НАСИЛЬНЕ ВИВЕЗЕННЯ УКРАЇНЦІВ

Після невдалого добровільного виселення наших селян ворог застосовує примусове виселення. Розвідка доповіла, що польський уряд запланував вивезти того року всіх українців з Лемківщини, Перемищини, Ярославщини і Любачівщини. УПА не мала такої сили, щоб оборонити селян цілого Закерзоння від вивезення. Вже минуло чимало часу після війни, і поляки мали можливість закріпити сили, зорганізувати велику армію і переселенчий апарат.

Жертвою цього насильницького терору впало перше село — Воля Володзька. То був наш бастіон, пункт постійного перебування. Село було розложене на горбку, оточене майже з усіх боків лісом, було догідне до оборони.

Однієї ночі польське військо обступило село так, що ніхто не міг втектн. Відтак дали наказ селянам, щоб до полудня були готові до вивозу. Селяни були в паніці, пакували що могли в мішки. Вони могли взяти лише такі клунки, які могли нести, бо коней польські банди пограбували раніше. По полудні село стало порожнє, мов кладовище. Наша сотня в той час перебувала в терені, де оперувала сотня Бурлаки. То була далека відстань, щоб визволитн селян.

Сусідні села, довідавшись про виселення Волі Володзької, ховали що могли по криївках і, в більшості, ховались по лісах. Але селяни не могли там постійно бути. Ворог стягав великі сили в терен. Говорили, що будуть робити акцію на бандерівців, щоб здезорієнтувати селян. Сотня постійно змінювала місця постою, перекидалася в лісисті терени.

Маємо дані, що до Сянока прибуло кілька сотень польського війська. Над лісами постійно кружляли польські "кукурузники" (так називали ми малі двоплатові літаки). Вони скидали летючки з відозвами до вояків УПА, пропонували їм вбити своїх командирів, піддатися польській армії, і лише тоді вони не будуть покарані.

Тут треба було ризикувати: — лишитись на своїх теренах і ставати до чолового бою з ворогом, або перейти на польські терени і там законспіровано кілька днів перебути. На нарадах сотенного почоту вирішено забезпечитися на кілька днів харчами і перейти на польські терени. Під вечір вислано два рої на зорганізування харчів. Рої скоро повернули. Сотенний інтендант розподілив харчі поміж роями, і сотня рушила за Сян. Приходимо до неї, бо треба переправитися через цю річку. Ми мали вояків з даних теренів, які знали, де можна перейти вбрід. Переправившись через Сян, дійшли до лісів біля польських сіл: Вара, Невістка, Кремінка і Казимирівка. Колись то були українські села. Українців вивезено до УРСР, а деякі з них повтікали. Місця вивезених українців були заселені поляками.

На польських теренах перебули ми спокійно кілька днів, бо ворог ніколи не сподівався, що УПА с гостями на їхній території. Нам треба було залишити ті терени, бо трохи задовго там затрималися. Сотенний вирішив вислати розвідку підійти під село Володж. Якщо там немає поляків, то ми переправимося через Сян і несподівано прийдемо до Володжа на вечерю. Перебравшись через Сян, ми увійшли у село. Селяни нас побачили і дуже втішилися.

Тут ми вирішили перебути до ранку. Селяни показували нам відозви, які скидали з літаків, щоб повстанці піддавалися, і вони будуть помилувані. Наші вояки не звертали на те ніякої уваги. Ройовий Рубач сказав:

— Добре, що скинули нам багато паперу, буде з чого крутити цигарки.

У Володжі провели ми час дуже весело. Нам час відходити. Селяни, прощаючись з нами, плакали, казали, що здається, вони нас більше не побачать, бо сподівались вивозу.

Переходимо через Волю Володзьку, що була вже порожньою, лише вітер свистів у порожніх хатах. Далі сотня перейшла в грушівський ліс, і там закватирувала. Виставляємо сильні забезпечення, подаємось на відпочинок.

У нашій сотні перебував інспекційний старшина командування УПА. На відпочинку дискутували ми про летючки, які ворог скидав: чи то буде мати якийсь вплив. Загально серед УПА і клітин ОУН не було нічого помітного, не було випадків дезертирства, окрім одного, але як каже наше прислів'я, що на дванадцять овець завжди знайдеться одна паршива.

Хоча погода була дуже гарна, така, що можна спокійно переспати в лісі, але сотенний вирішив піти до Явірника Руського, а ранком перейти до лісу.

Над ранком почав падати сильний дощ. Сотенний зарядив постій в селі. За якийсь час дощ перестав падати.

Біля обіду повертає стежа і повідомляє, що невеликий відділ польського війська прямує до села. К-р Громенко наказує вийти зі села і зайняти становища на його краю, добре замаскуватися, щоб ворог не запримітив нас.

Ворожа передня стежа підходила до села дуже обережно. Вона йшла до села перевірити, чи немає УПА. Наша сотня зайняла становища поміж хатами, плотами і деревами. В бік села Рибного вислано рій Рубача, щоб загородив ворогам дорогу і вдарив їх зади. В селі зчинився рух селян, що ховали речі до криївок: бо як почнеться бій, то можуть загорітися хати.

Чота Іменного зайняла становища навпроти доріжки, що скручувала до села, якою прямувала ворожа стежа. Чота Іменного підпустила ворожу стежу на близьку відстань, і наші кулемети цю стежу знищили. Ворог заліг на становищах, з їхньої сторони відізвались кулеметп, але вони нас не вразили, бо ворог не знав де наші становища. Нараз стрілянина замовкла. Ми чули накази "впєрьод" польською і російською мовами, але польські вояки не рухалися з місця. Нараз бачимо — на повний зріст встав більшовицький старшина, махає руками і кричить на все горло: "Впєрьод!"

Кричав він недовго, бо наші кулемети його втихомирили, і він повалився на землю. Між польськими вояками зробилось замішання. Котрі ще були в живих, намагалися забрати своїх вбитих і поранених та стрибками подавались назад.

Скільки вбитих ворог мав, ми не знаємо. Вогонь затих. Наказ сотенного: "відступати". У нас не було втрат. Вояки задоволені, що дали ворогові доброго чухана. Сотня відійшла в грушівський ліс. По кількох невдачах ворог не відважувався часто висилати свої частини в терен.

Погода була чудова, приємно було подихати свіжим повітрям.

У наших санітарних пунктах відчувався брак медикаментів. Криївки були переповнені пораненими, а також кілька вояків хворіло на тиф. За всяку ціну треба було роздобути ліків. Знаємо, що в Динові є велика державна аптека. По нарадах командного складу вирішено зробити акцію на Динів і здобути ліків. Сотенний висилає кур'єрів до Бурлаки і сотенних Ластівки, щоб вони прибули в наш терен, і тоді курінь в повному складі виконає акцію по здобуванню ліків.

За два дні приходять три сотні з Перемищини в наш район. Командний склад усталив план акції. Курінь під командою сотенного Бурлаки вирушив у бік Динова. Знаємо з розвідки, що там немає польського війська, але є чисельний відділ міліції.

Кожна сотня дістала своє завдання: сотня Бурлаки має наступати на аптеку, сотня Громенка — на станицю міліції, сотня Крилача має забезпечити дорогу від Перемишля, а сотня Ластівки — від Пікулич.

Переправа Сяну не була для нас важкою, бо мали ми вояків, що добре знали, де можна перейти вбрід.

Переправилися непомітно. Коли весь курінь був на другому боці Сяну, кожна сотня попрямувала виконувати своє завдання. Коли курінь переправився через Сян, то першим завданням наших розвідників було перетяти телефонічне сполучення з Перемишлем. Динів був ізольований.

В місті сталось велике заворушення: ніколи мешканці Динова не бачили так багато бандерівців. Вони почали втікати в противну сторону міста. Наші вояки їх стримували і запевняли, що їм нічого не станеться. Поляки заспокоїлись. В місті стався рух і то міліція втекла на другу сторону міста. Коли сотня Громенка підійшла до будинку, то там не було нікого — польські "богатерове" повтікали. Наші мінометники скоро впорались з мінами. Сотня відійшла у середину міста на пропаганду. За якихось п'ять хвилин будинок міліції вибухнув у повітря.

Тут поле ддя дії мав наш виховник Зорян, опісля до нього долучилися друг Лагідний і я. Поляки були здивовані нашою поведінкою. Ми роздали їм летючки на польській мові з відозвою, щоб поляки не нападали на українські села, бо буде відплата.

Сотня Бурлаки впоралась з аптекою, забираючи що тільки в аптеці було. Бурлака послав зв'язкових передати, що акція скінчена, і наказав відступати. Курінь без жодних перешкод переправився через Сян і відмашерував в терен сотні Громенка. Закватирував курінь в грушівському лісі. Тут було розподілено ліки на чотири райони, щоб забезпечити хворих та поранених. Тому, що три сотні були нашими гостями, сотня Громенка виставила сильні забезпечення, щоб курінь по акції міг відпочити.

На другий день рано в таборі заворушилось, мов у вуликах. Вояки повставалл зі сну, поправляли свої уніформи, мились, щоб бути готовнми до раннього звіту. Тим часом кухарі приготовляли снідання. В терені постійно працювала розвідка. Був гарний і погідний день, сонце піднеслось високо. Біля обіду приходить з терену стежа і повідомляє, що в сторону Явірника Руського зближається ВП.

К-р Бурлака наказує остре поготівля. Та поляки не йшли на зближення, а розтаборилися в лісі біля села. Тяжко було довідатися, яка сила того відділу. К-р Бурлака скликав командирів сотень на нараду.

Наш курінь начисляв півтори тисячі вояків і міг атакувати ворожий полк.

По коротких нарадах вирішено було втерти носа "анткам", щоб більше не швендяли по наших теренах. Вирішено, що одна сотня має атакувати зі сторони Явірника Руського, а три сотні мають обійти ворога зі задів. Плани наступу були акуратні і добре опрацьовані. Сотня Громенка має обійти Явірник з протилежної сторони, сотня Ластівки має наступати чистим полем, щоб втягнути ворога в бій, а сотня Бурлаки має обійти попри Гуту, Ясенів і Поруби, вийти в делягівськиії ліс і напасти на ворога зі заду. Нам треба підійти чим найближче до ворожих становищ, маючи на увазі, що ворог окопався. Обхід потребував до двох годин, так щоб не почати атаку скоріше. Наступ має відбутися о годині першій пополудні.

Сотенний Громенко, на збірці сотні пояснив наш план атаки. Наша сотня, коли підійдемо близько до села, і чота Бартля посуватимуться першими, підійдуть якнайближче до села і під час бою мають нав'язати контакт зі сотнею Бурлаки, щобзробити "перстень". Чота Залізняка має взяти в кільце зі заходу і нав'язує контакт зі сотнею Ластівки. Наступ має бути сильний, ураганний, щоб ворог був здезорієнтований. Не наступати без наказу! Першу атаку мають почати сотні Бурлаки і Крилача зі сторони лісу.

Було все ясно, і сотня рушила в дорогу. Вояки були войовничо настроєні, і нехитно впевнені, що наше з'єднання розторощить ворога.

Наша тактика раніше була переважно оборонна: засідка на ворога, або пробій з оточення. Ворог усвідомлював, що кожної хвилі може натрапити на частину УПА, але ніколи не сподівався, щоб з'єднання УПА могли його атакувати, бо то коштувало б великих жертв, і був певний, що командування УПА на такий крок не піде. До того курінь в повному складі ніколи відкрито не наступав.

Дванадцята година тридцять хвилин. Сотня Громенка була на становищах, зайняла позиції під високою межею. Зі своїх становищ ми добре бачили рухи ворога. Ціла ворожа увага була скерована на ліс зі сторони Грушівки. Сказівки годинників посувалися дуже поволі. Зближалася перша година.

Нараз посипалися ураганні серії наших кулеметів. Ворог, зненацька заскочений, не знав, звідки боронитись. Кулеметники сотні Громенка перескакували зі своїми кулеметами з місця на місце, щоб здезорієнтувати ворога. Наступ УПА був такий ударний, що найкращий полководець не міг би зорієнтуватися краще в тій ситуації. Ворог зконцетрував всі свої сили на краю лісу, не припускаючи, що дістане привіт зі задів. Нашою тактикою було атакувати так сильно і скоро, щоб ворог не міг зайняти догідні оборонні становища.

Як пізніше довідуємося від полонених польських вояків, їх з'єднанням командував полковник. Полковник приготовляв полк до оборони, а тим часом сотня Громенка так сильно його атакувала зі задів, що загнала ворожі частини, мов худобу, в загорожу. Одна мала частина вирвалася, мабуть, до атаки, але її привітали наші кулемети, і всі вони, мов солома, повалилися на землю. Нараз к-р Громенко наказав стримати вогонь і сильним голосом крикнув: "Руки догори!"

"Ренце догури!" — вигукнув ще хтось з вояків.

Ворожі вояки кидали зброю і з піднесеними руками підходили до наших позицій. Стрілянина рідшала, ворог не чинив ніякого опору. Глибоким потоком, що вів до села П'яткови, немов залякані хорти, поляки панічно втікали, а за ними сипались повстанські серії кулеметів. Нам бракувало замкнути цей потік, а то були б забрали в полон цілий полк.

Так скінчився тріумф польського воєводи — буде мати научку на майбутнє.

Сотня Бурлаки мала лише п'ятьох поранених. Жоден наш вояк не впав. Ворог залишив на полі бою 65 вбитими, і 40 взято в полон. По переможній битві наш курінь бадьоро відступив назад, у грушівський ліс. По дорозі вояки оповідали про свої подвиги, але жалкували, що не могли ми взяти в полон того полковника. Курінь знову закватирував у грушівському лісі. Ворожі полонені тремтіли зі страху, хоч знали, що вояки УПА не вбивають полонених. Наш виховник Зорян, як звичайно, почав вкладати в їхні голови пропаганду. Вони слухали обережно, лише кивали головами. Опісля їх було відпущено до Бірчі.