ЗЕНОН КОССАК

(Розповідь сестри Оленки і брата інж. Богдана)

Зенон Коссак народився 1-го квітня 1907 року у Дрогобичі. Його дід, Йосип Коссак, був заможним господарем і ковалем. Це дало йому змогу образувати трьох його синів: Івана, Гриця і Василя, які були старшинами Українських Січових Стрільців. Всі три виїхали в Совєтську Україну по закінченні першої світової війни і переслідувані большевицькою владою не залишилися в живих. Батько Зенона, Микола, був теж ковалем і працював разом з дідом у їхньому, на той час дуже поплатному ремеслі. Змобілізований до австрійської армії, згинув на війні у 1914 році, осиротивши четверо дрібних дітей: Осипа, Зенона, Богдана і Оленку. Старший на три роки від Зенона, Осип, виїхав також на Совєтську Україну в 1923 році. Його доля невідома (правдоподібно не живе). Молодші від Зенона Богдан і Оленка (автори цих рядків), які чудом зберегли життя за час большевицької окупації, живуть зі своїми родинами в Детройті від 1949 року до сьогодні.

Дитинство Зенона пройшло в дуже важких матеріяльних обставинах. Мати його, залишившися вдовою, мусіла віддати Зенона на цілковите удержання до діда і бабуні, де він помагав в господарстві. Помимо важких умов Зенон умів найти час на науку, читання книжок і на розвагу з хлопцями, серед яких добув собі велику популярність. Найулюбленішою забавою в цей час була забава у війну, в якій Зенон виявляв великі спосібності, як організатор і провідник, завдяки чому його група завжди перемагала. Одного разу, коли його група, обкидана великими каменюками, почала відступати з поля битви, Зенон, похиливши голову вниз, пішов вперед, незважаючи на град каменів. Його відвага заохотила інших до наступу; група Зенона виграла війну. Також в дужаннях один проти одного Зенон завжди перемагав завдяки відвазі, спритові і сильній будові тіла. Заінтересування суспільними справами і любов до батьківщини зродилися в Зенона в часі, коли його стрийки, як вояки Українських Січових Стрільців, відвідували своїх батьків, користаючи з воєнних відпусток. В таких днях бабуня Зенона влаштовувала багаті приняття для своїх синів і запрошених ними друзів, січових стрільців. Хоч малому Зенонові було тоді заледве 10 років, то проте він зумів найти собі місце при столі і з зацікавленням прислуховувався дискусіям на різні суспільно-політичні теми. Оповідання вояків про їхні воєнні пригоди, переплітувані веселими анекдотами, як також стрілецькі пісні, що в той час творилися, розбудили в ньому патріотичні почування і любов до всього, що українське. Воєнні події так глибоко зворушували Зенона, що він написав прегарне, як на малого хлопця, оповідання з воєнною тематикою, на підставі прослуханого і власної хлоп'ячої уяви (цю першу його спробу пера ми переховували на пам'ятку разом з його листами з в'язниці, ідеологічними статтями, а навіть новелями, які не були друковані. На жаль, не вдалося зберегти цих матеріялів).

Зенон Коссак

Від ранньої молодости Зенон вирізнявся серед оточення. Надзвичайно укладний в поведінці, веселий і привітний, був завжди центром уваги в товаристві. Був добрим учнем у школі, хоча дуже мало часу присвячував на вивчення завданих лекцій. Скоро і легко опрацьовував завдання на вільні і літературні теми, але і в стислих предметах був не менше блискучим. Серйозний і докладний в своїх обов'язках, Зенон не любив марнувати часу. Вже в початкових роках середньої школи, як учень української гімназії У.П.Т. у Дрогобичі, був активним у Пласті, гімназійнім хорі (співав першим альтом, а потім дуже гарним баритонової закраски, тенором), у драматичному гуртку, а в 5-ій клясі гімназії став членом У.В.О.

Придержуючися спартанських засад у щоденному житті, Зенон гартував своє тіло при кожній нагоді. Вставав дуже рано, мився холодною водою, а зимою натирався снігом навіть серед найбільших морозів. Потім виконував руханкові вправи популярної тоді системи Міллера. Заправляючи себе до твердого життя, виробляв сильну волю різними способами, як голодівка і т. п. Часами зникав на цілий день з дому, а запитаний, де перебував, і що робив, не давав відповіді. Щойно в старшому віці виговорився, що часто пересиджував у темній і холодній коморі, яка містилася при домі, щоб звикати до тюремного життя.

Як член підпільної організації, Зенон, крім інших обов'язків, опрацьовував ідеологічні доклади для молоді. Виголошував ті доклади переважно по довколишніх селах Дрогобича, а діставався туди пішком. Не зважаючи на великі труднощі і перепони, як бурі чи снігові замети, Зенон не відкладав заповідженого докладу. Часами нападало на нього підміське шумовиння, але він і цього не боявся, бо в таких ситуаціях давав собі раду. Було це в часі, коли ідейна націоналістична молодь Дрогобиччини була загрожена впливами сильної соціялістичної організації і ідеологічні доклади по селах були необхідні, щоб рятувати селянську молодь перед цією загрозою. Будучи учнем 7-ої кл. гімназії, Зенон взяв участь в акції націоналістичної молоді проти українських студентів, що студіювали на польських високих школах у часі, коли у Львові існував нелегальний, т. зв. Таємний Український Університет. Таких студентів, що їх бойкотували українці, було в Дрогобичі кількох. Незважаючи на бойкот, ті студенти прибули на Академію на пошану Т. Шевченка, яку приготовила українська гімназія.

Коли З. Коссак завважив бойкотованих студентів на залі, з обуренням візвав їх опустити залю, як негідних брати участь в Академії. А коли бойкотовані студенти, (їх звали тоді „хрунями") загрожуючи палицями, спротивлялися, Зенон з кількома гімназистами-бойовиками силою усунули їх із залі. Під натиском польської поліційної влади дирекція української гімназії виключила його зі школи, одначе по кількох місяцях прийняла його знову і він продовжував своє навчання у тій школі та закінчив її іспитом на атестат зрілости у 1926 році.

По закінченні гімназії Зенон віддався цілковито праці в підпільній організації У.В.О. Незважаючи на свій молодий вік, скоро здобув велику популярність серед українського громадянства, без огляду на політичні переконання. І не дивно, що старші і досвідчені провідники соціялістичного руху поклали собі завдання перетягнути Зенона на свій бік. У полемічних дискусіях з ними Зенон завжди виходив переможно, бо начитавшись, а радше перестудіювавши важливіші твори філософів обох, ідеалістичного і матеріялістичного світоглядів, мав добру теоретичну підготовку. І хоч важко йому було відпирати аргументи своїх опонентів, хоч не обійшлося без вагань і душевної боротьби, то проте ті дискусії відіграли велику ролю у кристалізації світогляду молодого політичного діяча націоналістичного руху. Також у пізніших роках часто доводилося Зенкові зустрічатися з політичними діячами соціялістичного табору Дрогобиччини. А вмів опанувати і переконувати противників так спокійно і культурно, що витворилася опінія серед них, що єдиним з провідників націоналістичного руху, з яким можна з приємністю подискутувати, є Зенон Коссак.

Зайнятий організаційними справами, Зенон не думав про себе. Пропозицію тети перестати „бавитися в політику" і взятися за студії практичної професії (як медицина, дентистика і т. п.) на її кошт Зенон відкинув. Він мріяв про політичні науки, або журналістику, але не маючи виглядів на такі коштовні студії, вписався на юридичний факультет Львівського університету. Та не довелося йому закінчити студій, бо цілковита відданість організації розбудила чуйність польської поліції, яка частими арештуваннями і переслухуваннями не давала йому змоги приготовлятися і здавати іспити. Тереном його діяльности був Дрогобицько-бориславський басейн. Підпільно-організаційну працю вів серед студентської та робітничої молоді, яка гуртувалася в „Пласті" і „Соколі". Внаслідок тієї інтенсивної праці діяльність підпілля дуже пожвавилася, що викликало сильну реакцію з боку польської поліції у формі масових арештувань. Поліційна влада була впевнена, що працю веде Зенон і припоручила своїм аґентам зібрати докази проти нього. Зенон почав укриватися, а поліція не давала спокою найближчій його родині несподіваними нічними наскоками, обшуками, погрозами, а то й арештуванням його сестри Оленки та брата Богдана.

В 1928 році польська військова влада покликала Зенона, разом з багатьома українськими студентами поборового віку, до військової служби, до школи підхорунжих у Раві Руській. Разом з ним відбували службу проф. Михальцевич і мґр. Городиський, які тепер живуть у Чікаґо. Школи підхорунжих Зенон не закінчив, хоч був примірним кандидатом на офіцера, бо його виключили за підозріння в приналежності до О.У.Н.

На підставі доносів провокатора Барановського, Зенона посадили в поліційному арешті у Львові на допити. Та коли Зенон до вини не признавався, розюшена польська поліція, знана зі своєї жорстокости у вимушуванні зізнань, попробувала застосувати свої підлі методи до нього. Одначе Зенон витримав усі тортури і знущання польської поліції і до вини не признався. По поліційних допитах перевезли його до в'язниці при вул. Казимирівській у Львові, а справу передали слідчому судді Длуґевичеві. Але і в слідчому арешті поліція не давала Зенонові спокою. Кожного дня привозила когось до конфронтації, а по трьох тижнях хотіла його знову забрати з в'язниці на додаткові допити на поліцію. Знаючи, що таке додаткові допити, суддя Длуґевич спротивився видати Зенона в руки поліції, заявляючи: „Pan Kossak należy do mnie i ja za niego odpowiadam", і тим врятував його від додаткових побоїв польської поліції. По трьох місяцях удалося д-р Ст. Шухевичеві роздобути позволення на перше побачення в'язня з Оленкою. (Богдана на побачення не допустили). Розмова з в'язнем відбулася в канцелярії судді Длуґевича і по кількох хвилинах була перервана, бо суддя домагався, щоб в'язень говорив по-польському, кажучи, що він не розуміє по-українському. Зенон відмовився і поліцаї відпровадили його назад до камери. Під час перебування у львівській в'язниці Зенон мав старанну опіку з боку Комітету допомоги українським політичним в'язням, який містився при вул. Руській ч. 3 у Львові. З посвятою ним оптувалася панна Дозя Медвідь, яка від імені Комітету приносила йому кожного дня обіди і ходила до нього на побачення (Дозя, тепер дружина д-ра Богуновича, живе з чоловіком і двома синами в Детройті). Також відвідував його майже кожного дня Богдан, студент Львівської політехніки, який мешкав тоді постійно у Львові.

У львівській в'язниці при вул. Казимирівській Зенон відсидів на поодинці дев'ять місяців. Згодом перевезли його до в'язниці в Самборі, де справу перебрав слідчий суддя для справ окремого значення, з Варшави. Завдяки зусильним заходам адвоката Роґуцького слідчий суддя звільнив Зенона по трьох місяцях з в'язниці з причини браку доказів.

Не вдалося польській поліції зламати духа молодого революціонера, не помогли жорстокі методи при поліційних допитах. Зенон далі продовжував свою працю в націоналістичному русі з повною енерґією і запалом, а свої переживання та знущання польської поліції у слідчому арешті описав в одному з журналів націоналістичної думки. Також розказував про ті знущання своїм найближчим і рідним, а те, що залишилося в пам'яті Оленки і Богдана, є подане в скороченні в наступних рядках.

Кинули його до малої, темної кімнати, де чекало на свою жертву шістьох замаскованих, розставлених при стінах поліцаїв. З ординарними прокльонами кинулися на нього як собаки і кидали ним з рук до рук, від одної стіни до другої, а при тім побивали його п'ястуками. Так знущалися над своєю жертвою звироднілі службовці таємної польської поліції, аж виснажений і обезсилений в'язень впав як колода на долівку. Потім били його і копали чоботами до непритомности, а щоб опритомнів, обливали водою і били далі. Та в'язень мовчав, а коли жорстокі польські поліцаї погрожували, що будуть бити аж до смерти, якщо не почне зізнавати, усміхався погірдливо і далі мовчав. Застосовуючи вищий ступень катування при поліційних допитах, згадані садисти-екзекутори притискали дверима нігті, а потім били по п'ятах. Били по п'ятах так довго, аж стопи в'язня опухли, як колоди. Тоді піднесли його і поставили на побиті і наболілі ноги, а коли він, не видержавши несамовитого болю, впав як скошений на долівку, били його куди і чим попало. В'язень лежав напівмертвий на долівці. Була ніч, в кімнаті було зовсім темно. Звироднілі поліцаї ходили кругом нього і говорили між собою „он юж кона" (він вже конає), а тоді з кпинами співали по-українському „вічная пам'ять". В'язень втратив притомність. Накінець випробовували на ньому четвертий ступень тортур, штучне топлення. Але і ті несамовиті муки в'язень видержав, не промовивши ні одного слова. На тому закінчилися поліційні допити. Усунувши сліди крови з його одежі, перевезли його до в'язниці при вул. Казимирівській, про що була мова вище.

Недовго втішався Зенон волею по однорічнім ув'язненні у львівській та самбірській в'язницях, бо польська поліція не давала за виграну і працювала далі над його справою, щоб роздобути докази проти нього. З тією метою почала шукати за новим провокатором з рядів О.У.Н. на дрогобицькому терені і знайшла його в особі молодого юнака Миколи Мотики, учня 8-ої кл. української гімназії, який замешкав у домі бабуні Зенона з наміром його слідити. Вкоротці звернулися до Зенона члени Проводу — організатори знаного пізніше нападу на пошту в Городку Ягайлонськім з дорученням відрядити до їх диспозиції двох певних і вишколених бойовиків. Пошукуючи за відповідними кандидатами, здібними виконати це доручення, Зенон рішився на вибір Дмитра Данилишина і Василя Біласа, а маючи під рукою Миколу Мотику, вислав його до Трускавця з листом до Дм. Данилишина. В листі Зенон Коссак взивав Данилишина і Біласа на стрічу з ним у Дрогобичі, на мості біля рафінерії. Там вони дістали наказ поїхати до Львова.

За кілька днів польська преса писала про напад на пошту в Городку Ягайлонськім (1932 рік). Поліція піймала Данилишина і Біласа і негайно почалися арештування в Дрогобичі і Трускавці. Арештували також Мотику, який „всипав" Зенона. Щоб мати „алібі" в день нападу на пошту, Зенон вибрався на побачення з Зиновієм Книшем, який відсиджував вирок у дрогобицькій в'язниці на Гірці. Але це „алібі" не допомогло йому, бо провокатор Микола Мотика зрадив поліції, що Зенон мав зустріч з Д. Данилишином і В. Біласом на мості біля рафінерії в Дрогобичі два дні перед нападом на пошту. Це й послужило поліції доказом, що Зенон організував цей напад. Його арештували і поставили під „Наглий суд" побіч Д. Данилишина, В. Біласа і М. Жураківського. Це був перший випадок застосування „Наглого суду" в українських політичних процесах. Витворилася дуже грізна ситуація, бо Міністерство внутрішніх справ у Варшаві домагалося, щоб львівський „Наглий суд" засудив на кару смерти всіх чотирьох обвинувачених, а в першій мірі Зенона Коссака, як провідника і організатора нападу. Польська преса помістила знімки підсудних на першій сторінці щоденника з наголовками: „Відмо чтерех шубєніц". Зенонові грозила кара смерти, але завдяки успішним заходам Організації вдалося його врятувати (про це докладніше пише В. Вересняк).

Справа Зенона була передана судові присяглих у Львові, а оборонцем його був адвокат д-р М. Глушкевич, цей сам, що врятував його з-під „Наглого суду". Прокурором для Зенона був знаний україножер Мостовіч, який своєю, наповненою їдкою ненавистю до підсудних промовою переконував суддів присяглих, що Зенона треба покарати найвищою мірою покарання, словами: „Не дайте засуґерувати себе отому симпатичному сальоновому революціонерові, який напевно викликає у вас враження невинности. Яким небезпечним він є для польської держави, свідчить факт, що Дмитро Данилишин як своє останнє бажання перед екзекуцією жадає бачитися зі своїм духовим провідником, Зеноном Коссаком".

Суд присяглих засудив Зенона на 8 років ув'язнення, хоча д-р Глушкевич блискуче використав усі можливі засоби для його оборони. Касаційний процес зменшив вирок на 7 років ув'язнення. Свій довгий вирок відсиджував Зенон у знаних зі своєї суворости в'язницях, у Вронках і Сєрадзі, а весною 1938 р. вийшов на волю, скориставши частинно з проголошеної тоді загальної амнестії.

Підірваний на здоров'ю виїхав вкоротці до Черча і замешкав у пансіонаті М. Гікавого, де перебував під дбайливою опікою д-ра Осінчука.

У вересні цього ж року поліція арештувала його знову в Дрогобичі і негайно перевезла до Познаня. Згідно з описом Зиновія Книша в його спогадах п. н. „Розбрат", Зенона „всипав" тюремний сторож Заборовський, який був підкуплений організаторами пляну втечі Ст. Бандери. Заборовський вмішав Зенона, як одного з виконавців цього пляну. Одначе Зенон не мав ніякого відношення до пляну втечі Бандери і, впевнившися в його невинності, познанська поліція випустила його на волю при кінці листопада 1938 року. При кінці грудня цього самого року вдалося Зенонові нелеґально переправитися через кордон на Карпатську Україну при помочі підроблених документів на прізвище — Тарнавський.

Про ролю і діяльність Зенона Коссака в Карпатській Україні до останніх хвилин його життя подає Василь Щербій.

Декілька спостережень з поведінки Зенона Коссака в різних обставинах.

Трапилося одного разу, що Зенон переходив площу біля ратушу в Дрогобичі, де відбувалася нарада з приводу якогось польського державного свята. Коли оркестра заграла польський гімн, він почув вигукування: „Здйонць капелюш!" (зняти капелюха). Незважаючи на те, Зенон ішов дальше. Обурена товпа взивала поліцію і кричала: „Лапаць теґо в капелюшу" (ловити того, що в капелюсі). Тоді Зенон спокійно положив свій капелюх на голову одного з товпи і заки ті, що його ловили, зорієнтувалися в чому діло, Зенон зник.

Іншим разом, візваний до суду на процес за образу польського поліцая, вживаючи до нього слова: „не пискуйте", виправдувався Зенон тим, що він сказав „не ремствуйте" і вийшов з ситуації безкарно.

Коли польська поліція була розлючена, що не може зібрати доказів проти Зенона і його ліквідувати, він був дуже обережний. Заскочений поліцією серед темної ночі дома, в Дрогобичі, Зенон прокидався, що себе погано почуває і не може встати з ліжка. Перетримав сердитих поліцаїв до ранку, а тоді встав і дав себе арештувати. Була поважна небезпека підлого підступу поліційної влади вбити Зенона під фальшивим замітом, що він хотів втікати. (Відомо, що таким нікчемним способом польська поліція вбила Ю. Головінського).

У самбірській в'язниці опікувалася Зеноном донька брата д-ра Роґуцького, панна Оля. Знаючи від свого стрийка, правного оборонця Зенона, котрого дня він виходить на волю, вийшла зустрічати його. Довідавшися від Олі про те, що саме в той час відбувалися студентські сходини, Зенон поспішив туди і без приготування виголосив цікаву промову, забувши про те, що дома нетерпеливо очікують його мати і сестра.