V ЧАСТИНА: РОЗДІЛ 9

КРАЙОВА ЕКЗЕКУТИВА ОУН
НА ПІВНІЧНО-ЗАХІДНІХ УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ

У програмі діяльности ОУН, укладеної на Конґресі Українських Націоналістів 1929 року, передбачалося, що українські землі під польською окупацією становитимуть, під територіяльно-організаційним оглядом, два самостійні краї: Галичина і Північно-Західні Українські Землі – ПЗУЗ, тобто, Волинь, Полісся, Підляшшя та Холмщина. Але вже на початках організування мережі ОУН виявилася непридатність такого поділу в тогочасних умовах. Тому, замість плянованих двох „країв” з 5 областями кожний, охоплено всі українські землі під польською окупацією одним „краєм” з одною „Крайовою Екзекутивою ОУН на Західньо-Українських Землях” – КЕ ОУН на ЗУЗ. Це було конечне хоча б тому, що Львів був тоді центром українського політичного життя не лише для Галичини, а й для Волині, Полісся, Підляшшя та Холмщини, дарма, що поляки намагалися паралізувати його вплив на північно-західні українські землі. До того ж організований український націоналістичний рух ще не був на північно-західніх землях настільки міцним, щоб міг діяти самостійно, незалежно від Львова.

Але наприкінці 1934 року виявилося, що заходить потреба таки реалізувати постанову Конґресу Українських Націоналістів з 1929 року. В той час Микола Кос, Ярослав Старух та інші висунули пропозицію реалізувати згадану постанову й поділити під територіяльно-організаційним оглядом українські західні землі на два „краї” з двома окремими й самостійними Крайовими Екзекутивами, що могло б зміцнити поширення та поглиблення організаційної мережі на ПЗУЗ і активізувати маси українського громадянства до більшої суспільно-політичної праці. Це могли зробити тільки місцеві сили, а не прибулі з Галичини, яким на перешкоді стояв „сокальський кордон” і яких кожної хвилини могла спіймати польська поліція, як не бажаних на північно-західніх українських теренах „зайшлих”.

Особовий склад КЕ ОУН на Північно-Західніх Українських Землях

Полк. Євген Коновалець, як Голова ПУН, апробував цей проєкт і тому на початку літа 1935 року на північно-західніх землях була зформована перша окрема Крайова Екзекутива ОУН – КЕ ОУН на ПЗУЗ в складі: Микола Кос – Крайовий провідник на ПЗУЗ (травень-серпень 1935 і січень 1936 до серпня 1937 р.)1; Ярослав Старух – заступник Крайового провідника і політичний референт; Яків Бусел – організаційний референт; Ігор Шубський – референт юнацтва; Ростислав Волошин-”Березюк” – ідеологічний референт; Степан Пшеничний – референт пропаґанди (кольпортаж підпільної літератури).

Обласними провідниками на ПЗУЗ стали: Микола Скопюк, Володимир Робітницький і Микола Мостович. Згодом до КЕ ОУН на ПЗУЗ увійшло ще двоє сокальців: Василь Сидор, який після виходу з тюрми у вересні 1936 року зайняв пост військового референта, і Павло Мигаль-”Павур”.

Протипольська діяльність і послаблення комуністів

У швидкому часі поповнено теж склад Обласних Екзекутив, наладнано й усправнено організаційну мережу по всьому терені й розгорнено широку працю. Пожвавлена революційна діяльність ОУН несподівано скоро ліквідувала, досить міцні до того часу, впливи комуністів і закріплювала серед найширших українських мас впливи українського націоналізму. Бойові виступи ОУН проти польської окупаційної влади, масове відзначування українських національних річниць, висипування символічних могил борцям за волю України й посвячування їх під час частих зударів з польською поліцією – активізували українські народні маси Волині й Полісся в боротьбі за свої національні права та скеровували ту боротьбу на шлях націоналістичної революції.

На жаль, зовнішні вияви тієї широко розгорненої дії ОУН на ПЗУЗ не були відмічені тогочасною українською пресою так, як діяльність ОУН в Галичині, бо польська влада забороняла друкувати будь-які інформації про революційні виступи на Волині й Поліссі, а підпільна українська преса („Сурма”, „Розбудова Нації”, „Український Націоналіст”, „Бюлетень КЕ ОУН на ЗУЗ”) на той час уже не появлялася. Але вже сам факт, що саме на Волині й Поліссі, в роки другої світової війни, зродилася й досягла перших імпозантних розмахів Українська Повстанська Армія, свідчить про ту велику підготовку до національної революції, проведену в обговорюваному нами періоді.

ТРИ ВЕЛИКІ ПОЛІТИЧНІ ПРОЦЕСИ НА ВОЛИНІ2

Рівенський процес проти 13 костопільців в січні 1937 року

[Великі політичні процеси на Волині в 1937 році почалися розправою перед рівенським окружним судом дня 12 січня 1937 року проти селян з костопільського повіту. Акт обвинувачення закидував підсудним, що вони вели діяльність ОУН на терені повіту та підпалили кйгька домів у Костополі та Деражні. Справа групи 13 підсудних була окремо вилучена з ширшої справи, що стала предметом пізнішої, грудневої розправи в Рівному проти 55 костопільців.

Судова розправа проти 13 костопільців тривала три дні. Підсудних боронив д-р Степан Шухевич зі Львова. Перед судом стали 12 січня 1937 р.: Петро Левчук, Михайло, Антін і Павло Середа, Іридіон Делзанець (або Довжаниця),3 Данило Трофимчук, Олекса Кондратюк, Юхим (або Зосим) Олексійчук, Марія Олексієнко, Микола Ґрипич, Степан Назаревич, Іван Мельник і Михайло Стефанович.

Дня 15 січня 1937 року оголошено наступний вирок: Петро Левчук 7 років в'язниці; Михайло Середа 5.5 року; Павло Середа і Олекса Кондратюк по 5 років; Данило Трофимчук і Марія Олексієнко по 4.5 року; Зосим Олексійчук 4 роки; Іридіон Делзанець та Антін Середа по 3 роки; Микола Ґрипич на 2 роки. Трьох підсудних звільнено від кари. Десять підсудних засуджено на загальну кару 40.5 року. Прокурор вніс відклик проти „низького виміру кари”.

Луцький процес проти 42 студентів в серпні 1937 року.

Під час нової хвилі масових арештів на Волині, що проходили в липні 1937 р. відбувся черговий великий політичний процес перед окружним судом у Луцьку проти 42 українців, обвинувачених у приналежності до ОУН. Розправа тривала 14 днів і закінчилася 31 серпня 1937 року засудженням 34 підсудних на загальну кару 131 років в'язниці. Голова суду підкреслив, що суд не повірив підсудним, будь то би завданням ОУН була виключно боротьба проти комунізму. Щодо гострого виміру кари, то суд врахував те, що майже всі підсудні це інтеліґенти.

Засуд у цьому процесі проголошено такий: Іван Климів 10 років в'язниці, Павло Мигаль 8 років; Іван Кохановський (Коханський4), Василь Савич і Андрій Марченко по 7 років; Віталій Харуцький-Сухозанець, Борис Пашкевич, Теодор Крук, Іван Халимон і Атанасій Матвійчук по 5 років; Олексій Комаревич, Петро Джуґало, Олена Штуткало, Атанасій Юник, Яків Пенджовський і Сергій Федорович по 4 роки; Ніканор Мандзгок, Григорій Антонюк, Іларіон Климюк, Василь Дишкант, Сергій Мартіянів, Теодор Вітковський, Родіон Артищук і П. Марчак по 9 роки; Теофан Кравець, Павло Вишневський, Олексій Левчук, Віктор Ваврищук, Іван Левосюк, Михайло Замкевич, Іван Фіта, Степан Борисюк і Василь Третевич по 2 роки; Теодор Скоповський 1 рік в'язниці.

Вісьмох підсудних звільнено від кари. Один підсудний дістав 10 років в'язниці, один 8 років, три по 7 років, п'ять по 5 років, шість по 4 роки, вісім по 3 роки, дев'ять по 2 роки та один – 1 рік.

Другий рівенський процес проти 55 костопільців в грудні 1937 року

На закінчення 1937 року відбувся третій з черги великий політичний процес на Волині проти членів ОУН з костопільського повіту. Він був продовженням рівенського процесу Петра Левчука і товаришів з січня того року. Цей другий рівенський процес цим разом проти 55 селян з 15 сіл костопільського повіту почався в четвер, 16 грудня, перед карним трибуналом Окружного суду в Рівному і закінчився 23 грудня 1937 року засудженням 52 підсудних на загальну кару 292 роки в'язниці.

Підсудних обвинувачено в приналежності до ОУН, саме що вони оснували її в костопільському районі під проводом Гриця Рибака. Район мав забагато членів і Районовий Провід ОУН не міг усього опанувати, тому поділено цей район на чотири групи. За актом обвинувачення провідниками районових груп ОУН мали бути: Петро Левчук, Іван Кублей, Петро Петрина-Петринчук і Пилип Мартинчук. Групу 13 костопільців на чолі з Петром Левчуком суджено на початку 1937 року.5

Крім приналежности до ОУН, акт обвинувачення закидає підсудним „спричинення небезпеки пожеж у повіті”, а саме, що на одних вужчих сходинах в половині липня 1936 року вигадано, що жиди є шкідливі для української нації і вирішено позбутися їх паленням жидівських домів і крамниць. Реченець підпалів назначено під „шабас” на 24 липня 1936 р., але вони не всюди вдалися, тому повторено їх 1 серпня 1936 р. Тоді спалено у Ставку будинок одного жида та одного селянина підозрілого, що був конфідентом поліції. Вогонь поширився, згоріло шістдесят кілька господарських будинків з землеплодами, а в тому також майно деяких підсудних. Цей процес є наслідком некоординованої дії самотужки, яка довела до політичного схиблення через відрив організаційних клітин від Районового Проводу ОУН.

Підсудні походили з різних сіл костопільського повіту, а саме: 6 з села Звіжджа, 4 з села Головина, 1 з Деражного, 10 з с. Ставка, 2 з с. Янкевичі, 1 з с. Злазного, 1 з с. Бічаль, 13 з Підлужного, 3 з Великої Любави, 1 з Руди, 5 з Рокитна, 1 з Чудова, 4 з с. Корчів, 1 з Берестовця і 1 з Олександрівни. Вони походили з незаможніх селянських родин і майже всі заробляли на прожиток у державних каменоломах в Івановій Долині біля Костополя. „Між підсудними нема ні одного, що мав би вищу освіту крім кількох кляс сільської школи. А все ж вони самі без спонуки і допомоги когось з інтеліґентів заснували в себе по селах бібліотеки, читальні, укладали і виголошували реферати, закладали і вели хори та кооперативи, влаштовували концерти й аматорські вистави, а навіть старалися заснувати оркестру струнних інструментів”.6

На лаві підсудних засіли: Гриць Рибак, Петро Шидловський, Пилип Мартинчук, Іван Кублій, Павло Трохимчук, Гринько Дайнар, Опанас Тарґоній, Гарасим Захарчук, Федот Дідух, Гриць Нікончук, Володимир Олійник, Павло Майданець, Олександер Цикун, Данило Шевчук, Аврам Фінчук, Іван Токар, Петро Цикун, Фімон Потасюк, Осип Середа, Макар Фінчук, Андрій Шевчук, Іван Голофриш, Франко Голофриш, Титко Тершун, Василь Шабаровський, Прокіп Шворобей, Вадим Фінчук, Микола Архипчук, Петро Петрина-Петринчук, Олекса Трохимчук, Іван Трохимчук, Йов Трохимчук, Ігнат Степанюк, Олександер Скуба, Кость Ґірей, Іван Кудра, Захар Пукальчук, Остап Кальчук, Петро Мельник, Петро Ковтонкж, Кирило Тарасюк, Олександер Лобач, Гаврило Стефанович, Сидір Ященко, Гриць Захарчук, Олександер Захарчук, Назар Позняківський, Аврам Дмитрюк, Петро Нікончук, Павло Ярмолюк, Олександер Васютин, Яків Петрина, Петро Епик.

Рівенський окружний суд засудив 23 грудня 1937 р. 52 підсудних костопільців на 292 роки в'язниці і позбавлення громадських прав по 10 років, а лише трьох звільнив від кари.

Вироком суду засуджено: Гр. Рибака на 12 років в'язниці, Івана Кублея на 11 років, трьох підсудних по 10 років, чотирьох підсудних по 9, чотирьох по 8.5 року, дев'ятьох по 7, дев'ятнадцять по 5, п'ять по 4 роки і 8 місяців, п'ятьох по 3 роки, одного на 2.5 року. Трьох підсудних звільнено.

ВЕЛИКІ АРЕШТИ НА ВОЛИНІ В 1937 І 1938 РОКАХ

Слідчі в'язниці на Волині були в той час переповнені українськими політичними в'язнями, яких під тортурами поліції і ще більш рафінованими садистичними методами переслухування військової протирозвідки приготовлювано до чергового монстрпроцесу. Вже в січні 1938 року українська преса7 повідомляла:

„Ще не встигло розвіятися тяжке враження від присуду рівенського окружного суду в справі костопільців, засуджених за приналежність до ОУН на 322 роки8 в'язниці, як оце підготовляється вже новий голосний процес на Волині, у котрому засяде на лаві обвинувачених 75 осіб студентської молоді з володимирського, лубенського, горохівського, ковельського, крем'янецького, луцького і рівенського повіту. Обвинувачують їх у приналежности до ОУН і в змаганні відірвати Волинь від Польщі.

Ріжниця між костопільським процесом полягає лише в тому, що засуджені костопільці молоді селяни з нижчою освітою, яку старалися здобути самотужки, тоді як у новому процесі бере участь сама студентська молодь з 8 повітів Волині”. А саме: З Рівного Левко Горбачевський (його брат Гриць Горбачевський умер у рівенській в'язниці 31.X.1937 р.), Панько Либак, Сергій Ілюк, Василь Булавський, Яків Бусел, Федір Бортник, Панько Бондарук, Микола Негребецький, Федір Повар-Терещук, Павло Шадурський, Ольга Робітницька-Андрущенко і Геннадій Янкевич.

З дуб енського повіту: Володимир Друченко, Ольга Сецюк. Арсек Галій, Микола Мостович, Леонід Мостович, Теофан Лебідь, Степан Пшеничний, Михайло Винниченко, Ростислав Волошин-”Березюк” і Гриць Оборський.

Зі здолбунівського повіту: Юрій Шекерський, Настя Пивоварівна, Євген Церкевич-Яковлів, Івга Дублянська.

З крем'янецького повіту: Ігор Шубський, Іван Скакальський і Федір Полевий.

З луцького повіту: Микола Скопюк, Сергій Пукса, Борис Пукса, Осип Сакаль, Євген Шульга, Олександер Дмитрик, Петро Хлопецький, Всеволод Федорчук, Іван Володимир Мацик, Анатоль Кабайда і Макар Середюк.

З ковельського повіту: Микола Ярмолович, Ксенофонт Ярмолович. Павло Микитюк, Олександер Олексюк, Платон Шелегеда, Дмитро Пушковський, Валентин Шаранович, і Федір Шаранович.

З володом гірського повіту: Іван Шумський, Іван Душний, Микола Рокицький, Володимир Кіслюк, Федір Шльома, Юліян Данилюк, Семен Гуліта, Антін Озерів, Клим Гавронський, Хома Дячук, Василь Лещук, Петро Форенський, Рафаїл Семенюк, Степан Панасюк, Олекса Кушнірук і Микохір Гловачук.

З горохівського повіту: Олекса Багнюк, Опанас Надушкевич, Афоній Черняхівський, Іван Филипович, Іван Гладун і Василь Бежинський.

З Галичини: Осип Грицак, Михайло Коржан, Василь Ривак і Микола Кос”.]

ПОЧАТКИ ПАРТИЗАНСЬКОЇ ПІДГОТОВИ

Найбільший розмах у той час виявила військова референтура КЕ ОУН на ПЗУЗ під керівництвом Василя Сидора. З його ініціятиви були створені окремі повстансько-бойові відділи „Вовки”, що їх можна вважати за передвісників відділів УПА. З найкращих бойовиків ОУН творено окремі невеликі відділи, що повністю переходили в підпілля, „у ліс” і провадили рейди по Волині й Поліссі, виконуючи по дорозі різні саботажні акції чи атентати на польських поліціянтів. Вістка про один такий зудар проникла була на сторінки преси. А саме: в листопаді 1936 року польські газети подали що в Ковлі під час зудару з поліцією. згинули два члени ОУН – Никитюк і Силюк, котрі, як твердила поліція, вже перед тим убили трьох поліціянтів, а під час останнього зудару перші почали стріляти до поліції.8

Перша група „Вовки”, за свідченням її члена П. Башука, діяла під проводом Василя Макара-”Сіроманця” і нараховувала 25 бойовиків.

Цю широко запляновану акцію творення підпільно-партизанських відділів перервали арешти в серпні 1937. року, які згодом захопили ініціятора й керівника згаданої акції – Василя Сидора.

Важливу ролю в політично-освідомлювальній праці ОУН на Волині й Поліссі відіграв згаданий уже львівський тижневик „Нове Село” та його додаток „Молоде Село” (за редакцією Петра Мірчука), після того, коли в його редакції стали працювати Ярослав Старух, Борис Левицький та інші. Організуючи працю ОУН на ПЗУЗ як заступник Крайового провідника ОУН на ПЗУЗ, Ярослав Старух використав мережу ОУН для масового поширення тієї газети по селах і хуторах Волині й Полісся.

Крім того, КЕ ОУН на ПЗУЗ видавала й поширювала теж велику кількість підпільної літератури, але це були, звичайно, лише різні принагідні летючки й відозви ОУН. Періодичного підпільного видання КЕ ОУН ПЗУЗ зорганізувати не встигла.

Окремим відтинком праці КЕ ОУН на ПЗУЗ було пачкування літератури ОУН до підбольшевицьких частин Волині й Полісся. На жаль, цю діяльність викрила в серпні 1937 року польська військово-політична протирозвідка й у висліді того проведені польською поліцією арешти серед провідного членства на Волині перервали її на деякий час.

Епілогом тієї широкорозгорнутої праці першої Крайової Екзекутиви ОУН на ПЗУЗ був політичний процес проти 23 членів ОУН, що відбувся в Рівному в травні 1939 року.

У перших днях серпня 1937 арештовано в Мізуні „на підставі довірочних інформацій”, як було сказано в акті обвинувачення, Миколу Коса, а 9 жовтня того самого року в Моршині біля Стрия Ярослава Старуха, котрий перебував там на лікуванні. Обидвох арештованих польська поліція перевезла на Волинь, де під час слідства стосувала до них середньовічні тортури. Про ув'язнення згаданих членів ОУН поліція не дала пресі жадного повідомлення, ані не хотіла дати вияснень родинам арештованих щодо їхньої долі й причини та місця їхнього ув'язнення. На всі запитання рідні не лише поліція, а й вища адміністраційна влада відповідала, що їм нічого не відомо про арештованих.9 Щойно безпосередній запит матері Старуха до канцелярії президента польської держави вияснив, що сталося з Косом і Старухом.10 З доручення президента мати Старуха одержала змогу побачитися з сином і тоді вийшли на яву варварські методи польської поліції під час переслухування арештованих.

Восени 1937 року поліція провела масові арешти по всій Волині; в одній лише Костопільщині арештовано приблизно 50 осіб. Але ні слідство проти Коса і Старуха, ні масові арешти не дали польській владі матеріялу для судового процесу проти арештованих.

Одначе, в серпні 1937 року польська військово-політична протирозвідка виявила, як згадано, мережу ОУН, що займалася пачкуванням націоналістичної літератури на підбольшевицькі частини Волині й Полісся і це дало поліції та прокуратурі точку зачепу для влаштування великого процесу проти „керівників ОУН на Волині й Поліссі”. Цікаво, одначе, що й під час процесу акт обвинувачення спирався в основному не на зізнаннях підсудних, а на „конфіденціональні інформації”.

ВЕЛИКИЙ ПОЛІТИЧНИЙ ПРОЦЕС У РІВНОМУ 1939 РОКУ

Процес відбувся в Рівному 22-26 травня 1939 року. На лаві підсудних сиділи: 23 молоді українці з Волині, Полісся й Галичини, обвинувачені в „державній зраді”, що її вони вчинили через приналежність до „збройно-революційної підпільної організації ОУН” та через свою діяльність із метою відірвати від Польщі її „зємє всходнє”, тобто, західньоукраїнські землі.

У висліді процесу були засуджені: Микола Кос і Ярослав Старух – по 13 років, Яків Бусел, Степан Пшеничний, Ігор Шубський, Михайло Коржан і Василь Ривак – по 12 років, Микола Скопюк і Володимир Робітницький – по 10 років, Микола Мостович – 9 років, Олександер Бжола – 8 років, Дмитро Епік – 7 років, Анатоль Кабайда – 6 років, Анісій Селенина – 3 роки, Петро Тишковецький, Леонід Мостович, Олександер Клочко, Теодор Смалійчук – по 2 роки, Тарас Степура – на півтора року тюремного ув'язнення. Трьох підсудних – Ростислава Волошина-”Березюка”, Ольгу Андрущенко та Івана Хлопецького – звільнено через нестачу доказів їхньої вини. Підсудних боронили адвокати: д-р В. Старосольський і д-р Ст. Шухевич зі Львова та д-р Н. Підгірський з Ковля.

Перша Крайова Екзекутива ОУН Північно-Західніх Українських Землях своєю широкорозгорненою працею відіграла важливу ролю в поширенні й закріпленні українського революційного націоналізму на окупованих поляками землях Волині й Полісся.

Нову Крайову Екзекутиву ОУН на ПЗУЗ очолив після того Іван Скопюк-”Сатана”, його заступником став А. Закоштуй-”Василь”.

 

------------------------------------------------------------------------

[1] Від серпня до грудня 1935 р. він був в'язнений у Березі Картузькій, а 1-го серпня 1937 року він був арештований у своєму родинному селі Мізунь, де працював у мануфактурному відділі місцевої кооперативи. Його арештовано таки в крамниці, відвезено спершу до Львова, а звідтіля до Дубна на Волині.

[2] Цей і наступні розділи є редакційним доповненням.

[3] „Діло” від 12.1.1937 р. подає його прізвище як Довжаниця, а від 16.1.1937 р. в новинці про проголошення вироку як Делзанець. Також „Неділя” від 24.1.1937 р. подає, що засуджено: „Іридіона Делзанця та Антона Середу по 3 роки”.

[4] „Неділя” від 12.9.1937 р. подає прізвище підсудного: „Кохановський”, „Діло” від 1.9.1937 – „Коханський”.

[5] Процес проти Петра Левчука і 12 товаришів закінчився 15 січня 1937 р. присудом рівенського суду. (Стор. 455).

[6] За звідомленням „Діла” від 17.12.1937.

[6] „Діло” від 13. 1. 1938 р.

[7] Цифра неточна: в обидвох рівенських процесах засуджено 10 + 52 костопільців на загальну кару 40.5 + 292 = 332.5 року в'язниці.

[8] „Свобода”, ч. 294, 18 грудня 1936.

[9] „Америка”, ч. 123, 28 жовтня 1937.

[10] „Америка”, ч. 136, 27 листопада 1937.