НЕСПОДІВАНІ ГОСТІ ЗІ СХОДУ

Наша сотня закватирувала в селі Загути, яке мало дуже добре стратегічне положення, — зі сходу доходило до лісу, на заході простягався потік, яким можна було в разі небезпеки добре відступити в делягівській ліс.

Вночі приходять розвідники з Бескиду зі "штафетою" від к-ра відтинка Рена, що в Бескид прибуло два курені УПА: курінь к-ра Прута і курінь к-ра Різуна. Командир писав:

— Два дні — і ті курені прибудуть у ваш терен. Ви, сотенний, маєте приготувати плани цієї акції, провести докладну розвідку — який стан ворога в Бірчі і Перемишлі. Про Сянок подбає сотенний Хрін.

Сотенний, не гаючи часу, скликав командирів, щоб поділитись з ними веселою вісткою, що за два дні до нас загостять курені з-під сусідської окупації, з якими ми виконаємо напад на Бірчу. Нам треба було виготовити план акції. Ті курені УПА були відомі на східних землях України, і уславились у боротьбі з більшовицькими спецвідділами. Коли більшовицькі частини, йдучи на акції, чули про курені Прута і Різуна, то з місця тремтіли. Склад тих двох куренів був майже зі старшин Червоної Армії, які були загартовані у боротьбі з НКВД. На відправі старшин укладено плани акції, і всі старшини розійшлись до своїх частин з тим, що це була таємниця, щоб вояки не знали, з яким завданням прибули до нас гості.

Наша сотня затрималася на постої до приходу наших гостей. За два дні прибули наші герої зі сходу. Наша застава затримує їхню передню стежу, подають кличку. Наші підпускають їх ближче. Коли вони себе представили, наша застава повідомила сотенного. Сотенний дав наказ їх пропустити. Обидва курені перейшли польсько-радянський кордон в Бескиді на Лемківщину. По кількох днях відпочинку прийшли в терен Холодного Яру, де оперувала сотня к-ра Громенка. 3 вояків тих куренів можна було подивуватись. Всі були вбрані в однострої більшовицької армії, повні життя і веселі, всі мали більшовицьку зброю і були загартовані в боях з більшовиками. В селі зробився великий рух. Нашим воякам цікаво було зустрітись з побратимами по зброї. Так само і нашим селянам було цікаво зустріти і почастувати несподіваних гостей. А що село було замале, то більшість вояків затрималась в лісі біля села, лише сотенний Склак прибув на нашу кватиру. Ми скоро з ними познайомились, стиснули братерські руки і попросили почуватись, як на своїх теренах. Обидва курінні були високого зросту, енергійні і, як ми довідалися, були вони високими старшинами Радянської Армії.

Цілий день пройшов дуже весело і в приятельській атмосфері. Наше населення дуже зраділо, як побачило, що так багато українського війська. Приймали їх чим могли. Молоді дівчата гарно прибрались і були щиро раді гостям. Наші вояки разом з дівчатами зав'язували розмови, де одні другим ставили питання про боротьбу на їхніх теренах. Найбільш всіх цікавило, як ставиться українська еміграція до визвольної боротьби УПА, бо їм на сході ця справа була маловідома. На командній квартирі були виготовлені плани акції. Радості не було кінця, але вже наближався вечір, і наші гості мусіли прощатись з нашими гарними дівчатами і гостинним населенням.

Узгоджено, що курінь к-ра Прута буде атакувати з півночі, а курінь к-ра Різуна — з півдня. До куреня Прута сотенний приділив першу чоту під командуванням Іменного. Решта сотні залишилась при курені Різуна. Обидва курені зробили збірку, і до вояків промовляв к-р Різун та проінформував про план акції і час, коли має початись атака. Ці два курені начисляли понад дванадцять сот вояків і старшин, до них ще долучилась сотня Громенка. Це було дуже чисельне військо. Повільним маршем розчисляли ми йти чотири години. Акція має початись точно опівночі. Під шум високих ялиць було чути лише шелест кроків, якими ступали українські повстанці. Нараз підходимо до означеної мети. В кожного з нас скорим темпом б'ється серце, кожний тримає напоготові зброю. Тихо підсуваємося під крайні хати. Ворог ще нас не завважив, мабуть, не сподівається такої гостини. Якраз година дванадцята. Сильний вогонь, щоб не дати можливості ворогові отямитися та приготуватися до оборони. Великі клуби диму — і вогонь палаючих будннків змішався з клекотом кулеметів і автоматів. 3 нашої сторони загриміли розриваючі гранати.

При першій атаці польські залоги були зліквідовані, бо не були приготовані до оборони, так що ми їх застали на спанні. Розлючені наші побратими бігали між будинками і ліквідували те, що їм попадало під руки. Бій тривав три години. Ми розтрощили Бірчу, здобули зброю, амуніцію, і обидва курені без втрат залишили за собою купи згарищ і руїн, забравши в полон тридцять польських вояків.

По тригодиннім бою вояки втомились. Машеруємо повільним кроком на наші терени. Польські полонені вояки тремтять зі страху, бо не знають, що з ними буде. Вони були певні, що їх повстанці постріляють, бо так їм говорили їхні зверхники.

Вже добре розвиднілось, як ми примашерували в брижавський ліс. Тут вирішили розтаборитись і відпочити. Полонених поміщено посередині табору, де їх пильнував наш рій. Вони, тремтячі, сумно споглядали однн на одного. Перед обідом в таборі почався рух. Тим часом наші кухарі подбали про харчування. По обіді всі поправляли свої мундири, прочищали зброю. Відтак к-р Прут наказав службовому старшині зробити збірку обох куренів. На збірці він висловив велике признання за хоробрість у боротьбі з ворогом. Далі к-р Прут сказав:

— Друзі, сьогодні ви доказали, що ми не є банди, як малюють нас наші вороги, що ми є дисциплінована Українська Повстанська Армія. Переконаний, що ми не сплямимо чести української революції і будемо боротись за її ідеали, за звільнення України до останньої краплі крові.

Відтак командир наказав розійтись для дальшого відпочинку. Польські полонені пильно прислуховувались до слів к-ра Прута і чекали, що з ними буде. До них підступив наш виховник Зорян і вперше сказав їм, що вони будуть відпущені до своїх частин, що їх дуже потішило. Далі Зорян сказав їм:

— Ви сьогодні бачите нашу силу. То є лише мала частина. Як ви бачили, ми не є банда, як вам про нас говорили. Ми не вбиваємо невинних та безборонних селян, як це роблять ваші вояки і цивільні бойовики. Пам'ятайте і перекажіть своєму народові, що як не будете боротись проти більшовиків сьогодні, то будете змушені боротись проти них завтра.

Опісля Зорян роздав їм відозви до польського народу польською мовою, і полонених було відпущено.

Згодом вирішено було розташуватися в селі Ляхава. Село це не дуже велике, селяни завжди ввічливо приймали гостей і раділи, що УПА є такою великою армією, бо ще так багато українського війська не бачили. Цілий полк, по можливості, розтаборився там, де було місце — одні в стодолах, інші в хатах, а решта на подвір'ях.

Між нашими вояками і вояками зі східних земель України нав'язувалась дружня розмова. Вони розповідали про свої подвиги, про те, які великі втрати мали більшовики.

— Ми їх розбивали на кожному відтинку, — розповідав один старшина. — Більшовики шаліли, стягали великі сили спецвідділів до боротьби проти УПА, але нічого не могли вдіяти, бо наші відділи так вишколені і зорганізовані, що їхні спецвідділи нашим не дорівнювали. ОУН повела велику пропагандивну акцію серед українців в Червоній Армії, так що багато старшин пізнали більшовицьку брехню і включались в ряди УПА. Лише на східній Україні немає великих комплексів лісів, так як у західній, і тому було тяжко перебувати повстанцям в безлісному терені.

Наші вояки закидали їх різними питаннями: як часто доводиться їм зводити бої з більшовиками. Цей старшина відповів:

— То залежить від ситуацїї. За останні три місяці наш курінь мав вісімнадцять боїв, опріч малих сутичок, і завжди ми мали великі успіхи. Москва тепер стала безсилою, бо за нами стоїть український народ.

В дальшій розмові їх цікавило, як до визвольної боротьби Краю ставиться наша політична еміграція, бо їм там, на східних землях України, про те дуже маловідомо. На різні цікаві питання відповів наш виховник Зорян:

— Бачите, наша еміграція до визвольної боротьби підходить по-різному. Там утворилось кілька політичних партій. Одні солідаризуються і цілком підтримують цю боротьбу, а інші знову засуджують боротьбу УПА і ОУН. Кажуть, що то групка молодиків нероздумано взявся до боротьби без ніякого грунту. Нам дуже тяжко це зрозуміти. Замість того, щоб пишатися і дати тій боротьбі всю моральну підтримку, вони її засуджують і опльовують.

Москва, використовуючи те непорозуміння поміж еміграцією, взялась на спосіб пропаганди, щоб збаламутити наш народ, щоб він ставився до УПА вороже. Вони кажуть, що "якби не ті бандерівські банди, то ви би зажили мирним життям, війна вже скінчилася, і ви би змогли спокійно працювати для добра своєї Батьківщини". Вони знають, що народ вже їм не повірить, але не виключено, що деякі слабодухи повірять. Їм було дуже дивно і боляче почути такі речі, про які вони там, на східних землях, і не знали. Зрештою вони є воїнами, виконують свої військові обов'язки, а політнауку провадить провід.

К-ри куренів мали свої наради, де обмінювались думками і стратегією. Зустріч наших куренів була дуже корисною не лише з бойового погляду, але також була велика моральна користь, як для наших гостей, так і для нас, а ще більше для нашого населення, яке пишалося своєю армією.

Ніч була тепла і ясна. Сріблясте коло місяця освічувало відпочиваючих повстанців, мов до них промовляло:

Спіть, герої, спіть,
Про волю-долю сніть.

Хоч як було нам приємно, а прийшов час, що треба було прощатись з нашими побратимами, бо вони мали ще виконати велику місію — пропагандивний рейд на Словаччину та Угорщину. Вони з нами прощались, вірячи, що ми всі ще побачимось у ВІЛЬНІЙ САМОСТІЙНІЙ УКРАЇНІ.