ТРІЙКА ПРОВІДНИХ РЕВОЛЮЦІОНЕРІВ

В 1969 р. промине 40 років від виникнення Організації Українських Націоналістів — переємника і продовжувача Української Військової Організації. Обі ці революційні організації цупко пов'язані з їхнім основоположником полк. Є. Коновальцем, якого українська громадськість достойно вшанувала в 1968 році в 30-річчя від дня його смерти на пості голови Проводу ОУН.

В історії боротьби українського народу за незалежну і вільну українську державу УВО і ОУН після невдачі Визвольних змагань 1917-1921 рр. поклали великі заслуги і записались золотими літерами. Без існування і дії цих двох революційних і політично-бойових формацій немислимий був би дальший процес боротьби, вислідом чого активний опір большевицько-російській окупації на східніх українських землях, на землях Галичини, Волині, Холмщини та на окраїнних територіях, змагання за український характер Буковини і Бесарабії, Карпатська Січ і бої за встановлення української влади на Срібній землі, а далі Акт 30-го червня 1941 року, звитяжні бої УПА у нерозлучному пов'язанні з ОУН і народом і сучасна боротьба та рух опору в Україні.

Організація Українських Націоналістів від початку свого існування точно визначила шляхи боротьби, її характер, ідейні основи та політичну мету — українську державу без жодного чужого пана та національного і такого ж соціяльного поневолення. Ставлення на власні сили народу, відкинення орієнтації на коньюнктурне трактування української проблеми з боку різних країн, та визначення, що єдино українська національна революція принесе визволення українському народові — чітко визначили місце ОУН серед внутріукраїнських сил.

Від 40 років Організація Українських Націоналістів не зійшла зі своїх основних позицій, міняючи лише тут і там свою тактику та стратегію, залежно від умов і характеру стосунків на українських землях.

Зенон Коссак, Степан Охримович і Мирослав Тураш видатно записали свої імена в історії українського націоналістичного руху на західноукраїнських землях. Перші два — З. Коссак і Ст. Охримович працювали довгі роки разом, аж доки смерть останнього не перервала їх спільні шляхи. Мирослав Тураш дійшов до керми Крайової Екзекутиви ОУН на західноукраїнських землях щойно в 1939 році. Незважаючи проте на віддаль часу, їх трьох єднає керівна роля в ОУН і жертовна боротьба за право українського народу жити у власній державі.

Збірка матеріялів про Коссака, Охримовича і Тураша заторкує багато питань з галузі особистих переживань тих керівних осіб ОУН, їх зацікавлень — політичних і громадських, виявляє їх характер і вклад праці, звертає увагу на їх журналістично-письменницьку діяльність та говорить про самовіддану працю, включно з саможертвою, в користь українського народу.

Звичайно, що збірка не висвітлює всіх деталів їх життя, а зокрема їх роботи в ОУН. Це треба пояснити тим фактом, що ніхто із співучасників не віднотовував з причин безпеки даних про них, ані вони самі не залишили записок, які вичерпно говорили б про їх революційну діяльність. Численні їх співробітники або полягли, або померли в різних роках. Автори статтей у збірнику висловили лише те, що їм було відоме про Коссака, Охримовича і Тураша.

На тлі споминів слід ще сказати про Зенона Коссака таке: Він був членом УВО, а від 1929 року членом ОУН. Від 1929 до 1932 рр. З. Коссак був членом Крайової Екзекутиви ОУН на західньоукраїнських землях і займав різні пости. Був спершу заступником керівника бойової референтури, згодом бойовим референтом, а пізніше перебрав організаційну референтуру.

У травні 1930 року в підземеллях будинку св. Юра у Львові відбулася конференція керівних членів УВО і ОУН для з'ясування ролі двох організацій та для прийняття рішень стосовно їх об'єднання під одним керівництвом. Від імені КЕ ОУН представниками були: Богдан Кравців, Зенон Пеленський, Степан Охримович, Зенон Коссак, Степан Ленкавський, Іван Ґабрусевич і Богдан Кордюк. Крайову Команду УВО на західньо-українських землях заступали: полк. Роман Сушко, Зиновій Книш і Ярослав Барановський, Провід ОУН з закордону — інж. Микола Сціборський і д-р Юліян Вассиян.

Доповідь на організаційну тему мав тодішній організаційний референт КЕ ОУН Степан Охримович, а в дискусії позицію Крайової Екзекутиви в питанні ліквідації УВО як зовсім окремої організації гаряче боронив Зенон Коссак. Йшлося про те, щоб не було зайвого дуалізму. З огляду на контроверсійні погляди на ту справу, конференція ОУН-УВО тоді не винесла жодних рішень, а обмежилась лише до пропозицій, що остаточне розв'язання питання винесе Начальна Команда УВО в порозумінні з Проводом ОУН.

Перші завдання по лінії злиття УВО з ОУН отримав сотн. Юліян Головінський, який був Крайовим комендантом УВО і Крайовим провідником ОУН на західньоукраїнських землях. Після його смерти (його підступно застрелила польська поліція в 1930 р.), приблизно до 1932, обов'язки Крайового коменданта УВО виконував д-р Богдан Гнатевич, який фактично керував бойовою діяльністю КЕ ОУН. З тактичних міркувань фірму УВО затримано лише для бойових відділів, а згодом й ця назва зникла з дальшої історії ОУН.

Саботажну акцію літом 1930 року, яка отримала назву „Частинний виступ УВО", заініціювали і реалізували дві особи: тодішній референт юнацтва КЕ ОУН Іван Ґабрусевич і бойовий референт Зенон Коссак. У жовтні 1930 року, після смерти сотн. Ю. Головінського, Команда УВО наказала припинити саботажну діяльність.

Незалежно від бойової діяльности УВО, Крайова Екзекутива ОУН продовжувала реалізувати завдання по лінії експропріяцій польського майна, ліквідації ворожих терористичних пунктів і осіб, коляборантів тощо.

Напад на поштовий віз під Белзцем організував і ним особисто керував Зенон Коссак. Він відбувся 28 жовтня 1930 р. Були жертви з боку польської охорони.

Зенон Коссак двічі був у Перемишлі. Весною 1931 р. він відвідав у характері бойового референта тамошнього бойового референта УВО-ОУН, щоб з ним обговорити можливості експропріяційного нападу на польський поштовий амбулянс між; Перемишлем та Бірчою. У липні того ж року Зенон Коссак вдруге прибув до Перемишля, до деталів обговорив справу нападу під Бірчою, який відбувся 31 липня 1931 р. Поляки зазнали втрат у людях.

Визначну діяльність проявили бойові групи Дрогобиччини, звідкіля був родом Зенон Коссак. Керував ними Михайло Гнатів під безпосереднім керівництвом Зенона Коссака. Бойові групи Дрогобиччини 31 липня 1931 р. перевели успішний напад на „Банк людови" у Бориславі, 8 серпня того ж року напад на пошту у Трускавці, 24 серпня застрелили таємного поліційного аґента Якуба Буксу, а 29 серпня 1931 р. вбили польського посла на сейм і видатного польського політичного діяча Тадеуша Голуфка.

За піймання З. Коссака була визначена польською поліцією грошова нагорода, яку отримав провокатор Роман Барановський у сумі 1500 злотих. Поліція тоді була заарештувала З. Коссака в приміщенні о. Туркевича у Львові. Напад на пошту в Городку Ягайлонському 30 листопада 1932 р. і участь в ньому бойовиків Дрогобиччини — Василя Біласа і Дмитра Данилишина припечатали долю Зенона Коссака.

Сім років ув'язнення, окрім кількаразових попередніх арештувань, замкнули на довгі роки картку життєвої дороги Коссака. У тюрмах виконував обов'язки „старости" українських політичних в'язнів, а по звільненні з ув'язнення ще раз знайшовся за тюремними ґратами за підозрінням, що брав участь у готуванні визволити з тюрми Степана Бандеру.

Діяльність на Закарпатті це окрема сторінка його жертовного життя, яке урвали мадярські кулі у березні 1939 року.

Як Зенон Коссак, так і Степан Охримович прийшов до ОУН з УВО. Його силюета дещо відмінна від З. Коссака, зрештою зовсім зрозуміла, бо випливала з ролі його завдань в КЕ ОУН на західноукраїнських землях.

Про участь Ст. Охримовича у Львівській конференції ОУН-УВО була вже мова. Він у тому часі виконував відповідальні обов'язки організаційного референта КЕ ОУН. Після повернення сотн. Ю. Головінського з конференції у Празі в червні 1930 року в характері Крайового коменданта УВО і Крайового провідника ОУН, Степан Охримович знову перебрав організаційну референтуру в КЕ ОУН. У відсутності Ю. Головінського, який жив у Чесанові, засіданнями КЕ ОУН проводив Ст. Охримович.

Вбивство сотн. Юліяна Головінського 30 жовтня 1930 р. під Бібркою принесло частинні зміни в КЕ ОУН.

Керівництво революційної роботи на західноукраїнських землях перейшло в руки Ст. Охримовича. Він уникнув ув'язнень в час голосної „пацифікації", бо в той час жив у Стрийщині, в домі своїх батьків. Полк. Євген Коновалець затвердив новий склад КЕ ОУН, куди входили такі особи: Ст. Охримович — Крайовий провідник, І. Ґабрусевич — його замісник і референт юнацтва, З. Коссак — організаційний референт, Р. Шухевич — бойовий референт, М. Колодзінський — військовий реф., С. Ленкавський — ідеологічний, о. Я. Чемеринський — фінансовий референт.

Через перебрання керми КЕ ОУН Ст. Охримович фактично перевів злиття УВО в єдину організацію ОУН.

В січні-лютому 1929 року у Відні відбувся перший Конґрес Українських Націоналістів. Від імені націоналістів ЗУЗ взяли участь у Віденському конгресі Степан Охримович і Степан Ленкавський. На початку 1931 р. у Львові відбулася Крайова конференція КЕ ОУН, яку організаційно підготовив Зенон Коссак, а проводив нею Іван Ґабрусевич. У висліді тієї конференції полк. Євген Коновалець затвердив Степана Охримовича Крайовим провідником КЕ ОУН, а д-ра сотн. Богдана Гна-тевича Крайовим комендантом УВО. Фірму УВО залишено з політично-пропаґандивних мотивів. УВО як організація перестала існувати, а всі її члени мали перейти в склад ОУН, передусім до бойової референтури при КЕ. Весною 1931 р. заарештовано Ст. Охримовича і піддано його жорстоким тортурам. Він одначе їх витримав, не виявивши організаційних таємниць ні справ, ні окремих членів ОУН.

10 квітня 1931 р. перестало битися серце тієї людини, яка все своє життя присвятила своєму народові.

Мирослав Тураш перебрав весь досвід від З. Коссака, бо перші кроки, як і він, ставив на землі Івана Франка. Дрогобицько-бориславський басейн від років намагалися опанувати комуністи з-під знаку КПЗУ.

Членами тієї диверсійно-аґентурної організації в тому районі здебільша були жиди, а дальше і деякі наші збаламучені земляки. Бій за український і націоналістичний характер Дрогобиччини успішно звела ОУН під керуванням Зенона Коссака і Мирослава Тураша. Ця робітничо-селянська округа покрилася мережею клітин ОУН. Пізніші арештування та процеси виявили самопосвяту і відданість українських робітників Дрогобицько-бориславського басейну, свідоцтвом чого такі світлі постаті як Дмитро Данилишин і Василь Білас.

Від звичайного члена, почерез провідника Дрогобиччини, Мирослав Тураш дійшов у 1939 році до керми КЕ ОУН. На час його керування революційним рухом припали тяжкі і відповідальні обов'язки. Це був рік великих зрушень не тільки в Карпатській Україні, але й Европі. Безслідна загибель Тураша — велика втрата напередодні другої світової війни.

Три з-поміж великих людей, які взяли участь у націоналістичному русі на західніх землях України і поза ними, насувають думки про багатьох інших, яких пам'ять слід достойно увіковічнити: Романа Шухевича, Степана Бандери, Івана Ґабрусевича, Дритра Грицая, Михайла Колодзінського, Дмитра Мирона (Орлика), Ярослава Старуха, Василя Сидора і ін., які трудились і життя своє віддали на жертовнику нації.

Віддаючи в руки читачів збірну працю різних авторів про Зенона Коссака, Степана Охримовича і Мирослава Тураша, щиро дякуємо авторам споминів.

З переконанням, що наш мемуарний збірник частинно сплатить довг супроти борців за державну самостійність України, 27-ий випуск Політичної бібліотеки ЛВУ передаємо українській патріотичній громаді.