НОВІ НАКАЗИ КОМАНДУВАННЯ УПА

Літо 1946 року було тепле і погідне, так що бойовим діям відділів УПА природа сприяла. Боротьба УПА набирала іншого характеру. Командування дало наказ, щоб відділи УПА виконували пропагандивні рейди в польські терени, а відділи з Карпат мали рейдувати в Словаччину і Угорщину. Такі рейди мали довести, що УПА існує і продовжує боротьбу, а також мали заперечити польські і більшовицькі інформації, які твердили, що УПА зліквідована.

Після перемоги біля Явірника курінь машерував від села до села, щоб наші селяни подивилися, що УПА існує і переможно бореться. Сотня Громенка попрямувала в перший і другий райони. Закватирували ми в селі Купно, тому що це село було оточене навколо лісом. Сотенний постановив тут затриматися на кілька днів. Сотня Бурлаки з нашого терену відійшла першою. Прямуючи у свій терен, по дорозі натрапила вона на частину польського війська, і по короткій перестрілці поляки відступили, але в тій перестрільці впав бунчужний сотні Біс.

Біс був добрий вояк, старшина Першої Української Дивізії, учасник бою під Бродами. К-р Бурлака втратив одного з найкращих старшин. Знову курінь в повному складі, забравши тіло командира Біса, відійшов в четвертий район до Волі Володзької, щоб його поховати на спільному упівському кладовищі, як личить українському повстанцеві. Після похорону цілий курінь знову подався в рейд.

На другий день сотня Громенка прийшла до села Молодичі і тут затрималася на весь день. На другий день пішли ми до села Конюші, а відтак — в Османичі і Курманичі. Селяни цих сіл дуже радо нас вітали і тішилися, що нас побачили, бо поляки говорили, що УПА вже знищена. В Курманичах курінь знову зійшовся разом.

По другому боці Сяну було кілька українських сіл, до яких майже не заходили відділи УПА, але там працювала сітка ОУН. Генерал Сверчевський планував цілковите знищення сіл, які знаходилися на Закерзонні. Жертвою впали тоді села: Вуйковичі, Малковичі, Оріхівці і Дуньковичі. Ті села вивезли на протязі двох днів, і наші селяни зі собою забрали лиш те, що могли взяти на плечі, а решту мусили залишити, бо їм так було наказано. Після такого вивозу українців поляки заселювали ці села своїми колоністами, створювали військові гарнізони.

Після вивезення тих сіл наше командування дало наказ — зразу ж після вивозу людей палити села, щоб там не розквартирувались полки польських вояків. До тих сіл дуже тяжко було зайти, бо треба було переправлятися через Сян і машерувати безлісним тереном. Вночі курінь переправився через Сян, перейшов дорогу Сянік-Перемишль, конспіративно машерував поміж польськими селами, а над ранком опинився у маленькому ліску. Там день перебули ми спокійно, ніхто нас не завважив. Смерком знову машеруємо далі до нашої мети. Минаємо Валівці і Бовино — були то польські села, а над ранком дійшли ми до лісу біля Малкович. Ліс був невеликий, але не було ради, ми мусили тут затриматися на день. Виставили сильні забезпечення, і був наказ, що якби прийшов в ліс хтось із цивілів, то його треба затримати до вечора. В сотнях мали ми вояків з тих теренів.

Ввечері сотенний Громенко скликав чотових і дав кожному з них особисте завдання. Деякі вивезені українські села були ще не заселені, а деякі вже заселені. Курінь вирушив у сторону призначених сіл. Сотня Громенка мала зліквідувати відділ польського війська в кошарах в селі Журавиця.

Ніч була темна, і це нам сприяло. Сотенний зобов'язав чоту Іменного і чоту Залізняка обійти кошари з другого боку. Сотня зближається до кошар. Кошари освітлені навколо. За кілька хвилин заграли наші кулемети. Ворог не сподівався атаки УПА, а ще й на їхній території. Вони не могли скоро зайняти оборонні позиції. Деякі з них, відстрілюючись, втікали з кошар. Кошари загорілись, нараз бачимо — вже більше сіл загорілось. Вогні так сильно вибухали, що найменше було видно на 10 кілометрів навкруги.

Ми були певні, що польське командування вишле свої війська, але не було ніякої реакції зі сторони ворога.

Заносилось на день. Курінь скінчив свою роботу. Треба було вицофувати до Сяну, щоб переправитися, і щонайменше дві години форсовно машерувати.

Коли курінь зібрався у повному складі, сотенні урадили, що недалеко, за якихось п'ять кілометрів, є невеликий лісок. Там було вирішено закватирувати. Ще до того, той лісок був недалеко від шоси Перемишль-Сянік. Ворог ніяк не міг припустити, щоб в нього під носом закватирував такий великий підрозділ УПА. В тому малому ліску курінь перебув спокійно до вечора, а смеркло, подався в сторону Сяну. Переправившись через Сян, прийшли ми до села Вільшаниця, яке ще не було вивезене. Наші селяни прийняли нас дуже гостинно, тішилися, що до них завітали вояки УПА. Курінь начисляв біля півтори тисячі вояків і старшин. Селяни казали, що приймають нас "чим хата багата". У Вільшанці затрималися недовго, бо нам треба було за ночі перейти на свої оперативні терени. Селяни дуже жалкували, що ми не можемо довше у них гостювати, але розуміли нас.

По дорозі з Вільшаниці вступили ми до села Березка. Там довідалися, що поляки розповідають про знищення ними, в часі акції, цілої армії УПА.

Зі села Вільшаниця курінь розійшовся на свої терени, а з села Березки ми вступаємо до села П'яткови, яке було недалеко від Бірчі. Туди УПА заходила дуже рідко. Там довідалися дещо більше про те, як поляки висловлюються про УПА. В Бірчі говорять, що УПА оперує великою і добре вишколеною армією. Польська армія не може її знищити.

В П'яткові не затримуємося довго. Привітали наших селян і відійшли, хоч селяни просили, щоб сотня затрималася на вечерю. Сотенний їм подякував, і сотня відійшла в сторону Котова, а підвечір прийшли ми до села Доброї і там вирішили заночувати. Ввечері сотенний дає наказ чотовому Іменному піти до села Кузьмини, щоб там дістати дві худоби, бо наші запасові харчі вже вичерпались.

Село Кузьмини було мішане, але українців вже вивезли — і залишилися самі поляки. Над ранком чота повертає і приводить дві худоби, яких поляки самі дали, а також принесли масла, хліба і інших харчів.

Одного дня прийшла "штафета" від командира відтинка Рена, щоб сотенний Громенко вислав один рій в Бескид для будови криївок. Сотенний висилає ройового Чумака, який має багатий досвід у тій справі, бо будував криївки у своєму терені дуже добре і акуратно. Будова криївок була таємницею для всіх вояків, які не брали участі в тій справі. По денному наказі я покликав ройового Чумака, наказав йому, щоб він приготував своїх вояків у рейд до Бескиду, до командира відтинка Рена зі спеціальним завданням. Наказ був трохи дивний для Чумака.

— Вас призначено з довір'ям, що Ви те завдання солідно виконаєте. Завтра вранці відходите. До вас долучить рій сотні Крилача, який буде підпорядкований вам. Завтра рано ви одержите від мене зв'язок і кличку. Майте на увазі, що ваша місія можливо буде тривати кілька днів, тиждень, може бути, кілька місяців — тож приготуйте вояків, перевірте зброю, амуніцію, взуття і обмундирування. Карту Сяниччини отримаєте завтра.

Коли Чумак повідомив вояків, що вони підуть у рейд, то кожному було цікаво: куди і чого. Рано, до схід сонця, рій стояв готовий до відмаршу. До нього долучив рій від сотні Крилача під командою ройового Шуліки. Був це молодий юнак, може років двадцяти, але, як знаємо, добрий і відважний молодець. Ми зі сотенним підступаємо до відділу. Я вручаю Чумакові карту Сяниччини. Сотенний каже:

— Чумаче, будьте обережні! Бажаємо вам успіхів!

Ми стиснули руки. Чумак став на "Струнко", зголосив відхід і наказав воякам машерувати.