Роздiл третiй

ТАКТИКА ПОВСТАНСЬКИХ РЕЙДIВ

Столiття, що минуло, ввiйде в iсторiю як, перш за все, столiття двох свiтових воєн, участь в яких брали мiльйони людей з рiзних держав. Роль одиницi, окремого вояка, зводилася у них майже до нуля, усе вирiшували велетенськi маси вiйськ i озброєнь. Поряд з тим, саме в наш час небувалого розвитку набула й iнша форма боротьби — партизанська. Вона навпаки базувалася на дiях незначної кiлькостi воякiв i вимагала вiд кожного з них високої професiйностi та, що не менш важливо, iнiцiативи в її застосуваннi. Партизанська тактика давала змогу успiшно протистояти переважаючим кiлькiсно i технiчно вiйськам, а тому стала основою бойових дiй бiльшостi нацiонально-визвольних рухiв, якi не могли розраховувати на паритет у боротьбi з ворогом. Як приклад можна згадати успiшну вiйну арабiв проти турецького поневолення пiд керiвництвом всесвiтньовiдомого практика i теоретика партизанки Лоуренса Аравiйського; дiї iрландських повстанцiв у боротьбi з англiйцями, що розгорнулася пiсля 1919 року; антиколонiальнi вiйни в Індонезiї, Індокитаї та Африцi, котрi з особливою силою розгорiлися у другiй половинi нашого столiття та, звичайно, хронологiчно найближчi до нас подiї росiйсько-чеченської вiйни.

Мао Цзе Дун, лiдер комунiстiв Китаю, партизанськi загони котрих значно посприяли їх перемозi в громадянськiй вiйнi у 1949 роцi, вказував у своїй книзi "Партизанська боротьба", що "тактика партизанської вiйни повинна опиратйся на елементи iнiцiативи, рухливостi, планування i зачiпних дiй в достосуваннi до положення ворога, властивостей терену, комунiкацiйних засобiв, атмосферних умов, сили партизан i населення в окресленому часi i мiсцi, на елементi маневрування, тобто униканнi сильних мiсць ворога i атакуваннi слабих, забезпеченнi собi свободи удару та вiдступу, даваннi боїв коротких, зi скорим вислiдом, як теж на дiяннi згiдно з принципом: вiдступати, коли ворог атакує, непокоїти його,


коли вiн вiдпочиває, вдаряти на нього, коли вiн вичерпаний та переслiдувати його, коли вiн вiдступає"1.

Безперечно, тактика партизанської вiйни є дуже вiдмiнною вiд тактики частин регулярної армiї i, якщо порiвнювати, то перша з них є найбiльш схожою до дiй десантних чи диверсiйних частин другої. Як уже зазначалося, в своїх дiях партизани стикаються, в основному, з ворогом, що переважає їх в кiлькiсному вiдношеннi та технiчному забезпеченнi, тому їх завданням — не дати йому використати цi переваги, натомiсть застосувати свої: несподiванiсть, конспiрацiя, рухливiсть. Учасник українського визвольного руху "Ратник" (прiзвище та iм'я невiдомi) у своїй працi "Основи тактики повстанських (партизанських та боївкарських) вiдаiлiв" вказував, що їх недолiками є те, що вони, зазвичай, малi, слабше вишколенi, по-рiзному озброєнi та не мають фахово вишколеного старшинського складу. Проте цi недолiки зрiвноважують цiлий ряд психолопчних переваг партизан щодо регулярної армiї: кращий моральний стан (вiдвага, завзяття, ризик, посвята), iдейнiсть (знають, за що борються, i свiдомо готовi пiти заради цього на смерть) та, врештi, й готовнiсть до екстремальних умрв (холод, голод тощо). "Крiм величезної кiлькiсної переваги, — пише вiн далi, — ворог має над повстанськими вiдаiлами ще й таку ж велику технiчну перевагу (важку зброю пiхоти, артилерiю, танки, лiтаки). Щоб могти цю колосальну технiчну перевагу ворога бодай частково зрiвноважити, партизани дiють малими вiддiлами у важко прохiдному теренi, використовуючи для своїх дiй всi природнi перешкоди: i нiч, i, на велику скалю, маневр i рух. В той спосiб вони не дають використати проти себе цiєї технiчної переваги. Вони стараються представити для ворожої технiки цiлi, якi легко губляться в теренi, швидко зникають, до яких не дiбратися важкою зброєю"2.

Партизанська вiйна як особливий вид тактики стала основою бойових дiй українського нацiонально-визвольного руху 1940-1950-х рокiв. Вказуючи на цей факт, вiдомий iдеолог i публiцист воюючої України Петро Федун-"Полтава" наголошував, що така форма боротьби — єдино можлива в Радянському Союзi3. "При нерiвностi

 

1 Цитується за: Петро Мiрчук. Українська Повстанська Армiя. 1942-1952. - С.267-268.

2 Ратник. Основи тактики повстанських (партизанських та боївкарських) вiддiлiв [Машинопис, без мiсця i року видання] // Домашня колекцiя iсторика i фольклориста Григорiя Дем'яна у Львовi. Група документiв, спогадiв, пiдпiльних видань та iнших матерiалiв ОУН i УПА. Папка "Матерiали про ОУН i УПА, знайденi в Сколiвському районi Львiвської областi". - С.2-3.

3 Петро Полтава. "Кiлька завваг щодо того, якими повиннi бути радiопередачi "Голосу Америки" для Совєтського Союзу" // Петро Полтава. Збiрник пiдпiльних писань. - Мюнхен: До Зброї, 1959. - С.218.


сил, - читаємо у його статтi "Елементи революцiйности україн-ського нацiоналiзму", — не може бути мови про боротьбу одверту, фронтову [...]. Всякий одвертий виступ українського народу в мирних умовах окупант був би в станi здушити без бiльших труднощiв. Щоб добитися деякого вирiвняння сил, український нацiоналiзм примiнює метод пiдпiльної боротьби [...]. Ворог-окупант зазнає ударiв i не знає, хто цi удари йому наносить [...], що вартi в такому випадку всi загони окупанта, його тюрми, його прокуратури, його НКВД"1.

Українськi партизани, бiйцi вiддiлiв УПА, розвивали свою тактику боротьби в боях з двома найсильнiшими силами того часу — нацистською Нiмеччиною та Радянським Союзом, для цього вони використовували як власний досвiд (з часiв пiдпiлля УВО i ОУН проти Польщi), так i кращi здобутки свiтової воєнної науки. В результатi повстанцi пiднесли своє мистецтво партизанської вiйни до такого високого рiвня, що це змушенi були визнавати навiть їх вороги. Йона Лiрой, учасник польських та радянських антиповстанських акцiй в другiй половинi 1940-х рокiв, вказував, що "тактично повстанцi УПА були кращими i зручнiшими, нiж найкращi совєтськi партизани в часи Другої свiтової вiйни"2.

Загалом, вояки УПА практикували використання рiзноманiтних форм збройних партизанських дiй — це засiдки на з'єднання ворожих вiйськ, напади на населенi пункти, саботажi, атентати проти окремих представникiв окупацiйної влади та рейди по-встанських вiддiлiв по неопанованих теренах. Останнi були одним з найскладнiших, але, незважаючи на це, найбiльш вживаних засобiв боротьби. Автори колективної працi "Історiя України. Курс лекцiй" вказують, що тiльки восени 1944 року УПА провела 800 рейдiв3, якi, до речi, як вид тактики використовувалися україн-ськими нацiоналiстами задовго до створення УПА. Наприклад, Петро Мiрчук у своїй книзi "Нарис iсторiї ОУН" розповiдає про рейд групи в складi 50 бойовикiв Української Вiйськової Органiзацiї в жовтнi 1922 року, що проходив теренами теперiшнiх Тернопiльської та Львiвської областей4, а також аналогiчну акцiю

 

1 Петро Полтава. "Кiлька завваг щодо того, якими повиннi бути радiопередачi "Голосу Америки" для Совєтського Союзу" // Петро Полтава. Збiрник пiдпiльних писань. - С.158-159.

2 Справжня народня армiя // Шлях перемоги. 1967.19.07. - С.2.

3 Станiслав Кульчицький (ред.). Історiя Украiни. Курс лекцiй. - Київ, 1992. - Т.2. - С.339.

4 Петро Мiрчук. Нарис iсторii ОУН. - Мюнхен-Нью-Йорк-Лондон, 1968. - Т. 1. - С.29.


оунiвської групи "Вовки" пiд командуванням Василя Макара-"Сiроманця" в 1936-1937 роках1.

Вiйськова енциклопедiя подає таке визначення рейду: рейд — це швидке пересування i бойовi дiї у ворожому запiллi вiйськових частин або партизанських загонiв; пересування здiйснюється за наперед визначеним маршрутом i має на метi нанесення ударiв по живiй силi ворога, руйнацiю об'єктiв запiлля, органiзацiю i пiдтримку партизанського руху2. Автори книги "Вiйна у ворожому запiллi", присвяченої дiяльностi радянських партизан, вказують, що партизанський рейд є, до того ж, сукупнiстю боїв, диверсiйно-розвiдувальної роботи, що проводиться в процесi пересування, коли партизанськi формування вiдходили на довгий час з районiв своїх баз або залишали їх взагалi3.

Зважаючи на те, що вся дiяльнiсть УПА зводилась до дiй у ворожому запiллi, Роман Шухевич-"Чагар" у своїй статтi "Про рейди" вказує: "В наших повстанських умовинах рейдом будем називати маневрування тiльки в теренах, дотепер не опанованих нашим повстанським рухом, де немає для нас харчових i санiтарних баз, де при перемаршах i квартируваннi треба приймати окремi заходи обережностi"4. Вiн наголошує, що рейди УПА переслiдують, перш за все, "цiлi полiтично-пропагандивнi, й щойно на другому мiсцi стоятимуть бойовi цiлi, якi є тiльки доповненням до полiтичних завдань"5. Як зазначає у своїй працi "Повстанська армiя: тактика боротьби" Сергiй Ткаченко, саме рейди були основним видом бойової пропаганди Української Повстанської Армiї протягом всього часу її iснування6.

З точки зору бойової доцiльностi, за словами колишнього полiтвиховника УПА Миколи Фриза-"Вернигори", рейди застосовувалися для розпорошення повстанських вiддiлiв з метою не дати вороговi провести проти них концентрованого наступу7. До-

 

1 Петро Мiрчук. Нарис iсторiї ОУН. - С.455.

2 Советская военная энциклопедия. - Москва, 1979. - Т.7. - С.94.

3 А.Котеленец. Война в тылу врага. О некоторых проблемах истории советского партизанского движения в годы Великой Отечественной Войны. - Москва, 1974. - Т.1. - С.168.

4 Повстанець. - Ч.4. - 1946 // Лiтопис УПА. Нова серiя. - Київ-Торонто, 1995. - Т.1. - С.211.

5 Повстанець. - Ч.4. - 1946 // Лiтопис УПА. Нова серiя. - Киiв-Торонто, 1995. - Т. 1. - С.211.

6 Сергей Ткаченко. Повстанческая армия: тактика борьбы. - Москва-Минск, 2000. - С.173.

7 Микола Вернигора. Про рейди УПА // УПА в свiтлi документiв з боротьби за Українську Самостiйну Соборну Державу. 1942-1950. - С.70.


слiдник визвольного руху Лев Шанковський з цього ж приводу зазначав: "Рейдування вiддiлiв УПА було сполучено з реорганiзацiєю УПА, що вона тодi переходила згiдно з наказами Головного Командування УПА. Для iснування бiльших з'єднань УПА, навiть куренiв, не було умов у пiдбольшевицькiй дiйсностi. Куренi УПА переорганiзовувалися у вiддiли i пiдвiддiли. Кожний вiддiл (бiльш-менш силою сотнi) i пiдвiддiл (в силi чоти) отримали свої числа i терен дiй. У цьому теренi вiддiли i пiдвiддiли мали створити свою базу дiй, а поза тим застосовувати рухливу маневрову тактику, можливо, уникати одвертих боїв, але постiйно тримати ворога в напруженнi. Вiддiли i пiдвiддiли вже були зорганiзованi й вони вiдходили на новi терени свого осiдку, часом дуже вiддаленi вiд первiсного терену дiй, виконуючи пропагандивний рейд уздовж вказаного маршруту"1. Інший вiдомий iсторик УПА Петро Мiрчук видiляв такi тактичнi завдання для рейдiв: вiдвертати увагу ворога вiд осередкiв УПА, провокуючи його до погонi; нищити по дорозi його малi вiддiли, адмiнiстрацiю, не дати зiштовхнути повстанцiв виключно до оборони i тримати iнiцiативу в своїх руках2. I, звичайно, найголовнiшим бойовим завданням рейдiв було проведення акцiй в теренах, де ворог не очiкує появи повстанських вiддiлiв3.

Зиновiй Соколюк-"З.Семенiв" називав такi тактичнi причини розвитку рейду як форми боротьби: "По-перше, на теренах України, неохоплених дiями пiдпiлля, треба було спопуляризувати нашi визвольнi iдеї й закрiпити їх у народi. Це завдання могли виконати тiльки рейдуючi вiддiли УПА. Для цього не вистачало лише лiтератури, листiвок, закликiв, чи навiть працi поодиноких законспiрованих пiдпiльникiв. Жива сила у формi бойового вiддiлу своєю органiзованiстю, поведiнкою, бойовими пропагандивними акцiями чи обороною населення мала б документувати вiрнiсть ширеним iдеям, висловлювати бажання народу, а теж показати своє справжнє обличчя й тим доказати брехливiсть ворожої пропаганди, яка всiма можливими засобами старалася оплюгавити наше пiдпiлля. По-друге — деякi терени України були аж занадто виставленi на нищiвну полiтику займанцiв, а тому оборона населення [...] належала до завдань УПА [...]. По-третє — повстанськi вiддiли не могли

 

1 Лев Шанковський. "Українська Повстанча Армiя". - С.738.

2 Петро Мiрчук. Українська Повстанська Армiя. 1942-1952. - С.126.

3 С.Хмель. Вказ. пр. - С.103.


"засиджуватися" на одному мiсцi. А тим самим пiдпадати пiд все бiльшу контролю ворога"1.

Окрiм згадуваних аспектiв, полiтично-пропагандистського та бойового, слiд вiдзначити ще важливiсть рейдiв в аспектi психологiчно-виховному. "Рейди, — пише з цього приводу Микола Фриз-"Вернигора", — були знаменитою школою для вiйськового, полiтичного й виховного вишколу бiйцiв i командирiв, змушували їх примiнювати щораз новi методи й тактичнi прийоми та збагачували досвiд повстансько-пiдпiльної боротьби. Вони скрiплювали переконання, що в усяких умовах i в кожному теренi боротьба з ворогом є можливою"2. "Практика довела, — писав Зиновiй Соколюк-"З.Семенiв", — що частини, якi вернулися з рейду, своїми моральними й бойовими вартостями стояли помiтно вище вiд вiддiлiв, що не рейдували. Рейдування спаює учасникiв почуттям тiсної дружби й взаємної виручки, загартовує їх на особливi фiзичнi невигоди й розвиває в них орiєнтацiйний змисл. Постiйний риск особливо розвиває в учасникiв рейду особисту вiдвагу"3.

Залежно вiд того, на якому з аспектiв (бойовому чи пропагандистському) робився наголос в час проходження рейду, вiдомий аргентинський публiцист, автор знаної в свiтi книги про УПА "Повстанцi за залiзною завiсою", Енрiке Мартiнез Кодо видiляв два типи рейдiв: бойовi та пропагандистськi. Метою першого є посiяти тривогу серед ворожого вiйська, внести нервове напруження, послабити його не тiльки фiзично (знищенням його живої сили та технiки), але й морально4. Пропагандистськi рейди були нацiленi на пiдсилення авторитету повстайцiв у цивiльного населення через поширення серед нього iдей визвольного руху. Сергiй Ткаченко вказує, що вони покликанi були реалiзувати наступнi завдання:

а) популяризувати українськйй визвольний рух;

б) створити антиурядовi настрої серед широких мас населення;

в) створити умови для активiзацiї повстанських сил5.

Важливим завданням пропагандистських рейдiв, на думку Кодо, була також контрпропаганда, тобто протистояння ворожiй пропагандi. Саме своїми акцiями вояки УПА повиннi були довести

 

1 З.Семенiв. Рейди УПА та їх значення // До зброї. - 1952. - Вип.16. - С.1.

2 Микола Вернигора. Вказ. пр. - С.70.

3 З.Семенiв. Рейди УПА та їх значення // До зброї. - 1952. - Вип. 16. - С.4.

4 Enrique Martinez Codo. Вказ пр. - С.255.

5 Сергей Ткаченко. Вказ пр. - С. 266.


брехливiсть радянських агiтаторiв, що зображали їх як "вислужникiв Гiтлера", "німецько-українських буржуазних нацiоналiстiв", саме завдяки пропагандистам народ повинен був побачити в повстанцях своїх захисникiв, своїх синiв, що борються за його i свою свободу. "Пропагандистськi акцiї, — зазначає Кодо, — вимагали вiд воякiв високих якостей, як у вiйськовому, так i в психологiчному та iнтелектуальному аспектах, адже необхiдно було проводити пропагандистськi заходи, часто з iноземною аудиторiєю, яка потребувала дояедення думки про необхiднiсть незалежностi українського народу"1.

Рейди проводили рiзнi вiйськовi одиницi УПА. Так в 1943-1944 роках, тобто в час найбiльш масового розвитку збройної повстанської боротьби в Українi, вiдомi випадки рейдування таких великих з'єднань як куренi. До прикладу, в червнi 1943 року в розвiдувальному донесеннi радянських партизан є згадка про рейд в Київську область повстанського куреня чисельнiстю 500 осiб2; вдругiй половинi жовтня того ж року на терени Житомирщини рейдує часшна УПА в силi шести сотень3; у вiдомому Карпатському рейдi брали участь три сотнi куреня "Євгена"4 та iншi. Згодом, починаючи з 1945 року, в зв'язку iз вже згадуваною реструктуризацiєю УПА, рейди проводили вже, в основному, сотнi або й менші повстанські вiддiли. Роман Шухевич у своїй статтi наголошував, що найбiльш придатною до рейду бойовою одиницею є чота, тобто вiддiл, що складався приблизно iз сорока бiйцiв. Доводячи цю тезу, Шухевич вказував, що в новiй окупацiйнiй дiйсностi, зважаючи на велику насиченiсть терену ворожим вiйськом, повстанцям слiд бiльше розраховувати на маневрування помiж ним, нiж на можливiсть пробитися силою свого вогню. Саме чота в такiй ситуацiї є для рейдiв оптимальною бойовою одиницею, адже "силою своєї скорострільної зброї зможе вона, на випадок потреби, ви-

 

1 Сергей Ткаченко. Вказ пр. - С.225.

2 Розвiдувальне зведення Українського штабу партизанського руху вiд 9.07.1943 р. // Володимир Сергiйчук. ОУН-УПА в роки вiйни. Новi документи i матерiали. - Київ: Днiпро, 1996. - С.84.

3 Микола Лебедь. Українська Повстанська Армiя, її генеза, рiст i дiї у визвольнiй боротьбi українського народу за Українську Самостiйну Соборну Державу. - Дрогобич: Вiдродження, 1993. - С.94.

4 Е.Соловьев (ред.). Пограничные войска СССР в Великой Отечественной войне. 1942-1945. Сборник документов и материалов. - Москва, 1976. - С.691-699.


шляхи, якими здiйснюється рух ворожих вiйськ i якими користується цивiльне населення, оселi, де перебувають ворожi гарнiзони, або якi розмiщенi близько вiд районних центрiв та ворожих скупчень, лiсовi галявини, яруги, дороги, броди та мости1.

Для проходження маршу вiддiл подiлявся на такi частини: забезпечення, що складалося з передньої та задньої охорони i розшукiв (розвiдки) — разом вiд 1/3 до 1/9 вiддiлу, залежно вiд загро женостi терену ворожим вiйськом, та основна група2. Пiд час просування вiддiлу мiж цими двома його частинами утримувався безпосереднiй зоровий зв'язок.

Рух вiддiлу повинен бути рiвномiрним, а тому на чолi колони ставився вояк, завданням якого було регулювати темп маршу. У випадку, коли марш вiдбувався вночi, практикували взаємне тримання за одяг або за мотузок, також, для полегшення слiдкування за попереднiм в колонi, на спини причiплявся шматок бiлого паперу чи тканини3. При раптовiй змiнi напряму маршу сшвилася стiйка, що вказувала, куди рухатися далi4.

Розшуки проводили перевiрку дороги та збiр iнформацiї про околицi, рухаючись попереду вiддiлу. Це давало змогу иовстанцям уникати несподiваних зустрiчей з ворогом. Вслiд за ними рухалася передня охорона, вiдстань мiж нею i основною групою становила вдень 300 метрiв, вночi — 100 метрiв. Охорона шовинна була, при зiткненнi з ворогом, вогнем стримувати його до тиж пiр, поки не розгорнеться до оборони решта вiддiлу. Задня охорона пересувалася за основною групою, зберiгаючи таку ж дисганщiю, що й передня. Головним завданням для неї було прикрютя частини в разi вiдступу, крiм того, вона виконувала роль чат щд час постоїв.

В основному маршi вiдбувалися вночi. "Зрозумілою рiччю є, — писав з цього приводу Р.Шухевич, — що просування частин може вiдбуватися тiльки вночi, а вдень — тiльки в лiсних околицях, де не можна сподiватися зустрiчi анi з ворогоц, анi з цивiльним населенням"5. Крiм того, при пересуваннi вiдддлу застосовувалися й додатковi маскувальнi засоби. Так "Ратник" у своїй стат-

 

1 С.Хмель. Вказ. пр. - С.103.

2 Партизанка // ЦДАВОВУ, Ф.3833, оп.1, спр.256, арк.143; також: Загальнi основи партизанки // ЦДАВОВУ. Ф.3833, оп.1, спр.256, арк.13.

3 Загальнi основи партизанки // ЦДАВОВУ. Ф.3833, оп. 1, спр.256, арк. 12 зв.

4 Партизанка // ЦДАВОВУ. Ф.3833, оп.1, спр.256, арк.140.

5 Чагар. Вказ. пр.- С.213.


тi застерiгав, що велику увагу слiд придiляти одягу повстанцiв, який в жодному разi не може бути яскравого кольору, а навпаки — повинен бути вилинялого зеленого або сiрого кольорiв1. Для дезорiєнтацiї ворога вояки УПА часто використовували його однострої. В звiтi про рейд на Схiд, на терени Центральної України, одного з повстанських вiддiлiв у травнi 1943 року читаємо: "Вiд старої границi Польщi та СССР командир вiддiлу вирiшив йти законспiровано, а подекуди навiть пiд маркою червоних партизан"2. В радянському документi з червня того ж року вказується: "Коли вони [бiйцi УПА — В.В.] отримали завдання рухатися по вищезгаданому маршруту [в напрямку на Київ — В.В.], їм було вказано за кордонами Захiдної України розмовляти по-росiйськи, носити червонi стрiчки по лiвому боцi головного убору i видавати себе групою мiсцевих партизан"3. Таким чином, повстанцям вдавалося без значних боїв проникати далеко в райони Надднiпрянщини i проводити там вiдповiдну пропагандистську роботу. Цей же прийом використовувався часто ними i при рейдах по польських чи словацьких теренах.

Значнi зусилля спрямовувалися на те, щоб приховати власне рух повстанського вiддiлу. В цьому бiйцям УПА вдалося досягнути високої майстерностi. Ось як описує марш сотнi Володимира Щигельського-"Бурлаки" Вацлав Славiк: "Його група з п'ятдесяти осiб [так в текстi, а насправдi на той час вона нараховувала понад 80 воякiв — В.В.] переходила так, що залишала слiди, нiби пройшло троє людей [...]. Вночi, босi, вони прослизали через нашi становища у формi довгої змiї, тримаючись за руки, при необхiдностi повертаючи праворуч чи лiворуч, або ж рухалися назад, звиваючися, як змiя. До наших становищ вони завжди були зверненi найвужчим профiлем"4.

В разi, якщо зустрiчi з ворогом рейдуючому вiддiлу не вдалося уникнути, основним завданням командира було якнайшвидше розгорнути воякiв до оборони i не дати ворогу зайняти вигiдне становище. Завдавши поразку вороговi, повстанцi збирають тро-

 

1 Ратник. Вказ. пр. - С.11.

2 ЦДАВОВУ. Ф.3838, оп.1, спр.З, арк.12.

3 Доповiдна записка партизанського розвiдника про дiяльнiсть українських нацiонапiстiв. 16 червня 1943 року // Володимир Сергiйчук. ОУН-УПА в роки вiйни. Новi документи i матерiали. - Киiв: Днiпро, 1996. - С.77.

4 Vaclav Slavik. Вказ. пр. - С.25; про це також див.: Bohus Chnoupek. Вказ. пр. - С.386.


феї та негайно вiдмаршовують. Коли вiддiл наткнеться на бiльшу силу, командир розгортає його так, щоб вiн був спроможний вести кругову оборону, при цьому посилює крила скорострiльною зброєю. Коли дозволяють тереновi умови, дається наказ про вiдступ, при цьому поступово, кожна зокрема, вiдходять чоти основної групи, а задня охорона продовжує вести вогонь, прикриваючи вiдступ. При несприятливих теренових умовах, вiддiл продовжує оборону до присмерку, коли повстанцi пiд покровом ночi зможуть органiзовано вiдступити1.

При зiткненнi з ворогом повстанцi часто використовували i психологiчнi методи тиску на нього. "Вогонь вiддiлiв УПА, — писав з цього приводу Богуш Хньоупек, учасник боїв з повстанцями на теренах Чехословаччини, — був коротким, але могутнiм. Стрiляли одразу всi, вогонь супроводжувався не менш могутнiм криком воякiв. Таким чином вони намагалися залякати i розкласти наші загони, що, врештi, досить часто їм вдавалося"2.

Значна увага придiлялася i вибору мiсця постою для вiддiлу. Вимогами до нього були добре поле обзору довкiлля i можливiсть для вiдступу при несподiваному нападi. В разi постою у лiсi, мiсце таборування повстанцiв розмiщувалося подалi вiд його краю, а також подалi вiд дорiг i стежок, недалеко вiд води. "He можна обирати мiсце, — наголошує Хмель, — безпосередньо над рiкою чи потоком, бо, звичайно, якраз там ворог шукає повстанцiв. Також не можна таборувати в ярi мiж двома високими берегами"3. Про те, як вмiло органiзовували мiсця постою повстанцi, читаємо у Вацлава Славiка: "Бандерiвськi табори були, як правило, бiля води. Вогонь вони розташовували у пiднiжжi дерев, щоб не було видно диму, саме тому, на випадок загрози, що вогонь перейде на гiлля, повинна бути вода"4. Окремих правил дотримувалися при квартируваннi в селi. Попередньо висилалась розвiдка, яка отримувала iнформацiю про наявнiсть в населеному пунктi ворога. В разi його вiдсутностi, проходило розселення бiйцiв, при чому розташовувалися вони бiльш-менш компактно, щоб, при потребi, швидко роз-

 

1 С. Хмель. Вказ. пр. - С.106.

2 Bohus Chnoupek. Вказ. пр. - С.511.

3 С.Хмель. Вказ. пр. - С.110.

4 Vaclav Slavik. Вказ. пр. - С.24.


горнутися до бою. "Коли треба заквартирувати в оселях, то першим обов'язком є не випустити нiкого з хат, якi займе вiддiл, аж того часу, коли вiддiл з тих хат не вийде"1.

Останнiм елементом рейду були акцiї, по сутi, найважливiша його частина. Вони могли бути рiзноплановими: як бойовими — нищення ворожих комунiкацiй, нанесення ударiв по мiсцях його дислокацiї, напади на важливi об'єкти, так i пропагандистськими — проведення мiтингiв, поширення листiвок.

Докладнiше зупинимося саме на других, так як їм присвячена ця робота. Кожна зустрiч повстанцiв з населенням повинна була нести певне пропагандистське навантаження. Пiд час перебування повстанцiв у селi, виховник вiддiлу, або якась iнша спецiально призначена для цього людина, повинен органiзувати збори, на яких висвiтлити ряд актуальних питань. Хмель пропонує для цього такi теми: дiї УПА в большевицькiй дiйсностi, правдиве обличчя большевизму, становище українського народу в СРСР, московськi перекручення iсторiї та лiтератури, посилення ворогом пропаганди безбожництв, брехливiсть большевицької пропаганди про класову боротьбу всерединi українського народу2.

При проведеннi зборiв дотримувалися ряду правил, якi повиннi були гарантувати їх безпеку, зокрема, виставлялися стiйки довкола примiщення, в якому вони вiдбувалися, на дорогах виставлялися стежi, на околицях i при входах до села розмiщувалися сильнi застави3. Найкраще проводити пропагандистськi акцiї, на думку Шухевича, саме в передвечiрнiх годинах4. "Завжди перед самими сутiнками, — описує дiї вiддiлiв УПА на словацьких теренах Славiк, - до словацьких сiл пiдходили групи [бiйцiв УПА - В.В.]. Виходи з сiл оточували кулеметними гнiздами, одночасно iнша група оточувала пункт нацiональної безпеки. Пiсля цього голова народних зборiв [даної мiсцевостi — В.В.] отримував наказ негайно скликати збори для промови одного з бандерiвських агiтаторiв"5. Курiнний полiтвиховник Ярослав Пецiв-"Вадим" писав у звiтi iз рейду на Словаччину у 1946 роцi: "Переконалися, що найкраще було прийти до села коло сiмнадцятої години i затриматися найдов-

 

1 Чагар. Вказ. пр. - С.214.

2 С.Хмель. Вказ. пр. - С.112.

3 С.Хмель. Вказ. пр. - С.111.

4 Чагар. Вказ. пр. - С.213.

5 Vaclav Slavik. Вказ. пр. - С.16.


ше до першої вночi. Така тактика приносила великий успiх переважно в пропагандистськiй роботi, тому що за кiлька годин ми встигали об'яснити всi головнi проблеми i вiдвiдати авторитетнi родини, скликати збори, вiдiслати поштою нашi друкованi матерiали на Захiдну Словаччину i Чехiю, дiстати адреси видатних людей, намалювати гасла, незамiтно вiдiйти й залишити багато вражень, над якими середнiй словацький громадянин багато роздумував, а крiм того, перебiльшував їх на нашу користь"1. Пiсля проведення акцiй, чи то бойових, чи пропагандистських, вiдаiл негайно вiдмаршовував, i то не менше, як на 15 кiлометрiв.

 

Певнi тактичнi вiдмiнностi мали рейди вiддiлiв УПА за межi українських етнiчних територiй, що зумовлено було їх особливою метою. Микола Фриз-"Вернигора" писав: "З iдейно-полiтичних причин роблено рейди на терени сусiднiх народiв, щоб активiзувати революцiйнi протимосковськi сили цих народiв, пiдносити протикомунiстичнi настрої, створювати практичнi передумови для конкретної спiвпрацi цих народiв в єдиному протимосковському фронтi"2. Вiдомий дiяч та публiцист українського нацiонально-визвольного руху Осип Дякiв-"Горновий" у своїй статтi "Українська Повстанська Армiя — носiй iдей визволення i дружби народiв", називав такi рейди "засобом змiцнення дружби мiж нами i сусiднiми народами"3.

З утвердженням в країнах Схiдної Європи сателiтних вiд Москви комунiстичних урядiв дiєва спiвпраця антирадянських сил опору цього регiону ставала життєвою необхiднiстю. Розумiли це i y керiвництвi українського нацiонально-визвольного руху. У тiй же статтi Осипа Дякiва читаємо: "Спiльна боротьба поневолених народiв завдає найсильнiшого удару по сталiнських iмперiалiстах, вона з'являється найпевнiшою запорукою розвалу сталiнської iмперiї i визволення поневолених в нiй народiв"4. Саме на виконання цього важкого завдання i була спрямована дiяльнiсть повстанцiв в часi їх рейдiв за межами України по теренах Бiлорусi, Польщi, Чехословаччини та Румунiї. Іншим стратегiчним завданням таких акцiй,

 

1 Bohus Chnoupek. Вказ. пр. - С.322-323.

2 Микола Вернигора. Вказ. пр. - С.68.

3 Визвольна полiтика. - 1949. - Ч.20. - С.37.

4 Визвольна полiтика. - 1949. - Ч.20. - С.37.


про яке докладнiше буде мова у наступних роздiлах роботи, була манiфестацiя збройної боротьби українського народу в свiтi.

Отож, зважаючи на всi вищеперелiченi моменти, такi рейди уПА носили виключно пропагандистський характер. Пiдготовка та проведення їх вимагали значних зусиль вiд учасникiв, адже повстанцi дiяли на територiї, невiдомiй їм, проте добре знайомiй їх ворогам; вони опинялися серед чужого населення, яке iнколи нiчого не знало анi про них, анi про їхню боротьбу, окрiм того, що подавала йому ворожа до повстанцiв пропаганда. А без пiдтримки мiсцевого населення бiйцi УПА не змогли б отримати необхiдних їм харчiв та не менш потрiбної iнформацiї про мiсцезнаходження ворожих вiйськ. Усе це робило б рейди за межi етнiчних українських теренiв взагалi неможливими. Тому вояки УПА з перших же днiв свого перебування на чужiй територiї намагалися прихилити до себе її населення зразковою поведiнкою, дотриманням вiйськової дисциплiни та масовою роз'яснювальною роботою.

Специфiка закордонних рейдiв зумовлювала також певнi тактичнi вiдмiнностi вiд внутрiшнiх. Найкращою iлюстрацiєю їх є iнструкцiя, написана Заступником Провiдника Закерзонського Крайового Проводу ОУН Василем Галасою-"Орланом", "Назаром" пiд назвою "Короткi вказiвки для тих, що йдуть в рейд на Словаччину". Цей документ стосується конкретно першого словацького рейду УПА влiтку-восени 1945 року, але вiн використовувався також як навчальний матерiал i при проведеннi iнших закордонних рейдiв1. Зважаючи на це, дозволю собi процитувати бiльшу частину його роздiлу пiд назвою "Боєва тактика".

"Коли ми увiйдемо на територiю чужої держави, — читаємо тут, — то її властi, не знаючи в чому рiч, будуть старатися нас поборювати i усунути. Щоб спаралiжувати i зневтралiзувати виступ проти нас зi сторони тамошнiх властей, належить з мiсця розгорнути масову роз'яснювальну акцiю (листiвки, кореспонденцiя, мiтинги, iндивiдуальнi розмови i т.д.) пiд кличем: приходимо до Вас не як ворог, а як гостi i приятелi в таких i таких цiлях.

He вiльно пiд нiякою умовою нападати на мiлiцiї, вiйсько, магазини i т.д. He вiльно лiквiдувати нiяких "типiв". Навiть бiльшовицьких емiсарiв не лiквiдувати [...].

По переходi кордону розчленуватися на малi рухливi вiддiли, Щоб одночасно обняти дiяльнiстю бiльший терен. Це подиктоване

 

1 Bohus Chnoupek. Вказ. пр. - С.55, 319.


потребою: бути всюди, говорити, роз'яснювати i милити ворога щодо численности рейдуючого вiддiлу. Примiнити тактику рухливости: виринати i зникати. He задержуватись довше на постоях в однiй мiсцевостi, щоб не об'їдати населення. Бiльше зробити в iнших мiсцевостях i дезорiєнтувати ворога.

Зачiпних боїв абсолютно не вести [пiдкреслено в оригiналi — В.В.]. Коли на нас нападатимуть, тодi боронитися, маневрувати, прориватися, чи вiдв'язуватися й зникати. Коли наступатимуть чехи та словаки, тодi, насамперед (якщо це можливе i не грозить вiддiловi), старатися пiсланцем, окликами, бiлою хоругвою чи iншим способом дати їм зрозумiння i вияснити, що ми маємо супроти них зовсiм приятельськi намiри. Коли наступатимугь бiльшовики — бити силою всiєї зброї i скоро вiдв'язуватися та зникати. Коли б наступали разом, тодi до чехiв та словакiв зайняти становище, як сказано вище, — роз'єднати з бiльшовиками. Засадничо збройних сутичок уникати: маневрувати i вiдв'язуватися — але нiколи панiчно не втiкати.

Анi в сутичках, анi в розмовах з населенням не виявляти жодного страху перед большевиками. В сутичках, коли не вдасться уникнути маневруванням, битися героїчно i завзято. Пам'ятати, що тут, в боях на чужiй землi, репрезентуємо всю УПА, усi кривавi змагання українського народу [...]. Отже: дiйде до бою — мусимо вийти з нього з честю i славою, хоч би це коштувало нам найбiльших жертв"1.

Так як повстанцi на чужинi повиннi були репрезентувати собою весь український нацiонально-визвольний рух, то значна увага придiлялася їх зовнiшньому вигляду: одяг, взуття, озброєння. У наказi "Надрайоновим провiдникам до виконання", виданому 18 серпня 1945 року, тобто перед вiдходом вiддiлiв УПА у перший словацький рейд, вказувалося: при появi вiддiлiв, призначених до рейду, передати їм наперед приготовленi сорочки, пiдштанки та взуття2. В iнструкцiї, виданiй вiддiлам УПА Василем Галасою навеснi 1946 року перед другим словацьким рейдом, особливо застерiгалося: не брати iз собою нiчого, що нагадувало б нiмцiв, наприклад, їх трофейнi унiформи, головнi убори, зброю3. Робилося це для того, щоб ворожа пропаганда не могла, використовуючи зовнiшнiй вигляд повстанцiв, називати їх рештками нiмецьких вiйськ.

 

1 Василь Галаса. Короткi вказiвки... // ЦДАВОВУ. Ф. 3833, оп.1, спр.110, арк.184.

2 Надрайоновим провiдникам до виконання // ЦДАВОВУ. Ф.3836, оп.1, спр.67, арк.197.

3 Bohus Chnoupek. Вказ. пр. - С.58.


Очевидно, що й форми пропаганди в закордонних рейдах були дещо iншими. Як i в iнших акцiях цього типу, велику увагу придiлялось поширенню листiвок та iншої пропагандистської лiтератури. В iнструкцiї до рейду на Словаччину читаємо: "Масово кольпортувати нашi листiвки i лiтературу взагалi, розгорнути масову кореспонденцiю до впливових iнтелегентiв, полiцiйних станиць, адмiнiстрацiї [...]. В селах, через якi переходимо, малювати тиром i фарбою (або на паперi) на парканах, вiтринах i т.д. нашi кличi. Для малювання кличiв посилати нiччю спецiальнi ланки стрiльцiв з мiсцевими провiдниками. Кромi цього робити мiтинги, гутiрки, товариськi розмови, спiвати нашi революцiйнi пiснi по всiх оселях i хатах, де тiльки перебуватимемо"1. Саме на другому моментi — уснiй роботi — в закордонних рейдах робився особливий наголос. Сергiй Ткаченко писав з цього приводу: "Специфiчну форму застосування усного впливу представляли рейди вiддiлiв УПА. В ходi цих пропагандистсько-бойових акцiй особливу роль вiдiгравали розмови з мiсцевими жителями в районах рейдування, мiтинги серед них, iнформування про становище в свiтi, на Українi та в їх реґiонi. Особливо зростало значення усного спiлкування в рейдах за межi етнiчних українських територiй — в Словаччинi, Чехiї, Румунiї, Польщi, де мало покладалися на листiвки та iншу друковану продукцiю, а бiльше спiлкувалися на мiсцевiй мовi, яку знали деякi повстанцi"2. В одному з повстанських звiтiв з акцiї у 1946 роцi зазначалося з цього приводу, що серед методiв усної роботи з населенням найбiльш результативними виявилися роз'яснювальнi розмови, натомiсть органiзацiя мiтингiв не виправдовувала себе з наступних причин: "1. На мiтинг людей треба було прямо зганяти, а цього, власне, населення боялося, бо не вiрило, що їх кличуть дiйсно на мiтинг. 2. He було мiж нами такого, що мiг би говорити по-словацьки, отже, силою факту, треба було говорити українською мовою, якої мiсцеве населення добре не розумiє. 3. Словаки не люблять слухати, не забираючи голосу, як це є на мiтингу. 4. Люди не хотiли забирати голосу в нашiй дискусiї, бо боялися мiсцевих комунiстiв, якi були на мiтингах"3.

 

1 Василь Галаса. Короткi вказiвки... // ЦДАВОВУ. Ф. 3833, оп.1, спр.110, арк.184 зв.

2 Сергей Ткаченко. Вказ.пр. - С.235.

3 Звiт з пропагандивного рейду по Словаччинi переведеного вд. Мирона в часi вiд дня 06.04 до 43.04.46 р. // The Peter J.Potichnyj Collection on Insurgency and Counter-Insurgency in Ukraine, University of Toronto Library.


Роблячи загалом висновок про рейди як окремий елемент тактики УПА, слiд вiдзначити, що вони були доволi складною формою партизанської боротьби. Рейди поєднували в собi усi найважливiшi її елементи: несподiванiсть дiй проти ворога, конспiрацiя та постiйний рух, що не давало йому можливостi завдати удару у вiдповiдь. Таким чином, можна говорити про рейди як квiнтесенцiю партизанської тактики. Показником їх бойової ефективностi може служити хоча б те, що вони використовувалися вiддiлами УПА аж до часу їх демобiлiзацiї в кiнцi 1949 року.

Повстанськi рейди, безперечно, увiбрали в себе кращi здобутки свiтової воєнної науки. Поряд з тим, українськi повстанцi зумiли внести в цей елемент партизанки багато нового, породженого специфiчними умовами боротьби Української Повстанської Армiї. Зокрема, таким новим моментом є особливий наголос на пропагандистськiй дiяльностi в час проходження маршруту. Тому рейдам судилося вiдiграти визначну роль у поширенi iдей українського нацiонально-визвольного руху не тiльки на теренах України, неопанованих збройною боротьбою, але й далеко поза її межами.