УСТАНОВИ І ЛЮДИ
ПРО НЕЗАБУТНЬОГО КРАЙОВОГО ПРОВІДНИКА КЕ ОУН

СТЕПАН ОХРИМОВИЧ † 10. IV. 1931 р.

Степан Охримович, студент філософії і визначний провідник української студентської молоді, помер ненадійно по важкій недузі в дні 10. IV. 1931 р. в домі своїх батьків в Завадові біля Стрия. Покійний визначався кришталевим характером, постійними переконаннями, широкою ініціятивою, рідкою скромністю і невтомною працьовитістю. Мабуть саме ця працьовитість і клопотання загальними справами казали Покійному не раз жертвувати Своїм, довгомісячною тюрмою надірваним, здоров'ям та прискорили Його смерть. В останніх часах працював Покійний в студентськім житті як голова Філії Т-ва Наукових Викладів ім. П. Могили. Його заслугою є зорганізування і переведення 1-ї студ. крайової конференції в грудні 1929 р., але Його заслуг мимо молодого віку перечислити годі. Окрема сторінка Його праць це праця в селах Стрийщини. Кілька тисяч селян і місцевої інтеліґенції віддали Покійному останню прислугу, але болючу Його втрату відчувається з кожним днем болючіше.

Покійний був гарячим прихильником „Червоної Калини" та сталим передплатником усіх її видань зі своїх скупих студентських фондів. В. Й. П.

(„Літопис Червоної Калини", ч. 5, травень 1931.)

„Студентський Шлях" про Степана Охримовича

„Студентський Шлях", професійний журнал українських студентів Високих шкіл, Львів, ч. 1-2, травень-червень 1931 на стор. З помістив знімок Ст. Охримо-вича, а побіч дати 18. IX. 1905 — 10. IV. 1931. В тексті написано про нього так: Степан Охримович, студент філософії УВШ та Львівського університету, голова Організаційного Комітету І Крайової Студ. Конференції у Львові 1929 р., член Студентської Репрезентації СУСОП, делегат на з'їзди ЦЕСУС-а в 1928 і 1929 р., член Управи ЦЕСУС-а, голова філії „Т-ва Наукових Викладів ім. П. Могили" у Львові 1928/29 р., голова Українського Студентського Т-ва в Стрию, ідеолог українського студентства й Пласту, член 2-го Куреня Улад у Старших Пластунів, член Редакційної колегії „В дорогу" (1927), „Юнацтво" (1928) й одноднівки „Студентський Шлях" та інше — помер у Завадові біля Стрия, лишаючи невіджалувану пам'ять у кругах українського студентства й громадянства.

На стор. 9. є знімок і підпис такого змісту:

Організаційний комітет і президія 1 Крайової Студентської Конференції у Львові, 15. XII. 1929. Стоять зліва до права: О. Воронка, М. Білоскурський, М. Дужий, бл. п. С. Охримович, Л. Сковронський, М. Б. Занько. Сидять: Р. Сайкевич, М. Ясеницька, В. М. Янів, С. Новицький, О. Мащак.

На стор. 41 мґр. Є. Ю. Пеленський, що помер в Австралії після II світової війни, писав таке у статті п. н.

СТЕПАН ОХРИМОВИЧ

Було в нього щось з мовчазного завзяття верховинця. Не диво. Уродженець Сколього, виростав у Корчині, прегарному бойківському селі. Глибокі сліди оставили в його душі ці літа; це видно було хочби з цього, як іноді розказував про них. Тоді його сині очі палали дивним блиском, а голос тремтів над міру. Бачилося, що з гір він виніс жмут любих споминів про ясні дні, про безжурні ігри з молоддю сільською. А дітвора корчинська — це далеко не принагідні товариші забав, так як тамошні гори не були лише принагідною обстановою першого його виростання. З одними і другими в'язало Степана щось міцне, живе... Сказано, верховинець.

Покійний уродився в Скольому в священичій родині, 18 вересня 1905 р. Вселюдну школу покінчив у Корчині. В 1915 р. здав вступний іспит до львівської української гімназії (т. зв. академічної), де покінчив нижчу гімназію. Згодом, коли батьки перенеслися до Завадова біля Стрия, ходив до гімназії у цьому місті. 1923 р. склав там іспит зрілости з відзначенням.

На жаль важка недуга відірвала його від праці й прикувала до ліжка впродовж цілісінького року. В 1925 р. повернувся до Львова на студії вже на польському університеті, якого не довелось йому покінчити. 10 квітня ц. р. помер у Завадові.

Між своїми товаришами вибивався вже рано. В шкільному відділі Пласту — десь з початком 1921 р. — був він четовим прокуратором — як це тоді називався місточетар — другої чети стрийського полку. Дуже серйозно брався до своєї роботи. Він більше інтуїтивно відчував всю глибину пластових основ виховання і завдяки своїй глибокій вдачі вкладав у них багато будуючого змісту.

Він, будучи потім зв'язковим одного стрийського куреня, коли навіть знемогла його недуга, гарячка, розпитував про найменшу подробицю, про кожнісіньку працю куреня, піддавав багато нових здорових думок, багато порад і вказівок. І все це з запалом, з сильною вірою, що буде краще.

Ех, коби я вже міг до вас прийти!

Безділля більше йому дошкулювало, ніж: недуга. Так і бачилося, що гін до невпинних зусиль був в нього чимсь органічним.

У Пласті скоро вибився Степан на одного з кращих ідеологів. Дуже замітною була його роля на пл. з'їздах, зокрема старших пластунів та в пл. пресі. Працював теж у курені ст. пластунів „Стежа", що саме мав завдання розробляти ідеологічні питання. Тоді то кинув він клич громадської праці. Пласт творив неначе окреме суспільство, що жило в доволі замкненому крузі. Не диво, багате у зміст могло кожного вдоволити. Все там було: від самаританства до мистецтва, від шевства до журналістики. Степан голосив, що найкращим добрим ділом, яке мав сповнити щодня кожний пластун — це безупинна громадська робота.

Вслід за цим розв'язалася „Стежа", що мало давала нагоди до ширшої праці, а її члени вступили до стрийського куреня ст. пластунів.

І там, завдяки Степанові, що не лише вмів показати численним товаришам захоплюючі ділянки громадської праці, але й надав їм глибокий ідейний під-клад, цей курінь „Червона Калина" став плекати традицію, зокрема стрілецьку. Було там усе, від науки історії стрілецтва до плекання гробів на Маківці, і над усім цим виднів Степан.

Він був першим осаулом „Червоної Калини" — в курені був це найпочесніший уряд — першим і останнім...

До перших льотів це було мало заставити кілька-десять юнаків за громадську роботу. Тому теж, як лише знімався націоналістичний рух, він перейшов туди, щоб скоро станути на чільному місці ідеолога молодого руху й одного з провідників.

Багато цікавих доповідей виголосив він впродовж 1926-31 рр. Був тим, що піддержував, підбадьорював і запалював усіх.

Звідсіля перейшов покійний до дальшої праці на загальностудентському форумі, громадської і... тюрми.

До коленої роботи ставився над міру серйозно. Коли засновувалося „Українське Студентське Товариство" в Стриї, він багато разів приходив із Завадова, „щоб лише добре зложити статут". Коли ж його, як одного з організаторів й найдіяльнішого члена товариства, вибрано після року головою, віддався праці т-ва цілою душею. Кілька літ, як повнив цей уряд, не було ферій святочних чи великих, щоб товариство не влаштовувало кількох імпрез, вистав, доповідей, тижня студента, чи чогось іншого.

У Львові не бачили ми його в виділах студентських товариств допомогових, його більше приманювали ці, що плекали культ думки. Він є одним із основників Гуртка україністів, що існував, як окрема секція при „Студентській Громаді", довгий час працював у його виділі; він, як голова філії „Товариства Наукових Викладів ім. П. Могили" в 1929 р., підносить цю установу з цілковитого упадку і застою на шляхи найкращого розвитку, він працює як голова Ініціятивного Комітету І Кр. Студ. Конференції; він належить до Управи ЦЕСУС-а, двічі виїздить, як делеґат Крайового Студентства на З'їзди ЦЕСУС-а в 1928 і 1929 р.

Всюди оставив незатерті сліди своєї невсипущої праці. Годилося б ще згадати, що у всіх починах студентства, що мали на меті ширший інтерес, репрезентативний чи інший, все очі всіх задержувалися на йому. Коли в Гуртку україністів виринула справа катедри української філології на Львівському університеті, то йому доручено говорити про цю справу з нашими компетентними чинниками.

Йому доручила Управа Уладу старших пластунів редаґувати свій орган „В Дорогу" (1927), йому доручила Управа Союзу Націоналістичної Молоді видавати свій орган „Юнацтво" (1928). На жаль, не повелося йому в цьому. З різних причин припинено видання цих часописів на першому числі. Особливо прегарно зредаґоване перше число „Юнацтва" (сконфісковане).

Він теж належав до першого редакційного гурту одноднівки „Студентський Шлях" (березень 1931) і помістив у ній свою статейку („Завдання студентської організації").

Можна сміло сказати, що немає ні одного села в Стрийщині. що не знало б покійного. Всі села він об'їхав.

Годі тут перечислити все те, що він зробив на культурно-освітньому полі, де працював безупинно. Ви-стане згадати, нпр., про працю одних, хочби якихнебудь ферій, щоб пізнати його запал, розмах, працьовитість і пляновість.

От у 1929 р. взявся розрухати сокільське життя у Стрийщині. Приєднав кількох товаришів-студентів до цієї думки і взявся за діло. Протягом ферій обійшов усі дооколичні села. В кожний четвер приходив до Стрия, щоб зі своїми товаришами обговорити, що і як і де робити, в кожну неділю чи свято йшов до сокільських сільських гнізд. Показалося, що було мало робітників, праці над міру багато, а до того час обмежений лише до неділь і свят у селян, у студентів до ферій. Тоді Степан бере на виплату ровер, щоб міг об'їхати на неділю два-три села, а сам цілі ферії фізичною працею на ріллі заробляє, щоб виплатити ровер.

Стільки було в нього посвяти!

Коли є така людина, то й цілий повіт оживає. Ефектом цієї праці був величавий сокільський попис у Стриї, в якому взяло участь дві тисячі соколів і луговиків, хлопців і дівчат. Як на провінцію, було це чимсь небувалим.

Побіч громадської праці був ще покійний ентузіястом української культури, зокрема літератури. Це його замилування в школі, це його студії на університеті. Кілька літ працював у Національному Музеї у Львові. Там збирав матеріяли до бібліографії мистецтва й української культури та склав незвичайно цінний часовий покажчик писань Івана Франка. Є це муравлина праця, потрібна кожному, хто схоче працювати над творчістю Франка.

Вислідом музейної праці над старою українською книгою е написана з чималим хистом стаття про неї в „Новому Часі" 1924 р.

А вже найбільш любив він нову українську літературу. Від 1926 р. Степан працював над монографією про Леся Мартовича. Зібрав чимало матеріялу, записав не одне цікаве помічення, їздив до друзів і знайомих поета (м. ін. був і у Василя Стефаника). Готував цю тему, як маґістерську працю.

За невпинною громадською працею мало часу лишалося для себе. Незвичайно талановитий, що міг скоро покінчити університет і „робити кар'єру", не раз кидав науку і іспити, коли треба було зробити якусь суспільну роботу. На посвяту покійний був усе готовий.

Для тих, що жили з покійним близько, був неоціненним другом і приятелем. Веселий, усміхнений, умів усе вас стрінути добрим теплим словом, все порадив, поміг і виручив. Такого доброго, такого відданого друга не найти.

Визначався глибоким світоглядом сам, хоч мовчазний, був людиною залізної волі, кожний, хочби найтяжчий почин умів завершити, кожну, хочби найгіршу роботу брав на себе, ентузіяст усього рідного, а при тім усім до подиву скромний. Жодних почестей не бажав і не мав ніколи, крім найкращої: свідомости сповненого обов'язку супроти Батьківщини.

І це все зробив ледве за кілька літ, коли-то ще йому, як студентові, годі було розвинути крила до ширшого льоту, тим більше, що кількалітня недуга та кількамісячна тюрма, в якій сидів двома наворотами, ще спинювали його й довели до могили.

У ньому втратили ми не лише провідника студентства і друга, але й майбутнього провідника нашого національного буття.

На стор. 43 чергове фото: Могила бл. п. Степана Охримовича в Завадові біля Стрия.

На стор. 47 у рубриці „Посмертні згадки" є подяка такого змісту:

Студентська репрезентація складає цією дорогою подяку Високопреподобному священству в особах о. митр. Базюка, о. прел. Куницького, о. прел. П'ясецького, о. прел. Яцковського, о. Семчишина, о. д-ра Стасюка та о. Белея за відправлення панахиди за упокій душі пок. Ст. Охримовича, члена студ. репрезентації. Одночасно складається подяку студ. хорові „Бандурист" за відспівання панахиди.

Репрезентація

Панахида відбулася в неділю 10. 5. 1931 р. о год. 12.30 в церкві св. Юрія у Львові. Про панахиду повідомляли клепсидри від імені Репрезентації і кол. членів II Куреня УСП „Червона Калина".

Дальші рядки (стор. 48) говорять таке:

26. IV. (1931) відбулися чергові сходини Гуртка україністів, присвячені пам'яті товариша й члена гуртка бл. п. Ст. Охримовича. Відчитано його спомини про музейну працю. Тов. Є. Ю. Пеленський оповів деякі епізоди з життя покійного. Замість цвітів на могилу зложили члени ССУ 7.30 зол. на пресфонд ЛНВ.

2. 5. о год. 7 ранку відбулася заходом філії „Т-ва Наук. Викладів ім. П. Могили" в архикатедральному храмі св. Юрія Поминальна Служба Божа й Панахида за спокій душі б. голови філії бл. п. С. Охримовича. Панахиду відправив о. Каштанюк. Члени цієї філії зложили замість вінка на могилу Ст. Охримовича 40 зол., а І жіноче звено 35 зол. на пресфонд ЛНВ.

„Студентський Шлях", ч. 7-8 (15-16) за липень—серпень 1932 помістив чергове фото, а під ним такий підпис: І Репрезентація СУСОП-у в 1931/32 р. Сидять зліва: Б. Занько — адм. „Студ. Шляху", М. Дужий — ред. „Ст. Піл.", А. Чемеринська, В. М. Янів, — голова СУСОП, О. Пристаївна, Я. Гладкий — заст. голови, Я. Рак — спорт, реф. Стоять зліва: Б. Дороцький — економ, реф., А. Марченко, І. Малюца — секретар, Б. Романенчук — культ, осв. реф., В. Міліянчук — інф. реф. Бракують: інж. А. Мілянич — голова Надз. Ради „Студ. Лихваря", Ст. Мілянич — орг. реф., М. Колодзінський. Крім них до І Студ. Репр. був обраний Ст. Охримович.