ВІД РЕДАКТОРА

Книга, яка пропонується до уваги читачів, безсумнівно, є новим і вагомим словом в історіографії українських визвольних змагань XX ст. У ній автор, відомий дослідник історії Другої світової війни 1939-1945 рр., історик українського національного руху міжвоєнної доби, досвідчений фаховий архівіст, який вивчив практично всі наявні джерела не лише українських архівосховищ, - підбиває підсумки своєї багаторічної діяльності з дослідження як самого феномену українського націоналізму, так і його активності у міжвоєнний, воєнний та повоєнний період.

Повагу викликає вже сама авторська позиція. На відміну від багатьох інших дослідників історії Організації українських націоналістів та Української повстанської армії, які висвітлюють їх діяльність або панегірично, або ж викривально, Анатолій Кентій намагається уникнути таких крайнощів, йти від тої історичної правди, що відбилася у документах ОУН та її противників. Він прагне зважити всі ці історичні свідчення, і на підставі фахової суворої критики наявних джерел зробити об'єктивний висновок щодо місця українського націоналістичного руху в історії міжвоєнної та повоєнної Європи. Причому автор не дуже переймається, як сприймуть його наукові дослідження у різних політичних таборах. Дня нього найважливішим є оприлюднення правди, а не виголошення зручних для когось висновків.

Знаючи творчий й життєвий шлях Анатолія Вікторовича, ми не можемо навіть вести мову про те, що він колись був чи нині став беззастережним симпатиком ОУН. Перші праці автора були присвячені радянському партизанському рухові, що пояснюється цілком природно: автор нинішньої книги довгий час працював в Інституті історії партії при ЦК КПУ - філіалі Інституту марксизму-ленінізму при ЦК КПРС, а саме у секторі партійного архіву, потім в Архіві ЦК КПУ, заступником директора Центрального державного архіву громадських об'єднань, що став правонаступником цих компартійних інституцій після ліквідації КПРС та її республіканського загону. І лише згодом, по мірі того, як дослідник опановував історичними джерелами, заглиблювався у справжню історію Другої світової війни, перед ним відкривалися дійсні факти й явища того складного періоду в історії українського державотворення. Його зацікавила проблема націоналістичного руху Опору, довгі часи замовчувана і відверто фальсифікована офіційною радянською історіографією, а також історіографією інших країн "соціалістичного табору", зокрема Польської Народної Республіки та Чехословацької Соціалістичної Республіки. Усі спостереження, набуті понад п'ятнадцятирічним вивченням раніш недоступних для об'єктивного дослідника архівних багатств, та свої висновки Анатолій Кентій виніс на наш розсуд у цій книги.

У ґрунтовному дослідженні історика-архівіста вражає передусім те величезне історіософське тло, на якому вибудована авторська концепція історії українського націоналістичного руху 1920-1950-х рр. Мало сказати, що автор опанував його теоретичним доробком (причому не лише хрестоматійними працями Д. Донцова, а цілою палітрою творів інших, менш відомих ідеологів націоналізму: Ю. Вассияна, В. Мартинця, М. Сціборського та ін.). Насправді А. Кентій глибоко проникся загальною ідеологічною ситуацією міжвоєнного періоду. Серед згадуваних ним авторів також іспанський філософ X. Ортега-і-Гассет, інші відомі на той час мислителі й політологи. Не боїться автор цитувати й такі одіозні для сучасного читача книги, як "Mein Kampf" Адольфа Гітлера, твори Беніто Муссоліні. Не забуває він також авторів, бувших класиками за радянських часів: К. Маркса, Ф. Енгельса, класичних німецьких філософів. Такий всебічний аналіз світової політичної думки дозволяє автору цілком переконливо довести, що український націоналізм не виник десь на узбіччі світового прогресу, а мав історичні загальноєвропейські коріння, був природним наслідком поразки перших визвольних змагань українського народу у XX ст., розчарування пересічного громадянства у соціалістичній та ліберально-консервативній концепціях розвитку української державності, уособленням яких на еміграції стали Державний центр УНР в екзилі, гетьманський та західноукраїнський національні рухи.

Всебічним і ґрунтовним є авторський аналіз практичної діяльності ОУН, її зв'язків з провідними політичними силами європейських держав, насамперед Німеччини, у міжвоєнний період. Не оминає історик і складних питань активності українських націоналістів у воєнний період. Власне, проблеми створення та боротьби Української повстанської армії постають другим великим сюжетом авторського дослідження, якому присвячений наступний том цієї книги.

Кілька слів про те, чому стало потрібним це, вже друге видання праці А. Кентія. Нагадаю, що перше побачило світ ще 1998-2000 рр. у рамках видавничої активності робочої групи Урядової комісії з вивчення діяльності ОУН-УПА. Але публікувалося воно мізерним накладом, що миттєво розійшовся, до того ж окремими невеличкими брошурками, які дуже важко було зібрати разом і комплектно прочитати всім бажаючим. Не припиняла своєї роботи і авторська думка, переоосмислюючи нові факти, уточнюючи певні висновки. Тому виникла ідея здійснити друге, виправлене і значно доповнене видання монографії у рамках новозаснованої Державним комітетом архівів України публікаторської серії "Історико-архівні нариси". У ній Держкомархів планує і надалі регулярно оприлюднювати наукові дослідження історико-архівознавчої тематики, що здійснюються працівниками архівної системи: фахівцями державних архівів, галузевих наукових установ та архівів.

Сподіваємося, що вже скоро її продовжить другий том книги Анатолія Кентія, що матиме назву "Організація Українських Націоналістів та Українська повстанська армія. 1943-1956".

Георгій Папакін