ВІД АВТОРА

"Нехай вічна буде слава, же през шаблі маєм права!"

(Гетьман Іван Мазепа)

Боротьба за Українську Самостійну Соборну Державу - як передумову і єдине забезпечення волі, творчої праці та свобідного росту всієї української нації і кожної української людини зокрема - це зміст змагань всіх поколінь українського народу від найдавніших часів його історії. Само-собою, що форми тієї боротьби бували різні, відповідно до даної ситуації. В часах нашої державности - це була бортьба в її обороні перед ворожою агресією в формі відвертої війни з імперіялістичними сусідами; в часах національного поневолення - це була боротьба за відновлення української державности в формі політичних і революційних дій, чи теж у формі всенаціональних збройних повстань.

У цій борoтьбі, український нарід спирався завжди насамперед на свої власні сили. Та при тому не затрачував він ніколи теж зрозуміння й свідомости пов'язання долі України з загальним, міжнародним положенням і тому старався все використовувати для своїх цілей, теж сприятливі зовнішні обставини. Та й навіть у несприятливих умовинах, - коли на українських землях заіснувала нова політична ситуація, український нарід виступав на арену історії як борець за свої національні права, щоб завершити свою боротьбу відновленням української держави, або бодай - заманіфестувати перед світом волю, а для прийдешніх поколінь поставити на закруті історії ясний дороговказ, який вказуватиме їм правильний шлях до великої мети.

Так було в часах гетьмана Івана Мазепи, коли Україна ввійшла в круговорот московсько-шведської війни, так було в часах коліївщини, коли на Україну впала тінь нового польсько-московського конфлікту, так було й по розвалі царської Росії, коли над Україною нависло мариво російської "гражданської війни". В усіх випадках український нарід виступив як самостійний чинник, стаючи до збройної боротьби за свої власні інтереси й не дозволяючи чужим силам використовувати Україну, як безвольний об'єкт, чи як засіб своїх дій. І, хоч усі три згадані зриви не увінчались безпосередніми ефектами успіхами, то все ж таки всі три вони відіграли надзвичайно важливу ролю в житті української нації; збройна боротьба Великого Гетьмана зродила "мазепинця", свідомого українця-самостійника; традиція Коліївщини стала праджерелом національно-політичної свідомости та революційних ідей Батька українського відродження Тараса Шевченка; а Визвольні Змагання 1917-23 рр. започаткували нову добу нашої історії.

Так, отже, мусіло бути й тепер, коли зовсім нову політично-правну ситуацію на українських землях створила німецько-большевицька війна: український нарід мусив виступити збройно проти обох окупантів, як зовсім самостійний чинник і як єдиноправний властитель українських земель, якщо мала бути збережена славна традиція, геройської збройної боротьби за свої права, - оця основа незнищимости нашої нації, та чистота великої ідеї - боротьби за суверенні права української нації проти кожного окупанта, який допче ці права. Згляд на жертви, які треба було скласти у цій титанській боротьбі на два фронти - проти Німеччини і проти Москви, - ні безвиглядність ефективно-позитивного закінчення цієї боротьби вже в даній ситуації, не могли мати значення, бо ж ішло не про долю одного покоління в даний мент, а про конечне звено, яке мусить лучити славне минуле з великим майбутнім; про гідну політично-моральну поставу українського народу в аспекті минулого, сучасного і майбутнього.

Так зрозумів хвилину і її наказ весь український нарад. І тому, своєю поставою в час другої світової війни і в роках після неї, він створив одну з найсвітліших сторінок своєї історії.

* * *

Начерк історії УПА 1942-1952 рр, що ії оце даємо до рук українського загалу, це перша спроба дати систематичний огляд діяльности УПА за перших десять літ її існування, та її побудови. Ми свідомі того, що наша праця, - як кожна перша спроба цього роду, - матиме чимало недотягнень, неточностей та люк. Це зрозуміле тимбільше, що писання історії УПА, крім всього іншого, стрічається ще з одним родом величезних труднощів: Українська Повстанська Армія - це армія безіменних, яка й сьогодні продовжує свою боротьбу в умовинах підпілля.

Для того, хто пише її історію, це означає, що побіч винотовування й провірювання самих фактів, він мусить при кожному з них ще мозолитись розшифровуванням псевду, бо кожний бієць УПА, від Головного Командира, до звичайного рядовика, закритий для посторонніх глядачів, і навіть для своїх приятелів, псевдом, прибраним іменем. Умовини підпільної боротьби з таким безоглядним тоталістичним режимом як націонал-соціялізм та большевизм, змушують революціонерів міняти свої псевда у висліді чого одна людина виступає в різних етапах боротьби, під різними псевдами, або й вживає різних псевд у той сам час. (наприклад: інж. Роман Шухевич - відомий зразу як "сотн. Щука", як Головний Командир УПА, стає відомим як "ген. Тарас Чупринка", як Голова підпільного уряду України, Генерального Секретаряту УГВР - під псевдом "Роман Лозовський", а як Голова Проводу ОУН - під псевдом "Тур"). Розкриття псевда дозволене тільки після смерти даного революціонера і то лише тоді, коли це не може стягнути репресій на його рідню, ні пошкодити справі. (При тому інтересно зазначити, що українські революціонери з Осередніх та Східніх земель, з правила не бажали собі розкривання їхніх псевд навіть у випадку їх загибелі.) Ізза цього чимало командирів покищо мусить реєструватися в історії тільки їхніми псевдами.

Крім цього, з конспіративних причин, так у фронтових звідомленнях УПА як і в підпільній літературі не подавано структури УПА і дуже часто навіть назв частин УПА, що звели даний бій. Багато документів дій УПА в воєнній хуртовині пропало, багато акцій взагалі залишились поза реєстром.

Не дивлячись на всі ті труднощі, з яких мусять випливати згадані недотягнення нашого начерку історії УПА, ми, спираючись на публіковані вже в Краю документи та додаткові інформації деяких учасників боротьби, рішились дати його до рук загалу, щоб, крім усего іншого, заохотити тих, які можуть додати певні доповнения, чи уточнення подати їх, заки ще час вспіє затерти їх в їхній пам'яті. Бо нашим обов'язком є - передати майбутності якнайточніше записані сторінки тієї великої героїчної епохи нашого народу, що називається історією УПА.