ТРИДЕРЖАВНИЙ ПАКТ

В згаданій "штафеті" був окремий наказ для к-ра Громенка:

— К-р Громенко! Ваша сотня має виконати спеціальне завдання. Ви повинні вирушити рейдом на захід, до Німеччини, на американську зону. Ви маєте нести правду про Визвольну боротьбу українського народу. Несіть добре ім'я УПА країнами, якими будете рейдувати. Намагайтеся мати щонайменші втрати. Дійте за обставинами. Допоможи вам Боже!

По прочитанні того наказу сотенний замислився, а по хвилі скликав сотенний почот і сповістив про повідомлення к-ра відтинка. Старшини, довідавшись про плани Москви, сприйняли це досить холодно.

— Цікаво, як зреагують наші вояки, — сказав сотенний, — на мою думку, треба повідомити всіх підстаршин і вояків сотні.

Я наказую службовому підстаршині зробити збір сотні. За кілька хвилин вона була готова до слухання наказу. Сотенний підходить до вояків і, як звичайно, вітає їх. Вояцтво бачило, що є щось нове, бо сотенний дуже зворушений. Нарешті Громенко промовив:

— Друзі вояки Української Повстанської Армії! Надійшло повідомлення від к-ра відтинка, що Москва, Польща і Чехословаччина підписали тридержавний договір з метою знищити УПА. Ми мусимо бути чуйними, а до ворогів нещадними. Виглядає, що боротьба буде жорстокою. Ми мусимо бути готові до найгіршого. Будьте непохитні, навіть якщо б треба було положити своє життя в тій нерівній боротьбі. Але я маю надію, що все буде добре. Ми мали завжди великі успіхи у боротьбі, то і тепер будемо непереможні. А тепер ідіть відпочивайте, бо не знати, що нам принесе завтрашній день.

Вояки розійшлись на відпочинок. По короткому часі можна було почути розмови про цю ситуацію.

— Видно, що в світі є велике напруження, — сказав к-р Байда. — Москва пішла на такий крок, а то є певна рода велика компрометація для неї на світовій політичній арені, але хто знає, що думає Захід.

Про наказ щоб іти рейдом в Західну Європу, щоб довести перед західним світом, що Україна бореться і буде боротись до переможного кінця знали лише старшини, а воякам поки що не сповістили.

Вже досить стемніло, з терену повертає розвідка і повідомляє, що у Володжі впала санітарна криївка, а було там сім поранених. Всі поранені пострілялися, а криївку ворог підмінував. Ця звістка засмутила всіх нас.

День Христового Вознесіння. Вранці небо стало блакитне, заносилось на гарний день. Рій Рубача приготував престіл до відправи, а між тим, капелан, отець Кадило, вбирав ризи і був готовий до відправи Богослужіння. Хто міг би подумати, що в безлюдному терені, в лісах, вояки УПА збираються до Богослужіння. Зірці, що були виставлені на високих деревах, слідкували за рухами ворога. Настала зворушлива хвилина, як капелан заспівав "Свят-Свят, Господь Саваоф...". Вояцтво приклякнуло, побожно посхиляло голови, а легенький вітерець розбурхував їхні буйні чуприни. Не можна описати тієї хвилини, яка заповнила серце кожного з нас, хто так побожно слухав Боже Слово.

По відправі отець капелан сказав кілька зворушливих слів, що декому покотилась сльоза на обличчі, і в душі кожен питав себе: де поділася Божа справедливість, що деякі нації живуть нормально, в спокої, а наш народ карається і мучиться по далеких засланнях.

По відправі кухарі вже були готові зі сніданком: кавою, печеною бараболею і печеним м'ясом. Після сніданку кухарі замаскували вогнища, щоб не розсекретити свого місця постою.

Біля години одинадцятої зірець повідомляє, що від сторони Улюча ворог розтягає наступаючу лінію в нашому напрямі.

— Виглядає, що будемо мати гостину, — сказав кулеметник Слива.

Зірці дістали наказ пильно слідкувати за рухами ворога. Сотенний сказав мені перевірити сотню, і якщо всі поснідали, то приготувати до відмаршу. Нам виглядало, що ворог хоче нас оточити або виперти з лісу на поля, щоб легше було нас розбити — то, мабуть, вже була стратегія більшовиків. Зірець повідомив, що ворог формує дві лінії. Наказ — стягнути зірців і розсипною машерувати в глибину лісу. По короткому часі (бо не було багато часу, щоб шукати кращого місця до оборони) сотня займає нові становища.

Польське військо посувається дуже поволі і обережно, наступають партизанською тактикою — стрибками підбігають і залягають. За повідомленням зірців, ворожі сили начисляли до півтори тисячі вояків. Наказ сотенного — зайняти догідні становища, добре замаскуватися. Вояки замаскувалися зелениною і нетерпляче дожидали ворога, щоб несподівано його атакувати. По лінії переходить наказ — збірний пункт в бражівському лісі на "Чертизі". Підпускати ворога на близьку відстань. На свисток — вогонь. Наш план — бити по ворогові несподівано і сильно, а опісля чим скоріше зникнути ворогові з очей.

Я, виховник Зорян і д-р Шувар зайняли становища біля чоти Бартля. Зв'язковий Крик, Громенко, Лагідний і Байда — біля чоти Іменного. Я заліг біля кулеметника Бистрого і кажу до нього:

— Виглядає, що будемо мати великий баль, друже Бистрий.

— Не журіться, друже к-р, буду косити ворога, як траву. А це — мій товариш, — показав він на свій кулемет.

Ворог вже недалеко від наших становищ, чуємо накази польських старшин: "Праве скшодло до пшоду, тшимаць одлеглосць".

Ворожа лінія посувається чим блище до нас, не відаючи, що за кілька секунд привітають їх наші кулемети. Наші нерви сильно напружені, бо вже бачимо їхні обличчя, вже вони за двадцять метрів від нас, вже й десять метрів... Нараз — свисток! Заклекотіли наші кулемети і автомати. Ворожі вояки так були заскочені, що навіть не могли зайняти становищ до оборони. Перша ворожа лінія була скошена, як трава, бо наш удар був такий сильний і несподіваний, що ворожі старшини не знали, що робити. Тут вже не діяли їхні накази, бо кожен з них рятував своє життя. Утікали куди могли, а навздогін їм сипалися наші кулеметні і автоматні серії куль. Земля перемішалася з димом. Ворог, залишаючи на полі бою своїх вбитих і поранених, панічно втікав. Другий свисток сотенного — гранати! Мов громовиця, струсила землю, яка від розриву наших гранат вибухнула в повітря. Третій свисток до атаки! В цей момент у кількох сотень повстанців вирвалось могутнє "Слава!", "Вперед!". Повстанці рвонулись вперед. Перебігаючи поміж ворожими трупами, забирали зброю, американські консерви, що ворожі вояки мали як залізну порцію. Сотенний наказує:

— Вперед!

Біжимо щосили вперед, кожному з нас піт заливає очі. На заднє забезпечення сотенний зоставляє чоту Залізняка. Відбігаємо на відстань півкілометра. Ворожі постріли затихли.

— Мабуть, ворог згубив нас з очей, — каже Громенко. Дивимося на годинники — година перша пополудні, ще досить далеко до вечора. Перебігаємо шосу форсовим маршем, добиваємося до борівницького лісу. Наказ — затриматися і відпочити.

Перевіряємо стан сотні. Д-р Шувар повідомляє, що маємо четверо вбитих і одного пораненого. Між вбитими улюблений вояками сотенний інтендант, вістун Глуз. Була то велика втрата для сотні, бо був він добрий господар, дбав, щоб вояки були одягнуті і не голодні.

Машеруємо далі в глибину лісу. День був дуже гарячий. Вояки мокрі, як миші, обтирали рукавами спітнілі обличчя. Переходимо потік. Вояцтво кинулося до холодної води, щоб освіжитися. Сотенний Громенко дає наказ, щоб д-р Шувар заопікувався пораненим стрільцем Чуйним, у якого була дуже погана рана—куля зачепила кість, вирвала кусок тіла, бо ворог стріляв розривними кулями. Хоч як терпів Чуйний, але не хотів іти до санітарної криївки.

Наші рухи були обережні і конспіративні, бо понад лісами кружляли ворожі розвідчі літаки. Почало темніти.

— Може тепер трохи відпочинемо, — відізвався ройовий Рубач, — а ті гади напевно шаліють, що втратили нас з очей.

Після короткого відпочинку наказ до відмаршу. Машеруємо на край лісу. Вже добре смеркло, а ми йдемо до котиківського лісу. Марш був досить повільний. Над ранком добились ми до лісу, зайшли в глибину, знайшли добре місце до оборони і там постановили розтаборитись. Висилаємо сильні забезпечення, а решта вояків подалась на відпочинок, і скоро всі заснули твердим сном.

Цілий день навкруги було спокійно — ворог нас згубив. Ми всі добре відпочили. Під вечір один по одному почали пробуджуватись. Вояки витягали з торбів запасові сухарі, а найбільше було потіхи з американських консервів, які вояки розкривали, бо кожний хотів посмакувати.

 

Між тим наша розвідка, що була вислана в терен, повертає і приносить відомості, що Польща хоче заселяти українські спустошені села, але польське населення боїться. Тож, уряд обіцяє їм повне забезпечення. Увечері висилаємо ройового Рубача в присілок Морохів, бо там було кілька українських родин, і ворог їх виселив. Як там немає польського війська, то треба роздобути дещо з харчів. Рубач голосить відхід і прямує до Морохова. Там він скоро впорався — принесли борошна, бараболі і крупи, саме те, що було залишене. Наші жваві кухарі, що були спецами у варінні, бо вже три роки варять на ходах, скоро впорались з приготуванням їжі.

Був це день 26 травня 1947 року. В терені спокійно, тому сотенний оголосив збір сотні, щоб віддати честь загиблим на полі слави героям. Користаємося зі спокою в терені. Сотенний постановив затриматися на постій, а оскільки ворог нас згубив, сотня спокійно відпочивала.