СТРИЙСЬКА ГІМНАЗІЯ

Уявіть собі десятилітнього хлопчика, маленького зростом, хворобливого, який з рідного села потрапляє в місто. Це ми зараз знаємо, що Стрий - таке собі невелике містечко, а малому Степанові воно мало видаватися величезним. Жити в чужих людей, правда, йому не довелося, бо в Стрию жив його дід, але все одно це не рідна сім'я, в якій ти виріс. А незабаром померла мати - отже, напівсирота. Найголовнішу ж зміну в життя, мабуть, внесло навчання в українській гімназії. Адже це вперше, у віці десяти років, Степан Бандера пішов до школи, опинився серед великої кількості своїх однолітків, з якими
Степан Бандера в пластовому однострої, курінь «Загін
Червона калина», 1925 р.
треба було налагоджувати стосунки, звикати до того, щоб кожного ранку йти в гімназію і кілька годин висиджувати на уроках, а потім ще вдома виконувати домашні завдання.

Як тоді взагалі було поставлене навчання? В архіві авторки є спогади чоловіка, який у тих же 1920-х роках навчався в Кременецькій духовній семінарії, побудованій на зразок класичних гімназій. Ось що він писав: «Утримання в цій школі було дороге. Тільки за навчання треба було щорічно платити 240 злотих. На той час це треба було дві гарні корови продати, щоб заплатити за один рік навчання. Харчування в місті також дорого коштувало - 40-50 злотих в місяць. Книжки також дуже дорого коштували. Такий словник латинський 10 злотих, а грецький 15. А якщо в родині треба було вчитись двом-трьом, тоді батьки виходили з себе, або діти впроголодь вчилися. А яка учоба, коли ти голодний та ще в холодній кімнаті? Отож вчитися було дуже тяжко і одиницям вдавалося скінчити школу без повтору на другий рік. Половина предметів викладалась на українській мові, а половина на польській».

Таким було навчання і Степана Бандери в Стрийській гімназії. За тим, хіба, винятком, що жив він, як уже зазначалося, не на квартирі у чужих людей і, слід думати, не сидів голодний. Зате тут були інші труднощі, про що він пише в автобіографії: «Матеріальну спромогу вчитися в гімназії я мав завдяки тому, що мешкання і утримування забезпечували батьки мого батька, які мали своє господарство в тому ж місті. Там ще жили мої брати і сестри під час шкільної науки... Як у батька під час ферій, так і в діда під час шкільного року я працював у господарстві у вільному від науки часі».

Які були успіхи в навчанні юного гімназиста? В автобіографії він зазначає, що, почавши з 4-го класу, давав лекції іншим учням і таким чином заробляв якісь гроші. В архівах збереглися шкільні документи Степана Бандери, які свідчать, що вчився він успішно.

Яка була атмосфера в гімназії?

У 1923 р. Рада Послів, яка вирішувала справи в повоєнній Європі, визнала, що новостворена польська держава має право на західноукраїнські землі за умови надання культурної автономії українському населенню. Але польський уряд повів активну політику полонізації цих земель. Офіційно ще в березні 1920 р. було заборонено вживати назву «Західна Україна», а вводилася назва «Малопольска Всхудня». Переселялися з центральних районів Польщі і наділялися на пільгових умовах землею осадники. На державну службу приймалися тільки поляки і католики. Масово закривалися українські школи, а ті, які наразі залишалися, ставали «утраквістичними»: тобто половина предметів викладалася українською, а половина польською мовами. За українськими викладачами вівся пильний нагляд, щоб вони не відходили від затвердженої програми.

Богдан Кравців, Крайовий Провідник ОУН у 1929 році.

І все ж якраз ці переслідування викликали спротив національне свідомих учителів (гімназійні вчителі називалися професорами) і учнів. Тим більше, що гімназія в Стрию, яка розташовувалася в окремому будинку «Руська Бурса», залишалася за своїм національним складом майже виключно українською. Не лише поляки, а й ренегати-українці сюди своїх дітей не посилали. Зате, як не дивно, ходили кілька учнів німецької і єврейської національності, батьки яких таким чином хотіти виразити свою солідарність з українським народом.

Про гімназистів, які фактично ще були дітьми, мабуть, не можна сказати, що вони цілком свідомо включалися в національну боротьбу. Тут було чимало юнацького потягу до романтики і чисто школярської пустотливості. Наприклад, проводиться якийсь урочистий державний захід, у залі збирається публіка, на трибуну виходить промовець, щоб прославляти польську державу, а в цей час вибухає бомба зі смердючим газом, і всім доводиться спішно полишати зал. Або зі сцени непомітно зникає польський герб «паньствови», і, коли присутніх закликають вставанням вшанувати державний символ, замість білого орла всі бачать золотий тризуб. Або під час параду урочистий марш перетворюється на топтання і метушню, бо хтось збився з кроку, хтось комусь підставив ногу і тому подібне.

Членами підпільних гімназійних гуртків звичайно були учні 7-го і 8-го класів, але Степан Бандера бере в них участь з 5-го класу. Цей маленький жвавий підліток, який ніби не був у дуже добрих стосунках зі своїми однокласниками, виявився незамінним у тих випадках, коли треба було підкинути «смердючки», порушити лад у колоні чи передати кому потрібно таємну інформацію.

Володимир Бєляєв, згадуючи про цей період життя Степана Бандери, писав, що той, б'ючись об заклад, на очах у ровесників однією рукою душив котів «для зміцнення волі». Ці два останні слова в Бєляєва взято в «лапки», що, як відомо, робиться, коли слова вживаються в іронічному тоні або в протилежному значенні.

Що ж, Бєляєв перебував у Західній Україні в ті роки, коли були живими ще багато людей, які добре знали сім'ю Бандерів, і хтось із них міг розповісти таку історію радянському журналістові (бо якби розказав щось добре, то де він був би вже на другий день «за антісовєтскую агітацію»).

А ось збереглася розповідь про дещо інший випадок.

У 1924 р. українському суспільству стало відомо про трагічну долю зв'язкової УВО Ольги Басараб. ї арештували поляки і протягом однієї ночі закатували до смерті. Одного разу сестра Бандери Володимира, зайшовши зненацька до кімнати, застала свого брата блідого, з міцно зціпленими зубами, а з кінців його пальців капала кров. Придивившись ближче, Володимира побачила, що під нігті Степана загнано голки. «Ти збожеволів!» - вигукнула вона. «Та ні, - з трудом розціплюючи зуби, відповів брат. - Просто я хотів перевірити, чи зміг би перенести, якби мене схопили вороги і почали заганяти голки під нігті».

Степан Охримович, Крайовий Провідник ОУН у 1930 році.

Тож якщо епізод з котами справді мав місце, то не від вродженої схильності до садизму, а від хлоп'яцького, може, й нерозумного бажання перевірити себе: чи зможеш ти позбавити життя іншу істоту? Адже в революційній боротьбі, яку вже остаточно обрав для себе Степан Бандера, напевно, доведеться позбавляти ворогів і зрадників життя або й посилати на вірну смерть друзів. Що відчував при цьому в останньому випадку Степан Бандера, дізнаєтеся, коли прочитаєте його виступ на Львівському процесі 1936 р.

Якщо вірити радянському публіцистові Полікарпові Шафеті, вперше Степан Бандера був арештований у 13 років. Зауваження «якщо вірити» необхідне, бо хоч у своєму політичному детективі «Убивство міністра Перацького» автор зазначає, що був у Варшаві і знайомився з архівом цієї справи, а проте допускає ряд недомовок і неточностей. Так Полікарп Шафета ні словом не зггадує про ту фатальну роль, яку відіграв у процесі так званий архів Сеника (детальніше про це буде далі). А коли цитує автобіографію Бандери, то робить це не за оригіналом, а перекладаючи з якоїсь іншої мови, тобто подає навіть не подвійний переклад, а приблизний переказ. Наприклад, Степан Бандера писав: .«Цей період моєї діяльності закінчився моїм ув'язненням у червні 1934 р. Передше я був кількакротно арештований польською поліцією у зв'язку з різними акціями УВО й ОУН, наприклад, при кінці 1928 р. в Калуші й Станіславові за організування у Калуші листопадових свят - маніфестацій в честь 10-річчя 1-го Листопада і створення ЗУНР в 1918 р.» А ось як подає це Шафета: «Під час цієї діяльності багато разів був ув'язнений і покараний: за підготовку маніфестації у десяту річницю виникнення Західно-Української республіки, за нелегальний перехід польсько-чехословацького кордону, а також з приводу замаху на польського комісара Чеховського, в участі в якому мене підозрівали».

Як бачимо, тут є одне-єдине спільне слово - «діяльності».

І все ж, якщо вірити Полікарпові Шафеті, серед документів процесу в справі вбивства Перацького є свідчення на суді агента поліції Кароля Сікори, котрий пред'явив протокол, складений на Бандеру ще 1922 р. Ось як подає показання Кароля Сікори Полікарп Шафета: «Я тоді затримав цього, перепрошую високий суд, шмаркача за нелегальний перехід кордону. Бандера сказав мені, як зараз пам'ятаю, що він чех, живе в Цешині, а до нас приїхав подивитися Польщу і вертається назад. «Де ж твоя перепустка? - питаю. - Хто живе близько кордону, має постійний документ». Бандера одказує: «Я свій документ удома забув, якщо треба, покажу іншим разом». Взяли його на постерунок і при обшукові знайшли посвідчення учня стрийської гімназії. От який він чех. То, прошу високий суд, шпигун з малолітства».

Зараз, коли минуло вже стільки літ, неможливо з'ясувати, чи підліток мав завдання від дорослих перебратися через кордон і передати якісь відомості, чи це була просто хлоп'яцька витівка.

Минали рік за роком, хлопець переходив із класу в клас. І все ж уже в гімназії Степана Бандеру більше Цікавила громадська і політична діяльність. Готуючи себе до подальшого життя професійного революціонера, він дбав про свій фізичний стан і виховання сили характеру. В Стрию існували легальні юнацькі спортивні організації «Пласт» і «Сокіл». До «Пласту» Степана Бандеру прийняли лише в 3-му класі (Петро Мірчук знову допускає неточність, пишучи, що Бандера став пластуном відразу після вступу в Стрийську гімназію). Сучасному читачеві не дуже відомо, що це за організація - «Пласт», але тут немає можливості детальніше про неї розповідати. Досить лише сказати, що з цієї організації, зокрема з куреня «Червона калина», до якого вже в старших класах належав Степан Бандера, вийшло чимало видатних діячів ОУН, а пізніше УПА: Степан Охримович (помер в 1931 р. після побоїв у польській тюрмі), Олекса Гасин (загинув у бою в 1949 р.) та ряд інших (з них 18 осіб загинули за різних обставин).

Степан Бандера по закінченні Стрийської гімназії, 1926 рік.

Окрім легальних молодіжних організацій почали виникати нелегальні, в тому числі «Група Української Державницької Молоді», до якої належали Степан Охримович, Юліян Вассиян, Іван Габрусевич, Богдан Кравців; «Організація Вищих Кляс Українських Гімназій», з якої вийшли такі відомі потім діячі, як Роман Шухевич, Володимир Янів, Богдан Кордюк, Зенон Коссак, Степан Ленкавський. Після злиття деяких окремих організацій у 1926 р. виник «Союз Націоналістичної Української Молоді» (СНУМ), який очолив Осип Боднарович, а до Проводу входили Степан Охримович, Богдан Кравців, Степан Ленкавський, Іван Габрусевич.

Однією з найвидатніших постатей молодіжного руху в 1920-х роках в Галичині був Степан Охримович, який, власне, і ввів у політичну діяльність свого молодшого колегу по Стрийській гімназії Степана Бандеру. Знайшовши в бібліотеці місцевої «Просвіти» праці Миколи Міхновського, зокрема його «Самостійну Україну», Охримович захопився ними, дав їх читати своїм друзям, зокрема й Степанові Бандері. В результаті виникла вже згадана «Організація Вищих Кляс Українських Гімназій».

В 1927 р. Степан Бандера закінчив навчання в гімназії, склав так звану матуру і хотів поступити в Українську Господарську Академію в Подебрадах, біля Праги, але у польської поліції цей невисокий юнак вже був «на замітці», і закордонного паспорта він не отримав. Степан їде в село до батька, допомагає йому по господарству (адже в сільського священика була земля, яку треба було обробляти, і помиляється той, хто вважає, що все це робилося винятково руками наймитів). У вільний час він проводить культурно-освітню роботу в «Просвіті», керує хором і самодіяльним театром, започатковує спортивне товариство «Луг». Був одним із засновників у селі кооперації. Разом з тим вів у довколишніх селах підпільну роботу по лінії УВО.

В наступному році Степан Бандера їде до Львова, щоб продовжити навчання в закладі, який популярно називався Львівська Політехніка.