НАША ВІДПОВІДЬ
(Це звернення УПА було поширюване в польській
мові між польським населенням Закерзоння в 1946 р.)

Польська преса, керована інструкціями й наказами большевицької пропаганди, дуже часто подає статті й інформації, повні наклепів на УПА і взагалі на український визвольний рух. Найбільш заяложена брехня большевицької пропаганди в польській пресі, зводить наклепи на українських повстанців такими вигадками:

1. Нібито український визвольний рух є фашистівський;

2. Нібито він був зорієнтований на гітлерівську Німеччину та співпрацю з нею;

3. Нібито теперішними військовими операціями УПА керують німецькі старшини;

4. Нібито українці помагали придушувати варшавське повстання;

5. Нібито українські повстанці вбивають поляків, палять польські села, гноблять польське цивільне населення.

Хто знає ближче нашу діяльність і політичну літературу, для того справа ясна. Одначе не всі читачі польської преси знають дійсний стан речей, тому дозвольте дати такі короткі вияснення.

1. Український визвольний рух, у формах діяльности УПА і репрезентований УГВР (Українською Головною Визвольною Радою), не є і ніколи не був рухом фашистівського типу. Він у своїй ідеології, політичній і соціяльній структурі, в своїй діяльності є національно-визвольним рухом, соціяльно-прогресивним, антиімперіялістичним, протидиктаторським і з цих причин протибольшевицьким. УПА бореться в першу чергу: проти імперіялістичної політики Москви, проти її зажерливости, проти невільництва, диктатури, тиранії, експлуатації, нужди, терору, - а за волю для України і всіх інших червоним імперіялізмом поневолених націй, за волю народів і людини, за рівність і соціяльну справедливість.

Це все є демократичні антифашистівські гасла, що висловлюють найкращі людські ідеали. А в большевизмі бачимо російський націоналістично-фашистський, імперіялістичний, диктаторський, тоталітарний, соціяльно-реакційний рух, що без уваги на свої заклики до соціяльного прогресу, приносить у практиці нужду і невільництво широких народніх мас.

2. Український визвольний рух ніколи не орієнтувався на гітлерівську Німеччину. Від початку німецької окупації України він боровся проти гітлеризму. Вже 30-го червня 1941 р. український визвольний рух проклямував відновлення Української Незалежної Держави та утворив уряд з п. Я. Стецьком на чолі. Це був ясний протинімецький акт, що розпочав трирічну героїчну боротьбу українського народу проти німецької окупації. Саме в цій боротьбі виросла й організувалась у поважну силу Українська Повстанча Армія (УПА). Вона зліквідувала десятки тисяя гітлерівських окупантів і визволила цілком з під німців декілька областей України. Німецькі окупанти, в свою чергу, криваво переслідували український визвольний рух. Найвизначнішого його керівника С. Бандеру ув'язнили німці у концтаборі, а його двох братів замордували в концтаборі Освєнцім, вони розстріляли десятки тисяч українських патріотів. У всіх селах і містах України висіли плякати з повідомленнями про розстріли за приналежність до УПА, до "зброиних банд", до українського руху спротиву. Десятки тисяч інших українців згинули в німецьких концтаборах. Гітлерівська пропаганда запевнила під час війни, що український визвольний рух - це замаскований, підтримуваний Москвою комуністичний рух. Сьогодні большевицька, а з нею і варшавська, пропаганда говорять, що український визвольний рух був зв'язаний з німцями. В обох випадках це велика брехня, бо він був і є зовсім незалежний від якихбудь зовнішніх впливів, не орієнтується на жодну зовнішню потугу, але є висловом найвищої волі української нації, що позитивно бореться проти всіх загарбників. Так було під час німецької окупації, так є сьогодні під совєтською кормигою.

Питання українців - "коляборантів", що слівпрацювали з німцями, є зовсім відсепароване й не має нічого спільного з УПА і взагалі з українським визвольним рухом. Були такі українці, але їх було менше як між росіянами, поляками чи французами, де вони перебували в постатях т. зв. фольксдойчів. Український визвольний рух плямував їх і поборював як національних зрадників так, як сьогодні поборює нових зрадників - больщевицьких коляборантів.

3. Не відповідають правді й вістки большевицької пропаганди, що мовляв, німецькі старшини керують ще тепер частинами УПА. Жодний німецький старшина не був і не є командиром будь-якого відділу УПА. Большевицьким, як і деяким польським, чинникам соромно, що в боях проти УПА зазнають неславних поразок; тому й намагаються виправдати свої невдачі видуманою наявністю добре вишколених німецьких старшин в рядах УПА.

4. Версія про здогадну участь українського відділу в придушенні варшавського повстання - не відповідає реальним фактам і не спирається на конкретні докази. Український нарід вважає таке твердження за одну з найбільш злосливих брехень. Нікому з українських політичних діячів невідомо про яку-небудь участь українців у цій соромній акції. В пресі появилось звідомлення головного винищувача і погромника Варшави ген. Фон дем Баха та інших. Всі вони стверджують недвозначно: Варшаву знищили німецькі відділи СС, кримінальні і власівсько-російські з'єднання на німецькій службі. Ніде досі, одначе, не було конкретної згадки про українців. Принциповим у цій справі є: український визвольний рух, жорстоко винищуваний німцями, мусів зустріти симпатіями варшавське повстання. Ми не знаємо українців, що допомагали б німцям у пацифікації Варшави. Коли б однак були такі, то це поодинокі звичайні німецькі агенти й служаки, подібні до польських фольксдойчів або теперішніх Осубка-Моравских чи інших зрадників. В серпні й вересні 1944 р., коли Варшава кривавилась у повстанні (метою якого було також завдати політичннй удар совєтській окупації), УПА майже в цілості вже боролась поза совєтським фронтом проти свого нового, тепер вже червоного окупанта. Місце щирих українських патріотів було там, на власній землі, серед борців за волю рідного краю. А не в Варшаві, чи деінде на німецькій службі.

5. Найбільш поширеною большевицькою брехнею є вістки совєтської пропаганди, нібито українські повстанці палять польські сіла, вбивають цивільне населення, навіть жінок і дітій. Такі, ніби то конкретні, інформації приносить майже щоденно польська преса. В цьому ні крихти правди. УПА, хоча є формацією повстанського характеру, старається придержуватись точно всіх приписів людського ведення війни, так щодо ворожих збройиих сил, як і до цивільного населення. Тому УПА звільняє усіх полоненик вояків Червоної Армії і Польського Війська, на яких індивідуально не тяжать обвинувачення за вчинені акти насильства або вбивства. УПА в першу чергу поборює большевицьку партію і її терористичні поліційні формації (НКВД, НКГБ, УБП тощо). Щож до цивільного населення, то УПА застосовує принципи найбільшої толеранції та гуманности, дарма що в деяких випадках воно ставиться вороже до УПА. Бо всі наші цілі, за які ми боремось, уся наша ідеологія спирається на загальнолюдські гасла й прогресивні гуманні ідеали, що в основі противляться всякому теророві. Тому й ніде і ніколи не аастосовуємо терору, бо самі боремося проти большевицького насильства, як боролись і проти гітлерівського.

Основною точкою зору УПА є спільна боротьба поневолених Москвою націй. Стоячи консеквентно на такому становищі спільного протибольшевицького фронту, УПА не тільки не тероризує польського населення, а ще й уходить з ним в контакт на польсько-українському пограниччі та шукає з польською нацією можливостей порузуміння для цілей спільної боротьби проти спільного ворога. У більшості випадків вдається їй досягти цього. З'єднання УПА дуже часто при потребі квартирують в польських селах, де польське населення радо відкриває двері своїх домів і сердець для українських повстанців, а перед больтевиками і своїми червоними втікають в ліси. В багатьох випадках польські партизанські відділи і неаалежницькі організації співпрацюють з УПА. Таким чином всі обвинувачення большевицької пропаганди є безпідставні і фалшиві.

Нема сумніву, що під час боїв з УБП, большевиками, червоною міліцією деколи і цивільне населення, як польське так і українське, зазнає втрати. Це неумисні, а самозроаумілі наслідки боротьби, що їх не можливо обминути. Буиали випадки, що наші відділи карали деяких осіб або й місцевості за бандитизм, грабежі чи вбивства українського наслення. В деяких околицях польське населення допомагало червоним плюндрувати і вбивати українців. В таких випадках були застосовані оборонні заходи і після попердження і вичерпання інших способів запобігання протиукраїнському теророві - винуватців карано. Одначе це були виняткові випадки, коли особи чи села піддавалися большевицькій цьковальній агітації та брали участь у масових грабежах та вбивствах українців. Але і в цих випадках не йшлось про протипольську акцію, а про оборонні дії проти большевиків. Саме з цієї причини большевицько-варшавська адміністрація в пресі підносить голос, бо наші удари звернені проти большевиків і їх вислужників.

Між українськими і польським народами були в минулому численні непорозуміння і вив'язувалась важка боротьба з загарбницької політики Польщі супроти України. Сьогодні перед лицем спільного ворога, московського імперіялізму у його скрайній большевицькій формі, польсько-український конфлікт мусить відійти на дальший плян, а згодом зовсім зчезнути. Ми - українські повстанці - провадимо послідовно політику порозуміння й співпраці з польським народом на плятформі спільної визвольної боротьби. Віримо, що й серед польської громадськості така політика найде зрозуміння, бо московське поневолення Польщі і большевицький терор буде постійно зростати. Тяжкий досвід, здобутий Польщею в останній війні, і теперішнє політичне становище спонукають усіх польських патріотів змінити дотеперішній курс польської політики. Зміна в напрямі визнання природних прав українського і інших народів Східньої Европи на політичну незалежність уможливлювала б нашим народам співпрацю з порозумінням, до якого щиро прямуємо.

Всі отже обвинувачення, що український визвольний рух веде антипольську політику, є большевицькою роботою для своїх цілей. Всі політично свідомі українці і поляки повинні протиставитись такій практиці большевицької пропаганди.

Цій пропаганді треба приписати названня українських повстанців "бульбівцями", "власівцями", з закидами антисемітизму включно. Напевно не має в цілій Україні й сліду по "бульбівцях" чи інших подібних окремих отаманських групах, але напевно є тільки Українська Повстанська Армія (УПА) під керівництвом найвищого політичного органу українського народу Української Головної Визвольної Ради (УГВР).

З групамии "власівців" український визвольний рух не мав і не має нічого спільного. "Власівці" є російським політичним рухом, що співпрацював з німцями і досі не спрецизував свого позитивного ставлення до питання самостійности України і інших поневолених Москвою народів.

Ми ж щодо російського народу займаємо позитивне і приязне становище, але з умовою визнання наших безспірних прав до волі і незалежности в етнографічних межах. Боремося проти імперіялізму і зажерливости Росії, а не проти російського народу.

Ніколи й ніде українські повстанці не брали участи в протижидівській акції. В українській підпільній пресі, що появлялася цілими десятками органів під німецькою окупацією і сьогодні виходить в умовах большевицької дійсности - нема слова, спрямованого проти жидів. Нарід, що веде визвольну боротьбу, не може ставити до своєї ідеології шалені гітлерівські расистські теорії. Загально відомий факт, що за нім.цької окупації в рядах УПА боролися поруч українців і жиди, в більшості лікарі.

Ворог, проти якого боремося сьогодні, це - терористична большевицька кліка, репрезентант і організатор російського грабіжницького імперіялізму.

Ми боремося за прогресивні ідеали гуманности, за свободу для всіх народів і кожної людини.

1946 р.

Українські повстанці