А. Г.

СТЕПАН ОХРИМОВИЧ

Невдача визвольних змагань рр. 1917-21 принесла українському народові нову руїну. Нові чотири окупанти знову розчвертували Україну і кожний по-своєму і на свій лад добивав її. Зокрема Західня Україна переживала важкі часи під польською займанщиною. Уряд України опинився на чужині, а край залишився без політичного проводу. Ще під час війни завмерло всяке громадське життя. Тепер усюди шалів терор, а над кордоном зависла безнадійність і чорна розпач. Настав догідний час для всякого т. зв. „хрунівства", тобто для колаборантів з ворогом. На політичну арену виходять з одного боку вислужники Польщі (Ільків, Твердохліб), а з другого боку народжу ється нове русофільство, орієнтація на Москву, або т. зв. „радянофільство".

В цьому то часі повертаються домів недобитки українських армій, — вчорашні борці за волю. Вони ніяк не можуть погодитися з тим безнадійним станом, що заіснував на рідних землях. Тому частина ідейних старшин гуртується самочинно, щоб надалі продовжувати боротьбу з ворогами. Посеред відмінних обставин винаходять відмінну форму боротьби і так народжується ославлена УКРАЇНСЬКА ВІЙСЬКОВА ОРГАНІЗАЦІЯ, згодом перетворена в Організацію Українських Націоналістів. До неї горнеться масово тодішня молодь, що в ранній своїй юності на власні очі бачила свою власну державу і задивлена в її блиск бажала працювати, щоб її привернути. Підходять тоді до молоді і „лжепророки", які намагаються заманити її у свої сіті, щоб заставити служити чужій справі; але тодішня молодь аналізує зміст пропаґанди, не попадає в зневіру, а шукає нових шляхів, як добути і вдержати волю України.

На переломі 1925-1926 років збирається невеликий гурт ідейних студентів і творять „ГРУПУ УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІОНАЛІСТИЧНОЇ МОЛОДІ", що згодом перейменовується на „СОЮЗ УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІОНАЛІСТИЧНОЇ МОЛОДІ".

Кожної неділі, вранці, збираються члени того гурту в Академічному Домі і вони завзято, часто аж пристрасно, дискутують, шукають відповіді на пекучо-невідкладиі питання, намічують нові шляхи, як добути волю. Цей, зразу малий гурт ідейних студентів, стає згодом поважним чинником, співтворцем самостійницького соборного націоналістичного руху на Західніх Землях України. В першому ряді того гурту стає молодий студент, нащадок заслуженого роду Охримовичів — СТЕПАН ОХРИМОВИЧ.

Степан Охримович належав до того роду людей, що при першій зустрічі приковують до себе інших, а образ його особи врізувався глибоко в пам'ять співто-варишів розмов і праці. І сьогодні, по стільки роках, коли вимовляємо його прізвище, то перед нашими очима відтворюється чітко його постать.

Його зовнішній вигляд викликував прихильність до нього. Гарний, чепурний молодець, середнього росту, дещо похилий вперед, буйна, кучерява, набік причесана чуприна, високе розумне чоло, бистрі, а при цьому лагідні очі, коротко стрижені вуси. Таким його бачу, цю пристінну, симпатичного вигляду молоду людину. Степан Охримович мав Богом даний дар бути добрим провідником у багатьох ділянках громадської праці. В родинному домі дістав він не лише належну освіту, але також засвоїв високоякісні і моральні принципи, що лягли в основу його світогляду.

Наполеглива праця над собою допомогла йому добути знання в різних ділянках науки, що завершило його широкий, всесторонній, світогляд. Особливе зацікавлення виявляв він до філософії, соціології й історії. Головним предметом його університетських студій було вивчення української мови й літератури. До кожної проблеми він підходив уважливо, вивчав її до основ, після чого робив вірні заключення. При тому всьому його ціхувала надзвичайна скромність, що е атрибутом тільки великих людей. Тож не дивно, що доля заставила його бути духовим і справленім провідником того першого гурту „молодих націоналістів".

Ідея служити українській нації полонила „гуртківців" і його так сильно, що для неї посвятив ціле своє коротке життя, — цілого себе. Цілими днями й ночами пересиджував по державних і приватних бібліотеках, віднаходив давно призабуті публікації, їх докладно простудійовував, сам їх передумував, щоб вкінці прийти до правильно завершених заключень і передати другим у своїх доповідях, або публіцистичних статтях у пресі.

У своїх рефератах він звертав увагу на те, що український націоналістичний рух є своєрідний, що він нічим не подібний до подібних із назви рухів у інших народів, що джерело і корінь українського націоналізму лежать глибоко в духовості українського народу. Далі доказує він, що націоналізм вийшов з гущі народу і там треба шукати його початків, у бутті українського народу. Такі й подібні його думки спонукували його друзів розроблювати питання українського націоналізму, а сам Степан Охримович став співтворцем оформлення ідеології українського націоналізму.

Тоне стало зовсім зрозумілим, що саме Степан Охримович зі своїми найближчими співтоваришами були делеґатами на Перший Націоналістичний Конгрес, що відбувся в 1929 р. закордоном.

І хоча оправам теоретичного розпрацювання ідеології українського націоналізму Ст. Охримович присвятив найбільше уваги, то зумів він знайти ще час і на практичне примінення ідей українського націоналізму у щоденному і громадському житті. Мав він і тут досвід, бо вже молодим гімназистом працював активним членом і здібним організатором у Пласті, Просвіті, Соколі і т. д. Під кінець 1927 року він підготовив разом зі своїми друзями виступ їхнього гурту на Загальних Зборах Студентської Громади, де піднято гасло за оздоровлення відносин у студентському організованому житті. Його думки перемогли на зборах. Студенти віддали під осуд соціялізм і відмежували від себе збанкрутованих соціялістичних політиків і радя-нофільських ступайків, які шукали впливів серед українського студентства. З того часу в житті українського студентства наступає радикальна зміна в поглядах: ідея українського націоналізму завойовує все ширші й ширші круги.

Академічний Дім при вул. Сушнського у Львові став тоді „кузнею українського націоналізму", як це неодиократно наголошували польські прокуратори в часі політичних процесів. Тут, в Академічному Домі, відбувалися часто „ідеологічні сходини", на яких розпрацьовувано питання українського націоналізму, тут переводилися теоретичні і практичні курси, тут відбувалися зав'зяті дискусії, тут проводжувано політичні віча. Союз Української Націоналістичної Молоді розростався та кріпшав і виразно позначував своє існування серед української громади. Степан Охримович зрозумів завчасу, що перед українськими націоналістами стане важливе завдання відстоювати позиції в кожній ділянці, зн. добре служити українській справі. Тому український націоналіст повинен визначатися особливими прикметами характеру, має бути загартованим і всеціло відданим одній великій ідеї — відновлення української держави і здобуття волі своєму народові. Показалося, що не всі, які приходили до Союзу, мали змогу по середніх школах набути вимаганих прикмет, тому Степан Охримович задумав і, при співпраці своїх друзів, зорганізував Студентську Секцію при Т-ві Наукових Викладів ім. Петра Могили. Ця установа стала зразковою школою для кожного майбутнього члена Союзу Українських Націоналістів. Зформуванню духа молодого українського націоналіста Степан Охримович присвячував повну і дбайливу увагу. Він, найчастіше сам, підготовляв для членів Секції реферати, забирав голос в дискусії, а що найважливіше, заставляв своїх молодих друзів самим працювати над собою, добувати потрібного досвіду в т. зв. органічному секторі і підпільній заправі.

Вплив Степана Охримовича на товаришів стаз важливий: в коленій складній справі вони респектували його думку та його авторитет. В 1928 році українські політичні партії в Галичині йшли спільно до виборів послів до польського сейму. Вони старалися втягнути у свою акцію також студентську молодь. У зв'язку з тим виникла посеред молоді різниця думок. Та різниця зарисувалася так далеко, що почав грозити розлам серед зорганізованих вже кругів націоналістичної молоді. Відбувалися гарячі дискусії, завзяті переконування, намови і т. д. Тоді то, Степан Охрнмович, розуміючи повагу хвилі, уважав, що ніяк не можна допустити до розламу. Він, в особистій зустрічі з кожним із провідних членів СУНМ зумів його переконати, що націоналістична організація виконає своє завдання тільки тоді, коли наша організація буде сильна, а головними елементами будуть: дисципліна і респект до власного проводу. Завдяки його тактові не дійшло тоді до поважніших розходжень чи розламу.

Кількох кар'єристів мусіло відійти від СУНМ, але цим ще більше укріпилася одність думки більшосте.

Сам Степан Охримович ставив до себе самого найбільші вимоги: був дисциплінованим членом УВО і ОУН, дуже дбав про глибину думки, про порядок в рядах членів націоналістичних організацій, картав кожного, хто цей порядок намагався ламати. В одному дуже відповідальному моменті, коли то враз з Іншими його друзями прийшлося йому вирішувати справу в дисциплінарнім трибуналі про те, які середники належить примінити до порушників організаційної дисципліни, він, Степан Охримович, виявив багато вирозуміння до людських слабостей. Він тоді твердив, що не всі можуть бути Дійсними націоналістами. Тільки люди крицевого характеру, що перейшли пробу, що загартувалися в витривалості і в посвяті великій справі, стають правдивими націоналістами. При тому Охримович виявив особливу прикмету своєї шляхетної душі, яка проявилася в оцінці члена-людини. Він настоював, що не можна легкодушно нехтувати людським життям, що не слід наражати людину безпотрібно на небезпеку, або й очевидну смерть. Даючи виконати доручення, Охримович завжди перевіряв, чи вибраний член здібний його акуратно виповнити. Коли ж того був непевний, рішався сам на розв'язання діла, щоб лише не наразити інших на в'язницю та поліційні побої.