СВЯТ-ВЕЧІР

Почало темніти, сотенний каже мені зробити збірку сотні і відмарш в ліс над Загутами. Коли я зробив збірку сотні, то вояки закидали мене питаннямн: до якого села будемо машерувати і стрічати Свят-Вечір? Мені стало ніяково, бо я не мав відповіді, але сказав, що тепер ми машеруємо до лісу, а там довідаємося.

Приходимо в ліс, де вже чекав нас к-р Коник з боївкою. Я здаю звіт сотенному Орському, сотенний — курінному. По звіті "Спочинь", командир Коник підступає до сотні і вітається:

— Христос рождається!

Сотенний продовжує:

— Друзі вояки Української Повстанської Армії! Ви напевно гадаєте, де сотня буде святкувати це величне свято? Може багато з вас будуть розчаровані, бо наш цілий курінь буде святкувати сьогодні.

Мов грім з ясного неба вдарив по вояках. Вони не сподівалися такої звістки. Настала гробова тиша.

— Друзі вояки! Ворог запланував знищити український народ. Ми є свідками того, як ворог знущається над нашим народом, силою викидає його з прадідівської землі, нищить усе, що для нас є святе. Ми свідомо стали на цей кривавий шлях боротьби проти ворога, який застосовує найжорстокіші знущання над нашим народом, а вивозом в далеку сибірську тайгу прирікає його на загибель. Ми — ті, що стали в обороні нашого народу, будемо боронитись до остаточної перемоги. Бірча є найбільшою твердинею на нашому терені і найнебезпечнішою для нашого народу. Тож командування УПА дало наказ щоб цей бандитський бастіон знищити. Будьте готові до всього! Боже, допоможи нам!

Вечір був спокійний, по небу пересувалась одна хмаринка за другою, а поміж них виглядали ясні зірки, мов сповіщали про швидке настання свята Народження Христа.

Наказ — машерувати. В погідну Святу Ніч рядком в напрямі Бірчі посувається кілька сотень незламних воїнів УПА. Переднє забезпечення тихо посувається вперед, за ними курінний почот. Час від часу я і сотенний Орський переходимо вздовж вояцького рядка, який розтягнений на кілька сот метрів. В моїй голові снуються різні думки. Бачу машеруючих повстанців, які перекидають з одного рамена на друге тяжкі стрічки амуніцїї, кулемети і міномети. В той момент я подумав, що сьогодні нас понад півтори тисячі буде наступати на ворожу твердиню Бірчу. Тут стають питання: чи здобудемо Бірчу? Скільки нас поляже в тому бою? Тяжко збагнути, але певно, що всі не загинуть. Ідея українського народу не загине ніколи — Україна буде самостійною державою!!!

Сотня обережно посувається до означеної мети. Початок акції має бути о 2-й годині по півночі. Вже недалеко, бо бачимо, що де-не-де мерехтять світла. Сотня перейшла головну шосу, і ми наближаємося до міста. Розвідка сповістила, що ворог має сильні бетонові укріплення — на околиці міста був оборонний рів, який сполучував командування з головною квартирою. В бункерах постійно, день і ніч, сиділи ворожі залоги.

Підступаємо ближче і вже добре бачимо будинки міста. Командири чот перевіряють свої частини. Сотня розтягнулася в наступаючу лінію, п'ять метрів вояк від вояка. Перевіряючи бойову лінію, завважую, що обличчя кожного вояка дуже серйозне і задумане. Тихими стрибками підсуваємось під самі ворожі оборонні рови. Ворог ще нас не запримітив. Мабуть, не сподівався наступу УПА і не виставив стеж, які б мали обсервувати терен. Це нам дало змогу підступити аж під самі ворожі оборонні рови. Курінний Коник точно слідкував за годинником, щоб всі сотні були вчасно на своїх становищах, щоб котрась з них не почала наступу скоріше.

Наступ... Тихо, бігом вперед. Перш за все гранатами треба зліквідувати ворожі оборонні рови. Підбігаємо чим ближче. Нараз чуємо ураганний вогонь скорострілів — то сотня Крилача наступає з заходу. 3 нашої сторони посипалися сотні гранат на ворожі оборонні становища. Наше могутнє "Слава!" і "Вперед!". Перескакуємо ворожі зліквідовані становища і лише чуємо зойки поранених ворожих вояків. Не звертаючи на них уваги, вдерлися ми в середину міста.

На двох відтинках, з заходу і з півночі розгорівся шалений бій. Полковник Коник знервований, бо зі сходу, де мають наступати сотні к-ра Бурлаки і к-ра Яра, не чути боїв. Нервово відізвався:

— Мабуть, Бурлака спізнився, Коник.

Ворог скерував всі сили проти нашої сотні і сотні Крилача. Загорілись будинки. Наші кулеметники спритно ліквідували ворожі кулеметні гнізда, де тільки вони з'являлися. Тут кожний брав ініціативу в свої руки. Ворог почав стріляти з вікон будинків — в місті сталася велика метушня. Наші вояки, мов розлючені леви, кидались в різні боки. На вулицях міста стався рукопашний бій. Сотня Орського і сотня Крилача вдерлися в середину міста. Я опинився біля роя Лози, який мав сильний опір ворожих кулеметів. Тут почули ми наступ сотень Бурлаки і Крилача.

— Бірча взята в коло, — переходило від одного вояка до друтого. Ця звістка давала нам більше сили і завзяття до здобуття Бірчі.

Повстанець Крук з роя Лози спритно орудував своїм кулеметом, кидався в різні боки, ліквідував ворожий опір.

Нараз підбігає до мене котрийсь з вояків і повідомляє, що ройовий Чумак поранений в ноги. Я поспішаю поміж бійців з метою знайти санітара Зірку щоб він надав Чумакові першу допомогу. Але в такій метушні тяжко було санітара віднайти.

Коли я прибіг до роя Калини, тут знову з'являється зв'язковий Перець і повідомляє, що впав смертю хоробрих к-р Коник. Наказую забрати з поля бою тіло к-ра Коника. Перець каже, що це неможливо, бо ворог відкрив сильний кулеметний вогонь. Я перебігаю до чоти Бартля, що був при рої Калини, повідомляю його, що загинув к-р Коник. Цю звістку досить болісно сприйняли вояки.

На стороні, де наступали сотні Бурлаки і Ластівки, втихло, мабуть, вони відступили. Лише на відтинку, де наступала сотня Крилача, бій тривав. Ми не моглн надати йому допомоги, бо були на іншому боці міста. Радимося з Бартлем, що далі робити.

Нараз по зв'язку подають, що впав сотенниії Орський.

— Немає ради, — кажу до Бартля, — відступаємо.

Наказую відступати і забрати з поля бою всіх поранених і вбитих, якщо можливо. Обережно відстрілюючись, відступаємо. Тут стрічаю Іменного, який також вже збирає свою чоту до відступу.

Бірчу знищено, але зовсім не здобуто. Вдень перед нашою акцією мали ми добру розвідку про те, яка сила ворога, але в день акції до Бірчі прибув ще один полк ВП, про який нам не було відомо.

Сотня Громенка відступає в сторону села П'яткови. Якийсь кілометр від Бірчі затримуємося, щоб долучили всі вояки. Була шоста година ранку. Смерть к-ра Коника і сотенного Орського дуже подіяла на вояків. Кожен з нас питав: чому якраз впали двоє великих командирів. Було гірко, але кожний з нас розумів, що боротьба вимагає жертв.

Над ранком почав падати сніг. По чотирьох годинах завзятих боїв вояцтво було перемучене. Переднє забезпечення дійшло до села П'яткови і повідомило, що можна машерувати в село. Я сам, хоч дуже втомлений, переходжу з початку колони до кінця (чи все в порядку), підходжу до поранених, питаю, як вони почуваються. Мені було приємно почути, як всі відповідали, що почуваються дуже добре. Лише були у всіх питання: хто впав, хто поранений. В тому випадку можна було дивуватися на їхню хоробрість. Ніхто з них не нарікав. Санітари бігали від одного пораненого до другого та перев'язували їхні рани.

Біля П'яткови наказую затриматись, відпочити і зачекати, щоб решта сотні долучила. Було ще зарано — село не спало. Санітарний пункт вже був напоготові, щоб скоро заопікуватися пораненими. Жінки та дівчата виходили назустріч з харчами і молоком, щоб зміцнити на силах своїх героїв. Господарі скоро зорганізували підводи, щоб відтранспортувати поранених до головного санітарного пункту. Тим більше, що це було недалеко від Бірчі, то можна було сподіватися за нами ворожої погоні. Та поляки були такі спаніковані, що не могли позбирати своїх вояків до купи. Але нам треба бути обережними.

Я кажу Іменному, щоб приготував сотню до відмаршу. Будемо машерувати в сторону Явірника Руського — там нас чекає сотенний Громенко. Висилаю переднє забезпечення. За ними мають йти підводи з пораненими, а відтак сама сотня. Машеруємо дуже повільним маршем в бік Явірника.

Входимо в село. Там вже чекає сотєнний Громенко з обороною. Я підходжу і звітую поворот сотні. Стан сотні не можна було обчислити, бо деякі вояки могли від неї відлучитись. Сотенний питає:

— Скільки маємо вбитих і поранених?

Коли я сказав, що впали полковник Коник і сотенний Орський, то Громенко відразу не сказав нічого, а відвернувся і нервово заходив — не міг вимовити жодного слова. По короткій мовчанці відізвався до мене:

— Друже Соколенко, ви ідіть відпочивати, а я і Лагідний допильнуємо, щоб вояцтво відпочило.

На обличчі сотенного було багато скорботи з приводу втрати хороброго командира та революціонера.

Я відійшов на квартиру, де завжди перебував сотенний склад. Цілу годину в голові снувались думки і перебігали моменти нашого наступу на це бандитське вороже кубло. Відтак я думав про смерть курінного к-ра Коника і сотенного Орського.

Пані Бак скоро приготувала їсти і просила, щоб я трохи підкріпився. Старенька бачила, що я пригноблений, і що їжа мені не йшла. Мене розраджувала лише думка, що боротьба вимагає жертв, бо сама господиня віддала на жертівник Батьківщини двох своїх синів. А у мене перед очима пропливали поранені, кров, сім'ї загиблих, мама, рідні.

По короткому часі я твердо заснув. А як пробудився, то побачив Громенка, який сидів біля столу, глибоко задуманий. Коли він побачив, що я пробудився, то запитав:

— Ну, як, друже бунчужний, трохи відпочили?

Відповів, що добре відпочив. Відтак встаю, вбираю свою пістолю, яка лежала біля мене і сідаю біля сотенного. Йому було цікаво дізнатись про перебіг акції, а найбільше цікавила розповідь про смерть курінного. Я розповідаю про наш наступ, про хоробрість наших вояків, які боролись, як леви. Але наші сили були заслабі, щоб здобути Бірчу, тим більше, що Бурлака з якихось причин спізнився. I до того, ворог мав дуже сильні бетонові укріплення. Я розповів, як нам тяжко було здобути перемогу, але все одно Бірча, хоч не була здобута, але була майже знищена.

Природа укрила землю білою плахтою. До цього часу снігу було дуже мало, а тепер безупину він падав і падав. Поранених було відправлено до головного санітарного пункту у селі Воля Володзька.

Сотенний санітар, друг Зірка, сумлінно виконував свій обов'язок, а на місці, на санітарному пункті, перебрав опіку над пораненими д-р Сян. Сам Сян був німeць, перебував в таборі полонених в селі Пікуличах біля Перемишля. Колись наш неповний курінь під командою сотенного Бурлаки наскочив на цей табір і всіх полонених звільнив. Багато з них пішли на захід, а багато включились в ряди УПА. Д-р Сян був призначений до нашої сотні. Він був інтелігентною людиною, спокійної вдачі, говорив плинно українською мовою і любив свою професію. В рядах УПА він був відданий своїй праці, не раз був наражений на небезпеку, але те його не лякало.

Сотня залишилась у Явірнику, а селяни були повідомлені, що Свят-Вечір ми будем святкувати з ними. Хоч їхні страждання не розвіялись, але все ж таки ще був святковий настрій. Кутя і всі традиційні страви були приготовані для наших вояків селянами з любов'ю.

Про наслідки нашої акцїі на Бірчу тяжко було довідатися. Наша розвідка за такий короткий час не мала можливості дізнатися про втрати ворога. Натомість, з-за Сяну довідуємося, що по цілій Польщі ходять чутки, що на Бірчу напало кілька тисяч бандерівців, а залога Бірчі, що нараховувала дві дивізії, всіх їх знищила.

Окрім таких звісток, що бандерівців знищено, поляки почали укріплювати Сянік, Динів, Перемишль та інші свої бази. Наше Різдво було для нас і для селян сумне. Всі, як селяни так і вояки, в цей Свят-Вечір цікавились, де будемо святкувати Новий Рік? Але то було в таємниці до останнього дня, бо залежало від ситуації в терені. Невідомо було, як після акції на Бірчу буде себе поводити ворог.

Нам треба було змінити місце постою, бо у Явірнику вже стоїмо кілька днів. Переходимо до села Ясенів. Селяни дуже нам раділи, бо по акції на Бірчу цікаво було їм нас зустрічати. Мороз чим сильніше почав тиснути, тому саме сотенний вирішив більшість часу кватирувати в селах. А по таких цікавих чутках, що на Бірчу напали тисячі бандерівців, вороги не дуже охоче схочуть висилати свої частини в наш терен.

За день перед Новим Роком закватировуємо в селі Гута. Тут вояки, як також і селяни, вже певні, що свято Нового Року відбудеться в Гуті. На Новий Рік дуже було бурхливе і радісне заворушення: селяни з великим ентузіазмом вітали нас і бажали щасливого Нового Року.

Той радісний Новий Рік дуже тяжко описати. Всі ми раділи і всі бажали кращого Нового Року і перемог в нашій боротьбі за Самостійну Соборну Українську Державу. Сніг впав майже по коліна, мороз не переставав тиснути, але то не перешкоджало нашим воякам. Всі ми мали добрі зимові убрання, кращі від польського війська. Знали, що кожне село сподівається, що Новий Рік буде святкувати з вояками УПА, тому, щоб задовольнити селян (а ціла сотня не могла бути в кожному селі), Громенко вирішив задовольнити бодай кілька сіл. Чота Іменного мала йти до села Нетребки, чота Бартля зі сотенним почотом до села Володжі над Сяном, чота Залізняка залишилась в селі Гута.

Тяжко описати радість наших хоробрих селян. Я був в селі Володжі, яке відоме ще з передвоєнних часів як дуже патріотичне село.