Михайло Гікавий

ЗЕНОН КОССАК — УКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛІСТ

У місяці липні 1927 р. до канцелярії відпочинкової оселі „Стахова Воля" в Гребеневі (Скільщина) зголосилися три юнаки в пластових одностроях та представилися мені — управителеві оселі, як — Степан Бандера, Зенон Коссак та Степан Охримович.

Степан Бандера здіймив наплечник, дістав з нього кілька примірників „Сурми" та друкованих на циклостилі журналів для юнацтва і бюлетень для української націоналістичної молоді й передав мені для прочитання й розповсюдження. В розмові виявилося, що ті журнали й бюлетені вони самі редаґували, самі друкували на циклостилі й самі розповсюджували. На запитання, чи вони не бояться розповсюджувати нелеґальну літературу, Бандера посміхнувся й відповів, що не бояться, бо вже мають у тій роботі досвід. Після того я запросив юнаків на вечерю й нічліг. Під час вечері юнаки провадили розмови з українськими гістьми оселі. Розмовляти й дискутувати дійсно було з ким, бо в „Стаховій Волі" перебували на відпочинку українські письменники, українські посли до польського сейму, політичні й громадські діячі та інші. Виявилося, що Бандера, Коссак і Охримович, хоча були молоді, але дуже добре ознайомлені з політичними і громадськими справами й тому успішно провадили свої дискусії.

Тимчасом оркестра заграла український репертуар, а гості, зібравшись біля великого столу, співалк патріотичних пісень. На оселі, між: іншим, був звичай влаштовувати вечорами т. зв. серенади — оркестра ходила під вікна помешкань українців, „частуючи" їх гарною музикою й піснями. Таку „серенаду" було влаштовано й того вечора. До оркестри приєдналися сотн. Дмитро Ґонта, Іван Клим, деякі гості, а також і Степан Бандера, Коссак та Охримович і всі пішли відвідати сотн. Юліяна Головінського, інж. Михайла й Меланію Кравцевих, п-і Ніну Селезінку, проф. Ольгу Ціпановську та інших наших визначних громадян, що перебували в „Стаховій Волі" та Гребенові. Під час „серенади" Бандера, Коссак та Охримович дружньо підспівували оркестрі, а другого дня висловились, що їм дуже подобалось у „Стаховій Волі".

Я в свою чергу запросив їх приїхати до „Стахової Волі" на відпочинок. Юнаки пообіцяли нас ще відвідати, попрощалися й подалися в найближчі села Бой-ківщини та на гору Маківку. Пізніше мені доводилось кілька разів зустрічатися та провадити розмови з Бандерою, Коссаком і Охримовичем у Стриї, Львові й під час замешкання Коссака в „Стаховій Волі", а Бандери у „Білля Моя" в Гребенові.

Степан Охримович помер у 1931 р., його передчасну смерть спричинила польська поліція, знищивши його, як провідника українських націоналістів, який був також співробітником ЛНВ у Львові. Степан Бандера й Зенон Коссак були співробітниками „Вістника" у Львові (редактором ЛНВ і „Вістника" був д-р Донцов) і постійно приходили відбирати після виходу з друку „Вістник", „Квартальник Вістника", книжки д-ра Донцова та іншу літературу, яку видавало Видавництво „Вістник", для розповсюдження, тому я, працюючи адміністратором у Видавництві, мав змогу часто з ними бачитись. Але співпраця Ст. Бандери й З. Коссака з „Вістником" за якийсь час припинилася — Ст. Бандеру арештовано у справі вбивства в Варшаві міністра Пєрацького, а Коссак виїхав на Карпатську Україну, де згинув з рук мадярів у 1939 р. Зі сл. пам. Ст. Бандерою я зустрічався також і на еміґрації й листувався з ним до самої його смерти з рук большевицького аґента в 1959 р.

Всі три провідні українські націоналісти — Ст. Бандера, Ст. Охримович і З. Коссак були революціонерами та найліпшими учнями д-ра Донцова, всі три були палкими борцями за українську державність, за українські національні ідеали, та працювали і боролися за звільнення України з-під ворожої окупації. Але доля не судила їм дочекатись здійснення їх ідеалів — всі три загинули передчасно з ворожих рук. Але за ідеї, для яких вони жили і за які загинули, далі боряться українські націоналісти і вони переможуть.

Як управитель „Стахової Волі" в порозумінню з властителем пансіону п. Романом Терлецьким я запросив Коссака приїхати до нас на відпочинок та бути нашим гостем. Він прийняв наше запрошення та був кілька сезонів нашим приємним гостем.

Під час його перебування в „Стаховій Волі" я ближче його пізнав. Не раз мав змогу розмовляти з ним і з його друзями, що його відвідували. Я переконався, що З. Коссак надзвичайно ідейний, розумний і здібний український націоналіст-революціонер. Будучи добрим публіцистом, З. Коссак писав політичні статті до підпільних націоналістичних бюлетенів і журналів для українського юнацтва та молоді.

Також писав новелі, поезії, наукові розвідки (написав дуже цінну розвідку про „Шевченка та його твори"); був співробітником „Студентського Вісника", „Студентського Шляху" та журналів „ЛНВ" і „Вісник", які виходили у Львові (у своїх статтях у „Віснику" переважно порушував робітниче питання). З. Коссак був дуже товариський, великий джентлмен.

Мав особливий дар з'єднувати собі людей. Цікавий дискутант і добрий промовець. Любив провадити розмови з українською молоддю, що мешкала в „Стаховій Волі" і „Зелем'янці" в Гребеневі, або яка в дорозі на Маківку заходила відпочити. Робили прогулянки в місцеві гори, ліси, де розкладали ватри та співали й проводили гутірки та широкі дискусії. Дотримувала товариства і Меланін Кравців, яка згадує З. Коссака в своїм романі „Дорога" як одного із своїх героїв.

До Зенона Коссака часом приїжджали його друзі: Степан Охримович, д-р Р. Кобилецький, Володимир Бичкович та інші. Він зустрічався з інж. Є. Маланюком, Степаном Бандерою, д-ром Кобильником (що мешкали у „Віллі Моїй"), сот. Юліяном Головінським, що мешкав у „Зелем'янці", Марією Притуляк, що замешкувала в Сколім та іншими своїми однодумцями. З. Коссак виступав з доповіддями на націоналістичних конференціях у Стрию та у Львові. В тих конференціях брали участь: Ст. Бандера, В. Бичкович, І. Ґабрусевич, інж. Михайло і Меланін Кравцеві, Б. Кравців, д-р Р. Кобилецький, Ст. Ленкавський, Марія Притуляк, Ст. Охримович, полк. Р. Сушко та інші. З. Коссак був одним з перших визначних організаторів, що пропаґував націоналізм серед української молоді. Успішно провадив національно-державницьку роботу поміж інтеліґенцією, селянством і робітництвом на Бой-ківщині, а особливо в Дрогобицькім повіті та в Дрогобицько-бориславському нафтовому басейні.

Поза політичною працею З. Коссак ще цікавився громадською роботою. Був добрим пластуном, спортсменом і співаком. Брав також участь у церковних хорах (як соліст співав у церкві „Отче наш" і інші церковні пісні).

У зв'язку з нападом членів ОУН Біласа і Данилишина та інших на пошту в Городку Ягайлонськім був арештований і З. Коссак. Довідавшись, що мати його — бідна вдова, не буде мати змоги покрити гонорару оборонця свого сина, Юрій Сасик з Борислава, прихильник українських націоналістів, дав згоду фінансувати адвоката, який буде обороняти З. Коссака. Ю. Сасик звернувся за порадою до одного із здібніших адвокатів д-ра Маріяна Глушкевича, який був оборонцем українських в'язнів. Метою оборонця було домогтися цілковитого звільнення З. Коссака з в'язниці, опрокидуючи закид — морального винуватця нападу. Хоч процес дуже дорого коштував Ю. Сасика, але З. Коссак не був засуджений у процесі Біласа і Данилишина на кару смерти.

З. Коссак у час перебування у Львові дуже часто заходив до адміністрації В-ва „Вісник". Приносив свої статті, зустрічався з ред. д-ром Д. Донцовим, зі мною, як адміністратором, а також вів гутірки з студентами, що приходили робити експедицію видань „Вісника". Перед самим відходом на Карпатську Україну 1938 р., зайшов попрощатися до адміністрації В-ва „Вісник" та висловився, що він лише на коротко іде на Карпатську Україну, а повернувшись, поїде до Америки на запрошення І. Орлика (представника „Вісника" в Каліфорнії). Доля судила інакше. З. Коссак згинув з мадярських рук в 1939 р. Так передчасно закінчив своє життя надзвичайно ідейний провідний націоналіст, відважний бойовик, палкий борець за національно-державницькі ідеали, який усвідомлював, організував і поривав за собою як молодь, так і старше українське громадянство, забуваючи за своє особисте добро.

Ходив я до українського музею в Чікаґо, але нічого там не знайшов. Мені пригадується, що в 1956 році, як я відвідував Меланію Кравців, ми згадували про Зенона Коссака. Пані Меланія мені сказала, що вона вивела його під ім'ям Зенів, як головного героя в своєму романі „Дорога". А може Меланія Кравців вивела Зенка героєм також у своїх невидрукованих творах?

Сестра Степана Охримовича, п-і Антонович, пам'ятає, що до них приїздив часто З. Коссак враз з іншими революціонерами, як Степан Бандера, Іван Ґабрусевич. Степан Ленкавський та інші й мали таємні наради.

Представник „Вістника" на Каліфорнію — Америка, І. Орлик, просив мене перед другою світовою війною 1939 р., щоб його відвідати, але я запропонував замість себе Коссака, який в Америці зробив би велику організаційно-пропаґандивну роботу для нашої справи, на що З. Коссак дав свою згоду, але до того не дійшло.

Вдалося мені спонукати Ю. Сасика фінансувати процес З. Коссака, натомість не вдалося переконати З. Коссака, щоб він, замість на Карпатську Україну, їхав до Америки.

В книжці про З. Коссака варто б ширше згадати про Степана Охримовича, Степана Бандеру, Меланію Кравців, Колодзінського, які зі собою були ближче пов'язані, та про Д. Донцова, який мав на них певний політичний вплив, з яким вони співпрацювали і симпатизували.