ОСТАННІЙ РІК СВІТОВОЇ ВІЙНИ

Друга світова війна не принесла волі українському народові, а лише нове поневолення. З 1943 року німці програвали війну, і колишні геройські німецькі війська втікали на захід, мов розгублене стадо овець. Втікали дезорганізовано й панічно, залишаючи за собою трофеї — зброю, амуніцію та інше військове знаряддя.

Настав великий хаос. Німецькі відступаючі війська були змішані з українськими біженцями, які рятували своє життя від більшовицької навали. Всі прямували на захід.

Насувалась тиха, понура осінь 1944 року, яка мов віщувала щось лихе. Більшовицький фронт хоч поволі, але посувався чим далі на захід. Провід ОУН готував плани до боротьби з новим ворогом. Теренова сітка ОУН пожвавила свою працю — почала магазинувати залишену зброю й амуніцію німецької армії. УПА увійшла в нову фазу боротьби з більшовицьким окупантом. До УПА вливались маси добровольців, з яких командування УПА організувало відділи і перекидало їх по різних теренах України.

Я був в тереновому проводі ОУН як організаційний референт в Рудеччині біля Самбора. В Рудецькій волості працював я як секретар. А коли наблизився більшовицький фронт, я дістав наказ від проводу ОУН забрати всі важливі документи, печатку волості, а також всю валюту, яку волость мала, і мав з'явитись до теренового провідника Старого в Бірчанському районі в Добромилі.

Забираю все призначене майно, навантажую на віз і прямую з валками біженців до Добромиля. Приїхавши до Добромиля, скоро налагодив контакт з провідником Старим. Перебув я кілька днів в Добромилі, а потім провідник Старий призначає мене до боївки Чорного, яка оперувала в Бірчанському районі. На другий день по зв'язку прибув я до села Грушівки, де кватирувала боївка Чорного. Там я мав чекати дальшого наказу.

Наші великі з'єднання УПА опинились в Карпатах. Більшовицька армія посувалась на захід, тому УПА мусила вести чоловий бій з нею, щоб пробившись через фронт залишитися в тилу, на своїй землі. Більшовицька армія була виснажена постійними боями з німецькими з'єднаннями. Наші частини вдарили на їхню першу лінію і з малими втратами пробились на зади більшовицького фронту. Більшовики посунулись вперед.

Наближалась зима. Наші з'єднання УПА не були готові до боротьби з більшовиками, тому головне командування УПА дало наказ розчленувати з'єднання на малі частини, розкинути їх по терені, щоб перебути зиму, і чекати дальших наказів.

Головне командування УПА готувало нові методи боротьби проти більшовиків — партизанську тактику. Багато частин було розташовано по селах, де теренова сітка ОУН заздалегідь подбала про те, щоб в разі небезпеки ті частини могли схоронитись. В той час найінтенсивніше працювала теренова сітка ОУН, в якій були молоді дівчата і хлопці, а також старші жінки і чоловіки. Підлітки також не дармували — зносили зброю та переховували її у своїх криївках. Тут слід підкреслити, як то за короткий термін в лихий час більшовицького поневолення, а відтак і німецького, на Лемківщині відродився дух національного почуття. Не дивлячись на вік чи стать всі лемки стали до боротьби з відвічним ворогом України — більшовицькою Москвою. В цьому треба віддати належне інтенсивній праці теренової сітки ОУН.

 

Наближалася зима. 15 грудня 1944 року впав великий сніг, такий, що сягав до пояса. В терені було тяжко рухатися, але не зважаючи на це, зв'язок між сіткою ОУН і УПА був нерозривний. Зима заказувалась дуже острою. Вітер завивав, за снігом не можна було нічого перед собою бачити. Наближався Свят-Вечір. Селяни, як водиться, за нашим українським звичаєм, інтенсивно готувались до свята. Природньо, що кожна родина хотіла, щоб повстанці, які були в даному селі, святкували разом з ними.

Не зважаючи на те, що більшовицький фронт посувався далеко на захід, позаду ще швендяли якісь частини червоноармійців і НКВД.

Мені довелось перебути цю зиму з вістуном Соколом у домі його батьків, в селі Малява біля Бірчі. Його два молодші брати побудували криївку в хаті, де нам двом було добре схоронитись. Криївка була побудована в розі кімнати, і було вирізане віко з підлоги, яке можна було з внутрішньої сторони замкнути. На тому віці стояла шафа. В сусідній хаті був пункт зв'язку сітки ОУН, так що ми мали відомості з терену про дії УПА і ОУН. Не раз треба було просидіти в криївці цілий день, бо в селі були люди з НКВД. Не раз ми виходили з криївки, озброєні пістолями і гранатами, мали змогу говорити з червоноармійцями і навіть з НКВД. Ми могли також довідатися про мораль червоноармійців та їх ставлення до комуністичного режиму.

Понурі дні в криївці проходили дуже поволі і похмуро. Світла не було, лише маленький продих іззовні. Спати не хотілось, бо було спання досить — не раз сидимо. В голові снувались різні думки — про родину, про друзів, з якими проводив я молоде життя. Чи ще живуть? Напевно багато з них загинули по більшовицьких тюрмах, а деякі — в рядах УПА, в боях за Вільну Україну. Також не покидали мене думки про перспективи нашої боротьби, про можливість здобуття самостійної країни без зовнішньої допомоги, бо до цього часу провід ОУН і УПА розраховували на власні сили. На допомогу західних держав не можемо сподіватись, бо ці держави стали союзниками СРСР. На різку зміну світової політики також не можна розраховувати.

Село Малява було дуже свідоме. Такою ж була і родина Бачиків. Їхня мати була полькою, але виховала дітей в патріотичному дусі української землі. Два сини були в другій дивізії і ще за більшовиків були членами ОУН; доня була зв'язковою куща. Сидячи в криївці, чекали ми, коли буде триразовий стук до підлоги. То ми знали, що в селі спокійно і ми можемо вийти на поверхню вдихнути свіжого повітря. Мати Сокола тим часом готувала вечерю, яку ми з ним смачно з'їдали, бо сидячи цілий день в криївці, були досить голодні.

Одного вечора сидимо ми за столом. Вбігає молодший брат до хати і каже нам:

— Будьте уважні, бо біля третьої хати від нас є підвода НКВД.

Я кажу йому:

— Піди і довідайся, скільки їх там є.

Хлопець метнувся з хати, а за короткий час прибігає і каже:

— Там їх є шість.

— Ну, друже Сокіл, відвідаємо тих бандитів та прочистимо наші автомати, а то зовсім заржавіють.

Сокіл радо погодився на мою пропозицію. Він мав добрий вишкіл в Українській Дивізії, а також був учасником бою під Бродами.

— Підемо зліквідуємо тих бандитів. Вони, напевно, досить напились української крові, — сказав Сокіл.

Укладаємо план: наперед зліквідуємо вартового, а з рештою вояків дамо собі раду. Снігова завірюха сприяє нашій акції. Сніг скрипить під ногами, але під свистом сильного вітру не можна нічого ані бачити, ані чути. Мати Сокола тремтить і просить нас, щоб ми були обережні.

— Хай вам Бог помагає, — сказала старенька.

Вискочили ми з хати, мов леви з клітки, бредемо досить великим снігом, майже до пояса. Я йду попереду, Сокіл за мною. Просуваємося обережно поза хатою, підходимо близько до вартового. Він, закутаний в клапаню, обкурений снігом, має вигляд Діда Мороза, лише видно, що рухається. Підходимо ближче, чекаємо, коли ватовий наблизиться до нас. Раптом Сокіл вискакує із-за рогу хати, кидається на вартового, ловить його за горло так, що той не має змоги зойкнути. Решта його товаришів в хаті розгулялись і навіть не мають в думці, що їх чекає несподіванка.

Коли ми впоралися з вартовим, Сокіл забрав його автомат, і ми вдвох підійшли до вхідних дверей хати. Чуємо сміх енкаведистів. Стаємо по обох боках дверей, я відкриваю двері і командую їм:

— Руки догори!

Один з них хотів кинутися за автоматом, але бравий Сокіл, що стежив за кожним рухом, пускає чергу зі свого автомата, і енкаведист валиться на землю мертвий. Другий був поранений, інші піднесли руки догори. Я наказав їм лягти на підлогу і дати руки назад. Вони, перелякані, полягали на підлогу, мн забрали їхню зброю і я наказав їм стати під стіною.

— Чи ви знаєте, хто ми є? — питаю їх.

— Так, ми знаємо. Ви є "бандеровци", які воюють за "самостоятельную" Україну. Ми чули, що вас є "много".

— Так, — я сказав, — нас є 50 мільйонів. Так, ми боремося за Самостійну Україну.

Пізніше один з них заговорив українською мовою:

— Я є українець.

Потім він тремтячим голосом запитав, що ми будемо з ними робити.

— Ми вас не будемо вбивати, — сказав я. — Ми вбиваємо тільки тих, які є проти нас, які вбивають наших невинних людей. Скажіть своїм товаришам, що ми не є бандити, як вам кажуть ваші зверхники-більшовики. Ми є вояки Української Повстанської Армії. Ми боремося за Самостійну Україну, ми проти Сталіна і Гітлера, ми проти фашистів і більшовиків. Ми хочемо мати свою державу — Вільну Україну. Ми захищаємо своїх батьків, свої родини, свою рідну землю. Ми вас вбивати не будемо.

— Беріть що хочете, беріть все, що є в тачанці, — сказав один з них.

Обидва молодші брати Сокола, які слідкували за нашим рухом, бачили, що ми вже впорались з енкаведистами, і скоро спорожнили тачанку. Здобуто п'ять автоматів, п'ять пістолів, багато амуніції і дві скриньки американських консервів та багато інших речей. Я сказав, щоб енкаведисти спокійно спали, а завтра розповіли своїм товаришам про приємну зустріч з українськими повстанцями.

— Ми все розкажемо про вас та вашу армію.

Після вдалої акції ми йдемо назад до своєї квартири. Сокіл задоволено потирає руки, що ми без труднощів здобули так багато трофеїв. Повернувшись, досить втомлені нашою експедицією, ми полізли назад, до нашої "квартири" на відпочінок.

Зима була дуже завальна. Здавалось, що ми вже рік сидимо в тій ямі. З великою нетерплячістю чекаємо, коли вже та груба біла плахта зникне з поверхні землі, коли командування дасть наказ збиратись на означені пункти і стати до боротьби з відвічним ворогом України — більшовицькою Москвою. Московські війська вже посувались під Берлін.

Довідуємося, що Москва вже встановила границі, лінію Керзона, новий кордон поміж Радянським Союзом і Польщею, себто, західні частини України було віддано Польщі. Хоч польський маріонетковий уряд дуже радо прийняв жест Москви, але не був в силі опанувати ті терени, бо на тих теренах діяли ОУН і УПА. Так що від 1944 року українське населення не платило жодних податків, бо там була українська адміністрація.

 

Наближався місяць березень 1945 року. Товстий шар снігу почав зникати з поверхні землі. Заповідалась гарна весна. Кожний день приносив щось нове. Більшовицька лінія посунулась далеко на захід. А ми з Соколом сидимо у нашій малій камері і плетемо байки. Часто вже й не маємо про що говорити, лише слухаємо, коли буде триразовий стук по підлозі — значить є щось нового, бо два молодші брати Сокола вели інтенсивну розвідку. Коли в терені було спокійно, ми виходили на Божий світ, щоб вдихнути свіжого повітря. Тішило нас, коли ми бачили, що скоро зазеленіє ліс, в якому будуть формуватися українські збройні сили УПА. Хоч більшовицький фронт посунувся вже далеко на захід, але по селах ще швендяли якісь частини червоноармійців та НКВД, які були призначені на зади фронту. Але надходила весна, а з нею і нові сподівання на боротьбу.