А. Дад

ЗА ВОЛЮ І ДЕРЖАВНІСТЬ „СРІБНОЇ ЗЕМЛІ"

Битва була програна, але Карпатська Україна не здалася.3

Останній курінь під проводом Шефа Штабу з боєм відступав до румунської границі. Відступаючи крок за кроком, залишали свіжу кров на старих слідах нераз скривавленої Батьківщини.

Перед очима Колодзінського промайнуло ціле його життя, повне праці та самопосвяти.

Уста були міцно стиснуті. На чолі лягла рішуча, вперта борозна. Думка гарячкове працювала... Тіло відмовляло послуху, — воно було хворе, виснажене кількома безсонними ночами. Воля казала бристи далі скривавленим снігом нещасливого Закарпаття... А мозок далі працював: яка іронія! Пощо було стільки вчитись... Техніка укріплень, модерний кулеметний вогонь... Нова тактика піхотних карних когорт... і він полководець — мозок і серце армії. Навколо вірний школений штаб однодумців-старшин — чулий апарат, в якому тільки треба натиснути кілька підойм і перемога певна... Він знає, як це треба зробити...

То знов безтямно болючі спомини дійсности: він на барикадах з двома десятками січовиків, озброєними 13-ма крісами та кількома револьверами, — проти чеського регулярного війська, танків, ручних ґранат та піхотних гармат.

Так, це геройство. Карпатська Україна склала іспит своєї національної зрілости. Честь врятована, але чи це його заслуга?

Герої це одиниці, десятки, сотні січовиків, а він, як Шеф Штабу неіснуючого війська, безпомічна, жалюгідна постать. Не такої бойової практики шукав він на Закарпатті.

"Toronto Daily Star" від 1 квітня 1939 р. помістив знімок незнаної людини, як її ведуть на розстріл. Торонтський щоденник інформує, що мадяри назвали пійманого "терористом" і присудили його до страти. Хто він такий?

Але ні! Він не програв:

„Бій програний, то бій, який уважається програним, бо бій не програється матеріяльно", сказав Де Местр...

Партизанка! Блискавкою доходить до його свідомости.

Він зупиняє відділ, пояснює січовикам, що з приводу хвороби не може йти далі та лишається в селі Апші, обіцяючи дігнати їх другого дня.

При ньому залишається його приятель З. Коссак (Тарнавський) та ще один січовик, якого вони пізніше відіслали і від якого знаємо їх нездійснені пляни.

От приблизний зміст їх розмов: „Зенку, не журись! Нам нічого не зроблять; січовика відішлемо, а тоді передеремось до Ясіня в гори... гуцули файні хлопці. А тоді хай дрижать... розумієш? Партизанка!"... — „Розумію! Згода! Повертатися соромно... Як прийдеться — ну, то загинемо..."

На другий день їх зловила в лісі мадярська стежа і відвела до тюрми в Солотвині. В неділю, 19 березня розстріляно їх разом з іншими 15-ма січовиками.

Зенон Коссак (Тарнавський) — популярно знаний як Зенко, був привітний, веселий, гарний бльондин з блакитними очима. Людина непересічної індивідуальносте та волі.

Життя його залишило глибокий слід в пам'яті оточення: Зенка любили, або ненавиділи, — байдужих не було.

Зенко записався у Львові на право, та не міг віддатися йому. Працював зі запалом, але мав хвилини меланхолії. Його присутність була конечною у кожнім товаристві, — він чарівно співав, мріяв добами, мав несамовиті фантазії, або несподівано зникав на неозначений термін з романтичних причин. І так минало його неспокійне, повне потрясень, але барвисте життя. У своїй околиці біля Дрогобича Зенко взірцево зорганізував робітництво. Там його всі поважали, любили та вважали за авторитет. Знана була його здібність до пера та тепле ставлення до друзів: він вічно для когось писав реферати та тексти промов, — так було на шкільній лаві і таким він залишився до кінця своїх бурхливих днів.

Перший раз арештовано його в зв'язку з убивством Голуфка. Тоді Зенон Коссак доків своїм ворогам, що він людина залізної волі. Його в нелюдський спосіб катовано, але не зрадив нічого. В'язні відносилися до нього з великою повагою, як до людини, що сиділа за „мокру роботу" та за те, що вміє твердо, безоглядно мовчати.

Другий раз арештовано його в грудні 1932 р. за Городок. Ставав перед судом разом із Біласом і Данилишином і пізніше — засуджений на 8 літ.

Про його тюремну діяльність в Бриґідках оповідають політичні в'язні: „Провадив курс ідеологічно-політичного перевишколу. Від Зенка віяло якимсь непереможним теплом, він умів перемагати своєю лагідністю, його таємна сила робила чуда і з адміністрацією в'язниці. Як провідник, підготовляв він колись в'язнів до акції, коли „ґрипс" з пляном переловила в'язнична сторожа, — Зенка покарано „темником", але всі вимоги, які мала на меті акція, полагоджено".

На Карпатську Україну переходить Коссак через Карпати та відразу асимілюється в шаленому темпі розбудови її державносте: Дістає приділ субреферента ідеології в пропаґандивному рефераті; повнить функцію адьютанта коменданта Карпатської Січі; викладає, як інструктор, на підстаршинському курсі, в коші та у січовичок; в його руках знаходиться зв'язок у зовнішніх справах, з чужинецькими представниками; дістає приділ праці в УНО та державному пресовому органі „Свободі". Організує II-ий з'їзд січовиків; пише обіжники, реферати, летючки.

На Закарпатті характеризують його люди такими словами: „невтомна людина, ясної думки, добрий промовець та психолог".

„Тверда бистроумна людина. Тихий, спокійний та заразом дуже енерґійний. Казав, відступаючи з останнім відділом: „Сором повертатися — піду в підпілля!" Вночі з 15-го на 16-го березнія працював в будинку Уряду при радіовисильні та переслухував полонених мадярів.

Відходив разом з Михайлом Колодзінським та до кінця поділив його долю. Відповідь його на заохоту переходити румунський кордон була: „Залишуся при хворому товаришеві, а потім може нам удасться зорганізувати повстання в горах".

Характерною та твердою була відповідь Карпатської України його устами передана тої ж критичної ночі з 15-го на 16-го на пораду німецького консула піддатися мадярам без проливу крови, бо вони наступають широким фронтом і неможливо їх стримати. Він відповів: „Українці не такі — добровільно держави не віддадуть!"

 

------------------------------------------------------------------------

[3] Уривок за журналом „На варті", рік видання IV, ч. 2 (22). Торонто 1952.