Петро Терещук

НЕЗАКІНЧЕНІ СТОРІНКИ

Історія життя Мирослава Тураша — члена Організації Українських Націоналістів і провідника її Крайової Екзекутиви на західньоукраїнських землях у 1939 році — не має свого закінчення. Його життя обірвалось трагічно в тому ж 1939 році серед досі невияснених і незнаних обставин. Тому й хроніка про цю виняткову людину не матиме свого останнього розділу...

Мирослав Тураш народився 26 лютого 1910 року в містечку Нижанковичах біля Перемишля. Там він закінчив навчання в народній школі, а згодом поступив до гімназії в Перемишлі. У княжому городі прийшлось М. Турашеві не довго перебувати. Після закінчення 4-ої кляси разом з батьками він переїхав до Борислава. Продовжувати гімназійну науку прийшлось йому в Дрогобичі, не в українській гімназії, а в польській. Незважаючи на такий факт, Мирослав Тураш не тільки не загубив української дуті, але навпаки, загартувався національно так сильно, що не тільки найшов шлях до ОУН, але й дійшов до її верхів на західньоукраїнських землях.

До речі слід нагадати, що в польській гімназії у Дрогобичі навчалось дуже багато української молоді, яка не могла поступити до українських державних чи приватних гімназій „Рідної Школи".

В 1928 році, на 19 році життя Мирослав Тураш склав останні іспити і отримав свідоцтво закінчення середньої школи. Перебування Тураша на терені Дрогобича і Борислава, в серці нафтового басейну, було для нього великою школою життя. Він найшовся в центрі робітництва, злиденне життя якого змалював ще Іван Франко. Він спостерігав на кожному кроці тяжку боротьбу робітництва за працю, за кращі умови, за право на фізичне існування. Він вивчав усі ці явища і пильно слідкував за фактами експлуатації українського робітника чужою владою та чужими хлібодавцями.

В гущі населення Дрогобицького басейну почала формуватися молода людина, почав формуватися його характер. Добре знайомий з Мирославом Турашем у тих роках, мґр. Володимир Проць відмітив, що великий вплив на формування характеру і моральних та політичних поглядів мало його близьке знайомство з Зеноном Коссаком, Левком Криськом та іншими членами УВО і ОУН. Мирослав Тураш залишився в пам'яті В. Проця як незвичайно культурна і високих принципів людина.

Мирослав Тураш

Хто приєднав М. Тураша до революційної підпільної організації і коли це сталося — тяжко сьогодні точно встановити.

Ставши членом ОУН, віддає всі свої молоді сили для її розбудови. У Бориславі, в місті замеїнкання своїх батьків, став членом „Просвіти" і Пласту. В ті роки вищеназвані організації гуртували й робітничу молодь. М. Тураш почав зокрема нею цікавитися і разом з нею працювати. Любомир Татух, правдоподібно родич М. Тураша, у своєму спомині5 відмітив, що він у Бориславі належав до пластового коша „Червоної Калини" і любив мандрівки та прогулянки по Карпатах. Там читаємо таке:

„По закінченні гімназії в Дрогобичі, переходить сл. п. Мирослав Тураш до Кракова, де вписується на студії права. Студентські роки дальше скріплюють його віру в правильність вибраного ним житьового шляху. З молодого, ідейного, але недосвідченого юнака-націоналіста виростає вироблений, твердий і вірний своїй ідеї муж; дії. Скінчивши в 1933 році студії і одержавши ступінь магістра прав, Мирослав Тураш повертається в свою Бориславщину, щоб на призначеному йому становищі кинзтися у вир революційної праці.

А праці є багато. 30-ті роки приносять з собою посилену боротьбу за душу української людини і тим самим часті конфлікти з польською владою. Боротьба набирає твердости. ОУН переводить щораз нові акції і тоді падуть також неминучі постріли. Польський уряд бачить, як повільно, але постійно Західня Україна підо впливом дії ОУН висовується йому з рук. І як свій останній арґумент, поляки посилили терор.

Цілі області української землі піддаються жорстокій пацифікації. Десятки, сотні молодих українських патріотів заповнюють польські тюрми. У відповідь приходять нові акції ОУН, а разом з тим масові арештування українців, запідозрених у приналежності до нелеґальної ОУН. Тяжка доля політичного в'язня не оминає також сл. п. Тураша. Однак полякам не вдалося довше задержати його у в'язниці. Його вроджена обережність (майже ніколи нічого не записував), а також уміння глибокої конспірації не дають можливости знайти проти нього якібудь докази".

Львівський часопис „Ноівий Час" від дня 19 вересня 1932 р. подав таку вістку під заголовком „Припинення слідства":

„Весною 1932 підняла була польська преса кампанію з приводу арештування Петра Сайкевича, а вслід за ним кільканадцяти інших громадян у Львові, Стрию і Дрогобичі. Переглядаючи польську пресу, знаходимо там такі заголовки: „Штаб УВО в „пулапце", „Викриття великої протидержавної афери", „Арештування кур'єра Коновальця". Епілог цієї „великої афери" виглядає так, що всіх заарештованих випущено на волю (останній вийшов Сайкевич), а на днях 16 громадян дістали ухвалу суду з 9 вересня ц. р., якою припинено проти них слідство. Таку ухвалу дістали: Петро Сайкевич, д-р Богдан Гнатевич, Теодор Муйла, Степан Огроднік, Анастасія Герник, інж. Михайло Кравців, Микола Сенів, Микола Мотика, Володимир Білас, Ярослав Білас, Юрій Березинський, Роман Турів, Мирослав Тураш, Петро Веприк, Дмитро Білас і Олена Коссак".

Як видно з газетної нотатки, Мирослав Тураш був заарештований десь весною 1932 року разом з іншими підозрілими в приналежності до ОУН.

Що ці арештування не були випадковими, виявив т. зв. Самбірський процес, що почався був 19 вересня 1933 року. Аґент польської поліції і провокатор Роман Барановеький признався на тому процесі, що це саме він зрадив поліції секрет про приїзд з-за кордону Петра Сайкевича і виявив прізвище тодішнього Крайового коменданта УВО д-ра Богдана Гнатевича.

29 серпня 1931 р. у Трускавці було вбито польського політика і депутата на сейм Тадея Голуфку. День пізніше Роман Барановський зголосив .польській поліції, що це зробила група Гнатова. Два місяці пізніше (4 листопада 1931 р.) він склав звіт, що організатором убивства Т. Голуфки був Зенон Коссак, а виконавцями: Гнатів, Муйла, Турів і Сенів. Заступник начальника відділу безпеки, радник воєвідства Казимир Івахуф заявив на процесі, що в справі вбивства Голуфки він дістав від Р. Барановського два звіти, які взаємно себе доповняли.

Колишній начальник слідчої поліції у Львові Казимир Білєвіч сказав на процесі, що у двох звітах Барановського було подано низку осіб, які працювали в системі ОУН. Далі він сказав, що в квітні 1932 р. він доручив арештувати Миколу Мотику та інших членів ОУН. Мотика зрадив Василя Біласа щойно по нападі на пошту в Городку.

Мирослав Тураш по якомусь часі змінив місце за-мешкання. Його родина переїхала жити до Стрия. У вільних від організаційної роботи хвилинах він почав готуватись до докторської праці. Часто гостював у Львові, нав'язував контакти та відбував зустрічі. У Львові жив спочатку на помешканні своєї тети, а коли поліція почала наступати йому на п'яти, часто міняв мешкання.

В травні 1938 р. не стало голови Проводу ОУН Євгена Коновальця. Наростаючі розходження між; ПУН (Проводом Українських Націоналістів), що перебував поза межами України, та Крайовою Екзекутивою на західноукраїнських землях — поглибилися.

В січні 1939 року Мирослав Тураш виїхав до Данціґу на організаційну зустріч. До полк. А. Мельника його тоді не допустили. Повернувшись на західноукраїнські землі, М. Тураш 7 лютого 1939 р. перебрав керму КЕ ОУН. Удруге Тураш виїхав за кордон у травні 1939 р.

Деякі неповні вістки говорять про те, що дорога, правдоподібно, провадила через гори Карпати. В якому місці він перейшов кордон тодішньої Польщі — залишається таємницею тих людей, що були з ним. За нашими інформаціями — одна жінка, що утримувала організаційний контакт з М. Турашем у Львові перед його відходом на Захід — живе на північноамериканському терені. Вона могла б внести деяку ясність щодо того всього, що діялося до того часу, коли М. Тураш переходив кордон.

Рідна сестра Мирослава Тураша, яка живе по цьому боці океану, пригадує, що її брат виїхав зі Львова десь перед Зеленими святами 1939 р. В райойі Закопаного (Татри) мала чекати на нього жінка-кур'єр, щоб допомогти М. Турашеві перейти нелегально кордон. Із слів незнаної нині з прізвища людини, яка в роках німецької окупації відвідала батьків М. Тураша, виходило, що перехід кордону був дуже тяжкий. М. Тураш провалився зі скелі і малощо не загинув.

Коли нагадати такий факт, що в місяці відмаршу М. Тураша за кордон в районі Карпат були сконцентровані польські військові і поліційні з'єднання у зв'язку з розчленуванням Чехо-Словаччини, то будуть зрозумілі всі ті труднощі, що могли виникнути при переході границі.

На підставі календаря „Червоної Калини" з 1939 р. автор цих рядків ствердив, що того ж року Зелені свята були в днях 28 і 29 травня. Приймаючи до уваги твердження рідної сестри і батьків, що М. Тураш виїхав зі Львова перед Зеленими святами, молена встановити, що це могло статися в місяці травні 1939 р.

Що сталося пізніше, про це повинні сказати ті, які мали нагоду згодом зустрічатися та розмовляти з М. Турашем. Залишається проте один безспірний факт. Мирослав Тураш ніколи більше не повернувся на українські землі. Його тіла ніколи не було віднайдено, ні слідів його смерти. Родині було повернуто лише його портфель і приватні речі, що він їх залишив „по польському боці".

„Є здогадні припущення — пише Любомир Татух, — що він загинув в час повороту з-за кордону в Україну".

У розмові з одним поляком, який служив офіцером розвідки в польській армії, ми поставили йому питання про М. Тураша. Він не міг нічого сказати, бо не був знайомий з його справою. Якщо допустити припущення, що він попався в руки поляків, то на думку нашого співрозмовника, М. Тураша тихо ліквідували, коли польській поліції або розвідці було відомо про його ролю в ОУН. Це було зроблено ще й тому так, щоб тримати в напруженні й непевності не лише членів КЕ ОУН, але й багатьох інших членів ПУН.

Чи припущення польського співрозмовника правильні? Рубець таємниці трагічної загибелі Мирослава Тураша могли б виявити ті особи, які його відпроваджували в дорогу на західноукраїнські землі. Але чи вони ще є між: живими? А якщо хтось з них ще живе, чи схоче розказати всю правду?

М. Тураш був знаний в ОУН під псевдонімом — Грабовський. Зиновій Книш передрукував з т. зв. „Білої книги ОУН" зміст листа, що його нібито мав написати Мирослав Тураш з незнаної ближче місцевости до Осипа Тюшки, який тоді проживав у Данціґу. Осип Тюшка „займався ладнанням зв'язків до краю через те місто".6

Лист писаний кодованим способом і підписаний псевдонімом — „Мєтек". У замітці від себе З. Книш написав таке: „Вже на еміґрації один з публіцистів ЗЧ ОУН у переписці зо мною висунув твердження, що цей лист — фальсифікат, що сл. п. Мирослав Тураш ніколи такого листа не написав".

Незважаючи одначе на те, по чиєму боці правда, ми відмітимо ті місця, що говорять про перебування М. Тураша поза межами України.

Лист „Мєтка" має дату 31 травня 1939 р. З перших речень виходить, що автор листа перед від'їздом до „батька", себто до полк. А. Мельника, мав написати ще одного листа до неназваного з прізвища адресата. Як розшифровує З. Книш — лист був адресований до Данціґу, до Осипа Тюшки.

Далі сказано, що автор листа „тут уже десять днів". Він був у Віри (Відні), Берти (Берліні) та в інших знайомих і розмовляв з „батьком". Наприкінці листа є ще таке місце: „...Завтра вже мушу вертатися додому. Обов'язки кличуть".

У листі його автор декілька разів повертається до справи „Басі та її судженого". „Бася" — це Ярослав Барановський, а „суджений" — Омелян Сеник. Із змісту листа одначе не можна точно зорієнтуватися, чи його автор бачився і розмовляв з Ярославом Барановським.

Якщо цей лист насправді належить М. Турашеві, то в ньому є визначена дата його від'їзду з незнаного місця перебування. Це було 1 червня 1939 р.

А що сталось пізніше? Питання, що на нього 29 років не маємо відповіді, бо від 1939 р. по сьогодні.

 

------------------------------------------------------------------------

[5] Любомир Татух — Мирослав Тураш, „Український Самостійник" ч. 19, 1955.

[6] Зиновій Книш „Розбрат". В-во „Срібна сурма", стор. 294.