БОЙОВЕ ХРЕЩЕННЯ I ПОДАЛЬШІ БОЇ СОТНІ

Ранок вказував, що в день буде гарна і сонячна погода. Велике золоте коло сонця своїм промінням освітлювало поляну, де відпочивали українські повстанці. В таборі великий рух — одні голились, другі перевіряли зброю, а інші сиділи в гуртах і жартували. Кухарі тим часом приготували снідання. Раптом атмосфера змінилася — закалатали вояцькі їдунки — це всі вояки йшли за своїм сніданком.

Цілий день пройшов спокійно, наші дозорні, що були виставлені на високих деревах, повідомляли про рухи ворога. Ми мали добру розвідку і знали добре про стан ворожих сил і його забезпечення. Сотенний нетерпляче ходив по табору і потирав руки (то була його звичка). Він розмірковував над проведенням акції, де на ньому лежала велика відповідальність більш як за трьохсот вояків, а тим більше, що вони ще в бою не були. По вечері службовий старшина зробив збірку сотні. Перед відмаршем сотенний промовив до вояків:

— Друзі вояки! Цієї ночі наша сотня має ліквідувати польську переселенчу комісію в Жогатині. Покладаю надію на вас і вірю, що справитесь з цим завдання. Коли ми зліквідуємо це більшовицьке польське кубло, то доведемо, що ми маємо силу, і що ворог не повинен господарювати на нашій землі. Будьте хоробрі, слухайте наказів своїх командирів і дбайте про своїх друзів!

Запанувала тиша. Вояки споглядали один на одного. Сотенний дав наказ розійтись, перевірити зброю і бути готовими до відмаршу.

Акція мала початись о 12-тій годині ночі. Від нашого місця постою до Жогатина є відстань біля трьох кілометрів. Час сунувся досить поволі. Кожен з нас чекав того моменту, коли сотня УПА буде важити свої малі сили проти кількісно переважаючих сил ворога. Вояки сиділи гуртками своїх роїв. Одні чистили і перевіряли зброю, інші між собою вели балачки про нашу акцію.

Година дев'ята. Сотенний посилає зв'язкового Крика, щоб той повідомив чотових готуватися до збірки. За кілька хвилин сотня була готова до відмаршу. Переднє забезпечення — чота під командою к-ра Чайки, за чотою сотенний почот, відтак друга чота під командою к-ра Бартля, і на задньому забезпеченні чота Залізняка.

Виходимо з лісу один за одним, потоком машеруємо в бік Гути, минаємо те село, йдемо біля села Явірник Руський. В глибокому потоці лише чути шелест кроків машеруючих вояків УПА.

Золотий місяць освічує нам дорогу, мов додає нам відваги до великого діла і віщує, що ми переможемо. Вже близько. Минаємо Явірник Руський і щохвилини, мов хто тягне магнітом, зближаємось до нашої мети. Нараз наказ сотенного:

— Розсипною!

Вояцтво, мов хтось потягнув шнуром, зайняло розсипні позиції. Мусимо підходити обережно. Стрибками підсуваємося найближче до ворога. Хоч було дуже місячно, але нам вдалось підійти близько під ворожий табір.

Нараз чуємо крісовий постріл з ворожої сторони. Мабуть, нас помітили.

— Вперед! — наказ сотенного. Вояки щосили побігли вперед,

— Вогонь! — знову наказ сотенного.

Заклекотіли наші кулемети. Ворог відповів нам тим самим.

Наше розкотисте "Слава! Вперед!" змішалося зі скорострільним вогнем. Наші вояки вдерлися в середину ворожого табору. Спанікований ворог, що не сподівався нашої атаки, втікав в напрямі села Кузьмини, залишаючи на місці постою всі запаси амуніції, зброї, харчів та медикаментів. Ми мали великий успіх, бо без втрат зліквідували переселенчу комісію, подібну до якої ворог більше не відважиться висилати на наші землі. Очистивши ворожі становища, забираємо здобуті трофєї і повертаємо на свої місця постою.

В марші я перевірив сотню, бачив, яке моральне задоволення було у вояків. Я переконався, що вони хоробро виконали свої завданя. Ще більш задоволені були старшини, які перед акцією побоювались за боєздатність вояків. Які втрати мав ворог, ми не знаємо, але бачили багато крові на землі. Наша акція була не тільки доказом боєздатності наших вояків, але також великою моральною підтримкою для місцевого населення.

Згодом наша розвідка дістала вісті, що по цілій Польщі говорять, що бандерівці оперують великими силами і мають добре вишколену армію. Від того часу поляки не відважувалися посилати в терен малі відділи та почали зміцнювати свої гарнізони.

Навіть мала акція проти поляків, в якій брала участь невелика група вояків УПА, в очах ворога була перебільшена чисельно до тисяч. Це дуже страхало не лише поляків, але і більшовиків.

Ходили також вістки, що УПА — це якесь невидиме військо. Вони з'являються в одному місці, за кілька хвилин зникають, а потім з'являються в іншому місці. Подібні акції відбувалися на терені цілого Закерзоння, де бойові частини УПА виказували великі партизанські здібності.

В Перемищині сотні Бурлаки і Крилача напали на більшовицький гарнізон в Пікуличах і цілком його знищили, звільнили німецьких війсковополонених. Багато з них залишилося в рядах УПА. Про сили ворога УПА мала інформацію від розвідки ОУН, яка діяла досить інтенсивно, а навіть і від поодиноких поляків. Натомість, поляки і більшовики не мали такої розвідки і не знали які наші сили, і де ми оперуємо. Коли на нашому оперативному терені четвертого району Холодного Яру, де оперувала сотня Громенка, поляки стягли великі сили для проведення облави по лісах, в той час наша сотня виконала акцію в місті Дубецьке за Сяном. Здобули місто, розбили пошту, в'язницю та звільнили багато в'язнів, а між ними і українців.

Сотня без втрат повернула на свої оперативні терени. Ворог шалів від того, що він робить по лісах облави, а УПА в них за плечима виконує акції на їхніх власних теренах.