Не треба нам ні слави, ні заплати,
Заплатою нам радість боротьби,
Солодше нам у бою помирати,
Як жить в ярмі, немов німі раби.
Гімн ОУН

Частина третя

1.

Незабаром прийшла весна, остання весна «Бурлаки» на рідних українських землях. Вже від самого початку 1947 року стало зрозумілим, що поляки рішуче налаштовані будь-яким коштом знищити повстанський рух. З кожним днем збільшувано кількість військ на Закерзонні. Протягом лише березня того року сотня «Бурлаки» мала шість великих боїв з відділами ВП, в результаті одного з них, 16-го числа, Щиґельский втратив свого доброго товариша - чотового «Ваньку».108

Тим часом, 28 березня бійці іншого повстанського відділу під командою Степана Стебельського-«Хріна» в засідці вбили віце-міністра оборони Польщі Кароля Свєрчевського. Його загибель від рук упівців поляки вирішили використати для остаточного розв'язання українського питання на Закерзонні шляхом цілковитого виселення українського населення з цих теренів. Рівно через місяць, 28 квітня, командування ВП зосередило тут п'ять дивізій піхоти, одну дивізію Корпусу Внутрішньої Безпеки, три додаткові полки, як допоміжні сили використовувалися сотні народної міліції (МО) та її добровільного резерву (ОРМО). Загалом поляки стягнули на цей невеликий клаптик землі близько двадцяти тисяч солдат.109 Так почалась сумнозвісна акція «Вісла». Цій величезній навалі військ та техніки українське підпілля могло протиставити лише близько двох-двох з половиною тисяч бійців УПА і членів цивільної сітки ОУН.110 Отже, співвідношення сил між ворогуючими силами становило приблизно один до десяти на користь поляків. Окрім того, після спустошення українських сіл повстанці залишилися практично без матеріальної бази. В такій екстремальних умовах командування УПА видає наказ про перехiд частини повстанських вiддiлiв на територiю CРCР, для продовження боротьби, iнша ж частина повинна була перейти пропаґандистським рейдом до американської зони окупацiї Нiмеччини. Власне, до тієї другої частини, поряд із сотнями «Крилача», «Ластівки», «Громенка» приділено й «Бурлакову». Взагалі, сам рейд на Захід був запланований ще в 1945 році, але його проведення через несприятливі зовнішні умови відкладалося. Врешті, в 1947 році акція «Вісла» виступила своєрідним каталізатором, що пришвидшив його виконання. Метою цієї акції, за словами Головного Командира УПА Романа Шухевича, було: "передати за кордон інформацію про московсько-більшовицьких та польсько-більшовицьких окупантів та їх окупантську політику на українських землях".111

В травні 1947 року дійшло до об'єднання сотень «Ударники-6» та «Ударники-7» з сотнею Володимира Щиґельського. Перебувати теренах, переповнених ворожими військами, звідки вже виселили українське населення, ставало з кожним днем важче, а остаточного наказу про відхід в рейд сотні не отримували. Зважаючи на це, Володимир Щиґельський особисто виходить на зв'язок із заступником провідника ОУН на Закерзонні Василем Галасою-«Орланом».112 Тут він дізнається, що справа про відхід в рейд вирішена, але остаточного наказу від Провідника Ярослава Старуха-«Стяга» ще немає. Розуміючи, що кожен день очікування приносить важкі втрати повстанцям, Василь Галаса 25-го травня особисто видає наказ про відхід сотень на Захід,113 який сотні «Ударники-4», «Ударники-6» та «Ударники-7» отримали по зв'язку від окружного провідника ОУН Перемищини Мирослава Гука-«Григора» 30-го травня 1947 року.114

2.

Для виконання завдання сотні об'єдналися в курінь, командування яким було доручено найдосвідченішому із сотенних - Володимиру Щиґельському. Проте розпочати одразу рейд об'єднаному відділу не вдалося: вже на наступний день він потрапив в оточення польських військ. Прорив тривав аж до 22-го червня і до цього часу повстанці звели вісімнадцять боїв з поляками.115 Загальна траса переслідування і боїв з куренем, за польськими джерелами, становила 260 кілометрів, до участі в акціях проти куреня поляки залучали по черзі вояків 8 і 9 Дивізії Піхоти та додаткових сил Корпусу Внутрішньої Безпеки.116

Бої з чудово озброєним і в десятки разів кількісно переважаючим ворогом були дуже важкими. Один з них, що відбувся біля села Борівниця, здавалося, стане останнім для повстанців. Можливо, так і сталося б, якби не винахідливість «Бурлаки». Після цілоденного бою з поляками стало зрозуміло: ані набоїв, ані навіть фізичних сил стрілецтва не вистачить для успішного його завершення. І в цей момент вкотре проявився талант Щиґельського, котрий не втрачав впевненості в перемозі навіть у безвихідних ситуаціях. Ввечері, коли на деякий момент притихли постріли з обох сторін, упівці, за наказом командира, заспівали пісню Армії Крайової, вивчену ними взимку 1947 року:

"Gdy naród w Warszawie  wystąpił z orężem
To wysce w Lublini radzili
Warszawa wołała «Zginiem lub zwycężym!»
A wyscie PPR tworzyli
O, cześć Wam, panowie z Lublina
Za mury stolicy zwalone
O, cześć Wam, za rząd «batuszki» Stalina
Za Orła Skradzioną koronę".

За кілька хвилин після цього здивовані повстанці помітили, що ворожі позиції порожні - поляки відступили.117

Врешті, в ніч з 21-го на 22-ге червня 1947 року куреню вдалося вирватися з оточення і без жодних пригод перейти на словацьку територію.118 До цього часу сотня «Бурлаки» втратила 60 стрільців (станом на 31.05.1947 - 104,119 17.06.1947 - 44 бійці120). З сотень «Крилача» і «Ластівки» разом залишилося всього 53 стрільці (реєстр об'єднаного відділу на території Словаччини наприкінці липня - 86 бійців, за час від переходу кордону відділ, згідно з «Денником» «Буркуна», втратив 11 осіб, отже, кордон перейшло близько 97 осіб,121 з них 44 - із сотні «Бурлаки», решта 53 бійці відповідно із сотень «Ударники-6» та «Ударники-7»). За час боїв загинули славні повстанські командири - сотенні Ярослав Коцьолок-«Крилач» та Григорій Янківський-«Ластівка», і лише після цього розпочався рейд куреня.

3.

Перехід кордону, як зазначалося, відбувся без жодних сутичок. Ян Фіала пояснює цей факт недобросовісністю деяких словацьких командирів прикордонної сторожі, які не намагалися навіть зупинити упівців.122 Озброєння відділу, що перейшов кордон, складали 10-12 кулеметів ДТ, 20-25 автоматів ППС, 20-30 пістолетів.123 Проте за час боїв на Закерзонні, при прориві з оточення відділ витратив практично всі набої та ґранати, а тому повстанці змушені були здобувати собі амуніцію в ході маршу по території Чехословаччини.124 Окрім того, просування ускладнювалося ще й тим, що після успішного проходження певними теренами сотні «Громенка», що розпочала свій рейд швидше, контроль за ними посилювався. Але був й інший момент, що дозволяв українським повстанцям почуватися на словацькій території вільніше, ніж на захопленому вже тоді поляками Закерзонні. Цим моментом було приязне ставлення до упівців цивільного словацького населення та підтримка з його боку. Про цю підтримку згадує навіть надзвичайно вороже налаштований до українського визвольного руху історик Вацлав Славік. Він пояснює її тим, що "між простими людьми знайшлися люди, особливо у Східній Словаччині, де ще жив міф про Шугая [Микола Шугай, народний герой Словаччини, ватажок місцевих «опришківських» загонів - В.В.], котрі допомогу бандерівцям прирівнювали до співчуття до бідних, переслідуваних жандармами".125 На цьому ж факті наголошує Мирослав Дуда, один з командирів чехословацьких протиповстанських акцій, який у своєму звіті писав: "Цивільне населення Східної Словаччини, особливо українці, підтримують банди, надаючи їм харчі, інформацію про присутність частин безпеки і знайомлячи їх з місцевими теренами".126 Цікавий випадок, що характеризує відносини між словаками і українськими повстанцями, розповідає у своїх свідченнях Володимир Щиґельський: 1-го липня, після розмов зі священиком та селянами в селі Ґрубов, словаки запросили українських повстанців на весілля, де вони "танцювали і співали з місцевими дівчатами".127

В результаті, перші дні перебування на Словаччині були досить спокійними і дозволили стрільцям відпочити та набратися сил після нещодавніх щоденних боїв з поляками. Врешті, вони могли трохи відгодуватися, адже перед тим, на території Закерзоння протягом чотирнадцяти днів харчувалися тільки лісовими плодами.128 "Поволі забуваються страшні дні кривавого рейду по Польщі, - писав бунчужний «Буркун» в хроніці відділу, - поволі приходимо до сил. Як останнім часом в Польщі кожний почав тратити надію і думати лише, в котрому місці ляже на вічний спочинок - так тепер кожен свято вірить у нашу перемогу, в краще завтра, і вірить, що нема в світі нічого неможливого до виконання".129

4.

До середини липня відділу вдавалося просуватися практично без жодних сутичок. Тим часом, 13-го липня чехословацька влада, занепокоєна впевненим просуванням упівців, відправляє на боротьбу з ними 5640 вояків, з них 1339 осіб - службовці СНБ.130 Ведучи своїх вояків невідомими теренами, серед великої кількості ворожих військ, Володимир Щиґельський проявив надзвичайний талант тактика партизанської боротьби. Ось як описує просування повстанського відділу під командою «Бурлаки» Вацлав Славік: "Його група з 50 осіб [так в тексті, а насправді, на той час вона нараховувала понад 80 вояків - В.В.] переходила так, що залишала сліди, ніби проходило троє людей. Вночі вони прослизали нашими позиціями у формі довгої змії, тримаючись за руки. При необхідності, звертали ліворуч чи праворуч, або назад, звиваючись, як змія".131 Таким чином зустрічей з військом вдавалося уникати. До прикладу, учасник протиупівських акцій Богуш Хньоупек наводить цікавий факт: біля Кралової гори чеські вояки спали за 200 метрів від повстанців.132

Проте з кожним днем ситуація погіршувалася. "Військо почало не тільки обсаджувати села, - згадує сотенний «Бурлака», - але й ліси, ріки, дороги і навіть лісові стежки. До того часу ми поповнювали собі провіант молоком і сиром із шалашів, що знаходилися в горах. Військо зорієнтувалося і розпорядилося, щоб усі пастухи розійшлися до сіл. Почалась біда і знову голод. Знову кілька разів потрапляли в оточення, з якого мусіли пробиватися. Марш горами був дуже важким і виснажливим. Десятки кілометрів більше проходили, щоб минати військові позиції".133

Поруч з посиленням військового контролю за територією, чехословацький уряд розпочинає активну пропаґандистську кампанію з метою зупинити рейдуючі відділи. Видруковано і масово поширювано спеціальну листівку «Заклик до членів Української Повстанської Армії» та так звану «Приґлашку», що мала б слугувати перепусткою до військових комендатур для тих повстанців, що вирішили здатися чехам.134

Уникати боїв ставало неможливим, і 5-го серпня на Лупчанській Маґурі відбулась одна з більших сутичок між бурлаківцями і курсантами офіцерських шкіл. Ось що розповідає про цей бій сам командир «Бурлака»: "Перед полуднем 5-го серпня вирушили ми на Лупчанську Маґуру. Відпочивали на краю лісу […]. Я оглядав терен на Німецьку Лупчу, тому що хотів вночі перейти туди на північ. З лісу до лісничівки На Вршкох вийшла чота вояків, кількістю 17 курсантів. Помітили рух в нашому таборі. Коли я повернувся до сотні, побачив, що чота курсантів є на відстані 30-50 метрів від нашого постою. Так як я думав, що за чотою іде сильніше військо, й не мав часу відступати до лісу, то висунув кулемет другої чоти на передній край лісу і дав наказ першому роєві другої чоти відкрити вогонь. Першим почав стріляти кулемет першої чоти, яки й був праворуч від загону вояків, а коли загін пересунувся на протилежний схил в північно-східному напрямі, почав стріляти і кулемет другої чоти. Військовий загін відповідав на стрілянину дуже слабо. На бойовищі залишилося шість мертвих курсантів і три важко поранені. Решта відступила як в напрямі, з якого прийшли, так і в північному напрямі. У власному відділі втрат не мав. Після бою дав перев'язати поранених вояків […]. Відтягнув відділ перш за все на кілометр на захід, потім великим півколом на південь, на схід, і знову великим півколом на північ, аж на край лісу, що простягається до Німецької Лупчі і Мелатіни".135 За твердженням Яна Фіали, цей бій і загибель шести курсантів були найбільшою невдачею чехословацької армії в акції 1947 року.136

5.

В середині серпня 1947 року відділ «Бурлаки» вийшов в долину ріки Ваг. Тут на допомогу чехам прийшла сама природа - ріки Ваг і Орава вийшли з берегів, утворивши для повстанців практично нездоланну перешкоду. Єдиний можливий шлях переходу через ріки на захід перекрив полк «Словаччина».137 Кількість вояків армії та служби безпеки (СНБ), залучена до протиупівських акцій зросла до 15304 солдат.138 Крім того, після бою на Маґурі Лупчі, командуючий генерал Юліуш Носко вирішив практично облишити переслідування сотні «Громенка» і зосередити всі сили на розбитті бурлаківців.139

Командування «Тепліце» виявило місце знаходження сотні «Бурлаки», і до 14-го серпня її військами було повністю оточено північну частину Малої Фатри (Фатранський Крівань) на правому березі Вагу по лінії Варін-Бела-Терхова-Зазріва-Парніца-Шутово-Турани-Врутки-Стречно-Варін. До оточуючих частин були прилучені для їх посилення танки. Загалом, лінія оточення на той момент становила 75 кілометрів.140

Просуватися далі цілісним відділом ставало просто неможливим. Нелегко Володимирові Щиґельському було зважитися на його поділ, розуміючи, що він як командир відповідає за життя всіх своїх вояків, і сотенний ще деякий час вагався. Ось запис, зроблений власноручно командиром відділу 15-го серпня: "Роздумую на всі лади і приходжу до переконання, що найкраще було б поділити відділ на малі групи, однак, жаль мені хлопців, з якими вже так багато перейшов, і які вже так багато мають за собою. Одначе, щось треба робити, бо далі рейдувати цілістю в напрямку, про який ворог вже досконало знає, не дається. О годині 16-тій роблю відправу почту і чотових, під час якої ще нічого не вирішую. Розбираю справу з усіх сторін і вирішую ще зробити відправу ройових. О годині 22-гій сходимо на підгірок і варимо їсти. Сон не береться".141

А 16-го серпня, тобто вже на наступний день, «Бурлака» остаточно приймає рішення про поділ відділу, який на той час нараховував 68 бійців, на сім окремих груп.142

Бої чеської армії та загонів СНБ із повстанськими відділами, яким вперше вдалося дістатися аж на теренів Чехії, викликали паніку в країні. Про УПА заговорили не тільки газети та радіо, але й члени уряду та парламентарі Чехословаччини. Особливо в нагнітанні паніки «відзначилися» представники Комуністичної партії, які почали кричати про змову Демократичної партії (опозиційної до комуністів) і бандерівців з метою повалити існуючий суспільний лад.143

18-19 серпня в Братиславі відбулась конференція Союзу Словацьких партизан, яка постановила домагатися від влади долучення їх до боротьби з відділами УПА.144 Загальна істерія довкола «бандерівського питання» в країні спонукала владу кидати проти нечисленних повстанських відділів все більші і більші сили. В результаті, за інформацією Богуша Хньоупека, оточення повстанців було настільки щільним, що на кожних чотири метри припадало по одному воякові.145

28-го серпня командування військ оточення востаннє змінило їхню дислокацію, в результаті чого кільце довкола «Бурлаки» було зменшено на 40 кілометрів.146 У повстанців швидко закінчилися продуктові запаси, можливості поповнити їх не було жодної. Почався голод. У цій ситуації Володимир Щиґельський вносить 31-го серпня до свого щоденника наступний, передостанній, запис: «До голови приходять різні думки, але незламна віра у поборення каже нам далі держатися. Частіше, як завжди, сниться хата, жінка, дитина… Цікаво, що вони роблять. Чи здорові, чи у своїй хаті, чи, може, десь на Сибірі… Нічого кохані… Це все за Україну… Це все за краще завтра. Якщо вже не для мене, то для тебе, коханий сину! Пам'ятай і не забувай, що батько твій боровся за святі ідеали, за визволення народу з-під большевицького ярма, за свободу, вільність і незалежність української держави! Смерть мені не страшна, хоча грозить на кожному кроці, і хоч дуже хотів би з вами кохані ще бути… Одначе тішуся і гордий з того, що якраз мені припала честь і слава визволяти свій рідний край».147

6.

В ніч з 3-го на 4-те вересня сотенний Володимир Щиґельський-«Бурлака», разом із чотирма іншими членами своєї групи потрапив у полон. Так як довший час обставини захоплення сотенного в полон були невiдомi, то ця подiя швидко обросла леґендами. Згiдно з однiєю з них, «Бурлака», повiривши у гостиннiсть двох словацьких жiнок, зайшов до них у хату поїсти, та одна з них, пiдiйшовши ззаду, вдарила його залiзним ломом по головi. Пiсля цього його непритомного здали чеським воякам.148 Іншу версію цієї події подає сам Володимир Щиґельський, проте й вона містить багато суперечливих моментів, і фактів, придуманих, явно постфактум, для полегшення свої долі та долі ув'язнених з ним товаришів. Отже, слово сотенному: "Потім ми поголилися і вислали Офелію [Ольгу Ханас, санітарку сотні - В.В.] саму, неозброєну, до Яношіково. Дістала вказівку, щоб виглядала вояків і одного офіцера і розповіла йому, що недалеко є «Бурлака» і що хоче здатися. Офіцер мав показати дорогу куди іти, щоб не було стрілянини. Подорозі вона зустріла робітника. Той при зустрічі зрозумів, що вона належить до відділу УПА, і здивувався, чого ще не на другому боці Вагу, дав їй хліба. Офелія цим питанням була так здивована, що не знала, що робити. І з робітником повернулася до нас в ліс. Робітник був балакучий і розповів, що вже перевіз через Ваг кілька членів УПА і ми могли б теж вже бути за Вагом. Я цьому не вірив, а роз'яснив, що не хочу переходити Ваг, що мені про це не йдеться [виділення автора - В.В.], що хочу з цілою групою здатися. Підкреслив, що не треба обманювати. Протягом подальшої розмови розказав нам робітник, що Ваг не обсаджений військом (я добре бачив, що там є вояки). Жартома я йому сказав, що, коли нас переведе на другий бік Вагу, дістане золотий годинник. Потім він приготувався йти і пообіцяв, що принесе хліба. Повернувшись, він приніс хліба і кожному спиртного. Ці продукти приніс сам. Коли передав спиртне, відходячи додому сказав, що прийде ще ввечері. Чекали його аж до вечері. Після смеркання старий робітник прийшов і наполягав, щоб ми сіли на воза - він перевезе нас, але я був проти цього під приводом того, що йдемо на вечерю до його роботодавця. Від нього я отримав вечерю і йому довірився я, що хочу здатися чехословацьким воякам. Після вечері ми вийшли з хати і робітник знову став наполягати, щоб ми сідали на воза і він всіх нас перевезе на другий бік Вагу. Я вагався, покликав Офелію вбік, попросив, щоб дала перевезтися сама, знайшла офіцера і повідомила йому, що ми чекаємо на другому березі біля хати і хочемо здатися. Офелія відійшла з робітником, а коли обоє переправилися через Ваг, вистрелила ракета. З того я зрозумів, що це домовлений знак, і що прийдуть вояки. Повернувся до хати, відклав з іншими зброю і чекав на прихід чехословацьких вояків. Через 15 хвилин прийшла з командиром-поручником одна чота і передали нас присутньому генералу".149 Цю версію, яка демонструє надмірне бажання повстанців здатися в полон, ставив під сумнів також Богуш Хньоупек, добре знайомий із обставинами полонення «Бурлаки».150 Отже, згідно з його інформацією, лісоруб Ільчук (в свідченнях «Бурлаки» фіґурує як старий робітник) був добре знайомий з поручником чехословацької армії Викидалом, що брав участь у протиупівських акціях. Власне вони обоє й розробили план захоплення групи Володимира Щиґельського в пастку. Почалося все з того, що Ільчук випадково зустрів «Офелію» в лісі. На наступний раз вона прийшла на зустріч із сотенним, який почав довідуватися в лісоруба, чи є на Вагу військо. Ільчук, який вже здогадався з ким має справу, переконав його, що немає. В результаті вони домовилися, що той перевезе повстанців, за що мав отримати золотий годинник на ланцюжку. "А як зрадить - побачить. Витяг пістолет. Куль вистачить і на нього, Ільчука, і на Бурлаку. Домовилися зустрітися того ж вечора під Білими Скелями".151 Повідомлені про це, чехи чекали на переправу «Бурлаки», а коли зрозуміли, що з Ільчуком тільки «Офелія», кинулися до будинку. "О 23.15 поручник Викидал обсадив вибраними вояками вікна хати, з іншими вдерся в двері. Бурлака і його товариші могли вже лише виконати наказ: «Руки догори!»".152

Захоплення в полон «Бурлаки» чехи вважали великою перемогою для себе. Того ж дня командувач «Тепліце» Юліуш Носко привітав з успішним завершенням операції "всіх офіцерів, ротмістрів, курсантів, вояків, всіх службовців СНБ, підпорядкованих Тепліце, які в шеститижневих бойових умовах успішно завершили ліквідацію банди Бурлаки".153 Ян Фіала писав з цього приводу: "Розбиття найнебезпечнішої сотні «Бурлаки» і взяття в полон її командира було найвизначнішим успіхом чехословацької армії в боях проти УПА в 1947 році і одночасно воно творило його вершину".154 Цей же автор далі подає: "Вплив бандерівського руху на нашу внутрішню ситуацію значно ослаб після ліквідації сотні «Бурлаки» і його штабу".155

Інформація про арешт Щиґельського блискавично облетіла газети, про неї також сповіщали розвішені по всій країні плакати із зображенням сотенного. Ось що пише про це Іван Кривуцький, що також потрапив в полон тоді на теренах Чехословаччини : "Проїздимо Ружомберок. Глянув на будинки - і свої очам не повірив: за вітринами магазинів стояли різної величини портрети Бурлаки. На одному перехрещенні вулиць на розі будинку було фотоательє. Тут портрет на весь зріст, майже в натуральну величину. Конвоїри теж звернули увагу, але якихось ворожих реплік не пам'ятаю. Вони знали, хто на портреті".156

Одразу після арешту, Володимира Щиґельського в супроводі генералі Носка відвезли до Жиліни. Тут він зустрівся з міністром внутрішніх справ Чехословацької Республіки. Розмова торкалася тих українських повстанців, що ще пробували пробитися до Німеччини. Міністр запевняв, що вирватися з оточення у них немає шансів, а подальші спроби це зробити принесуть тільки не потрібні втрати як з боку упівців, так і з боку вояків чехословацької армії. Він запропонував Щиґельському написати звернення до вояків УПА із закликом віддатися до рук чехословацької влади. Сотенний висунув такі умови: полонені повстанці будуть трактовані як військовополонені з усіма, ґарантованими цій катеґорії міжнародними угодами правами, і, що було дуже важливо для упівців, їх не передадуть до Польщі. Міністр дав обіцянку дотриматися цих умов,157 і 5-го вересня 1947 року сотенний «Бурлака», який і надалі вважав себе відповідальним за життя підпорядкованих йому вояків, написав звернення «До членів УПА на території Чехословаччини».

Першим місцем ув'язнення Щиґельського була тюрма у Брезно над Гроном. Саме тут 7-го і 14-го вересня відбулися перші допити. Під час їх проведення Володимир, розповідаючи про себе та український визвольний рух, намагався пояснити своїм, одурманеним комуністичною пропаґандою, тюремникам, чим насправді була Українська Повстанська Армія, за що і проти кого вона боролася. Після допитів його перевезли до Жиліни, а потім і до Кошиць, де розмістили в т. зв. Штефанкових казармах. Ставлення до в'язнів довгий час було досить приязним, вони навіть мали можливість зв'язуватися із цивільним словацьким населенням і отримувати від нього допомогу одягом та харчами. Навіть тут, в ув'язненні, «Бурлака» залишався справжнім командиром і намагався піклуватися про своїх солдат. Він, зокрема, організував масовий протест в'язнів проти поганого харчування.158 Протест мав конкретний позитивний результат - повстанці отримали краще харчування.

Цікавий момент, який засвідчує повагу як полонених стрільців, так і їх тюремників до Володимира Щиґельського, наводить Микола Бойко у своїх спогадах «На грані двох світів»: "Одного холодного дня заготовляємо дрова, коло нас вартують конвоїри. Підходить підпоручник, словак, і каже, що сьогодні привезуть сюди Бурлаку, щоб ми постарались його привітати. Бачимо, що нині, як ніколи, на території казарми багато офіцерів, серед них два полковники. Десь через годину в браму в'їзджає чорний лімузин, а в ньому Бурлака в супроводі військових. «Сагайдак» (колишній чотовий сотні Щиґельського - В.В) кричить голосно: «В два ряди збірка!». Ми стрілою вибігаємо на вказане місце, вирівнялися. Всі офіцери здивовані дивляться, що ми робимо. Лунає команда: «Струнко! Вправо глянь!». Ряди рівні, як шнур. Виходить Бурлака з авта, знімають з нього наручники, до Бурлаки підходить полковник і вітається за руку. Сотенний в своїм односторої, з поясом, у фуражці, обличчя задумане [...]. Бурлака рівним кроком простує до нас, підходить до «Сагайдака», стає три кроки перед ним, і той йому докладає: "Друже командире, чотовий Сагайдак зголошує: 75 стрільців полонених при праці, розрізують дрова". Бурлака спокійним тоном сказав чотовому, щоби дав «Спочинь», подає йому руку, усміхається, підходить до стрільців і вітається з кожним".159

Навіть полонений Щиґельський не втрачав почуття власної гідності, вимагаючи від тюремників ставитися до нього як до військовика і старшини. Коли польський офіцер, що приїхав у Жиліну, щоб опізнати Щиґельського, звернувся до нього зі словами: "Бачиш, бандите, таки ми тебе піймали" - той гнівно відповів: "Я не бандит, я такий же офіцер, як ви. Я командир сотні Української Повстанської Армії".160 Ще один цікавий випадок розповідає Іван Кривуцький, що деякий час перебував з «Бурлакою» в чеському ув'язненні. "Одного дня після обіду, - читаємо тут, - зайнятий писанням, я почув якусь мішану польсько-російську мову та ще й з грубою нецензурщиною [...]. Глянув - і побачив якогось польського офіцера і вояків в роґатівках. Офіцер високий, худорлявий, із сивими скронями, віком за 50 років, стояв перед вікном Бурлаки і на своєму жарґоні підвищеним тоном грубив йому, ображав нецензурними словами. Бурлака не мовчав, теж кидав свої репліки. Спокійно коротко нагадував, що пан у Карпатах не був такий хоробрий, як тепер, перед вікнами. Я приглянувся через вікно до непрошеного гостя збоку і не сумнівався, що він добре випив. Обличчя зморщене, пропите, чоботи брудні. Бурлака спокійно радив йому: «Пане полковнику, коли їдеш до чужої країни не треба напиватися, як свиня». Потім ще додав, що чоботи треба чистити спереду і ззаду".161

7.

Приязне ставлення до українських повстанців з боку тюремників різко змінилося із приходом до влади в Чехословаччині у лютому 1948 року комуністів. Вже незабаром після цього «Бурлаку» переведено із казарм до тюрми військового суду в Кошицях, де він сидів у IV-му відділенні, в камері №4.162

Розпочалося слідство у справі полонених вояків УПА. У судовому звинуваченні, що підсумувало цей процес, Володимиру Щиґельському як командиру сотні висунено більш, ніж 50 пунктів звинувачення.163 Першим з них, а відповідно і найважливішим, було наступне: "Добровільно вступив до військової організації УПА, хоч і знав, що метою тієї організації є створення самостійної Української Держави, до якої має бути приєднана, між іншим, східна частина Чехословаччини до ріки Попрад [виділення автора - В.В.]".164 Вже з цього окремо взятого пункту звинувачення можна було зрозуміти, що об'єктивного суду в цій, уже скомунізованій, країні годі сподіватися. Розуміючи це, Володимир Щиґельський, разом із чотирма товаришами по ув'язненню, влаштовує 12-го лютого 1948 року втечу. За інформацією Франтішека Остроги, що протягом чотирьох днів перебував в одній камері з Володимиром Щиґельським, стимулом до втечі було те, що словацькі офіцери, які симпатизували «Бурлаці», повідомили його про можливе переправлення упівців до Польщі або до СРСР.165 Поряд з тим, вони пообіцяли посприяти у втечі і свою обіцянку виконали.

12-го лютого, о 20:00, на вечірній перевірці полонених виявилося, що бракує п'ятьох з них, а саме: Володимира Щиґельського-«Бурлаки», Богдана Кашубинського-«Нестора», Теодора Бойка-«Юри», Михайла Сіхлицького-«Галайди» та Володимира Духника-«Шуліки». Подробиці цієї зухвалої втечі подає у своїй книзі Богуш Хньоупек. Отже, йому слово: "Втечу вчинено між 19 і 20 годинами. «Шуліка» вийшов з місця прогулянки, пройшов біля охоронця і, щоб привернути його увагу, запитав, котра година, та зав'язав розмову. Охоронець повернувся спиною до приміщень, де були бандерівці. Бурлака, Галайда, Нестор і Юра тим скористалися і вислизнули за ріг коридору, перебігли на двір, аж до смітника біля медпункту. Там чекали на Шуліку. Шуліка після їх втечі відійшов в туалет, звідки дістався на двір, до смітника. Там всі вилізли на дах сараю, а з нього спустились до Маріанського двору. Звідси до Масарикової вулиці тікали по мості через Горнад аж до Кошталан, де звернули до лісу. Спали біля вогнища і, після короткого відпочинку, дійшли аж до села Кошицька за двадцять п'ять кілометрів від Кошиць".166

Звістка проте, що леґендарний «Бурлака» знову на волі піднесла на ноги всю поліцію країни, окрім того, склалися вкрай несприятливі погодні умови; рівень випалого снігу досяг одного метра, температура впала до 20 градусів нижче нуля.167 В результаті, Володимир Щиґельський обморозив собі ноги і 13-го лютого напівпаралізований був захоплений разом із товаришами, що не хотіли залишити свого командира.

8.

Незабаром, у квітні 1948 року, слідство проти українських повстанців, що потрапили в полон на теренах Чехословаччини було припинено, але не для того, щоб відпустити на свободу - для того, щоб передати Польщі. В комуністичній країні не обов'язково було дотримуватися своїх обіцянок, навіть даних міністром, адже для неї є лише один обов'язок - вірність Сталінові. 28-го липня того ж року Щиґельського перевели до Моравської Остряниці, де командира передано польській поліції.168

Поляки зустріли українських повстанців нелюдськими знущаннями та звірячими побоями. Ґжеґож Мотика подає в своїй книзі приклад полоненої зв'язкової СБ ОУН Галини Лебедович, яку під час слідства били шкіряними батогами, вражали током, вішали за ноги на цілу ніч чи душили, вливаючи до носа воду.169 Жодної інформації про ці тортури протоколи допитів не містять, про них стало відомо лише тільки завдяки скарзі, написаній постраждалою вже після смерті Сталіна. Аналогічно у протоколах допиту Володимира Щиґельського немає ані слова про застосування тортур, але не доводиться сумніватися, що леґендарного «Бурлаку», воювати з яким поляки боялися більше, ніж ставати під трибунал, зустрічали не менш «люб'язно».

До 12-го жовтня сотенний перебував в Мокотовській тюрмі у Варшаві,170 після цього його, згідно звернення Військової Районної Прокуратури в Ряшеві від 28-го вересня 1948 року перевели до Ряшева. Переведення до цього міста арґументувалося тим, що "Щеґельський Володимир, будучи командиром, проявив свою діяльність на теренах воєводства Ряшівського".171

30-го жовтня Ряшівська прокуратура розпочала слідство проти сотенного «Бурлаки», протягом листопада до 3-го грудня тривали допити, які проводив офіцер безпеки Олександр Худзік. 27-го листопада він підготував на основі допитів «Постанови про притягнення до карної відповідальності».172 Вже через три дні було підготовлено «Акт оскарження», що містить двадцять одну сторінку тексту.173 Серед десяти звинувачень, висунутих проти Володимира Щиґельського, одне з них може позмагатися в абсурдності з уже цитованим чеським. Отже, його звинувачено в тому, що він "до грудня 1944 року на території СРСР, від того часу до 21-го червня 1947 року на теренах Польщі в околицях Перемишль, Сянок, Бжозів, Лісько, а потім до арешту, тобто до 3-го вересня 1947 року на території ЧСР належав до нелеґальної організації, що виступала під назвою Українська Повстанська Армія, яка намагалася позбавити Польщу державної незалежності і відірвати південно-східну частину її теренів".174

Суд розпочався в перший день 1949 року - останнього року в житті леґендарного сотенного. Процес тривав три дні, і 4-го січня суд оголосив Володимиру Щиґельському свій вирок - смертна кара. Цікавий випадок із цього процесу наводить в своїх спогадах Анна Карванська-Байляк. Розповідає полячка Стаха, що перебувала в залі суду, мова йде про про час, коли Володимиру було вже оголошено вирок: "Стаха не знала того, чи сотенний перебував тут тому, що розглядається його справа, чи, може, привели його в ролі свідка. Вона казала: "Який він пристійний, який джентельмен, який педант. Моя сестра принесла обід, і я попросила його, щоб почастував. Він ґречно подякував, поцілував мою руку і відповів: «Не можу скористатися з пропозиції пані» - «Чому?» - «Бо ніколи не зможу пані віддячити»".175

Ще три місяці перебував Володимир Щиґельський в Ряшівській В'язниці на Замку, очікуючи виконання вироку.

Коли 7-го квітня 1949 року Володимира Щиґельського-«Бурлаку» вивели на подвір'я тюрми для розстрілу, довкола вже панувала весна, яка невтомно пробуджувала до життя природу. І саме в цю фантастичну пору воскресіння йому судилося померти. Він був молодий, йому було лише 28 років, він хотів жити, його думки летіли далеко поза тюремні мури до коханих дружини та сина, давно небачених батьків та сестри. Незважаючи на це, він зумів достойно зустріти смерть - бо вмів достойно прожити життя. О 20:15 пролунали постріли - кулі зупинили серце незламного героя. Та вони не зупинили боротьби за святу ідею свободи, і навіть коли по кількох роках замовкла луна останніх пострілів українських повстанців, ця боротьба продовжувалася. Продовжувалася в душах українців боротьба ідеї проти системи. Перша, здавалося б, приречена, друга виглядала нездоланною. Тим не менше перемогла ідея, і на руїнах імперії постала Україна. Постала завдяки Володимирові Щиґельському та тисячам інших борців, що поклали своє молоде життя на вівтар її незалежності.

 

------------------------------------------------------------------------

[108] Dalszy ciąg protokołu przesłuchania podejrzanego. Rzeszów, dnia 25.XI.1948. The Peter J. Potichnyj collection on Insurgency Counter-Insurgency in Ukraine Box 79 "Протоколи допитів Володимира Щиґельського-«Бурлаки»". - С.2.

[109] Szcześniak A. Szota W. Вказ. пр. - С.434.

[110] Акція «Вісла». Документи. / за ред. Місила Є. - Львів - Нью-Йорк: Наукове товариство ім. Т.Шевченка, 1997. - С.28,400-401.

[111] Бюро інформації Української Головної Визвольної Ради. №1. 1948. // Літопис Української Повстанської Армії. - Т.9. - С.383-384.

[112] Літопис Української Повстанської Армії. - Т.14. - С.117.

[113] Галаса В. У рейдах УПА кожен повстанець пропаґандист. Рукопис. Записав В.В'ятрович, 3 січня 1999 року в м. Дубляни. // Відділ рукописів Львівської Наукової Бібліотеки ім. В.Стефаника. - Фонд 262, папка «Василь Галаса», аркуш 12.

[114] Літопис Української Повстанської Армії. - Т.14. - С.126.

[115] Jarnicki W. Spalona zemia. - С.261.

[116] Аналіз діяльності ОГ «Вісла» за період від 20 квітня до 31 липня 1947 року. // Акція «Вісла». - С.422.

[117] Dalszy ciag protokołu przesłuchania podejrzanego. Rzeszów, dnia 25.XI.1948. - С.4.; Ґжеґорж Мотика в своїй книзі пояснює цей момент тим, що поляки прийняли українських повстанців за польських підпільників, див.: Motyka G. Вказ. пр. - С.435.

[118] Protokol. Utvar «Slovensko». 14 septembra 1947. - C.6. // The Peter J. Potichnyj collection on Insurgency Counter-Insurgency in Ukraine Box 79 "Протоколи допитів Володимира Щиґельського-«Бурлаки»".

[119] Зведення стану відділу 94 а від 30.11.1946 до 31.05.1947 // Літопис Української Повстанської Армії. - Т.13. - С.294.

[120] Вояки відділу 94А, які залишилися на день 17.06.1947. // Там само. - С.296.

[122] Ця цифра ймовірно є дещо неточною, в своєму першому допиті сам «Бурлака» подає цифру - 101 (Protokol, spisany dnia 7.9.1947. - C.26) натомість у додатках до цього допиту під назвою "Організаційна таблиця відділу «Бурлаки» в час переходу кордону фіґурує 90 осіб.

[122] Fiala J. Вказ. пр. - С.120.

[123] Protokol. Utvar «Slovensko». 14 septembra 1947. - C.1.

[124] Chnoupek B. Banderovci. - C.378.

[125] Slavik V. Вказ пр. - С.13.

[126] Chnoupek B. Banderovci. - C.384.

[127] Protokol. Utvar «Slovensko». 14 septembra 1947. - C.8.

[128] Protokol. Utvar «Slovensko». 14 septembra 1947. - C.1.

[129] Літопис Української Повстанської Армії. - Т.13. - С.74.

[130] Fiala J. Вказ. пр. - С.128.

[131] Slavik V. Вказ пр. - С.26.

[132] Chnoupek B. Banderovci. - С.409.

[133] Własnoręczne zeznanie.- C.10.

[134] Літопис Української Повстанської Армії. - Т.13. - С.72.

[135] Protokol. Utvar «Slovensko». 14 septembra 1947. - C.18-19.

[136] Fiala J. Вказ. пр. - С.146.

[137] Chnoupek B. Bказ пр. - С.441.

[138] Там само. - С.563.

[139] Fiala J. Вказ. пр. - С.146.

[140] Там само. - С.147.

[141] Літопис Української Повстанської Армії. - Т.13. - С.195.

[142] Protokol. Utvar «Slovensko». 14 septembra 1947. - C.22.

[143] Проце див.: Zatceni w Žiline se priznavaj k zločinnym akcim proti republice. // Rude pravo. - 1947. - 18.09.; Vysetrovani dokazuje velky rozsah protistatneho spiknuti na Slovenska. // Rude pravo. - 1947. - 26.09.; Комуністична авторка Марта Вартікова в своїй книзі вказувала, що невдачі в боях з УПА спричинені тим, що СНБ опановане Демократичною партією, яка була не зацікавлена в ліквідації бандерівців: Vartikova M. Roky rozhodnutia. K dejam politickeho boja pred Februarom 1948.- Bratislava, 1962.- C.291.

[144] Šolc J. Cesta slovenskich partizanov od celonarodneho protifasistickeho povstania k Februaru 1948. // Historicki časopis. - 1961. - №1. - С.44-47. Slovenstvi partyzany do boje proti banderovcum. // Rude pravo. - 1947. - 21.08.; Slovenstvi partyzany do boje proti ludacke reakci. // Rude pravo. - 1947. - 26.09.

[145] Chnoupek B. Вказ пр. - С.441.

[146] Fiala J. Вказ. пр. - С.152.

[147] Літопис Української Повстанської Армії. - Т.14. - С.205.

[148] «Королик». Останні дні на Закерзонні. // В рядах УПА. Збірник спогадів був. Вояків УПА. / за ред. П. Мірчука. - Нью-Йорк, 1957. - С.253.

[149] Protokol. Utvar «Slovensko». 14 septembra 1947. - C.26-27.

[150] Chnoupek B. Вказ пр. - С.485.

[151] Chnoupek B. Вказ пр. - С.475.

[152] Fiala J. Вказ. пр. - С.155-156.

[153] Chnoupek B. Вказ пр. - С.483.

[154] Fiala J. Вказ. пр. - С.158.

[155] Тас само. - С.169.

[156] Кривуцький І. «Де срібнолентий Сян пливе…». - Київ, 1999. - С.299.

[157] Własnoręczne zeznanie. - C.11.

[158] Chnoupek B. Вказ пр. - С.530.

[159] Бойко М. На грані двох світів. Спогади. Машинопис. Зберігається в особистому архіві автора. - С.37.

[160] Chnoupek B. Banderovci. - С.29.

[161] Кривуцький І. «Де срібнолентий Сян пливе…» - С.276.

[162] П. Останній рейд відділу к-ра Бурлаки. // Сурма. - 1949. - Ч.11-12. - С.15.

[163] Usnesenie. V trestnej veci proti Vladimirovi Szczygelskemu, Burlaka spol. // The Peter J. Potichnyj collection on Insurgency Counter-Insurgency in Ukraine Box 79 "Протоколи допитів Володимира Щиґельського-«Бурлаки»". - C.1-17.

[164] Там само. - С.4

[165] Матеріяли про Бурлаку. Подані п. Острога Франтішек, Кошиці. The Peter J. Potichnyj collection on Insurgency Counter-Insurgency in Ukraine Box 79 "Протоколи допитів Володимира Щиґельського-«Бурлаки»". - C.1.

[166] Chnoupek B. Вказ. пр. - С.543.

[167] Бойко М. На грані двох світів. - С.65.

[168] Chnoupek B. Вказ. пр. - С.546.

[169] Motyka G. Вказ. пр. - С.13.

[170] Warszawa, dnia 23 wresnia 1948 r. Do Naczelnej Prokuratury W.P. w Warszawie. Wniosek // The Peter J. Potichnyj collection on Insurgency Counter-Insurgency in Ukraine Box 79 "Протоколи допитів Володимира Щиґельського-«Бурлаки»".

[171] Там само.

[172] Postanowienie o pociągnieciu do odpowiadalnosci karnej. Rzeszów, dnia 23 listopada 1948 r. // The Peter J. Potichnyj collection on Insurgency Counter-Insurgency in Ukraine Box 79 "Протоколи допитів Володимира Щиґельського-«Бурлаки»".

[173] Akt oskarzenia. // The Peter J. Potichnyj collection on Insurgency Counter-Insurgency in Ukraine Box 79 "Протоколи допитів Володимира Щиґельського-«Бурлаки»".

[174] Там само. - С.15.

[175] Байляк-Караванська А. Во ім'я Твоє. - Варашава, 1999. - С.260.