ЖИВОТВОРНА ЛЕГЕНДА УКРАїНСЬКОЇ НАЦІЇ

Кожна нація має легенди, які відображають її національні ідеали. Тіль Уленшпігель і Мулла Насреддін, Робін Ґуд і Роберт Брюс — нераз оповіді про них більше промовляють про національні характер та ідеали, ніж томи наукових праць. Наша нація віддзеркалювала свої ідеали в оповідях про козака Мамая і Кармелюка, Богуна і Залізняка. Ті, що заперечували саме право Української Нації на існування, чіпляли нашим героям наліпки: „Гайдамаки не воины — разбойники, воры. Пятно в нашей истории..." Але наша національна совість твердо знала: „Брешеш, людоморе! За святую правду-волю розбойник не стане..."

Останньою такою легендою нашого народу є Українська Повстанська Армія, котра без жодної допомоги ззовні зорганізувалася, озброїлась і десять років воювала проти двох найсильніших армій Европи. Воювала би й довше, якби не депортації мирного населення до Сибіру, бо її запіллям був народ. Півмільйона осіб перейшло через український Рух Опору фашизмові і большевизмові у Другій світовій війні — це цифра, яка робить брехливими будь-які твердження про антинародність руху ОУН-УПА.

Звинувачення у бандитизмі робить безглуздими і ся маленька книжка бойових статутів УПА „Українська Партизанка". Написана в ході бойових дій, вона узагальнює бойовий досвід перших кількох років боротьби, відкриває душу українського вояка. Це неправда, що досвід УПА застарів. Цю книжку на Заході вивчали в деяких арміях — і не лише задля бойового досвіду. Найбільшою бойовою силою армії є люди, їх готовність до самопожертви в ім'я нації, і саме завдяки тому УПА так довго воювала з переважаючою силою ворогів. Прочитайте цю книжку, хоча б розділ „Командир" — і вам стане самозрозуміло, що дух УПА повинен зберегтися у сьогоднішній Українській Армії.

Востаннє книжка була видана в еміграції 1956 року. Хтось вважатиме, що нині начерки вишкільних програм старшинських (офіцерських) шкіл неактуальні, хтось назве застарілими описані особливості бою у різних умовах сотні чи куреня, а ще хтось знайде зачіпки до переднього слова полковника Рена. Не в тому річ. Наші військовики мають законні підстави пишатися — українцям не треба позичати військового досвіду в інших, ми вдосталь мали його власного і то такого, на якому вчилися армії світу.

Будемо сподіватися, що ця маленька книжка, на долю якої випали великі випробування, сповнить і це останнє, не передбачене автором завдання. Саме для того вона видана коштом Об'єднання Українців у Франції та редакції газети „Шлях Перемоги".

 

Ярослав Сватко