ЧАСТИНА ДРУГА

БОЙОВИЙ ПРАВИЛЬНИК
ДЛЯ ПАРТИЗАНСЬКИХ ВІДДІЛІВ

А. ЗАГАЛЬНЕ ПОЛОЖЕННЯ

1. Основи бойових дій повстанських відділів

Повстанські відділи — це виключно відділи піхотні (піші), що діють в глибокому запіллі ворога. Їх завданням е нищити живі сили ворога, його зв'язок, шляхи сполучення, ворожі установи, магазини, штаби, одним словом, поширювати диверсію.

Хоч для повстанських відділів характерна тактика піхоти, однак вона (тактика) повинна бути більш зближена до тактики парашутних і десантних відділів. В основу повстанських відділів входять вогонь, маневрування, бойові лади, загальні обов'язки повстанця, дії рою чоти, сотні, куреня, полку (загону, з'єднання).

Повстанські відділи, діючи малими силами при одночасному використанні вогню, постійного руху й маневрування, спроможні:

а) в наступальному бою — підсунутися до ворога, знищити його або взяти в полон;

б) в оборонному бою — сильним вогнем та маневруванням відбити наступ ворога та завдати йому важких втрат.

Успіх бойових дій буде на боці повстанців тоді, коли:

а) повстанські відділи будуть завжди в бойовій готовності;

б) будуть мати добрий командний склад;

в) ініціятива буде виходити від командира повстанського відділу;

г) будуть вести безперервну обсервацію і розвідку та дотримуватимуться 6-ї точки Декалогу — „Про справу не говори з ким можна, а з ким треба", себто зберігатимуть повстанську таємницю.

2. Вогонь і маневрування

Успішність повстанських бойових дій головним чином залежить від умілого використання всіх вогнепальних засобів. Командири роїв і чот зобов'язані: а) вказувати ціль, подавати орієнтири, визначати вмуги (сектори) для кожного роду зброї окремо; б) слідкувати за співдіями вогнепальних засобів та безперервно стежити за полем бою.

Успіх у бою командир здобуває пляновим керуванням вогнем і широким застосуванням маневрування.

Маневрування — це вміле розміщування та пересування свого відділу так, щоб якнайбільше дезорієнтувати ворога й нанести йому ударів. В залежності від обставин у бою командир застосовує такі види маневрування: окрилення, оточення, прорив, відступ.

а) Окрилення командир застосовує тоді, коли хоче охопити одне крило ворога, щоб у цей спосіб його знищити.

6) Оточення має завданням охопити обидва крила ворога, дістатися в його тил та замкнути кільце для повного його знищення.

в) Прорив застосовується тоді, коли ворогові вдалося оточити повстанські відділи. Тоі шляхом вклинення вони прориваються з ворожого оточення.

г) Відхід застосовується тоді, коли: 1) ворогові вдалося закріпити своє положення, повстанський відділ хоче відтягнути частину ворожих сил для знищення ворога; 2) повстані хочуть заманити ворога під перехресний вогонь власного підвідділу; 3) повстанський відділ хоче відірватися від ворога.

3. Бойовий лад

Повстанський відділ проводить бій в різних бойових ладах, що залежить від терену і обставин.

Найважливіші форми бойової тактики відділу (куреня) такі:

а) у лінію — всі сотні на одній висоті;

6} трикутником уперед — одна сотня висунена вперед, дві — на віддалі, позаду головної чолової сотні, на одній лінії, дотримуючи між собою відстань (прогалину);

б) трикутником узад - дві сотні на чолі, в одній лінії на відстані, третя — на віддалі, позаду перших;

г) шахівниця (вправо або вліво) — у відділах, в яких е більше, ніж три сотні, дві чи три сотні розташовуються з інтервалами на лінії попереду, дві — на віддалі, з інтервалами, позаду перших;

ґ) сходи (вправо або вліво) — одна сотня на чолі, інші на віддалях і відступах розташовуються за першою сотнею у вигляді сходів управо або вліво.

Поданий бойовий лад є для сотень і чот. Для роїв бойовий лад — це розстрільна. На інтервалах і крилах бойових ладів розставляється допоміжна важка зброя піхоти — важкі кулемети, гранатомети, протипанцерна зброя, гарматки і т.п.

Місце командира в бою. Ройові — в розстрільній, чотові, сотенні й курінні — за бойовим ладом на таких місцях, з яких можна обсервувати поле бою.

Б. ПООДИНОКИЙ ПОВСТАНЕЦЬ

1. Загальне положення

Бій повстанських відділів — це не синонім боїв регулярних армій, це іспит моральних та фізичних якостей повстанця, який для вищої ідеї йде в нерівний бій і коли осягає перемогу над стократ сильнішим і добре озброєним ворогом, то це виключно його заслуга. Навіть у найгіршій ситуації повстанець не сміє зламатись. Він полишений лише на безвідмовність своєї зброї, на свою підприємливість і відвагу. Повстанець опинився у повстанських лавах не тому, щоб у скрутній ситуації просити у ворога ласки, навпаки — в безвихідний момент він останньою кулею позбавляє себе життя, щоб живим не здатися ворогові та не зрадити своїх командирів, друзів і повстанської таємниці.

2. Повинності та прикмети повстанця

Щоб бути безстрашним борцем-фанатиком, повстанець повинен:

а) точно виконувати всі накази командирів;

б) не залишати своєї бойової позиції, хоч би довелося загинути;

в) у бою бути вірним побратимом своїм товаришам і обороняти командира;

г) у бою не нервуватись, а спокійно сповняти доручене завдання;

ґ) у випадку втрати командира не впадати в паніку, а сміло проявляти ініціятиву, продовжувати бій і підтримувати слабших духом;

д) у випадку розпорошення власного відділу долучитись до іншого відділу і далі продовжувати бій.

Повстанець повинен бути відважний, хоробрий, завжди революційне пильний і нещадний до ворогів України.

3. Спеціяльні завдання повстанця.

Повстанець воює у складі рою або дістає спеціяльні завдання.

Зорець (спостережник). Для спостерігання за ворогом визначають повстанців-зорців. Вони займають відповідне, добре місце перед оборонною лінією, з якого мали б широке поле стеження. Вночі зорці обсервують не тільки очима, але й слухом і нюхом. Про все помічене повідомляють свого командира, не відриваючись від стеження. Подають місце (орієнтир), кількість ворога, рід зброї тощо.

Снайпер — це добірний стрілець, завданням якого є викривати та знищувати ворожих рстаршин, снайперів, зорців і ворожі кулеметні гнізда. Для успішної дії снайпер повинен використовувати терен, уміло маскуватися і влучно стріляти. Під час ворожої атаки снайпер повинен стримувати ворожий наступ і тим спричинитися до відбиття атаки.

Автоматник. Завданням автоматника є раптово напасти на ворога і вогнем своєї зброї завдати йому якнайбільших втрат, викликати паніку і зникнути. В бою зайняти місце на крилах або інтервалах, зміцнити своїм вогнем найслабші місця власного підвідділу.

Польова стійка. Польову стійку висилає чота. Складається. польова стійка з двох повстанців — стійкового та підстійкового. Обидва повстанці займають такі місця, з яких могли 6 стежити, а самі були б непомітні для ворога. Обов'язки польової стійки подібні до обов'язків стійкових на варті. Зауваживши ворога, стійка відразу повідомляє командира чоти. Польова стійка ніколи нікого не пропускає ані в напрямку ворога, ані в напрямку власного відділу, крім зорців, стеж та своїх командирів, якщо вона знає про їх вихід чи прихід. Усіх без вийнятку затримує окликом „Стій!". Якщо після цього окрику затримуваний не зупиниться і не кине зброю, стійка повинна стріляти. Для тривалости обсервації відбувається зміна польової стійки, себто стійкового змінює його підстійковий, а місце підстійкового займає інший повстанець із чоти. Час тривання стійки залежить від терену та пори року: влітку — від 1 до 3 год., взимку — 1 година. У випадку ворожого наступу стійка, повідомивши командира, приєднується до чоти.

Стежі. Для отримання вісток про ворога командир висилає стежу з двох повстанців. Завданням стежі є своєчасно виявити ворога та попередити про нього свого командира.

Стежа повинна:

а) бути докладно поінформована про свої завдання;

б) зі зброєю напоготові просуватись від .одного укриття до іншого, одночасно уважно стежачи. Зокрема, кожна будівля, дерева, кущі й т.п. не повинні залишатись поза увагою;

в) у випадку появи більших ворожих сил мусить негайно повідомити командира;

г) зустрівши менші ворожі сили (розвідників), намагатись знищити їх несподівано в рукопашному бою або захопити в полон.

Стежа в бойовій похідній колоні, узгодивши зі своїм відділом темп маршу, марширує перед ним на відстані зору. У випадку виявлення ворога попереджає свого командира, щоб він мав змогу підготуватися до бою.

Піднощик (амуніційник) — це повстанець, який носить скриньки з амуніцією до кулемета й гранатомета.

У бою допомагає кулеметникові — подає стрічки з набоями, магазинки, стрільна; слідкує за пересуванням ворога, вказуючи напрям, віддаль і ціль; у випадку небоєздатности кулеметника продовжує вогонь з кулемета чи гранатомета.

Секрет. Для більш ретельної розвідки про стан ворога висипаються два-три повстанці майже в табір ворога. Секрет від польової стійки відрізняється тим, що менші ворожі групи пропускає повз себе, щоб не викрити себе. Секрет не перевіряється і не змінюється. По закінченні терміну, на який був висланий, повертається до застави.

Зв'язковий. У повстанських відділах розрізняється два типи зв'язкових:

1) Одних зв'язкових висилає командир під час бою до своїх підзвітних командирів з письмовими чи усними наказами, або підзвітний командир висилає зв'язкового до свого командира, подаючи повідомлення про перебіг бойових дій.

2) Інших зв'язкових командир висилає до своїх командирів із письмовими звітами, повідомленнями і т.п.

Зв'язкові обидвох типів мусять бути фізично розвинені, грамотні, спритні та відважні. Другі, крім того, повинні ще відзначатися стриманістю в розмовах та доброю орієнтацією на місцевості, бо не раз проходять вони по кількадесят кілометрів бездоріжжями, густими лісами, горами. Якщо командир висилає зв'язкового під час бою, повинен поінформувати його про зміст наказу та до якого часу він має бути доручений. Якщо зв'язковий по дорозі захворіє або буде важко поранений, він передає пошту найближчому командирові для того, щоб останній вручив її адресатові. У випадку загрози потрапити до рук ворога зв'язковий повинен пошту знищити (подерти, з'їсти, закопати). Під час бою можна висилати тільки одного зв'язкового, хоча це рідко практикується. Найновіші накази ГВШ УПА забороняють висилати одного зв'язкового хоч би на найближчу віддаль.

В. ПОВСТАНСЬКИЙ РІЙ

1. Загальне положення

Рій — це найменша складова частина повстанського відділу, яка може, завдяки своєму кількісному станові та озброєнню, вирішувати багато бойових завдань. Рій переважно діє в рамках чоти, але коли відділ розчленований на підвідділи та відділи, рій діє самостійно, і навіть обидві ланки рою виконують окремі бойові завдання. Найважливішою зброєю рою є легкий кулемет. Часто обидві ланки рою мають кулемети та гарлачі (гранатометні насадки), що дає роєві велику силу вогню, а коли додати до цього ще ручні гранати та багнети, тоді він може здобути перемогу над ворогом.

2. Рій у наступі

Вдень:

а) Перед наступом командир чоти, скликавши командирів роїв (чотових), дає їм точні завдання: вихідне положення, напрямок, місце ворога, вогневі позиції для кулеметників і гранатометників, межові лінії наступу, смуги сусідів, вказівки взаємодії, зв'язок, сигнали, розпізнавальні знаки, місце командира чоти і місце збору.

б) Одержавши бойовий наказ, чотовий розподіляє чоту. Кожний ройовий перед наступом перевіряє стан людей свого рою, переглядає їхнє спорядження і пояснює завдання.

В зазначену годину рій маршем зближення просувається від укриття до укриття, аж до вихідного положення.

в) Вихідне положення — це місце, з якого рій вже не може далі просуватися стрілецьким рядом, але, використовуючи рельєф та власні вогневі засоби, розгортається в розстрільну і стрибками йде вперед. В залежності від обставин (відкрита місцевість, вгонь, ворога) рій просувається бігом, стрибками, плазом.

При сильному ворожому вогні рій використовує перепочинок для подальшого просування. Для забезпечення наступу рій з відстані 800 м стріляє з кулемета, з відстані 600 м — з гранатомета та ведуть вогонь добірні стрільці, з віддалі 400 м стріляють усі повстанці. Через загороджувальний вогонь ворога рій перебігає одним стрибком.

г) Коли рій наблизиться на відстань наступу (40-50 м) ройовий відає останні підготовчі

накази: накласти багнети, налаштувати зброю, відбезпечити гранати. Після цього на команду „Рій до наступу, за мною!" повстанці схоплюються бігти вперед. Кинувши гранати, з криком „Слава" біжать у напрямку ворога, знищуючи його по дорозі: вогнем зблизька й прикладами рушниць. Власний кулеметник із положення наступу або стрибка весь час підтримує свій рій кулеметним вогнем.

ґ) Зайнявши ворожі позиції, рій повинен „прочистити" їх гранатами та багнетами, щоб закріпити їх за собою.

д) У випадку контрнаступу рій повинен, відповісти рішучим наступом. Коли ворог провадить наступ за допомогою танків, рій знищує танки в'язками гранат, а крім цього стріляє в танкові щілини та у ворога, що наступає за танками.

Наступ рою вночі:

Наступаючи вночі, рій повинен, не відкриваючи вогню, наблизитися до ворога так близько, щоб знищити його багнетним ударом. У нічному наступі треба діяти раптово та рішуче, незважаючи на ворожий вогонь. Якщо місце наступу освітлене ворожими ракетами й прожекторами, потрібно швидко лягати на землю спиною догори, бо освітлене обличчя далеко видно, а коли стемніє, наступати далі.

У наступі головну ролю відіграє взаємодія рою повстанців та роїв сусідніх. У випадку посиленого спрямування ворожого вогню на якийсь рій, інші рої зобов'язані знищувати опорні ворожі пункти.

3. Рій в обороні

Завданням рою в обороні є вперто обороняти визначену позицію. Ройовий, отримавши від чотового наказ оборони, займає зі своїм роєм визначений відтинок фронту (до 40 м довжини), визначає зорців, місця для кулемета й гранатомета і наказує маскуватися. Ройовий також зобов'язаний визначити роєві вогневу смугу для обстрілу ворога, встановити орієнтири, вказавши до них відстань. Це необхідне при наступі ворога, переважно в умовах обережного стеження (ніч, туман, сніговії, мряка).

У випадку затишшя на фронті на позиції (стійці) залишається зорець, а всі повстанці в повній бойовій готовності перебувають в укритті.

Коли ворог наступає, рій займає свої позиції і, якщо ворог є на віддалі 800 м, на наказ ройового відкриває кулеметний вогонь; коли ворог наблизився на 600 м, стріляють самостійно всі повстанці.

Рій не повинен допустити ворога на відстань наступу. Однак коли ворожа піхота підсунулась до позиції рою на 20-30 м, всі повстанці закидують її гранатами, стріляють зблизька та разять (б'ють) багнетами і прикладами рушниць.

Коли наближаються ворожі танки, повстанці, споряджені протитанковою зброєю, стріляють по зорових щілинах танка, а інші, при підході танків, підкидають в'язки гранат під гусениці та стріляють по піхоті, що наступає за танками.

Коли ворог атакує крило рою, ройовий висилає туди частину повстанців для підмоги, яка своїм вогнем має стримати ворога. Решта повстанців рою продовжує оборонятися в визначеній роєві смузі.

У випадку оточення рій повинен використати слабше місце в кільці ворога, зосередити там свій вогонь і прорватися.

Свої позиції рій залишає тільки з наказу чотового. Відхід повинен відбуватися непомітно, в залежності від терену, поодинці або групами. Останнім відходить кулеметник під прикриттям відступаючих повстанців.

4. Рій у бойовій охороні наступального бою

Для своєї охорони сотня визначає рій, завданням якого е:

а) забезпечити сотню від несподіваного нападу;

б) розвідати приховані методи ворога (засідки, заміновані поля, фугаси);

в) захопити вигідні позиції для розгортання бою.

Ройовий, одержавши наказ, пояснює повстанцям завдання, визначає стежі та подає напрям. Рій повинен якнайшвидше зайняти визначені позиції. Якщо наткнеться на кількісно малу силу ворога, нищить його ударом багнетів чи вогню.

Захопивши визначену позицію, ройовий повинен повідомити командира сотні, а коли сотня розгорнеться, рій приєднується до своєї чоти.

5. Рій на чаті

Відділ на постої забезпечується заставами, чатами і польовими стійками. Чату виставляє застава (підвідділ). Відстань від чати до застави вдень — до 800 м, вночі — до 200 м. Окрема чата розташовується від відділу (сотні чи куреня) на відстані до 1.000 м.

Служба рою на чаті триває добу. Одержавши наказ відійти з роєм на чату, ройовий (комендант чати) веде рій непомітно на призначене місце. Там виставляє зорця, висилає польову стійку, визначає позицію для кулемета і гранатомета, інформує повстанців про місця розташування сусідніх чат, звідки можуть з'явитися свої стежі, подає сигнали, розпізнавальні знаки та клички.

Визначивши кожному місце, комендант чати відводить повстанців, крім польової стійки і зорця, в укриття.

Повстанці на чаті повинні бути в повній бойовій готовності:

а) зорець обсервує польову стійку і приймає від неї сигнали;

б) повстанці, знявши наплечники, відпочивають (половина чати), якщо це день; уночі ціла чата не спить;

в) чаті не можна розпалювати ватру.

Завдання коменданта чати:

а) прибувши на чату (місце чатування) і розташувавши повстанців, комендант чати посилає командирові застави звіт та ситуаційний плян;

б) підтримує постійну бойову готовність та порядок;

в) особисто допильновує зміни стійок і зорця (алярмового);

г) почувши постріли на стійці, сигналізує чатам повстанців і діє згідно з дорученням та обставинами;

ґ) про все помічене доповідає командирові застави.

Польова стійка чати змінюється щогодини. У випадку, затримання стійкою людей комендант чати підходить до стійки (з одним або кількома повстанцями) зі зброєю напоготові. Власних розвідників і власні стежі (після отримання клички) пропускає, перебіжчиків та інших відсилає під конвоєм до командира застави.

Щоб відрізнити своїх від ворога та для вільного переходу служать кличка і відклик. Кличка і відклик починаються на одну букву. Кличка називає предмет із військового виряду, відклик — називає місцевості, ріки, гори. Напр., кличка — „пістоль", відклик — «Перемишль". Під час перевірки кличку і відклик називають стиха.

Малі ворожі групи чата підпускає на близьку відстань і захоплює їх у полон або нищить вогнем.

Якщо ворог атакує сусідню чату, комендант зобов'язаний допомагати їй вогнем своєї чати. Комендант не має права залишити місце чати, хоч би сусідні чати відступали, Чата відходить до застави лише з наказу командира застави, або якщо вона була виставлена на обмежений час (одна-дві доби).

Г. ПОВСТАНСЬКА ЧОТА

1. Загальне положення

Чота — це тактична бойова одиниця, яка вирішує свої бойові завдання вогнем, маневруванням і багнетним ударом. Успіх чоти залежить великою мірою від командира чоти (чотового).

Чотовий повинен:

а) відзначатися енергією і відвагою;

б) знати своїх людей — ройових і повстанців;

в) керувати чотою так, щоб усіх бачити і на всіх впливати;

г) у випадку потреби допомагати сусіднім чотам.

Чотовий повинен безупинно спостерігати за ворогом (йому допомагає зорець), щоб не потрапити під несподіваний вогонь (криловий, кинджальний). Про все помічене повідомляє командирові сотні. Якщо має допоміжну зброю (міномети, важкі кулемети, гарматки), чотовий повинен вказувати їхнім обсерваторам запримічені ворожі точки-предмети, кулеметні та гранатометні гнізда, танки і т.п„ щоб їх знищити.

2. Чота в наступальному бою

До часу одержання бойового завдання чота просувається у складі сотні. Після розчленування сотні чотовий веде чоту зімкненим або вільним ладом, що зумовлено обставинами (критий терен та підходи, мряка, ніч, сніговії). Попереду свого відділу висилає стежу.

Обов'язком чотового є:

а) слідкувати за напрямом просування;

б) бути готовим кожної хвилини вступити у бій з ворогом.

Чота просувається піхотною колоною, доки їй не загрожує ворожий вогонь.

Зайнявши вихідне положення, чота розчленовується на рої і просувається, від укриття до укриття. Щоб чотовий міг спостерігати за ворогом і місцевістю, він іде в першій лінії чоти. Користуючись перервою ворожого вогню, підсувається зі своїми підзвітними командирами до іншого укриття. Провівши там розвідку про розташування ворога, пояснює завдання, показує ворожі позиції, напрям руху чоти, серединні межові лінії, позиції для допоміжної зброї, лінію наступу, шляхи для виносу поранених. Під час наступу чотовий просувається в асисті зорця і зв'язкового. У випадку, коли якийсь рій потрапить під сильний ворожий вогонь, чотовий скеровує вогонь інших роїв на ворога для допомоги.

Повстанська чота під час наступу повинна берегти амуніцію, бо це не чота регулярної армії, яка має її невичерпну кількість.

Чота відкриває вогонь тоді, коли вже неможливо далі просуватися. Тоді одні рої перешкоджають рухові ворога за допомогою вогню, а інші підсуваються ближче (взаємодія). В залежності від обставин чота просувається стрибками — роями, групами або поодинці. Про всі зауважені зміни в розташуванні ворога, чотовий повинен повідомляти командирові сотні. Коли чота зайняла межу наступу, чотовий зобов'язаний:

а) навчити ройових і повстанців, що їм робити під час наступу та після захоплення позицій ворога;

б) підтягнути важкі кулемети і гранатомети для забезпечення наступу.

Перед наступом чота повинна викликати паніку у ворога всіма вогневими засобами, а опісля з криком "Слава!" пробитись до ворожих позицій. Тому чотовий стягає важкі кулемети та гранатомети на межову лінію наступу або в таке місце, звідки вони могли б підтримувати вогнем атакуючу чоту.

Є випадки, коли повстанська чота атакує з танком, тоді вона просувається під прикриттям танка (танків).

Чота, захопивши позиції ворога, повинна атакувати наступні опорні ворожі точки та просуватися далі вперед, хоч би й сусідні чоти затримались.

Завданням чоти в наступі є окрилити та вдарити по ворогові ззаду. Коли у ворожі позиції увірвався лиш один рій, чотовий повинен підтримати його вогнем та рухом інших роїв. Якщо ворог відступає, чота зобов'язана його переслідувати аж до повного знищення.

Коли ворог на наступ чоти відповідає контрнаступом, чотовий повинен зосередити весь вогонь своєї чоти і спрямувати на ворога. Під час контрнаступу ворога, підкріпленого танками, частина повстанців стріляє з фавстпатронів і протипанцерної зброї по зорових щілинах, інші підкидають в'язки гранат під гусениці. Решта повстанців своїм вогнем обстрілює ворожу піхоту, що просувається за танками.

Якщо ворог затримав вогнем чоту перед своїми позиціями, тоді чотовий повинен триматися на захопленій межі, зміцнити крила чоти і повторити наступ. Якщо чоти наступають бойовим ладом у складі сотні (трикутник уперед, сходи, шахівниця), тоді чота другого мету просувається за першою на відстані 250-300 м. Завданням чоти другого мету є підтримувати наступаючу чоту першого мету вогнем та маневруванням. Для тривалости розвідки за першою наступаючою чотою чотовий чоти другого мету висилає посланців, які мають повідомляти його про ситуацію.

Коли наступ відбувається в обставинах обмеженого бачення (ніч, мряка, сильні дощі), чотовий зобов'язаний насамперед точно розвідати становище ворога (його силу, розташування, забезпечення) та у відповідності з отриманими відомостями розвідки розробити плян наступу, подаючи:

а) напрям наступу (звичайно прямолінійний);

б) розчленування чоти і бойовий лад роїв та допоміжної зброї;

в) взаємодію роїв, допоміжної зброї та сусідів;

г) орієнтири, азимути, сигнали, розпізнавальні знаки, час наступу, місце командира;

ґ) зарядження на випадок протинаступу.

Наступ в умовах обмеженого бачення проводиться в повній тиші, відстань і відступ зменшені, чотовий — на чолі свого підвідділу. Вперед висилає стежу та переднє й бокові забезпечення і визначає зв'язкових. У випадку ворожого обстрілу чота не повинна відкривати вогонь, а далі стиха просуватись та напасти на ворога без крику „Слава".

Наступ у лісі чота проводить у зменшених віддалях і відступах. Слід звертати увагу на криловий вогонь на дорогах, просіках і галявинах. До ворога треба наближатись непомітно, використовуючи для маскування дерева й кущі, щоб атакувати його зблизька вогнем рушниць, гранатами й багнетами.

У наступі на оселю чота повинна підсунутись непомітно — городами, садами, уникаючи вулиць. Ворога, що сховався в будинках, чота знищує гранатами.

У наступі в горах.чота просувається узбіччям, уникаючи долин і верхів. Повинна використовувати закриті підходи (ліс, тіснини, мертві поля), щоб оточити або окрилити ворога. Під час бою вживати зброю у вертикальній траєкторії.

Взимку чота користується білими накидками і застосовує маневрування (окрилення або обхід); атакуючи ворога, вдаряє на нього всіма вогневими засобами.

У всіх випадках чота наступає на відтинку шириною 100-150 метрів.

3. Чота в обороні

Завданням чоти в обороні є утримати визначений їй район, завдати ворогові втрат і не дати йому можливости перейти в наступ. Навіть у випадку, коли ворог захопив частину позицій, чота, застосовуючи кругову оборону, повинна продовжувати бій, щоб допомогти в контрнаступі власної сотні.

Чота спроможна обороняти відтинок шириною до 300 метрів.

Чотовий, вибираючи район для оборони, повинен обрати таке місце;

а) щоб на його передпіллі не було мертвих просторів;

б) щоб з нього можна було спостерігати за діями ворога;

в) щоб можна було допомогти своїм сусідам;

г) з якого організована командиром сотні система вогню дала б змогу повністю замкнути смугу обстрілу всіма вогневими засобами першого і другого мету оборони, застосовуючи вогонь дійсний, запірний, загороджуючий, зосереджений, криловий, кинджальний, перехресний та скісний.

Черговим обов'язком чотового є плянове розчленування свого підвідділу, а саме:

а) розмістити ручні та важкі кулемети для кинджального вогню (раптовий криловий або скісний вогонь із непомітного вогневого становища, щоб відбити ворожі атаки);

б) гранатомети розмістити в глибині району;

в) кожному роєві визначити смугу для обстрілу вдень і вночі.

Чотовий повинен встановити зв'язок із сусідніми відділами чи підвідділами та з допоміжними засобами зброї.

У випадку ворожого наступу чотовий повинен пляново вести оборону свого району, щоб передчасно не виявити системи свого вогню. Якщо це дозволяє терен, найкраще допустити ворога на відстань 300 м, або й ближче та спрямувати на нього весь свій вогонь. В іншому разі на далекій відстані ворога обстрілюють важкі кулемети та гранатомети; на ближчих віддалях — ручні кулемети та снайпери, а на відстані 400 м — всі повстанці. Якщо ворог наступає підкріплений танками, частина кулеметів і повстанців, стріляючи з протитанкової зброї та підкидаючи в'язки гранат під гусениці, повинна вивести танки з ладу; інші вогнем, гранатами й багнетами разять піхоту, що йде за танками. Якщо чота має в розпорядженні гранатомети, тоді гранатометним вогнем повинна відсікти ворожу піхоту від танків. Дуже ефективним є закидування ворога великою кількістю ручних фанат. Коли ворогові вдалося увірватись у район чоти, чотовий повинен, атакувавши ворога, за будь-яку ціну його знищити або відкинути.

Чота не може відступати самостійно, а тільки за наказом комайдира сотні відходить стрибками. Насамперед під прикриттям вогню рою, що розташований у глибині, відходять передні рої; потім передні рої відкривають вогонь і сприяють відступу рою, що був розташований перед тим у глибині. Останнім відходить чотовий, слідкуючи, щоб поранені повстанці були забрані з поля бою.

Чотовому другого мету вказують смугу обстрілу, на якій він повинен запірним та перехресним вогнем стримувати наступ ворога. Коли ворогові вдалося захопити передній район оборони, чотовий другого мету зобов'язаний (за наказом командира сотні або з власної ініціятиви) атакувати ворога.

Оборона вночі вимагає грунтовної підготовки, до якої належать:

а) визначення вдень позицій для роїв і допоміжної зброї;

б) визначення орієнтирів;

в) встановлення позицій стежі, зорців і секретів;

г) подавання кличок і розпізнавальних знаків;

ґ) забезпечення відділу освітлювальними засобами (прожектори, ракети, освітлювальні набої).

Успіх нічної оборони залежить великою мірою від умілої організації та ведення вогню. Непідготований вогонь зблизька застосовується тоді, коли ворог захопить оборонні позиції. Вміле освітлення передпілля з рівночасним обстрілюванням ворога — дуже ефективне.

У лісі чота розташовується перед узліссям або в глибині лісу (ніколи на краю лісу). Щоб забезпечитися від несподіваного наступу ворога, чотовий зобов'язаний:

а) організувати відповідну мережу вогню, яка повинна пересікати всі стежки, лінії і дороги в лісі;

б) розмістити роїв шахівницю.

Оборона ріки повинна грунтуватися на вмілому розташуванні своїх сил і вогневих засобів. Вогневі точки розставляють вздовж ріки, щоб перехресним вогнем закрити до неї доступ, а на вигідних для переправи місцях зосередити силу вогню. Завданням чоти в обороні ріки є:

а) не дати можливости ворогу вести розвідку ріки;

б) перешкоджати його наближенню до берега;

в) знищити його вогнем під час переправи через ріку.

Під час оборони населеного пункту завданням чоти є захищати якийсь окремий сектор або кілька будинків. Обов'язком чотового є:

а) поробити сховища й укріплення;

б) вогневі засоби розмістити так, щоб можна було вести кругову оборону;

в) зробити переходи в проламах для зв'язку.

Ворога, який увірвався в оборонний сектор чоти, повстанці повинні знищувати ручними гранатами.

Коли оборона ведеться взимку, треба намагатися зупинити ворога та змусити його залягти на відкритому місці. Взимку потрібно обов'язково застосовувати маскування та використовувати білі накидки.

У горах оборона переважно кругова. Чота самостійно займає якусь височину. Чотовий повинен:

а) розташувати свої рої так, щоб їхні положення не були ні на хребті гори, ні коло топографічних точок;

в) вогневі засоби слід розташувати так, щоб було можливо обстрілювати всі місця (звертати увагу на мертві поля);

г) організувати зоровий і вогневий зв'язок із сусідніми відділами повстанців.

Ґ. ПОВСТАНСЬКА СОТНЯ

1. Загальне положення

Повстанська сотня — це бойова одиниця, що своїм складом і зброєю може самостійно вести бій або виконувати якесь тактичне завдання.

Перед виконанням бойового завдання командир сотні повинен:

а) призначити зорців для стеження за боєм, за знаками командира куреня, за чотами й сусідами;

б) перевірити кількісний стан свого відділу, зброю, амуніцію та чи всі повстанці мають індивідуальні пакети й залізну порцію.

Сотенний повинен дбати, щоб його відділ був морально та ідейно підготований, щоб бойовий стан відділу був якнайкращий, щоб вояки були достатньо відживлені та відпочиті. Сотенний передає накази в ході бою пішими посланцями і сигналами (свисток, ракети, стріли).

Першу допомогу пораненим дають сотенні санітари та лікарі. Пізніше важко поранених евакуйовують де підпільних госпіталей, що є під опікою Українського Червоного Хреста (УЧХ).

2. Сотня в наступальному бою

Сотня проводить наступ самостійно або одночасно з цілим куренем, якщо входить до його складу. Наступає на фронті шириною від 350 до 500 м. До моменту початку бою з ворогом сотня зобов'язана:

а) непомітно зайняти вигідне положення якнайближче до ворога;

б) розчленування сотні повинно бути проведене так, щоб при найменших власних втратах можна було швидко атакувати ворога.

Зайнявши вигідні позиції, сотенний повинен разом з чотовими і командирами вогневих засобів провести обсервацію передпілля, визначити чотам межі наступу і місця для допоміжних вогневих засобів.

Після закінчення огляду сотенний:

а) подає бойові накази для кожної чоти і груп вогневих засобів та наказує провести заходи по знищенню танків ворога;

б) організовує взаємодію та забезпечення власних крил;

в) визначає зорців і посланців.

Сотенний підбирає таку межу наступу, яка була б найближче до ворожих позицій та з якої можна було б одним стрибком ударити по них. На знак сотенного до наступу відділи повинні одним скоком рушити вперед. Ті чоти і групи вогневих засобів, що залишаються на місцях, зобов'язані своїм вогнем допомагати переднім чотам. Ворожі вогневі точки, що затримують наступ, сотенний наказує знищити зосередженим вогнем. Під час наступу сотенний слідкує за ворогом та рухами власних відділів. Коли це дозволяють обставини, сотенний наказує вдарити по ворогові ззаду або по його крилі.

Атакуючи, сотня мусить уміло та певно долати всі перешкоди, нищити ворога вогнем зблизька, багнетами і ручними гранатами. Переходи крізь кільчасті дроти чоти здійснюють роями, під прикриттям вогневих засобів сотні. Коли сотні припадає два переходи, тоді сотенний, в залежності від завдання і ситуації, розділяє третю чоту і вогневі засоби. Якщо для сотні є лише один прохід, тоді сотенний визначає чергу для підтримування походу сотні власним вогнем.

Услід за чотами сотенний повинен висунути вперед важкі кулемети та протитанкову зброю, щоб втримати захоплені позиції на випадок ворожих контратак танків і піхоти. Коли котрійсь чоті не вдається захопити ворожих позицій, тоді інші чоти повинні вдарити ззаду або по крилах ворога.

Сотня, увірвавшись у ворожі позиції, мусить зробити розвідку й розшук, її обов'язком є, очищаючи ворожі позиції, просуватися далі вперед.

Коли сотня зайняла ворожі позиції, сотенний повинен уважно стежити за рухами ворога, щоб у випадку контрнаступу можна було його відбити. Тому швидко підтягає вперед інші чоти та вогневі засоби, забезпечуючи власним вогнем подальше просування атакуючих чот.

Під час наступу командир сотні допомагає вогнем своїх частин сусіднім сотням. Найкращою, однак, поміччю своїм сусідам є рішучий наступ власної сотні.

Якщо повстанські сотні наступають при помочі власних танків, тоді сотні, не відриваючись від них, ідуть услід за танками, знищують по дорозі піхоту ворога та його вогневі засоби. Танки не сміють відірватися від своїх частин на відстань більшу, ніж 200-300 метрів.

Якщо наступаюча сотня, обстріляна ворогом, була змушена залягти, тоді обов'язком танків е знищити вогневі осередки ворога. Для забезпечення танків сотня мусить своїм вогнем знищувати протитанкові осередки ворога, робити проходи на замінованих полях, боротися з ворожими винищувачами танків та закріплюватися на лініях, зайнятих танками.

Коли ворог відступає, сотенний негайно переслідує його, щоб він не встиг відірватися. Переслідування ворога закінчується тоді, коли він розгромлений або приходить наказ командира куреня.

Щоб власні чоти забезпечити від крилевого удару, сотенний призначає частину вогневих засобів на охорону крил власної сотні. Важкі кулемети й гранатомети мають створити вогневу перешкоду перед ворогом і відбити його контрударами.

У випадку невдалого наступу сотня закріплюється на здобутих позиціях. Впорядкувавши сотню, командир повинен повторити наступ та продовжувати його аж до повного знищення ворога.

3. Особливості нічного наступу

Плянуючи нічний наступ, сотенний повинен у великій таємниці грунтовно його підготувати. Він зобов'язаний:

а) зорієнтуватися в терені й визначити шлях наступу;

6} визначити орієнтири, азимут;

в) підготувати провідників;

г) організувати взаємодію.

Вночі сотня, наступаючи, розчленовується на чоти і у відповідному стрілецькому ладі просувається до ворога стрілецьким порядком, зберігаючи відповідні відстані та відступи. Командир іде за першою чотою, керує відділами при помочі сигналів. Наперед і на боки висилає стежі. Перед наближенням до ворога перевіряє напрям наступу та підтягає відсталих. Головне в нічному наступі — дисципліна, тиша і напрям, тому доцільним є користуватись компасом і визначеними орієнтирами.

На відстані 300-400 м від ворожих позицій сотенний розгортає сотню у бойовий лад, зменшуючи віддалі та відступи. Кулеметам і гранатометам визначає місце у відступах між нотами. Ворожі забезпечення і стежі слід брати в полон або нищити багнетним ударом, не відкриваючи вогню. Якщо ворог освітить терен, потрібно швидко залягти, а як стемніє — наступати далі. Перешкоди усувати тихо, без галасу.

Усунувши перешкоди та наблизившись до ворога, сотня, не відкриваючи вогню, кидається на ворожі позиції без оклику „Слава!".

Зайнявши ворожі позиції, сотенний висилає стежі вперед і на боки, приводить сотню до порядку (робить апель), організовує вогонь і закріплюється на здобутому місці.

У випадку невдалої атаки сотня відходить на наказ командира куреня під прикриттям ночі та власного вогню.

4. Особливості наступу на оселю

Наступ на оселю мусить бути старанно підготований. Сотенний, одержавши завдання здобути оселю або групу будинків, повідомляє про це чотових і командирів вогневих засобів. Разом з ними готує плян наступу. Сотенний встановлює положення, ближчі та дальші завдання чот і вогневих засобів, а теж взаємодію. Чотам, як правило, додають саперські приряди, вибухові матеріяли, вогневі засоби (важкі кулемети, міномети й протитанкову зброю) та гранати. Також виділяють штурмові групи.

Після вогневої підготовки (сильний вогонь з усіх вогневих засобів) сотня, маневруючи, повинна захопити крила і тил ворога та з кількох боків вдертися до населеного пункту.

Перед тим сотенний повинен остерегти вояків, нагадати їм, щоб звертали увагу на заміновані поля і несподіванки в будинках. У населеному пункті штурмові групи захоплюють окремі вогнища ворожого спротиву. Атакуючі групи повинні уникати прямих вулиць і просуватися подвір'ями, садами, городами та проломами в будівлях.

Кам'яні будинки, в яких ховається ворог, треба знищити вогнем гранатометів, а гарнізони — ручними гранатами. Очищують оселю групи, які зобов'язані старанно обшукати пивниці, льохи та горища.

Сотня, зайнявши частину оселі, закріплюється в ній. На перехресті вулиць робить міцні загороди й барикади та встановлює вогневі осередки. У випадку контрнаступу ворога окремі будинки слід використовувати як опорні пункти.

5. Особливості наступу в лісі

Наступ у лісі сотня проводить бойовим ладом — трикутником уперед, зменшуючи віддалі та відступи. Вперед і на боки (зорова віддаль — 100 м) висилає забезпечення. Завданням забезпечення є оглядати також дерева, бо на них може заховатися ворог. Для прочищення лісу визначають автоматника і повстанців з ручними скорострілами. Проходячи через лісові дороги й просіки, необхідно слідкувати, щоб не наткнутися на ворожий вогонь. Усі вогневі засоби повинні бути готові кожної хвилини відкрити вогонь. Сотенний просувається за напрямною чотою.

Сотня насамперед атакує осередки ворога, а його бічний вогонь знищує вогнем гранатометів і кулеметів. Контрнаступ ворога сотня відбиває вогнем з близької відстані, ручними гранатами та ударами багнетів.

6. Особливості наступу з переборенням (форсуванням) ріки

Сотенний, отримавши наказ форсувати ріку, повинен:

а) визначити завдання чот, спеціяльних груп (саперів) та вогневих засобів;

б) визначити вихідне положення та місця на протилежному березі, які необхідно зайняти;

в) розподілити засоби переправи через ріку;

г) організувати взаємодію, подати сигнали і зв'язок.

Сотня, діставшись на другий берег ріки, рішуче атакує ворога і наступає аж до вказаної межі.

7. Особливості наступу взимку

Наступ взимку залежить великою мірою від глибини снігу, температури, години дня, завірюхи та снігопаду.

Сотенний, отримавши наказ наступати взимку, повинен:

а) вивчити місцевість, систему ворожого вогню, проходи та перешкоди;

б) визначити вихідне положення;

в) намітити об'єкти для атаки.

Вихідне положення до наступу треба зайняти вночі. Рекомендується наступати на лещатах та в білих накидках. У час наступу слід намагатися вдарити з боків або ззаду ворога. Рішучий і сміливий наступ навіть малих повстанських груп дуже ефективний.

8. Особливості наступу в горах

У гористих місцевостях ширина наступу залежить від характеру оборони ворога і рельєфу місцевости. У долинах і на плоских верхах вона буде нормальна, а в місцевостях з дуже пересічним рельєфом можна розвинути наступ шириною до 1000 м, а то й більше.

Сотенний, одержавши завдання, повинен разом з чотовим та командирами вогневих засобів досконало орієнтуватися на місцевості, визначити напрям та межу наступу, накреслити об'єкт атаки.

Сотня атакує ворога в такий спосіб: одна чота наступає по фронту, а дві інші обходять ворога з боків. Вогневі засоби чот просуваються теж уперед, разом з чотами, закріпляються на захопленому верхів'ї гори, щоб у потребі можна було відбити контрнаступ ворога вогнем.

На виступах гірської місцевости, що підіймаються один над одним, ворога необхідно атакувати в такому порядку:

а) одночасно або поступово необхідно придушувати (знищувати) вогневу систему оборони ворога на кожному виступі земної поверхні;.

б) коли сотня атакує вогневі точки ворога нижчих виступів земної поверхні, власні вогневі засоби треба зосередити на вогневих точках ворога вищих ступнів поверхні;

в) одночасно з атакою на вогневі засоби ворога на всіх ступнях земної поверхні височини окрилююча група атакує вогневі точки ворога, розміщені на верхів'ї гори; після цього — гранатами й багнетами закінчує знищення вогневих точок ворога на нижчих рівнях височини.

Захопивши об'єкт наступу, сотня, переслідуючи ворога своїм вогнем, закріплюється на зайнятих позиціях, організовує спостереження, висилає розвідку та підтягає вогневі засоби. Згодом знову продовжує наступ.

Якщо сотенний одержав наказ окрилити ворога, він повинен за допомогою карти вивчити місцевість та визначити напрям просування, в цьому допомагають йому перевірені провідники. Просуваючись у горах, сотенний визначає головних, бічних та задніх зорців. Ворожі засідки обминаються, а якщо це неможливо — їх необхідно знищити. Коли сотня підійшла до об'єкта атаки, повинна послідовно наступати на крила і тил ворога, відрізуючи йому шлях до відступу.

9. Сотня в обороні

Сотня обороняє район до 700 м у ширину та глибину. Оборонний район сотні складається з оборонних районів чот та їх опорних пунктів, що повинні стикатись одні з одними. Важливіші опорні пункти чот становлять головні опорні пункти сотні, вони повинні бути сильно укріплені, та зміцнені вогневими засобами. Сотня, користуючись взаємодією власних вогневих засобів, повинна завзято обороняти свій район, відбивати атаки ворожих танків та піхоти і завдавати ворогові якнайбільших втрат. Своє завдання вона здійснює вогнем та протитанками, завзято борониться і тоді, коли ворог захопить сусідні позиції повстанців.

Сотенний, отримавши завдання, зобов'язаний:

а) організувати обсервацію (стеження) та охорону;

б) ознайомитися з місцевістю свого району та передпілля, щоб відповідно влаштувати свої вогневі засоби — на першій лінії та в глибині оборони; вони прикривають опорні пункти вогнями: фронтальним, криловим, скісним і кийджальним.

Відповідне розташування опорних пунктів повинне зробити можливими:

а) кругову оборону сотні;

б) розгромлення ворога вогнем, починаючи з найдальшої відстані;

в) зосередження вогню сотні по важливих напрямках і межових лініях;

г) запірний кулеметний і гранатометний вогонь;

ґ) криловий вогонь, а також вогневий зв'язок із сусідніми відділами повстанців.

Сотенний встановлює слухові та зорові сигнали, якими подає вогневі накази. Скриті підходи з боків ворога необхідно обстрілювати скісним вогнем гранатометів, а свої вогневі позиції слід так підбирати, щоб не були помітні ворогові. Коли сотня розташована на крилі куреня, тоді криловий опорний пункт мусить бути забезпечений від несподіваного окрилення або обходу ворогом.

Сотенний, одержавши завдання, опрацьовує плян оборони, знайомить з ним чотових і дає накази чотам. Кожній чоті визначає:

а) оборонний район та опорні пункти в ньому;

б) смугу обстрілу, додаткові напрями для обстрілу мертвих піль та відступів на передпіллі. Для протитанкової зброї та гарматок подає:

а) місця, звідки можуть наступати танки ворога;

б) передню лінію чот і вогневих засобів та смугу обстрілу;

в) підходи та межові лінії для першого обстрілу танків. Для важких кулеметів та гранатометів:

а) район для розташування основних і запасних позицій;

б) смуги обстрілу передпілля сотні, сусідніх районів з проміжків між чотами;

в) запасні напрями на крила і тил, якщо б ворог удерся в оборонний район сотні;

г) межові лінії для зосередженого й запірного вогню.

Для боротьби з ворожими літаками сотенний призначує відділи, розташовані в глибині оборони.

Сотенний повинен мати два командних пункти: один у головному опорному осередку, другий — запасний. Як з одного, так і з другого командного пункту сотенний повинен мати добре поле зору, щоб спостерігати за рухами ворога, своїх частин і сусідніх. Для командних пунктів слід вибирати такі місця, які недоступні танкам ворога і добре маскують власний рух.

Підготувавши свій район до кругової оборони, сотенний скеровує криловий вогонь на природні та штучні перешкоди перед оборонною лінією. Об'єкти (окремі дерева, будинки чи вежі), які могли б служити ворогові орієнтиром, наказує знищити.

Невеликі сили ворога відбивають несподіваним вогнем з близької відстані. На більші ворожі сили треба скерувати вогонь важких кулеметів і гранатометів з запасних позицій. Під час вогню ворожої артилерії сотня повинна бути в укритті (землянки, окопи). На позиціях залишаються лише зорці та чергові кулеметники.

Удар вогнем по ворогові не повинен бути рівномірний. Насамперед необхідно скерувати вогонь на одну ворожу частину, потім на другу, третю і т.д. Коли ворог наблизився на відстань атаки, сотня максимально посилює свій вогонь, щоб примусити ворога залягти і не дати йому можливости атакувати. Коли ворожа артилерія перенесе вогонь у глибину, сотня швидко займає свої позиції і вогнем стримує ворожий наступ. Сотенний дає наказ відкрити кинджальний та скісний вогонь кулеметів, і ворожий наступ мусить бути відбитий.

Якщо ворогові вдалося вдертись на позиції сотні, треба скерувати на нього всі власні вогневі засоби і рішуче атакувати його крило.

Сотенний повинен безперервно керувати вогнем, спрямовувати всі вогневі засоби на допомогу тим чотам, які опиняються в найбільш небезпечному становищі. У важкі моменти місце сотенного там, де найбільш критична ситуація.

Коли ворог наступає посилений танками, тоді частина сотні веде боротьбу протитанковими засобами, а решта сотні знищує наступаючу за танками ворожу піхоту. Відбивши атаку, сотня далі переслідує ворога вогнем. Сотенний впорядковує сотню, робить відповідні зміни та евакуйовує поранених у запілля.

У важкопрохідних місцевостях проміжки між сотнями можуть бути до 1500 м.

Сотенний відповідає за лівий проміжок із сотенним сусідньої сотні. Щоб забезпечитися від ворожих засідок, виставляє зорців та групи автоматників, а на проміжній ділянці закладає міни, фугаси, перекопує дороги тощо. На всі перешкоди спрямовує кулемети й гранатомети, що чекають ворога напоготові.

10. Зміна сотні

Найбільш доцільно проводити зміну сотні вночі. Сотенний сотні, яка змінює, повинен одержати від сотенного зміненої сотні всю інформацію про ворога та його розташування. Він зобов'язаний вивчити порядок забезпечень, їх стан, оборонні спорудження, засіки та перешкоди, розміщення вогневих засобів, зв'язкових пунктів, доріг, охорону боків і тилів та усталити порядок зміни.

Зміна сотні відбувається поступово чотами. Командир зміненої сотні залишається командиром оборонного району аж до кінця зміни. В умовленому місці командирів сотень зустрічаються чотові та закритими відступами ведуть чоти на призначені опорні пункти. Командир зміненої сотні передає командирові сотні, яка змінює, схему оборонного району, всі оборонні споруди, сталі засоби зв'язку та решту амуніції.

Чоти зміненої сотні, передавши свої обов'язки, непомітно збираються в призначеному місці та чекають у повній бойовій готовності. Змінена сотня відходить аж тоді, коли нова сотня займе повністю район оборони, встановить зв'язок і виставить забезпечення. Командир нової сотні, зайнявши позиції, повідомляє про виконану зміну командирові куреня.

Коли б під час зміни ворог розпочав наступ, зміна негайно переривається, а прибула на зміну сотня негайно підпорядковується сотенному змінюваної сотні, якій допомагає відбити ворожий наступ.

11. Особливості маневрової оборони

Командир куреня визначає сотням райони та межові лінії для оборони. Сотенний зобов'язаний поробити непомітні підходи від одної межової лінії до другої на крилах та стиках. Відстані між ними не повинні бути більші, ніж відстань дійсного вогню важких кулеметів. На обраних місцях намічають місця для вогневих засобів, змірявши відстані до предметів на місцевості. На кожній межовій лінії оборонного району слід поставити повстанця для стеження, вказуючи йому, об'єкт спостереження.

Переважно оборонна сотня користується вогнем своїх засобів та несподіваними й рішучими контратаками. Розладнавши сили ворога вогнем, підвідділ сотні під охороною вогню важких кулеметів відходить на наступну лінію межової оборони. Найбільш доцільно відходити під охороною вогневих засобів та засідок, завчасно розташованих у глибині. Сотенний відходить з останньою чотою.

12. Особливості оборони вночі

Для нічної оборони сотенний повинен підготувати ще вдень усі вогневі засоби, вказати межові лінії і напрям вогневого удару, усталити сигнали, що служать наказами для відкриття й припинення вогню.

Сотенний зміцнює стеження, розвідку та висилає секрети. Перед світанком потрібно бути особливо уважним. Освітлювальними засобами слід користуватися так, щоб можна було б завчасно помітити наступ ворога, не виявляючи своїх позицій. Вночі треба вміло користуватися різними перешкодами, особливо переносними, але так, щоб не робити великого руху й шуму. Коли ворог наблизився до межової лінії повстанської оборони, окопується або нищить перешкоди, сотенний наказує вдарити по ворогові з усіх вогневих засобів та закидати його ручними гранатами.

Нічний успіх бою залежить не від кількости повстанців, а від їх рішучости, відваги та стійкости. Тому ворога, що вдерся на позицію сотні, вона повинна знищити рішучим багнетним ударом, ручними фанатами або захопити в полон.

13. Особливості оборони оселі

Сотня може обороняти невелику оселю або групу будинків у місті. Для оборони сотенний призначає обмежену кількість підвідділів, а решту сотні лишає в резерв. Для оборонних пунктів використовують міцні будинки та камінні мури. На краї оселі та вулиці необхідно спрямовувати поздовжній вогонь. Готуються непомітні підходи через проломи в стінах, а пивниці та льохи використовуються для сховищ від вогню артилерії та гранатометів ворога. Всі будинки необхіно укріпити та обгородити кільчастим дротом, а на вулицях збудувати барикади.

Сила повстанської оборони в оселі залежить від бойових якостей повстанців та доброго керування обороною. Сотня, обороняючи населений пункт, повинна з певністю утримати його своїх руках.

14. Особливості оборони в лісі

Сотенний, одержавши завдання обороняти ліс, насамперед вивчає терен — наявність кущів, доріг, рік, потоків, ярів, прозорість для обстрілу спереду та з глибини лісу, а також недоступні для ворожих танків місця.

Після цього сотенний визначає становища для опорних пунктів та складає плян оборони. Окремі вогневі засоби, що розташовані в малих кущах та пролісках, потрібно відповідно замаскувати, обгородити кільчастим дротом, замінувати підходи до них з ворожого боку та зробити засідки.

Оборона великого лісу ділиться на оборони: а) краю лісу, б) глибини і в) виходів із лісу.

Організовуючи вогонь, сотенний повинен брати до уваги:

а) просторість узлісся, дороги, просіки, галявини, шляхи виходів з лісу;

б) загороди й перешкоди, які необхідно розставити так, щоб ворог, долаючи їх, був обстріляний важкими кулеметами;

в) перехрестя і стики доріг, вигідні для влаштування бункерів і загород;

г) налагодження зв'язку з опорними та командними пунктами;

ґ) шляхи сполучення, які слід позначити зарубкою пнів дерев, ламанням галузок та іншими способами.

Ворога, який наступає на ліс, потрібно нищити бічним та кинджальним вогнями ще перед лісу. Коли ворог вдерся до лісу, тоді бій переходить на ряд окремих сутичок, успіх яких залежить від точного виконання бойового пляну, своєчасних контратак та ініціятиви чотових.

Під час оборони в глибині лісу потрібно ховати крила та стики. Дуже корисним, коли це можливо, є застосування засідки та пожежі.

15. Особливості оборони ріки

Організовуючи оборону ріки, сотенний на підставі вивчення терену і берегів ріки зобов'язаний:

а) усталити взаємодію з підвідділами власних вогневих засобів та сусідніми повстанськими відділами;

б) на протилежний берег ріки в ті місця, які надаються до переправи, скерувати зосереджений вогонь;

в) довжину ріки прикрити бічним вогнем важких кулеметів;

г) спроби ворога провести розвідку, спустити на воду засоби переправи чи влаштувати переправу пересікати вогнем;

ґ) бойові нічні забезпечення та зорців висунути до берега ріки або на острови (якщо такі е), щоб своєчасно виявити переправу ворога та відкрити запірний вогонь;

д) ворога, що переправляється через ріку, захопити в полон або знищити вогнем та рішучими контратаками.

16. Особливості оборони взимку

Взимку круті (стрімкі) береги рік, балки, яри, узлісся, гаї, чагарники, що засипані снігом, становлять серйозні перешкоди для танків і піхоти. Особливе значення має оборона осель взимку.

Сотенний повинен подбати про побудову землянок, де повстанці під час зміни могли б зігрітися та набратися сил.

Зорці та підвідділи, які забезпечують сотню, повинні змінятися, кожні дві або чотири години (в залежності від погоди). Проміжки між опорними пунктами та сусідніми відділами охороняють повстанці на лещатах. Уночі, особливо під час сніговію та завірюхи, слід зміцнити пильність охорони додатковим зоренням та секретами.

Сотенний повинен присвятити більшу увагу маскуванню, щоб:

а) оборонні спорудження не кидались у вічі на тлі місцевості;

б) сліди до командних та зорових пунктів не закінчувались сліпими кутами, а дротяні засіки були замасковані снігом;

в) зброя на бойових позиціях була непомітна на тлі оточення.

Ворога, що наступає, сотня обстрілює з далеких відстаней, щоб тримати його якнайдовше на морозі та ослабити його боєздатність.

17. Сотня в розвідці

Сотня як розвідувальний відділ одержує смугу шириною до 3-х км. Головна дорога повинна проходити через середину смуги. В залежності від завдання, сотня одержує важкі кулемети, гранатомети та інші спеціяльні засоби включно з групами саперів і зв'язківців. Розвідку проводить сотня зоренням та боєм у таких віддалях від своїх частин: удень — від 3-х до 5-х км, уночі — до 3-х км. Бойова сотня в розвідці складається з ядра сотні (головні сили) та розвідувальних стеж. У головному напрямку висилають стежі в силі чоти, а решта відділів повстанців та їх вогневих засобів становлять ядро (головну силу) сотні. Відстань між стежею та головними силами сотні-залежить від місцевости. На відкритому'терені застосовують зорову відстань (переважно, 100 м).

Сотенний, одержавши завдання, повинен:

а) вивчити на підставі теренової карти місцевість, шлях просування та повернення;

б) визначити вихідний пункт для сотні;

в) розчленувати сотню;

г) усталити порядок просування та сигнали для зв'язку зі стежами;

ґ) особисто перевірити бойову готовність сотні, повідомити, які завдання сотні та стеж, відстані просування, сигнали, кличку і відклик.

Сотенний іде за головними силами сотні або за передньою стежею, коли стежить та накреслює подальший плян розвідки. Головні сили сотні просуваються непомітно, відкриті простори проходять розстрільною. До сіл або лісу заходять після їх перевірення стежами. Під час перебування сотні в селі не можна нікого ні випускати, ні впускати до оселі. Важливіші повідомлення сотенний перевіряє особисто. В оселі треба перевірити її крайні межі та вулиці. Під час перевірки стежами головні сили сотні перебувають в укритті, готові кожної хвилини надати допомогу стежам. Якщо стежі зіткнулися з ворогом, сотенний повинен насамперед розвідати, які всього сили — в глибині і на крилах.

Головним завданням розвідки є дізнатись, які сили у ворога (кількісний стан), яка техніка (танки, артилерія, моторизація), який напрям його просування, де його місце розташування та забезпечення.

Ворожих розвідників сотня бере в полон або знищує. Коли чота не в силі виконати своє бойове завдання, сотенний зобов'язаний виконати його з цілою сотнею. Удар сотні повинен бути несподіваний, рішучий та швидкий.

Розвідування ворога під час маршу. Сотенний повинен пильнувати всі дороги та шляхи підходів, якими просувається ворог. Його передні забезпечення треба обходити, щоб дістатися до колон його головних сил: У найслабшому місці маршового забезпечення ворога сотенний робить прорив несподіваним ударом своєї сотні.

Розвідування ворога в обороні. Сотенний повинен виявити крила, стики, незабезпечені підходи і становища вогневих засобів ворога. Сотня (окремими групами чи в і цілому складі) повинна стежками дістатися в незабезпечені ворогом проміжки до його стиків і та захопити їх у полон.Крім цього сотня повинна пробиратися в тили ворога., організовувати засідки, робити несподівані наскоки на його, штаби, вузли зв'язку, розвідувати про силу, вогневі засоби та перешкоди, встановлені ворогом.

Розвідування ворога вночі. Щоб уночі провести розвідку, сотенний зобов'язаний:

а) вдень вивчити за допомогою карти місцевість і шлях маршруту, визначити орієнтири, відстань і відступ від визначених орієнтирів, доріг та будинків та встановити азимути;

б) опрацювати плян дії;

в) подати розпізнавальні знаки;

г) призначити стежі з людей, що мають добрий слух і зір;

ґ) намітити шлях та порядок повороту після закінчення розвідки; ;

д) перевірити годинники, компаси та кишенькові лампки.

Кількість людей нічних стеж менша, ніж удень, відстань від головних сил коротша, пристосована до теренових умов, захмарення, мряки тощо.

Розвідування ворога в горах. У горах треба провести розвідку верхів'їв і хребтів гір, яруг, вузин і потоків. Оглядові пункти сотенний встановлює на вершинах. Сотня укріплюється на домінуючій висоті та приводить усі засоби до бойової готовности. В горах організовують засідки, влаштовані у вузинах, при дорогах, на шляхах зв'язку та постачання ворога, а також несподівані наскоки на ворога.

У горах не можна висилати зв'язкових по-одному, найкращі засоби для зв'язку в горах — це оптичні засоби та радіо.

Звітуючи, сотенний вказує командирові куреня на:

а) першу зустріч з ворогом (його силу і розташування);

б) час переходу визначеними межовими лініями;

в) можливості поборювання перешкод

г) зустріч з іншими повстанськими відділами, якщо вона не була передбачена;

ґ) розташування крил ворога;

д) осягнення визначених крайніх ліній розвідки.

Розвідка вдень. Порядок проведення бойової розвідки сотні вдень такий:

а) вогневий обстріл ворожих позицій;

б) спрямування вогню на тили і крила ворога в районі його розташування, атака сотні;

в) бій сотні на позиціях ворога та захоплення їх під прикриттям вогню гранатометів або артилерії;

г) закріпленая здобутих позицій;

ґ) оборона у випадку контрнаступу ворога, евакуація поранених та переправлення в запілля полонених.

Сотенний розвідує об'єкт атаки та підходи до нього, намічує плян атаки, організовує взаємодію вогневих засобів і забезпечення крил. Перед виходом сотні на розвідку вночі потрібно поробити проходи крізь перешкоди в районі розвідування. Межові лінії наступу сотня займає теж уночі, а розвідку проводить перед світанком.

Завданням бойової розвідки сотні вдень є здобути відповідні позиції та захопити полонених. Розвідку підкріплюють кулеметами, гранатометами і протитанковими засобами. Її удар попереджує короткий, але сильний гранатометний чи гарматний вогонь.

Розвідка вночі. Сотенний, одержавши завдання, повинен:

а) вивчити призначений йому район;

б) опрацювати плян розвідки (вихідне положення, шлях просування, подолання перешкод, охорона крил);

в) призначити командирів та дати їм завдання;

г) встановити сигнали, подати початок і кінець дії розвідки.

Підготовка розвідки повинна відбуватися в таємниці. Сотенний організовує:

а) групу для подолання перешкод, включаючи до неї саперів;

б) групу атакуючу завданням якої є захопити полонених;

г) дві забезпечуючі групи.

Свої завдання нічна бойова розвідка сотні виконує в такий спосіб:

а) група подолання перешкод робить проходи та повідомляє, що завдання виконане;

б) атакуюча фупа підсувається до об'єкта і атакує його;

в) одночасно забезпечуючі групи висуваються на крила групи атакуючої та забезпечують її від бічних атак.

Виконавши завдання, насамперед відходить група атакуюча, потім — група подолання перешкод, а на кінець відходять групи забезпечуючі.

Завданням бойової розвідки сотні вночі є захопити полонених, знищити окремі ворожі укріплення, виявити сили ворога та його оборонні укріплення. Для забезпечення розвідників готують запірний вогонь.

18. Особливості розвідки взимку

Взимку сотня в розвідці повинна використовувати незайняті проміжки в розташуванні ворога, щоб проникнути в його тили, як також робити обходи, засідки та наскоки.

Сотенний, що веде розвідку в лісі, повинен бути особливо уважний, збільшити зорення та забезпечення, старанно обшуковувати провалля, видолинки та чагарники, в яких можуть переховуватись ворожі розвідники.

Сотня повинна перебувати в розвідці не довше, ніж 24 години. Сотенний, ведучи розвідку, повинен пам'ятати, що ворог оберігає себе за допомогою різних пасток, закладає замасковані снігом перешкоди та міни. Сотня мусить їх знаходити й усувати.

19. Автоматники

Автоматники — це повстанці, споряджені легкою автоматною зброєю. Вони діють у складі сотні разом з іншими стрільцями або самостійно. Їхнім завданням є:

а) Застосовуючи на широкому фронті тактику оточення і окрилення, дістатися на боки й тили ворога та нанести йому значних втрат;

б) або, застосовуючи спеціяльні форми партизанської боротьби, забезпечувати марші й постої та робити засідки й заскочення.

У наступі автоматники просуваються в першій лінїї. Виявивши слабі місця у ворожій позиції, вони намагаються просунутись туди та вдарити своїм вогнем по крилах і тилу ворога.

Якщо сотня зайняла оборонну лінію ворога, завданням автоматників є стримувати ворожий резерв і знищувати його вогневі осередки та командні пункти.

В нічному наступі автоматники, забезпечуючи сотню, просуваються вперед і намагаються захопити передній край ворожої оборони та втримати його до моменту, коли власний підвідділ розпочне атаку.

В оборонному бою автоматники повинні мати заздалегідь підготовані позиції, з яких зможуть бити по ворогові несподіваним і зосередженим вогнем.

Якщо ворогові вдалося зайняти позиції сотні, автоматники разом з іншими повинні відважно атакувати ворога, скеровуючи свій вогонь на його крила.

Для забезпечення стиків автоматники розташовуються ланками або по 2-3 на інтервалах і затосовують перехресний вогонь.

При відході сотні з бою автоматники стримують ворога вогнем, прикриваючи відступ сотні.

Д. ПОВСТАНСЬКИЙ КУРІНЬ

1. Загальне положення

Командир куреня (курінний) відповідає за бойову готовність свого відділу. Він керує куренем звичайно за допомогою усних, а деколи письмових наказів (коли сотні не перебувають разом). Краще давати усний наказ, ніж письмовий.

Під час бою курінний перебуває в такому місці, звідки можна найкраще командувати куренем. Курінний, покидаючи свій командний пункт, повинен мати зі собою штабового старшину та зв'язкових. Під час бою штаб куреня повинен працювати так, щоб було забезпечене швидке передавання наказів курінного, а також зв'язок із командирами та підпорядкованими, підтримуючими, підвідділами, зв'язок із сусідніми підвідділами та безперервне спостереження за полем бою. Штаб куреня має обов'язком постійно збирати відомості про ворога.

2. Курінь у наступальному бою

У наступі курінь може атакувати ворога фронтом від 400-1.000 м. Бойовий лад куреня залежить від терену і може утворювати різні лади в два чи три мети.

Після одержання наказу до наступу курінний висилає чоту як бойове забезпечення, а сам разом із сотенними і командирами допоміжної зброї висувається вперед для особистого розвідування терену та розташування ворога.

Курінь у той час просувається в зімкнених ладах. Коли виникає небезпека обстрілу з боку ворога, курінь негайно розчленовується. Для регулювання просування курінний визначає напрямну сотню та засоби для забезпечення.

Позиції забезпечення ворога повинні бути захоплені. Одночасно курінний підбирає вихідний пункт до наступу. Підвідділи, проводячи бій у тісній співдії з підтримуючими вогневими засобами, повинні оточити ворога шляхом прориву через проміжки в його розташуванні. Курінь розгортається до наступу з найближчої до ворога відстані і, залежно від обставин, продовжує наступати.

Вихідна позиція до наступу — це таке положення, з якого курінь наступає в бойовому ладі, під прикриттям вогню усіх родів зброї. Воно повинно забезпечувати добре озброєння, прихований підхід та умови для використання важких кулеметів і гранатометів. Вихідне положення потрібно займати швидко і непомітно, щоб забезпечити собі можливість відбити несподіваний наступ ворога.

Відповідно до пляну наступу курінний виділяє частину своїх сил як резерв, а допоміжним засобам вогню дає наказ зосередити вогонь у напрямі головного удару.

З вихідного положення курінь наступає швидко, несподівано й одночасно всіма сотнями на цілому визначеному йому фронті, щоб приголомшити ворога. Це просування повинно бути підтримане вогнем усіх засобів. Важкі кулемети просуваються вперед, щоб підтримувати наступаючу піхоту. В ході бою курінний дає нові завдання.

Атака куреня починається з вихідного положення або без затримки на ньому. Атака з ходу буде успішною. Перед атакою курінний підтягає наступні мети та вогневі засоби.

При наявності перешкод для просування піхоти курінний забезпечує потрібну кількість проходів крізь ці перешкоди. Пробити такі проходи є завданням артилерії (якщо курінь таку має) та сотні першого мету.

Атаку готують рішучим зосередженням вогню всіх засобів, особливо по крилевих вогневих точках ворога. Коли курінний упевнився, що вогнева підготовка придушила ворога, дає сигнал командирові артилерії перенести вогонь вглиб ворожої оборони, а сотням — атакувати. Якщо сотні почали атаку раніше, курінний повинен підтримувати успіх сотень.

Вдершися в оборонну смугу ворога, курінь рішуче просувається вперед, не даючи ворогові можливости спам'ятатися і перейти в контратаку. Ворожу контратаку курінь негайно відбиває своїм вогнем і атакою. Для підтримки першого мету курінний підтягає сотні другого мету та резерву. Якщо сотня першого мету ослаблена втратами і не має вже наступального пориву, курінний кидає сотню другого мету на крило першого.

Під час бою в глибині оборони ворога курінний підтягає вогневі засоби для забезпечення впевненого керування, зорення, і зв'язку. Якщо ворожа атака спрямована проти сусіднього відтинку, курінний — не перериваючи свого просування — надає сусідові підтримку.

Важкі опорні пункти ворога курінний обходить, виставивши вогневе забезпечення. Ліквідування опорних пунктів проводиться другим метом.

Коли опір ворога зламаний, курінний організовує переслідування його, використовуючи для цього кулемети (артилерію, танки), щоб довше затримати відступаючого ворога під вогнем і не дозволити йому провести пляновий відступ. Курінний повинен бути готовий рішуче усунути кожну спробу ворога поновити опір, а тому підтягає резерви та вогневі засоби.

3. Наступ з переборюванням ріки

Передумовою успіху при форсуванні ріки є несподіваність переправи. Тому курінь повинен перекинути передні сотні вночі або вдосвіта. Після одержання завдання форсувати ріку переднє забезпечення має за обов'язок знищити ворога, що знаходиться на березі, а далі — забезпечувати береги, розвідати ріку й підходи до неї та виявити вогневі точки ворога.

При опрацюванні пляну переправи курінний повинен мати на увазі введення ворога в оману. Там, де дійсно відбудеться переправа, скупчує найбільші свої сили та допоміжні вогневі засоби. Все це робить у великій таємниці й тиші, а в другому місці малий підвідділ провокує ворога. Використавши провокаційну акцію малого підвідділу, переправляє більшість своїх сил у справжньому місці переправи.

Переправа повинна бути також організована, щоб основні сили куреня могли вийти на ворожий берег на світанку. Ті підвідділи куреня, що призначені до першого мету, підносять переправні засоби до ріки і швидко переправляються. Склад першого мету повинен становити не менше сотні, скріпленої важкими кулеметами. Курінний переправляється з першим метом, щоб особисто керувати боєм на ворожому березі.

Якщо ворог відкриває вогонь по переправі, його вогневі точки негайно придушують вогнем із кулеметів і гранатометів (артилерії). Перший мет, що переправився через ріку, або негайно наступає далі, або займає вигідну позицію та забезпечує подальшу переправу вогневих сил куреня.

Курінь на протилежному березі повинен діяти швидко й рішуче, атакуючи й захоплюючи ворога та завдаючи йому втрат.

4. Наступ у лісі

Курінь наступає на ліс згідно з загальними правилами наступального бою. Спрямовує свої сили на виступи лісу, звідки ворог флангує, та намагається пройти в ліс хоч би невеликими силами. Після захоплення узлісся курінь продовжує подальший наступ.

Курінний приєднує вогневі засоби до сотень, а сам просувається з одною з них.

У невеликому лісі метою наступу є захоплення протилежного узлісся; у великому лісі курінь наступає від краю до краю.

У лісі курінь повинен забезпечуватися не лише спереду, але і з крил та тилу. Забезпечення висувають на зорову відстань до 100 м. Воно повинно викривати ворога і на деревах. Просування в лісі повинно відбуватися дорогами. Поперечні дороги та просіки треба заздалегідь перевірити на відстані 400 м і тримати їх в полі зору.

Діючи в лісі, курінний повинен пам'ятати, що результат лісового бою вирішує не техніка, а сміливі, зухвалі атаки, багнети і ручні гранати. В лісі треба зберігати повну тишу та бути підготованим до різних несподіванок (міни, завали) і нападу з усіх боків. Тому зброя повинна

бути заряджена, а гранати підготовані до кидання. Підвідділи повинні мати сокири й лопати.

Зустрінувшись з ворогом, курінь обстрілює його коротко зосередженим вогнем і сміливо вдаряє на нього багнетами.

5. Наступ на оселю

Перед наступом куреня на оселю необхідно провести попередню детальну розвідку обрису окраїн, характеру споруд (будівель), розміщення вулиць, оборонних споруд та системи вогню.

Опрацьовуючи плян наступу на оселю, курінний повинен передбачити послідовність її захоплення, використання вогневих засобів, оформлення бойового ладу та спосіб захоплення укріплених пунктів.

Наступ куреня на оселю відбувається за такими самими правилами, як і наступ на ліс. Першим завданням наступу є опанувати флангові виступи, а відтак усі окраїни оселі. В малій оселі курінь наступає від краю до краю. В ході бою потрібно остерігатися наступу вулицями, а краще використовувати для цього сади, городи та подвір'я. Коли ж наступають вулицею, то слід просуватися попід будинками, проводячи докладне розвідування, викриваючи міни, фугаси та різні несподіванки.

Вогневі осередки ворога нищать гранатометним (артилерійським) вогнем (звислим прицілом). Наступ на оселю повинен відзначатися рішучістю і сміливістю. Успіх наступу часто залежить від власної ініціятиви та хоробрости окремих повстанців. Бій в оселі — це окремі бої в різних місцях, часто далеких одне від одного. Тому курінний повинен організувати зв'язок з передом, тилом і сусідами.

6. Наступ уночі.

Курінь використовує ніч для наближення до ворога. Вночі легко втратити напрям, тому до нічного наступу курінний повинен підготуватися вдень, проводячи старшинське розвідування і визначаючи напрям за допомогою природніх орієнтирів. Увесь командний склад куреня повинен уміти користуватися компасом (бусолею).

Наближення до ворога вночі курінь повинен проводити в простих лавах: сотенних, висилаючи вперед розвідку та забезпечення, а на крила — стежі. Між сотнями необхідно підтримувати тісний зв'язок. Курінний визначає напрямну сотню та особисто керує куренем. Часто робить зупинки для підтягання відсталих і перевіряє напрям та зв'язок.

Вночі курінь наступає у повній тиші. Не можна курити, накази слід давати пошепки, спорядження припасувати.

Опрацьовуючи плян нічного наступу, курінний повинен передбачити: розвідування, забезпечення, втримання напряму, порядок зближення і атаки, вогневу підготовку. За півгодини перед настанням темноти курінний повинен дати в терені завдання сотенним і командирам приділених і допоміжних засобів вогню та плян нічної атаки.

Приділені засоби просуваються в другому меті, маючи за завдання втримувати захоплені куренем позиції ворога. Підвідділи, призначені до знищення перешкод, просуваються з передніми сотнями. Ці підвідділи (сапери) негайно приступають до своєї праці. Коли проходи зроблені, курінний дає сигнал до атаки. Сотня, не відкриваючи вогню і без окликів „Слава", вривається у ворожий табір. Ворога знищують багнетами і лише в крайньому випадку гранатами.

Після захоплення ворожих позицій курінь готується до оборони або до захоплення другого об'єкта.

Якщо ворог веде контратаку проти першого мету, то другий мет атакує ворога багнетами і ручними гранатами, не відкриваючи вогню, щоб не разити свого першого мету.

Якщо ворог, використовуючи ніч, відступив, курінь повинен постійно тримати з ним зв'язок, проводячи короткі атаки. Прорив, проведений одною чотою, може викликати в рядах ворога паніку і довести до остаточного успіху.

7. Особливості наступу взимку

Взимку курінь наступає на ворога фронтально, а головний удар наносить йому на крила і тил, використовуючи для обходів переривність оборони взимку. Підвідділи, визначені для оборони, повинні бути споряджені гранатами і також кулеметами на лижах, щоб мати можливість діяти самостійно. Наступ куреня повинна випереджати докладна розвідка шляхів і забезпечень ворога. Успіх наступу куреня взимку залежить від його несподіваности. Довге перебування перед позиціями ворога може призвести до зниження боєздатности й обмороження. Якщо немає лещат, курінь наступає уздовж дороги, висилаючи відділи для удару на крила і тил ворога. Потрібно бути обережним з прихованими пастками, мінами і перешкодами. Найбільшого успіху досягають тоді, коли наступ проводять вночі, під час заметілі та снігопаду.

8. Перехід до оборони

Якщо куреневі не вдалося зламати опору ворога, або коли є відповідний наказ вищого командира, курінний переходить на здобутій позиця до оборони, організовує вогонь, визначає зорення, висилає забезпечення і розвідування, виділяє резерви. Організувавши оборону, курінний повинен бути в повній готовності до переходу в наступ.

9. Курінь в обороні

Курінь в обороні займає район шириною до 2-х км і глибиною до 3-х км. Курінний повинен так організувати оборону, щоб, у випадку ворожого прориву на відтинках сусідів, курінь був спроможний вести бій навіть в оточенні.

Курінний, отримавши наказ перейти до оборони, висилає забезпечення і проводить особисто зі старшинами розвідування:

а) курінного району оборони;

б) району передпілля і крил, щоб визначити раження його вогнем з району куреня;

в) підходів з боку ворога;

г) терену на крилах, щоб запобігти небезпеці охоплення його ворогом;

ґ) терену в тилу для визначення теренових предметів, вигідних для оборони і перешкод, що утруднювали б контратаку,

Передній край оборони куреня повинен забезпечувати:

а) спостереження за ворогом і тереном;

б) систему перехресного і кинджального вогню;

в) приховане розміщування вогневих точок на передньому краї;

г) прихований тил.

Курінний визначає обсерваційні пункти та висилає на забезпечення чоту, скріплену важкими кулеметами.

Командирові цієї чоти визначає:

а) район для бойового забезпечення;

б) характер дій;

в) вперту вогневу оборону;

г} недопущення до атаки;

ґ) шлях до відходу.

Шлях до відходу для чоти бойового забезпечення вибирають такий, щоб він не перешкоджав обстрілові ворожих позицій з переднього краю оборони куреня.

Оборонний район куреня складається з 3-ох частин. Кожну частину обороняє одна сотня; кожний сотенний район повинен мати групу теренових предметів для забезпечення організації системи вогню (перехресного, бічного). Проміжки оборонних сотенних районів слід підбирати так, щоб вони були мало помітні для ворога і знаходилися під перехресним обстрілом.

При ширині оборонного району куреня в один, кілометр курінний визначає одну сотню до першого мету, а останні дві розташовує в глибині до другого мету. При більшій ширині оборонного району курінний визначає до першого мету дві сотні. В резерв залишає одну чоту, розташовуючи її за сотнею, що знаходиться на головному напрямку. При розташуванні куреня на відкритому крилі курінний розташовує одну сотню сходами взад. Другий мет куреня треба так розташувати, щоб він міг у кожному напрямі стримати атакуючого ворога та захищати відкрите крило.

Систему вогню курінний організовує так, щоб на 200-400 м перед своєю охоронною лінією створити непереможну вогневу запору і таким чином змогти разити ворога теж на далеких відстанях, водночас підтримуючи сусіда. В загороджуючому вогні беруть участь усі вогневі

засоби куреня. У важливіших місцях і там, де ворог буде наступати, курінний організовує зосереджений вогонь.

При організуванні оборони курінний повинен:

а) організувати забезпечення і розвідування;

б) Опрацювати систему вогню і плян його проведення;

в) організувати зв'язок і зорення;

г) збудувати шанці, штучні перешкоди, командні й обсерваційні пункти;

ґ) устаткувати тил: амуніційні пункти, курінний пункт, пункт санітарної допомоги, шляхи довозу й евакуації.

Опрацьовуючи плян ведення бою, курінний передбачає:

а) дії розвідувальних органів і бойового забезпечення під час бою;

б) дії в період наступу ворога й атаки;

в) дії при частковому вклиненні ворога в оборотну смугу;

г) дії при новому прориві ворогом району куреня;

ґ) вихід з бою та відступ.

На відправі старшин курінний видає накази та завдання:

а) сотням першого мету призначає район оборони і смугу обстрілу для зосередженого і скісного вогню;

б) сотням другого мету — райони, з яких могли б підтримувати вогнем та контратаками перший мет;

в) важким кулеметам — смугу обстрілу перед першим краєм оборони, далекі підходи і важкі та невеликі відтинки;

г) гранатометам — обстріл ярів, площ, мертвих піль;

ґ) артилерії — угруповання ворожих засобів вогню, підтримка бойового забезпечення, загороджуючий вогонь, обстріл районів, наражених на кулеметний вогонь, вогнева підтримка контратак та виходу з бою.

Свій командний пункт курінний вибирає в такому місці, звідки мбжна бачити весь район куреня і яке недоступне для танків. Крім цього пункту повинні бути ще один-два обсерваційні пункти для старшин штабу. Зв'язок куреня повинен діяти безперервно, навіть у найбільшому розпалі бою. Курінний повинен допильнувати, щоб терен його оборони був замаскований та щоб проти повітряної небезпеки були зроблені всі заходи (зорці, сховища, сигнали).

Для боротьби проти танків доцільно підбирати для підвідділів такі позиції, що розміщені за перешкодами, які танкам перебороти важко.

Для введення ворога в оману добре будувати псевдопозиції.

Під час бою бойового забезпечення.з ворогом гранатомети (артилерія) починають його обстрілювати, а згодом відкривають вогонь важкі кулемети. Коли ворог наблизився на відстань 400 метрів, починають стріляти всі повстанці. Вогонь повинен досягнути максимальноі напруги.

У час ворожого наступу курінний повинен уважно слідкувати за ходом бою і так керувати вогнем допоміжних засобів, щоб ворога затримати перед переднім краєм і не допустити до атаки.

Коли атакуючим ворожим частинам вдалося досягти позицій куреня, то їх треба знищити за будь-яку ціну. Ні один танк не повинен бути пропущений на тил куреня. Піхоту ворога слід знищити перед оборонним краєм (кинджальний вогонь важких кулеметів). Ворога, що підійшов до позицій куреня, треба знищити вогнем зблизька, багнетами і гранатометами. Якщо ворог захопив частину наших позицій, то всі вогневі засоби другого мету і резерви зосереджують вогонь по його крилі та рішучими контратаками відбивають ворога. Відбивши атаку, курінний повинен відразу впорядкувати курінь (установити вогневі засоби, повернути на попередні позиції сотні другого мету та резервів). Вогневі позиції, які себе відкрили, треба змінити.

10. Курінь — ударна група загону (з'єднання-полку) в обороні

Курінь ударної групи повинен бути однаково готовим як для оборони, так і до проведення рішучих контратак. Курінь ударної групи одержує самостійний район до оборони та допоміжні засоби вогню. Курінний так організовує оборону, щоб крила куренів сковуючої групи були покриті її вогнем. Для того він разом із сотенним і командирами допоміжних засобів вивчає терен — для керування вогнем, для контратак і для нічного просування вперед, і також намічає межові лінії.

Курінь завдає удару зосереджено. Як тільки ворог буде розладнаний, курінь переходить до контратаки. Контратаку проводить несподівано, використовуючи приховані підходи.

11. Оборона на широкому фронті

На широкому фронті загону курінь одержує для оборони нормальний фронт (на важкодоступному терені - шириною до 5 км). Тоді сотні займають окремі найважливіші райони. Довжина проміжків між сотенними районами допускається до 1.500 м; вони мусять прострілюватися перехресним вогнем. Кожний район повинен бути підготований до кругової оборони. Курінний повинен так розташувати свої сили, щоб мати більшу частину в другому меті для ліквідацй ворога.

Для успішної оборони на широкому фронті потрібна велика активність та маневрування. При наступі ворога на один із районів сусідні підвідділи повинні атакований район рйдтримувати не лише вогнем, але й рішучими ударами на крило і тил ворога.

12. Рухома оборона

Рухома оборона куреня складається з боїв на ряді поступово займаних країв. На всіх краях, крім останнього, курінь не повинен доводити бій до атаки, а своєчасно вислизнути. Тому бій у рухомій обороні є в основному вогневий. Формування бойового ладу куреня залежить від ширини фронту, від терену і завдання. Вогневі засоби курінний приділяє до сотень. Опір між проміжними краями затримує просування ворога та дозволяє виграти час для зайняття наступного краю. Успіх рухомої оборони залежить значною мірою від правильного вибору оборонних країв. Край повинен мати далеке поле обстрілу. Вогонь у рухомій обороні відкривають з далеких відстаней. Позиції вогневих засобів необхідно часто міняти, щоб виснажити ворога. Коли курінь зауважив, що ворог підготувався до атаки, тоді починає відступати на відступний край. На закритому терені сотні можуть самі вирішувати про свій відступ. Контратаки слід проводити лише коротко і в сприятливих випадках. Відхід з одного краю на другий відбувається перескоками, під прикриттям заднього маршового забезпечення.

13. Особливості оборони ріки

При обороні рік курінь повинен на своєму березі так побудувати систему вогню, щоб ціла ріка на відтинку куреня була під скісним і крилевим вогнем усіх його засобів. Усі місцеві засоби переправи скупчують на своєму березі, а якщо неможливо їх забрати, тоді їх знищують. Вночі курінний висилає стежі на ворожий берег. На бродах і на місцях, вигідних для переправи, будує перешкоди. Ворога, що переправився на цей берег, повинен контратаками скинути в ріку раніше, ніж той зможе підготуватися до оборони.

14. Оборона лісу

Обороняючи ліс, курінь займає узлісся або місця в глибині лісу. Район оборони повинен бути глибокий, щоб змусити ворога наступати в лісі. Курінний повинен уникати невеликих лісів (їх можна обстрілювати).

Організовуючи оборону лісу, курінний повинен подбати, щоб кожний наступаючий кут лісу і кожний вихід із нього в напрямі ворога входили в склад одного району сотні, а передній край для кращого маскування був втягнений дещо в глибину. Сотню другого мету розташовують на перехрестях доріг і просік. Більшу частину вогневих засобів розташовують на передньому краї. Всі дороги і просіки слід прострілювати вогнем важких кулеметів. Для отримання ворога треба поробити перешкоди з завалів, пообмотувати дерева колючим дротом, урядити фугаси та засідки, а на деревах розташувати добірних стрільців.

Оборонний край повинен мати ламану лінію (умови для перехресного вогню). Бойове забезпечення повинно бути сильне, спроможне затримати ворога доти, поки головні сили не будуть готові завдати нищівного удару. Залежно від характеру лісу бойове забезпечення діє вогнем, влаштовує засідки та напади.

Бій у лісі необхідно вести на близьких відстанях, і він повинен відзначатися несподіваністю та швидкістю. Такий бій спирається не на кількість і техніку, а на сміливість та відвагу малих відділів і окремих повстанців. У лісі треба застосовувати маневрування (удар на крило і тил ворога), багнети і гранати.

15. Оборона оселі

Організовуючи оборону оселі, курінний повинен:

а) розташувати свої сили вглибині оселі;

б) зайняти сади, городи, міцні будівлі для опорних пунктів;

в) важкі кулемети розмістити низько у проломах і вікнах пивниць для збільшення поля вогневого загородження.

г) збудувати на вулицях барикади;

ґ) налагодити співдію;

д) пристосувати опорні пункти для другої оборони;

е) підібрати сильну ударну групу.

Для опорних пунктів підбирати підвали і льохи (стан залоги — чота). Стійкість оборонців опорного пункту дає запоруку зламу наступального прориву ворога.

16. Оборона вночі

До оборони вночі курінний повинен підготуватись удень. Він повинен розробити плян, як вести вогонь уночі при штучному освітленні (ракети, прожектори) і без нього, визначити потрібні сигнали, змінити місця чат, секретів і позиції вогневих засобів для ведення загороджуючого вогню, особливо на проміжках.

Вночі найбільш можливі несподівані напади ворога. Тому, щоб не зазнати несподіваного нападу, зміцнюють забезпечення і розвідування та збільшують увагу, особливо перед світанком. Одночасно з забезпеченням свого району курінний повинен подбати і про можливість відпочинку для повстанців.

Вночі велике значення мають штучні перешкоди, тому що вони затримують ворога і дають змогу організувати свій вогонь. Другий мет підтягають ближче до переднього краю і тримають у бойовій готовності.

Вночі відкривають вогонь там, де виявлено ворога. Безладна стрілянина не приносить користи, лише зраджує ворогові наші розташування. Успіх нічної оборони залежить від холоднокровності командира і від стійкости підвідділів.

Контратаки треба провести на крилах і тилу ворога та знищити його раніше, ніж він встигне закріпитися і підтягнути свої вогневі засоби.

Коли ворог атакує, треба його підпустити та зблизька завдати великих втрат. Відбивши атаку, курінь повинен знову забезпечитися, поправити знищені перешкоди та підготуватися до нових атак.

Відступати курінь може лише після того, коли буде остаточно з'ясовано, що ворог дійшов до свого розташування. Перед світанком (непомітно для ворога) курінь повертається на давнє місце свого розташування.

17. Особливості оборони взимку

Взимку курінь розташовується для оборони переважно по оселях, займаючи всі дороги і виставляючи зорення на бічних дорогах. Оборону проводить згідно з правилами оборони на широкому фронті.

Курінь висилає бойове забезпечення на всі можливі шляхи наступу ворога, а на незайняті проміжки - стежі. Спереду і на крилах проводить розвідування. Бойове забезпечення змінюється щодві-щочотири години. Взимку велике значення мають оманні споруди, тому що їх легко будувати. Ці споруди треба обладнати мінами. Для затримання танків будують перешкоди зі снігу. Після підготування оборонних позицій на них залишаються лише зорці та чергові підвідділи, решту бійців випроваджують або до оселі, або в укриті місця. Зорців треба часто зміняти. Шанці зі снігу треба будувати в 2-4 м завглибшки. Засоби зв'язку ті самі, що й в інші пори року. Вночі виставляють зміцнені забезпечення: постійні — на дорогах, рухомі — в проміжках.

Курінь зустрічає ворога вогнем на далекій відстані, щоб якнайдовше прибити його до землі і таким чином позбавити боєздатности. Під час нічного сніговію та снігопаду курінь збільшує зорення і висилає стежі. Відділ і вогневі засоби перебувають у повній бойовій готовності.

18. Зміна куреня

Курінь зміняється вночі та лише при відсутності натиску з боку ворога. Курінний зміняючого куреня разом із старшинами зміненого куреня особисто ознайомлюється з районом і пляном оборони, з розташуванням сотень і вогневих засобів. Зміну куреня проводять в такий самий спосіб, як і зміну сотні. Якщо під час зміни ворог наступає, то обидва курені повинні його відбити. Змінений курінь переходить у розпорядження нового курінного. Змінений курінь допомагає новому.

Якщо після відбиття ворога розвиднілось, то зміну куреня треба відкласти до наступної ночі.

19. Вихід куреня з бою

Курінь відходить з бою:

а) під натиском ворога;

б) щоб ухилитися від удару та виграти час.

У всіх випадках вихід повинен бути плановий. Найбільш вдалим часом для виходу з бою є ніч, а вдень вихід допустимий, якщо терен покритий.

У пляні виходу курінний повинен:

а) намітити новий оборонний край;

б) визначити шляхи просування для кожної сотні та вогневих засобів;

в) окреслити склад і силу прикриття відступу;

г) опрацювати заходи для затримання ворога (знищення мостів, засобів переправи і доріг, будування загороджень);

ґ) опрацювати порядок відходу та вказівки для тилу.

Насамперед евакуюють поранених. Про вихід із бою повідомляють сусідів, щоб не поставити їх у скрутне становище.

Вихід передніх сотень проводять під прикриттям вогню важких кулеметів і гранатометів (артилерії). Варто вжити флангуючі кулемети. Якщо ворог не вклинився в оборонну смугу, насамперед виводять з бою перший мет і резерв. Подальший відхід відбувається в такий самий спосіб, як у рухомій обороні.

Якщо ворогові вдалося вдертись у розташування куреня, насамперед відбивають від ворога перший мет під прикриттям другого мету та резерву. Відхід відбувається перескоками, під прикриттям залишених на місці чот. Курінний повинен особисто керувати виведенням із бою своїх підвідділів. Для організації оборони на нових вибраних місцях курінний висилає завчасно представників командного складу.

При відході з бою курінний зобов'язаний:

а) докладно зорити та забезпечувати свої крила;

б) втримувати зв'язок із сусідами та командиром;

в) дбати, щоб ворог не відрізав відступаючі підвідділи;

г) забезпечити очищення доріг;

ґ) на проміжках залишити відповідну кількість боєприпасів для тих підвідділів, що забезпечують від'їзд підвод.

Якщо курінь відійшов на відстань вогню артилерії, він згортається в маршову колону.

Вночі і під час мряки курінь відступає одночасно всіма сотнями під прикриттям окремих кулеметів і підвідділів сотень першого мету.

В усіх випадках курінь повинен бути готовий кожної хвилини відбити ворога вогнем і багнетами.

Якщо курінь ударної групи полку (загону, з'єднання) призначений прикривати його відступ, то він розташовується на вказаній йому оборонній межі, утворюючи ряд чотових районів з відступами поміж ними, що є під перехрестім вогнем важких кулеметів. Курінь відходить під прикриттям вогню артилерії, лишаючи заднє та бічне забезпечення.

20. Курінь на відпочинку

Курінь розташовується на відпочинок бівуаком (під голим небом у шатрах), квартиробівуаком або по квартирах. При самостійному розташуванні на відпочинок в оселі курінний є начальником гарнізону. Розташовування куреня на відпочинок повинно забезпечити:

а) скрите розміщення підвідділів перед повітряним і наземним зоренням ворога;

б) зручність оборони при несподіваному нападі;

в) швидке розгорнення в бойовий лад.

Курінь повинен розташуватися в укритих місцях (ліси, гайки, яри), або в оселях, що мають зручні шляхи просування вперед і взад; Великі оселі курінь займає на окраїні.

Курінний визначає збірне місце (алярмову площу), устійнюе сигнали, визначає чергового старшину, обов'язком якого є постійно перевіряти внутрішні варти. Беруться під охорону всі джерела води. Важкі кулемети знаходяться на позиціях у готовності вдарити по ворогу. Кожний старшина і повстанець повинні знати, що робити на випадок алярму. На важливіших напрямках встановлюють застави.

21. Курінь як забезпечення постою

Курінь, призначений як забезпечення.(сторожовий відділ), має завдання:

а) вберегти відпочиваючі війська від несподіваного нападу ворога;

б) перешкоджати ворожому розвідуванню;

в) затримати наступаючого ворога до часу, поки відпочиваючі війська підготуються до оборони.

Сторожовий курінь забезпечують артилерією, танками, саперами, кіннотою. Його висувають на 6 км від охороняючих військ і розташовують на широкому (до 5 км) фронті.

Курінний сторожового відділу отримує від командира загону чи з'єднання (полку) наказ, в якому подано:

а) відомості про ворога;

б) завдання забезпечень сусідніх частин і межі між ними;

в) відомості для тилу: кличка і відгук, вказівки щодо зв'язку і пропускання розвідування через смугу забезпечення.

Курінний разом із старшинами зобов'язаний провести розвідування, з'ясувати передній край — лінію застав, намітити райони сторожових сотень, артилерії, гранатометів, важких кулеметів. Кожна сотня одержує район шириною до 2,5 км. Резерви перебувають у 1-2 км за лінією застав. Курінний вибирає свій командний пункт там, звідки йому вигідно керувати діями сотень і підпорядкованими вогневими засобами. За всіма підходами треба зорити, ближчі оселі й ліси — переглядати.

Якщо курінь займає сторожовий район уночі, курінний повинен за допомогою карти визначити райони для сотень і допоміжних засобів. Курінний відповідає за правильне виконання служби сторожових забезпечень.

При наступі ворога курінь веде бій згідно з правилами оборони. Він може відступити з наказу командира загону (полку):

а) в наступальному марші, коли маршове забезпечення перейде його смугу;

б) при відступі після того, як маршове забезпечення, розгорнеться на вказаній йому межі.

На ніч робить такі заходи:

а) виставляє секрети на найбільш небезпечних підходах

б) висилає стежі на проміжки для зміцнення зв'язку з заставами та для перевірки чутливості;

в) підтягає резерв ближче до застав;

г) наказує підготувати зброю для нічної стрільби.

Взимку застави розташовуються так, щоб перехоплювати всі важливіші дороги. Органи забезпечення зобов'язані маскуватися.

22. Курінь на маршовому забезпеченні

Курінь може бути призначений як переднє маршове забезпечення (авангард), заднє забезпечення (ар'єргард), головний задній відділ забезпечення, бічний відділ забезпечення.

Курінь, призначений на маршове забезпечення, зобов'язаний: відбити кожний напад ворога, надати охороняючим військам час для підготовки до бою, захопити важливі теренові об"єкти. Основним завданням куреня в маршовому забезпеченні є сміливий енергійний наступ.

Віддстань між забезпеченням і чолом колони головних сил повинна бути така, щоб забезпечувала охороняючі війська від дійсного вогню важкої артилерії. Відстань ця коливається в межах 4-5 км. Переднє маршове забезпечення висилає в напрямі просування на віддаль 2 км передній відділ переднього забезпечення, а на крила — бічні стежі.

Під час тривалішого відпочинку командир переднього маршового забезпечення займає вигідну межу і діє, як в обороні.

23. Бій куреня як маршового забезпечення

Курінь у маршовому забезпеченні повинен бути завжди готовий до зустрічного бою. Курінь, як маршове забезпечення, повинен швидко й рішуче знищити маршове забезпечення ворога, захопити вигідні межі, примусити головні сили ворога розгорнутися і забезпечити розгортання власних головних сил. Курінний перебуває при передньому відділі, щоб мати можливість своєчасно оцінити положення та укласти плян дії.

Відповідно до наміченого пляну сотні швидко розгортаються прямо з маршової колони. Якщо не виявлено позиції ворога на одному або обидвох крилах, курінний угруповує курінь на загроженій стороні, сходами взад. Успіх вирішує швидкість децизії і розгортання, а також підпорядкування атакуючого ворога своїй волі. Щоб ворога своєчасно виявити, курінь проводить розвідування на широкому фронті. Основні завдання куреня — маневр (обхід, оточення). Не слід квапитися піднімати сотні в атаку, бо це призводить до розпорошення сил і до втрат. Якщо момент сприятливий, курінний повинен кинути в бій цілий курінь. Якщо ворог встиг зайняти вигідні межі скоріше, курінь переходить до оборони на широкому фронті. Якщо ворог відступає, курінь повинен негайно його переслідувати, намагаючись відрізати йому шляхи відступу. Коли ж ворог атакує переважаючими силами, курінь повинен наполегливо втримувати захоплену межу.

Під час відступального маршу курінь може бути призначений як заднє маршове забезпечення (ар'єргард). Тоді він повинен допомогти охороняючим військам відірватися від ворога. Заднє забезпечення звичайно діє самостійно. Для виконання свого завдання воно скріплюється артилерією, танками, саперами. Відстань від заднього забезпечення повинна бути менша, ніж 4 км. Якщо відступ відбувається при безпосередньому контакті з ворогом, заднє забезпечення займає вигідну межу і діє, як при обороні на широкому фронті. Заднє забезпечення зобов'язане вступити в бій і стримати ворога, не дивлячись на ніякі втрати. Відірвавшись від ворога, курінь згортається в колони та маршує за заднім забезпеченням.

При бічному забезпеченні курінь повинен стримувати ворога так довго, доки головний відділ не буде готовий до оборони (наступу). Бічне забезпечення просувається паралельною дорогою. За відсутности такої дороги висилають на поперечні шляхи сторожові застави в силі одної зміцненої чоти. Під час відпочинків і після закінчення маршів бічне забезпечення стає забезпеченням постою (сторожеві застави, чати, стежі).

Е. ПОВСТАНСЬКИЙ ЗАГІН-3'ЄДНАННЯ (ПОЛК)

1. Загальне положення

Загін-з'єднання (полк) є найбільшою повстанською одиницею. Він може, від початку до кінця вести бій власними силами. Склад та організація загону дають йому змогу виконати те завдання.

Обов'язком командира загону є твердо керувати своїми підвідділами, забезпечити їхню співдію, організувати безперервне розвідування щодо ворога і терену, ставити окреслені завдання курінним, формувати бойовий лад відповідно до завдання та наявности сусідів на крилах.

2. Загін у наступальному бою

Загін, що просувається окремою колоною, наближається до оборонної смуги ворога під прикриттям головного відділу (авангарду). Для кращого розвідування ворога й терену командир загону просувається з основними силами головною відділу головного забезпечення, маючи при собі курінних і командирів допоміжних засобів вогню та зв'язку. Командир загону повинен слідкувати за знищенням загороджень, за ходом бою переднього забезпечення і негайно йому допомагати. Під час бою головного відділу з бойовими забезпеченнями ворога головні сили загону зосереджуються в укриттях у 2-3 км від головного відділу, готові підтримати його. В той же час гранатомети (артилерія) загону повинні бути розгорнені та готові підтримати головний відділ своїм вогнем. Водночас головні сили загону прикриваються головним забезпеченням, на крилах виставляють зорців, висилають розвідку і роблять заходи для протиповітряної та протитанкової оборони. При відсутності перед позиціями ворога смуги штучних перешкод головний відділ, наступаючи на широкому фронті, намагається бодай частково вдертися в розташування ворожої оборони. При наявності перед позиціями ворога міцних штучних перешкод командир загону повинен допомогти головному відділові підійти до табору ворога і розвідати його розташування та рід перешкод, а також і систему вогню. Захопивши передній край оборони ворога, головний відділ повинен зайняти вигідну межу, виславши вперед і на крила забезпечення. Головну увагу треба звернути на докладне встановлення обрису переднього краю головної оборонної смуги ворога, розташування його бойового ладу, розгорнення оборони вглиб, угрупування артилерії, визначення системи вогню, наявність протитанкових перешкод, місця стиків і крил.

Перед наступом командир загону повинен докладно провести розвідку, вислати забезпечення, налагодити співдію.

В наказі до наступу командир подає: свій задум, напрям головного удару, смуги для куренів першого мету, напрям для другого мету, вигідне положення, початок наступу, завдання для резерву. Куреням першого мету визначаються смуги, куреням другого й третього мету — напрям. Завдання ставиться з таким розрахунком, щоб під час бою другий мет міг своєчасно підтримати першого.

Нормальна ширина наступу в групі з'єднання — 1.000-1.500 м, у сковуючім — 2.000-3.000 м. Бойовий лад загону формується в один, два, три мети. Вихідне положення найближче до ворога. Допоміжній артилерії подають координати цілей, які потрібно нищити, межу переношення вогню, сигнали для викликання і припинення вогню, зосереджуючий вогонь гранатометів в напрямі головного удару.

Якщо наступ має розпочатися вдень, командир загону використовує ніч для наближення ворога, для його розвідування та знищення штучних перешкод. На дві-три години перед світанком командир загону повинен дати курінним можливість організувати співдію з танками.

Свій командний пункт командир загону, вибирає так, щоби бачити всю смугу загону, особливо в напрямі головного удару, та мати добрий зв'язок з куренями, артилерією і командирами.

У ході наступу командир загону повинен погоджувати дії куренів і впливати на перебіг боїв перенесення або зміцнення вогню, введенням у бій другого мету і резерву, ставленням додаткових завдань для танків.

Якщо ході бою в розташуванні ворога виявилися слабі місця, командир загону повинен спрямувати туди удар свого другого й третього мету та резерву, щоб розірвати фронт ворога послідовними ударами на крила й тил ворога. Для стримання ворожого наступу командир загону не звертає уваги на жодні втрати. Щоб забезпечити успіх бою, командир загону повинен приділити курінним частину артилерії та гранатометів, а контратаки ворога негайно ліквідувати. Під час бою в оборонній смузі командир загону повинен мати там свій командний пункт, щоб особисто слідкувати за ходом бою і впливати на підпорядкованих командирів. Сильні опорні ворожі пункти, повз які прорвався перший мет, командир загону наказує атакувати другому метові й резерву (щоб не знизити темпу наступу).

Відступаючого ворога командир загону наказує переслідувати та відрізати йому шляхи відступу. З цією метою вводить у дію свій резерв. Задні забезпечення ворога збиває обхопленням, обходом або чоловою атакою. При переслідуванні ворога має велике значення вогонь артилерії та важких кулеметів. Штаб загону зобов'язаний підтримувати зв'язок з куренями та безперервно постачати їм боєприпаси.

3. Наступ з переправою через ріку

Командир загону, що переправляється самостійно, повинен:

а) очистити свій берег від ворога;

б) організувати забезпечення і зорення за ворогом;

в) провести особисто розвідування ріки та прилеглого терену

В розвідуванні треба встановити;

а) найкраще місце дійсної переправи;

б) місця оманної переправи;

в) шляхи до переправи;

г) межу для опанування першим метом.

В наказі до переправи командир загону подає:

а) терміни готовности переправних засобів;

б) шляхи й терміни прибуття кожного мету;

в) завдання кулеметним сотням і визначення для них позицій;

г) завдання і позиції для вогневих засобів;

ґ) межі та райони, що їх після переправи потрібно захопити в першу чергу.

Командир загону призначає кожному куреневі приховані райони, віддалені на 2-3 км від ріки. Курені, в свою чергу, діляться на підвідділи й висуваються на вихідну лінію, віддалену від ріки на 200-300 м і закриту перед ворожим зоренням.

Переправу проводять вночі або вдосвіта. Для забезпечення переправи першого мету висилають на другий берег, на легких засобах переправи, підвідділи для знищення передніх пунктів і захоплення ворога. Потім з вихідної лінії швидко переправляють перший мет. Переправившись на другий берег, перший мет безупинно наступає і відбиває всі контратаки ворога Після переправи першого мету переправляють головні сили. Що стосується часу виходу підвідділів на вихідну лінію та порядку переправи, то всім цим керує командир переправи згідно з табелею (пляном переправи). Після переправи більшої частини власних сил командир загону переправляється на другий берег для командування діями загону. До моменту переправи командира загону на другий берег, там повинен бути устаткований командний пункт й встановлений зв'язок з підпорядкованими командирами. Після переправи головних сил загону продовжується наступ.

4. Наступ уночі

Перед наступом уночі командир загону опрацьовує детальний плян, що подає:

а) напрям і завдання розвідування: зорення, орієнтири, межі;

б) забезпечення вперед і на крила;

в) формування бойового ладу, завдання для куренів;

г) час атаки;

ґ) порядок вогневої підтримки, проходження меж, зв'язок;

д) вказівки для підвідділів, що мають знищити перешкоди.

Командир загону повинен удень ознайомити старшин із своїм пляном та поставити їм завдання. Наступ загону вночі проводять так само, як і нічний наступ куреня. Командир загону просувається з першим метом.

5. Загін у зустрічному бою

Зустрічний бій — це зіткнення з наступаючим уночі ворогом. Він характерний неясністю положення і намаганням обидвох сторін захопити ініціятиву. Тому слід бути завжди готовим до нього під час маршу та пам'ятати, що успіх матиме та сторона, котра встигне випередити свого противника в розгортанні та відкритті вогню й атаці.

Загін повинен негайно розгорнутись і рішуче атакувати ворога, обхоплюючи його крила. Тому організація маршового порядку повинна бути така, щоб робила можливим швидке згортання, і маневр. Більшу частину артилерії потрібно тримати на чолі колони. Головному нові слід вказати напрям маршу, завдання, межі та спосіб дії при зіткненні з ворогом. Командир загону просувається з головним маршовим забезпеченням. Охороняючі частини, зіткнувшись з ворогом, повинні захопити вигідну межу й забезпечити головним силам сприятливіші умови для вступу в бій. Командир загону, сковуючи ворога з фронту, повинен намагатися вдарити на його крило та завдати поразки ворожому передньому забезпеченню швидше, ніж воно буде підтримане головними силами. В такому випадку гранатомети (артилерія) повинні швидко відкрити вогонь, а курінний, не чекаючи наказу згори, повинен діяти самостійно.

Під час бою командир загону слідкує за його перебігом і тримає зв'язок з куренями.

Якщо ворог почне відступати, командир загону повинен організувати вперте переслідування, намагаючись відрізати йому шляхи відступу.

Якщо авангардний загін буде атакований переважаючими силами ворога, командир загону повинен негайно перейти до оборони.

При переході ворога в зустрічному бою до оборони загін нищить забезпечення ворога. Загін розвідує боєм оборонне розташування і крила ворога, намагаючись вдертися в його бойовий лад і захопити вигідні пункти. Якщо до кінця дня бій не дав рішучих результатів, командир загону повинен намагатися до настання темряви опанувати межі для подальшого ведення вночі, а саме організувати на крилах.забезпечення і розвідування, провести вночі реорганізацію бойового ладу загону. Нічний бій повинен складатись з рішучих атак, щоб розірвати бойовий лад і вийти на крило та тил головних сил ворога.

6. Перехід до оборони

Перехід до оборони під час бою може бути або раніше передбачений, або вимушений внаслідок впертого опору ворога. В першому випадку загін повинен затриматися на заздалегідь наміченій межі, а у випадку вимушення — в тому положенні, яке було досягнуте. Щоб було зручніше зайняти межу для оборони, бойовий лад може бути дещо відсунений назад. Якщо перехід до оборони проводиться лише на короткий час, то бойовий лад загону не змінюють, а організовують вогонь, протитанкову оборону. При довшій зупинці слід підібрати вигідне положення для пунктів зорення, природні протитанкові перешкоди та потрібну глибину оборони.

7. Загін в обороні

Загін, що перебуває в стані оборони, повинен відбити всі спроби ворога заволодіти відтинком оборони. Загін обороняє відтинок широкий (3-5 км) і глибокий (2,5-5 км).

Отримавши наказ до оборони, командир загону висилає розвідування особисто, під час якого встановлює передній край оборони, межі бойового забезпечення, протитанкові райони, курінні райони сковуючої та ударної груп.

У час розвідування командир загону подає завдання куреням, встановлює співдію, систему вогню, подає плян оборони.

В пляні продовження вогню командир загону:

а) вказує відтинки загороджуючого вогню у смузі перед переднім краєм і в глибині позицій;

б) визначає завдання важким кулеметам;

в) організовує вогневий зв'язок між куренями і сусідами.

В пляні оборони командир загону визначає:

а) дії куреня сковуючої та ударної груп;

б) як і коли проводити атаки ударної групи;

в) коли і як відходити в бойовому забезпеченні;

г) як організувати зв'язок, протиповітряну та протитанкову оборону;

ґ) як організувати розвідування і зорення;

д) як налагодити постачання, куди і як проводити евакуацію.

За будь-яких умов групи повинні мати кругову оборону, а фронтальний вогонь одного району повинен бути крилевим відносно до фронту сусіда і навпаки. Доцільно є поробити оманні шанці та позиції, щоб ввести ворога в оману.

Для керування боєм загону командир вибирає собі командний пункт у районі ударної групи. Потрібно простежити, щоб він був у недоступному для танків місці і не збігався з розташуванням вогневих позицій артилерії. Крім головного командного пункту вибирається ще зо два запасні в розташуванні куренів сковуючої групи.

Коли одне крило не має природніх перешкод, тоді криловий курінь прибирає бойовий лад сходами взад.

Якщо ворог відіпхнув бойове забезпечення, командир загону повинен, не розкриваючи передчасно своєї вогневої позиції, перешкоджати йому розвідувати оборонну смугу. У той час забороняється перегруповувати вогневі точки на очах у ворога.

Якщо ворог уночі займає вихідне положення і готується до атаки, командир загону повинен завдати ворогові втрат та сміливим ударом частини своїх сил на крило примусити його відійти. Своїм вогнем поступово розбиває найнебезпечніші відтинки бойового ладу ворога. У випадку контратаки приходить на допомогу частині, яка наступає. Свій резерв та ударну групу кидає в контратаки лише тоді, коли не можна відбити ворога в інший спосіб. Ворога, який відступає, потрібно переслідувати вогнем. Після відкинений ворога командир загону негайно відновлює порушену оборону та готується до відбиття нових атак. Ударна група вертається до свого району.

Якщо в ході бою ворог захопить частину позицій загону, але далі просуватися не може, то командир загону повинен його атакувати та знищити, доки той встигне підготуватись до оборони. Якщо ворог відіб'є контратаки, командир загону переходить до оборони на здобутім положенні.

8. Особливості оборони вночі

Несподівані напади ворога найбільше можливі вночі. Командир загону повинен зміцнити розвідування для утримання постійного контакту з ворогом. Так само необхідно зміцнити бойове забезпечення.

9. Оборона на широкому фронті

Загін отримує для оборони відрізок шириною до 8 км. Він розташовується на головних напрямах просування ворога, влаштовуючи їх для кругової оборони.

Командир загону формує бойовий лад залежно від завдання і положення. В усіх випадках він повинен мати сильну ударну групу і резерв. Проміжки потрібно прострілювати перехресним вогнем артилерії та кулеметів. Успіх оборони залежить у першу чергу від своєчасного виявлення намірів ворога, відтак від рішучости ударної групи та стійкости куренів і сотень.

Командир загону особисто проводить розвідування, встановлює порядок забезпечення проміжків, склад ударної групи, її розташування, головні напрями контратак, завдання артилерії.

Ударна група розташовується в 4-5 км за куренями першої лінії. Вона готує свій район до кругової оборони і перебуває в постійній бойовій готовності. Відкриті крила прикриває розвідуванням і сходовим розміщенням. Оборону слід проводити шляхом впертого опору, поки не надійде ударна група. Командир загону переводить ударну групу в найбільш вразливе місце бойового ладу ворога.

10. Рухома оборона

Отримавши завдання рухомої оборони, командир загону вибирає межі, визначає бойовий лад, розподіляє засоби, ставить завдання куреня й артилерії, організовує розвідування і зв'язок. Звичайно загін займає дві межі і більшу частину сил розташовує на тій межі, на якій треба довше оборонятися.

Успіх рухомої оборони залежить від правильно вибраних меж (добрий обстріл, ліс, чагарник, оселі, недоступний для танків терен).

Командир загону зосереджує головні сили на найважливіших напрямах. При наближенні ворога вогонь відкривають вже з найдальших відстаней. Коли ворог готується до атаки, командир загону дає сигнал до відходу. На відкритій території, яка може перетинатись, відступ відбувається за наказом командирів куренів і сотень, при чому обов'язково необхідно повідомити про це сусідів і командирів.

11. Відхід з бою і відступ

Відступ треба проводити стрибками, згідно з правилами рухомої оборони. Відхід загону повинен бути організований і виконаний на наказ командира. Найкращі умови для відступу з бою дає темна ніч, а вдень — покритий і поперетинаний терен.

У пляні відступу командир загону подає: кожному куреневі смугу, шлях просування і межі; силу і склад прикриваючих підвідділів, порядок і спосіб нищення мостів.

Коли ворог уже підійшов на відстань атаки, курені відходять під охороною ударної групи.

Вночі відхід проводиться так; щоб ворог цього не зауважив.

12. Пересування загону

Загін звичайно проводить марш одною колоною по одній дорозі, а при достатній кількості паралельних шляхів — двома колонами по двох дорогах. При пересуванні одною колоною загін розчленовується вглибину, відповідно до кількости куренів, на три мети з віддалями до 500 м.

В наступаючому марші загін забезпечують переднім забезпеченням (авангардом), у складі — від скріпленої сотні до куреня; бічними і задніми маршовими забезпеченнями (заставами), у складі — від скріпленої чоти до сотні.

Під час крилевого (бічного) маршу загін забезпечують бічним забезпеченням у напрямі ворога, у складі — від скріпленої сотні до куреня; переднім, бічним і заднім забезпеченням (маршовим), у складі — від скріпленої чоти до сотні. В залежності від терену й обставин бічне забезпечення може бути сталим на час перемаршу колони.

При відступальному марші загін забезпечують заднім забезпеченням (ар'єргардом), у складі — від скріпленої сотні до куреня; переднім і бічним забезпеченням, у складі — від скріпленої чоти до сотні.

Заходи забезпечення повинні давати можливість попередити і відбити кожний напад ворога, забезпечувати своєчасно розгортання колони і вступ в бій у сприятливих умовах.

Під час маршу підвідділи загону просуваються в маршових ладах одним боком дороги. Для полегшення просування дозволяється розпинати коміри, знімати головні убори, а також, коли це можливо, виділяти окремі підводи для перевезення повстанців.