник, який указав місце постою крайового проводу.

Кілька днів солдати нишпорили по місцю, де, за зізнанням арештованого, мав бути схрон, але безуспішно. Його так замаскували, що виявити було неможливо. Та випав невеликий сніг і над криївкою почав швидко танути. Це і помітили вороги. До останнього набою відстрілювалися повстанці, залишивши тільки для себе кулі, щоб не здатися ворогові живими.

А недалеко від бункера, в урочищі Глибокому, віднайдено і облаштовано цвинтар. Тут вічним сном спочивають командир-майор Поль з інструкторами, провідники і стрільці штабу старшинської школи «Олені», які загинули в нерівному бою з енкаведистами.

Постала ця школа в 1943 р. у волинських лісах, а згодом була передислокована в Карпати. Тут же, біля с. Липа, проходили вишкіл кадри для УПА, курсанти підстаршинської школи «Беркути» та більше десяти бойових сотень УПА.

За часів сумнозвісного режиму про вшанування пам'яті героїв годі було говорити. Але і в той час віднайшлися сміливці, які стали ініціаторами вшанування пам'яті полеглих. Ними стала група віруючих Української Греко-Католицької Церкви, які збиралися на підпільні богослужіння. Під час підпільних зібрань Михайло Покришка часто згадував про те, що на Яворині в 50-х роках загинула сотня вояків УПА. І там вони були поховані.

У 1983 р. група з чотирьох осіб — Михайло Покришка і три рідні сестри-монахині — Анатолія, Володимира та Ольга Дмитришини — вирішили відшукати цвинтар. Щоб не викликати підозри, вдали, що йдуть збирати ягоди.

Пошуки були дуже важкими, доводилось руками розгортати зарості, оглядати кожне місце, яке могло нагадувати покинуту могилу. Але затрачені зусилля завершилися успіхом. Місце поховання вдалося знайти. Орієнтиром послужила кропива, яка, як правило, росте на занедбаних місцях поховання. Шукачі подалися додому, але через два тижні повернулися, озброївшись попередньо сапами і сокирами. Їх, однак, довелося нести без держаків, аби не привернути увагу людей. Вийшли в гори ще за ночі, щоб можна було протягом дня якнайбільше зробити. Очистивши місце поховання, відновили поховання, і через багато років пролунала молитва за померлих.

У 1984 р. вже зібралася група з 12 осіб. До чотирьох згаданих приєдналися Макарій Фляжок, Дмитро Квецко із с. Слобода Болехівська, Леся і Катерина Кам'янецькі із с. Станківці, Василь Грубич iз міста Стрий, Слава Ватащук, Люся і Богдан Гаврилишини з міста Долина. Про похід не знали навіть родичі. Вдома сказали, що йдуть збирати ягоди. Учасники походу помолилися за полеглих, навели лад на могилах.

Наступного року в поході взяли участь 18 осіб, серед яких — отець Матей Гаврилів. Уперше після довгої перерви на місці поховання відправили Святу Літургію і всі приступили до Святих Тайн Сповіді й Причастя. По завершенні на могилах насаджено барвінок і косицю.

Надалі вже було важко приховувати місце поховання. Тож незабаром лісників викликали до Івано-Франківська і наказали пильно спостерігати за тим місцем, щоб виявити тих, хто опікується могилами. Із слів слідчих йшлося про те, щоб виявити велику підпільну організацію, яка змогла організувати нагляд за могилами. Однак подальший історичний розвиток, пов'язаний з «горбачовською відлигою», дав можливість колишнім воякам ОУН-УПА відродити це місце, започаткувати щорічні походи.

Після отримання свободи Української Греко-Католицької Церкви і проголошення незалежності України походи стали легальними і в них бере участь усе більше людей і духовенства. В 1991 р. на цвинтарі збудовано капличку, відновлено хрести. Неподалік цвинтаря віднайдено і поновлено бункер крайового провідника «Роберта» в такому вигляді, який його створили руки вояків.

Масове вшановування полеглих героїв почалося у 1992 р., організаторами його стали сестри-монахині і братство ОУН-УПА. В 1994 р. цим заходом почала опікуватися районна влада. Широка програма — Свята Літургія, Сповідь та Святе Причастя, похід до бункера «Роберта» і цвинтаря, де поховані вояки старшинської школи «Олені», Панахида, виступи очевидців, повстанська ватра, пісні — збирає велику кількість людей.

Пливуть сюди живі потоки звідусіль: сусідніх районів, східних та південних областей України, з близького та далекого зарубіжжя. Тут започатковано проведення фестивалю повстанської пісні.

Цього літа виповнилося 60 років цим трагічним подіям на Яворині. Долинське братство ОУН-УПА організувало похід на гору Яворина для вшанування пам'яті полеглих. Були в ці дні запалення свічок пам'яті й покладання квітів, щира молитва на горі Яворина, на бункері і цвинтарі, повстанська пісня і спогади повстанців про тих, хто віддав життя за Україну.

"Україна Молода", № 196 за 20.10.2004.