Роман Драґан

СПОМИН ПРО ЗЕНКА КОССАКА

Юнацтво завжди належить до найкращих споминів нашого життя. Чим дальше віддаляється воно від нас, тим ближче воно нам.

Завжди стоїть перед очима невеликий будинок української гімназії У.П.Т. при вулиці св. Івана в Дрогобичі, де в 1923 р. почалось навчання тільки з чотирма нижчими клясами, без права прилюдности. Найвища кляса була 4-та й до неї ходили, крім Зенка й мене, ще 20 інших молодців. Кляса була назагал високо патріотична, бо в дитинстві нашому ми прожили українську революцію й бачили українську незалежну державу.

Зенко мав за собою традицію своїх славних дядьків Грицька й Василя, що вкрилися славою як визначні УСС-и. Походив з небагатої сім'ї й передчасно повдовіла мати зуміла якимсь чудом довести двох синів і доньку до матури. Зенка в клясі дуже високо цінили за його патріотизм і розуміння рідної історії. Звідки він цього набрався — невідомо, бо в гімназії крім всесвітньої ми вивчали дуже основне тільки історію Польщі, щоб гімназія могла дістати т. зв. право прилюдности. Дирекція завжди була дуже обережна супроти польської влади, що все більше наступала на українство.

Зенон Коссак у пластовій уніформі

Зенко був здебільша мовчазний, і тільки коли приходило до гострої суперечки, забирав слово в самому розпалі. Тоді всі замовкали і слухали з подивом його коротких і речевих аргументів. Хоч на політичні орієнтації ми були ще замолоді, одначе в основному були в нас два полюси: орієнтація на культурну й позитивну працю (до цієї групи належав я), і друга — за революцію й підготовку до збройної боротьби й майбутнього повстання. Цю другу групу заступав Зенко всією душею. Ми часто провадили дуже палкі дискусії і коли я заступав думку, що треба вчитися й багато читати, бо без цього світ не буде нас шанувати, то Зенко нав'язував зразу до визвольних змагань і доказував, що без боротьби свобода й незалежність самі не прийдуть.

Зенко мав дуже гарний тенор і на перерві завжди затягав стрілецьку або іншу пісню, а за ним ми всі підтягали. Після шкільних годин я відбував пластові сходини, а Зенко гуртка Української Військової Організації. З цим він ніби крився, але всі про це знали і професори, які його любили, кивали пальцем. Від Зенка ми часто діставали „Сурму", друковану на тонесенькім папері, й побожно передавали її з рук до рук. Від цього його авторитет серед нас зростав. Він дуже любив теж фізичну культуру й часто говорив, що треба бути міцним, бо ждуть нас великі невигоди й змагання. Ніби передчував довголітню польську тюрму і знущання польських сатрапів.

Пригадую собі — було якесь свято і курінь пластунів вибирався до церкви в одностроях і з палицями. Опікун Пласту о. В. домагався, щоб зняти тризуби з капелюхів, бо це може роздратувати поліцію, попри яку ми мали проходити. Я завагався, чи видати пластунам такий наказ. І тут Зенко сказав: „Ти такого приказу видати не можеш". Я засоромився й відмовився видати наказ зняти тризуби. Ображений опікун зрезиґнував з опіки. Поліція кордоном заступила нам дорогу й не дозволила йти дальше.

Здається, з матеріяльних причин Зенкові було важко записатися на університет. А може я помиляюся, може він не мав часу на студії.

Я згубив його на деякий час з очей, хоча тоді мені було відомо, що Зенон Коссак мандрує по селах і організує молодь. Він заглядав теж часто до мого рідного Борислава, де був великий робітничо-селянський кіш пластунів, і робив там свою роботу. Декілька разів я його бачив у Львові, де він вів розмови з провідними діячами студентства. Був він теж одного разу на сходинах студентського гуртка українських націоналістів в Академічному Домі, що відбувалися реґулярно під проводом Богдана Кравцева, й говорив про потребу злиття націоналістичного руху з військовим. На цих сходинах були теж присутні Ст. Охримович і Ґабрусевич. Донцов був тоді неоспоримим ідеологом, а з Боднаровичем, що видавав молодіжний журнал „Смолоскипи", студенти пішли в розріз.

Під час вакацій я з Вол. Кобільником скликали збори абсольвентів гімназії, семінарії і студентів у Дрогобичі для оснування Організації Українських На ціоналістів. Зенко виступив із дуже палкою промовою й висунув свої власні резолюції, які в дечому розходилися із резолюціями підготованими заздалегідь. Зенко закидав нам відсутність деяких засадничих принципів безкомпромісової боротьби з окупантом. Збори, здається, не прийняли тоді жодних резолюцій, щоб не підіймати сварки, й ухвалили взяти під розгляд обидві резолюції для дальшої праці.

Ту працю продовжував Зенко. Мене життя звело на манівці і я більше з Зенком не зустрічався.

Зенко віддав своє життя за свій прекрасний ідеал й сьогодні стоїть перед нами як живий символ безоглядної боротьби з ворогами України. Він любив свою батьківщину більше, ніж своє життя.