Осип Дяків-Горновий

ВКЛАД ОУН У СПРАВУ ТВОРЕННЯ І РОЗБУДОВИ УПА

Передруковуємо статтю Осипа Дякова-Горнового із збірки його творів „Ідея і чин", видання Т-ва кол. вояків УПА, Торонто-Мюнхен 1968 р. Тут підпільний автор з'ясував велетенську працю і ролю ОУН в час Другої світової війни і після її закінчення, коли вона несла на своїх плечах увесь тягар визвольної боротьби українського народу. Цінність статті О. Дякова-Горнового, написаної з нагоди п'ятих роковин існування і боротьби УПА, в тому, що автор не лише сам був учасником того періоду визвольної боротьби, займаючи високі провідні становища — члена Проводу ОУН, заступника голови Генерального Секретаріяту УГВР і сотника-політвиховника УПА, але сила аргументації його статті така правдива, логічна і гостра, що переконує кожну людину доброї волі і є успішною зброєю проти ворога та його підступної і брехливої пропаганди.

Осип Дяків-Горновий загинув 28 листопада 1950 р. геройською смертю в боротьбі проти російсько-большевицьких окупантів. За його величезний вклад у справу Української Національної Революції, у справу боротьби за визволення українського народу його нагороджено двома найвищими нагородами — Золотим і Срібним хрестами заслуги.

РЕД.

* * *

Українська Повстанська Армія святкує в цьому році (14-го жовтня) п'яті роковини свого існування і своєї героїчної боротьби. З гордістю відмічує ці великі роковини український народ. З гордістю дивиться на пройдений УПАрмією шлях наша Організація. Вона ж бо внесла велетенський вклад у справу утворення і розбудови УПА.

Організація Українських Націоналістів з самого початку своєї діяльности велику увагу звернула на плекання в народі ідеї збройної боротьби, славних традицій української зброї, традицій, замулених довгою неволею, але відроджених у бурхливі революційні дні 1917-1918 рр. ОУН сама продовжує ці традиції, її таємні постріли, виміряні вільних представників окупантської влади та її активних наймитів, густо прорізували глуху ніч неволі, раз-у-раз пригадували окупантам про тимчасовість їхнього панування, про те, що українська зброя не вмовкне, поки Україна поневолена, а в народі вони вселювали віру в неминучу його перемогу. Як своїм членам, так і широким народнім масам ОУН увесь час прищеплювала переконання в тому, що визволення України може прийти тільки в результаті всенародньої боротьби, тільки за допомогою власної зброї. Організація досягла в тому відношенні великих успіхів. Зовнішнім показником цього можуть послужити пам'ятні події в Карпатській Україні 1938-39 років. Скільки ж то молоді рвалося тоді в Карпатську Україну, щоб зо зброєю в руках станути їй на захист! Скільки ж то української молоді перейшло тоді кордон і вступило в ряди військових формацій Карпатської України, творених за ініціятивою і при основній допомозі ОУН! Який же гідний нашого народу збройний опір мадярським окупантам у березні 1939 р. поставили ці формації під керівництвом таких видатних членів ОУН, як Зенон Коссак, полк. Михайло Гузар-Колодзінський (обидва тоді загинули)! В той час, як державна нація з першоклясною зброєю і вивінуваною армією не віддала ні одного пострілу в обороні своєї незалежности, український народ збройно обороняв свою свіжоздобуту державність на невеличкому шматку наших земель. Він складав жертви крови і життя своїх синів, даючи цим найкращий доказ свого розуміння волі і незалежности. Показником морального підтоговлення українських народних мас до збройної боротьби проти окупантів може послужити також німецько-польська війна в 1939 р., коли то в багатьох місцях Галичини постали українські збройні партизанські відділи, які звели ряд боїв і сутичок з польськими окупаційними військами. Такі відділи постали також під час німецько-большевицької війни в 1941 р. Під час большевицької окупації Західньої України 1939-41 рр. тут уперше виникло збройне підпілля.

І коли на чергу дня прийшло питання творення УПА, наш народ морально був до цього значною мірою підготовлений. Він бачив свій єдиний порятунок у зброї. Він живо відгукнувся на заклик Організації взяти зброю до рук. Організація, таким чином, всією своєю попередньою діяльністю створила моральні передумови для виникнення УПА.

Від самого початку свого існування ОУН, ставлячи в центр своєї роботи підготовку збройного визвольного повстання та вповні доцінюючи вагу військового вишколу своїх членів, завжди намагалася озброїтися, згромадити якнайбільші запаси зброї. Одначе, в умовах тривкого миру і жорстокої окупації це було важке завдання.

Тут зміни на краще принесла війна. Організація, підготовлений нею народ використали відступ частин польської армії через Західню Україну для того, щоб здобути нову зброю. При тому народ не задовольнився лише підбиранням покинутої зброї. У ряді теренів (Бережанщина, Сокальщина, Стрийщина, Полісся й інші) він, керований членами ОУН, творив озброєні, чим попало, групи і силою роззброював більші чи менші відділи польського війська. У висліді, запаси зброї як в ОУН, так і в народі значно зросли, а до того ж це була нова зброя.

Ще сприятливішим був 1941 рік. Розбита в перших боях Червона армія, відступаючи з України, залишила масу зброї і боєприпасів. Будучи в народі, Організація легко захопила цю залишену зброю, заки ще веліли підібрати її німці.

І ця, власне, зброя, здобута Організацією в часі відступу польської армії, а пізніше - Червоної армії, дала змогу озброїти всі перші відділи УПА; з нею вони пішли на ворога, щоб дальшу зброю вже здобути в боях.

Коли розпочався відступ німців з України, ОУН повела широку кампанію серед мас за дальше здобування зброї. ОУН кинула клич: „Кожний українець і українка здобувають зброю для УПА". Кампанія ця увінчалася чудовим успіхом. Мати пильно заховувала знайдений у житі кріс, щоб потім вручити його молоденькому синові, благословляючи його в УПА. Юнак на ліктях продирався на бойовище і так же вертався назад, вже з прив'язаним до ноги ручним кулеметом.

Ясно, що найширше використала момент відступу гітлерівців з України для здобування зброї сама УПА. Вона масово роззброювала відділи німецької армії та її сателітів.

Зброя і боєприпаси, здобуті в цей період, не тільки дали змогу забезпечити нові відділи УПА, а також дозволили створити необхідні запаси, які, постійно поповнюючись свіжоздобуваною зброєю, уможливили вести збройну боротьбу й УПА й ОУН досьогодні, без найменшої допомоги ззовні.

ОУН, отже ж, створила матеріяльні основи для боротьби УПА. Без керівництва Організації вся зброя, все майно, що їх залишили в Україні відступаючі армії, були б для загальної справи не використані, їх підібрали б окупанти, що йшли на Україну на зміну одні одним.

Плекаючи в народі збройні традиції і любов до зброї, закликаючи здобувати і заховувати зброю, ОУН завжди дуже уважно ставилася до військового вишколу. Кожний член ОУН обов'язково вишколювався військово. Ті члени ОУН, які служили в окупантських арміях, пильно засвоювали воєнні знання, щоб потім віддати їх на службу народові. ОУН організувала також військові вишколи і курси, використовуючи кожну найменшу до цього можливість. У цьому напрямі велася інтенсивна робота в умовах польської окупації до 1939 р. і в умовах першої большевицької окупації Західньої України в 1939-1941 роках. У цих роках (1939-41) також зорганізовано широку систему підпільних військових вишколів на еміграції в Німеччині. У перші дні німецько-большевицької війни ОУН зорганізувала підпільну старшинську школу біля міста Мости Великі (Львівська обл.), яку вів пізніший шеф Головного штабу УПА ген. Дмитро Грицай-Перебийніс, підстаршинську школу в м. Поморяни (Львівська обл.), під керівництвом Івахова-Роса, першого шефа Штабу УПА, підстаршинську школу біля м. Рівне і цілий ряд військових курсів. Виховані і військово вишколені Організацією люди стали основою командного складу УПА, ними очолено перші відділи УПА й обсаджено командні пости УПА. Грицай-Перебийніс, Івахів-Рос, Ковальський, Остап, Ясень, Грегіт, Шаблюк, Галайда, Крук і багато інших видатних командирів УПА — це старі члени ОУН, які свої військові знання здобули під керівництвом Організації; ці знання вони опісля блискуче застосували в УПА. Тільки ОУН могла розв'язати і дійсно розв'язала питання фахових командирських сил для УПА. Єдина ОУН мала відвагу взятися за розв'язку цього питання, хоч наші противники так вперто ворожили нам невдачу і пророкували, що недостача фахових сил згори засуджує справу утворення УПА на провал. Як бачимо сьогодні, життя безжалісно переїхалося по авторах цих ,,пророцтв".

УПА зродилася в боротьбі з гітлерівськими загарбниками, для цієї боротьби вона постала. Ясно, що надати такий напрям боротьбі УПА могли тільки ті політичні сили, які в той час виразно стояли на становищі одвертої і активної боротьби проти німців. Всім же відомо, що єдиною такою силою була саме ОУН, керована Степаном Бандерою.

Висловлюючи волю українського народу до незалежного державного життя, 30-го червня 1941 р. у Львові ОУН, керована Степаном Бандерою, проголосила Акт Самостійности. Німці виступили проти цього Акту і в цей спосіб цілком розкрили свої імперіялістично-колоніяльні пляни щодо України.

ОУН, керована С. Бандерою, зразу ж виступила до рішучої боротьби проти нових загарбників, закликаючи до неї ввесь народ. Ув'язнення гестапом Степана Бандери, прем'єра Ярослава Стецька, а вслід за цим масові арештування членів ОУН у серпні-вересні 1941 р. ще раз показали народові, що несуть йому гітлерівці і хто справді бореться за його визволення. Ці арештування не зломили ОУН. Вона далі лишилася на чолі боротьби проти німецьких поневолювачів, організувала її і розгортала з кожним днем сильніше. Починаючи з другої половини 1942 р., ця боротьба вилилася на протязі 1943 р. у форми боротьби УПА. ОУН таким чином, своєю революційною боротьбою проти гітлерівських загарбників створила політичні передумови для виникнення УПА.

Вже з вищесказаного виходить, що тільки ОУН могла заініціювати творення УПА. В розпорядженні ОУН була вся зброя. ОУН мала потрібних людей для очолення УПА, ОУН активно боролася проти німців, а дальше, будучи в гущі народу, ОУН відчула потребу творення УПА. Вірно оцінюючи ситуацію, ОУН у другій половині 1942 р. приступила до організування перших відділів УПА. У вересні-жовтні 1942 р. член ОУН Остап почав творити в лісах Полісся перші збройні групи з завданням активної боротьби проти гітлерівських загарбників. По кількох місяцях ці збройні групи оформилися в УПА. Одночасно перед цими першими групами УПА виросло друге завдання: боротьба проти аванґарду російсько-большевицького імперіялізму сталінської партизанки, яка з лісів Білорусії сунула на Україну і, захопивши деякі терени, тероризувала, грабувала мирне населення, мордувала українських селян, а передусім симпатиків українського самостійницького руху. Для загальної характеристики „діяльности" насланих з Москви партизанів вистачить сказати, що, напр., в с. Єльне (р-н Клесів, Рівенської обл.) червоні партизани вбили 53 ні в чому не винних місцевих селян.

ОУН, отже, являє собою ініціятора і організатора УПА. Ось що читаємо про цей перший період у святковому наказі Головного Командира УПА з 14-го жовтня 1947 р.: „Минає п'ять років, як член ОУН Остап почав на Поліссі організувати збройні групи для боротьби з окупантами України. Ці маленькі групи, борючись одночасно з німцями і большевицькими партизанами, дали початок новим формам визвольно-революційного руху – Українській Повстанській Армії. Через кілька місяців цей рух поширився на все Полісся, Волинь, Галичину та більшу частину Правобережжя”.

Творення УПА викликало було бурю нападів на нас з боку наших противників. Вони один перед одного робили нас відповідальними за це „дітвацтво", деякі називали цю боротьбу „злочином", „большевицькою агентурою". Одні робили це внаслідок своєї відірваності від народу, інші — з політичної короткозорості, а ще інші — свідомо, засліплені своїми вузькопартійними інтересами. Всі вони перестерігали народ, що дії УПА викличуть відплатні репресії з боку німців, принесуть зайві жертви і т. п. Як далеко ці люди не знали дійсних потреб і бажань народу, як невірно оцінювали політичну ситуацію, найкраще свідчить те, що народ цілком не послухав цих „мудрих” пересторог, а навпаки, масово заповнив ряди УПА. Репресії, якими залякувано народ, якраз гнали його в УПА. ОУН обґрунтувала політичну доцільність творення УПА, вона політично захистила УПА.

Щоб, однак, пригадати, як колись писали деякі політики про ОУН і УПА, ми наводимо один приклад:

„Мужі і жінки України!

Будьте свідомі своїх обов'язків, що їх на Вас накладає Революція. Мужньо і невстрашимо ставте чоло всяким терористичним спробам звести до авантюри Визвольну Боротьбу. Організуйте всюди боївки Української Всенародньої Оборони і не давайте себе ограбити т. зв. Повстанчій Українській Армії — з харчів, з чобіт, з кожухів і коней.

Давайте відсіч усяким спробам змарнувати у безплідній партизанці свою кров і кров своїх синів і братів.

Всяка мобілізація до УПА — це політичне і військове безглуздя і бздури. Відсіч братовбивцям! Відсіч каїнам! Бандерівець, що стріляє українців, — це бандит і агент Москви, але не український революціонер".

Так точно писала група А. Мельника у своїй листівці „Мужі і жінки України" з листопада 1943 р. Коментарі до цієї цитати зайві, така вона промовиста.

Коли опортуністам не вдалося провалити справу утворення УПА, коли УПА міцно закріпилася на Волині і Поліссі, вони виступили проти поширення УПА на інші землі, зокрема в Галичині. Знявся крик: „Не допустити до волинізації Галичини!"

ОУН, керована Степаном Бандерою, повела завзяту боротьбу проти т. зв. СС Дивізії Галичина, що її, за ініціятивою німців, взялися організувати українські опортуністи. ОУН закликала не йти до цієї формації, а вступати до УПА. Народ пішов за ОУН. В Галичині зорганізовано повстанські відділи, і вона в дальнішому стала міцним тереном дій УПА.

УПА зростала і поширювалася дуже швидко. В її ряди вступали люди різних політичних переконань, люди, які не належали до жодних політичних партій, але які вірили, що шлях, обраний УПА — правильний, люди, які хотіли активно боротися за визволення України.

ОУН послала в рядовий склад УПА велику частину своїх кадрів. Ці кадри кріпили УПА своїми високими ідейно-моральними вартостями, стали її моральним хребтом. Вони допомагали УПА засвоїти собі той високогероїчний стиль, яким вона відзначається до сьогодні (не здаватися в полон, не капітулювати) і завдяки якому УПА здобула собі безсмертну славу.

ОУН дбала також і про поповнення командирських кадрів, потреба яких зумовлялася ростом УПА. З цією метою ОУН давала своїх членів до організованих у системі УПА старшинських і під старшинських шкіл. Напр., обидва випуски старшинської школи «Оленів» (була розташована в карпатських лісах б. с. Бряза, Болехівського р-ну, Станиславівської обл.) складалися виключно з членів ОУН і Юнацтва ОУН, переважно з середовища середньошкільної і студентської молоді. З цієї школи вийшли такі визначні командири УПА, як пор. Середній, Крутіж й інші.

Політичний досвід, політичні здобутки ОУН, керованої С. Бандерою, дужедопомогли УПА стати на правильну, передову політичну плятформу. Великі прогресивні кличі: »Воля народам! Воля людині!«, прийняті ІІ-им Великим Збором ОУН, стали основними кличами УПА. Програмові Постанови II 1-го Надзвичайного Великого Збору ОУН також увійшли в ідейно-політичну скарбницю УПА.

На ідейно-політичній базі УПА міг розвинутися рух за приєднання до спільної боротьби проти гітлерівських і російсько-большевицьких імперіялістів усіх інших поневолених ними народів, рух, який довів до створення при УПА національних відділів народів СССР, до скликання Першої Конференції Поневолених Народів Европи й Азії (21-23 листопада 1943 р.) і який завершився сьогодні створенням Антиболь-шевицького Бльоку Народів (АБН).

В цих політичних акціях ОУН взяла дуже активну участь. Серед народів СССР, що перебували на Україні, ОУН вела роз'яснювальну акцію за потребу спільного фронту боротьби проти німецького і російського імперіялізму, видала і поширила у великому тиражі десятки різних листівок, взяла участь у Першій Конференції По-неволених Народів Сходу Европи й Азії.

Ріст УПА і її поширення на щораз нові українські землі зродили потребу окремого політичного керівництва для УПА на ширшій основі, з залученням усіх політичних сил, які визнали боротьбу за лопільну і правильну. ОУН погодилася на таку концепцію і разом з УПА розпочали акцію за її реалізацію, У висліді на підпільному з'їзді (в м. липні 1944 р.) представники тих політичних партій і середовищ, які визнали боротьбу УПА за правильну і доцільну, утворили Українську Головну Визвольну Раду (УГВР), якій УПА цілковито підпорядкувалася ОУН увійшла до УГВР, і цей факт найкраще доказує, що для ОУН були і е чужі всякі тенденції монополізувати УПА для себе, що закидають сьогодні нам деякі емігрантські політикани, а між ними, ще й такі, що колись проти УПА виступали.

Увійшовши до УГВР, ОУН дальше віддано працює для УПА і вносить у цю велику справу бойовий вклад. У рамках УГВР на плечі ОУН падає основна відповідальність за долю УПА в силу того факту, що з 1944 р., з хвилиною нової повної окупації України російсько-большевицькими імперіялістами, ОУН керована С. Бандерою, лишилася єдиною активнодіючою масовою політичною силою на українських землях. Тільки ОУН і УПА лишилися разом з народом, щоб ділити з ним спільне горе поневолення і боротися за визволення.

ОУН являє собою ініціятора проекту рейдів УПА на чужі землі для популяризації нашої боротьби, показання в правдивому світі життя в СССР, для пробудження і консолідації революційно-визвольних сил усіх поневолених або загрожених большевизмом народів. Чудові успіхи рейдів, що широко рознесли славу про УПА, про героїчну боротьбу українського народу — загально відомі.

ОУН, за вказівками УГВР, на всіх своїх щаблях скоординувала всю свою діяльність з діями УПА, забезпечуючи повну однозгідність, а вслід за цим успіх у всіх політичних акціях. Чи то в бойкоті »виборів« до т. зв. верховної ради СССР (10. II. 46 р.) і верховної ради УССР (9. II. 47 р.), чи в роз'яснювальній кампанії про дійсні причини голоду в східніх областях України і допомоги голо дуючим, чи в поборюванні варварського виселення українців із земель на захід т. зв. лінії Керзона, чи в протиколективізаційній акції в Західній Україні, як і в усіх інших політичних акціях — ОУН і УПА виступали і виступають єдино, в порозумінні, в повному узгідненні своїх дій. Господарське забезпеченняУПА спирається тільки на добровільних датках населення грішми, хлібом, м'ясом, товщем, біллям і, очевидно, поповнюється також майном, здобутим на ворогові. Тому, що тільки ОУН охоплює терен широкорозгалуженою організаційною мережею, що тільки вона має скрізь свої клітини, що її члени постійно перебувають серед населення,вона несе на собі основний тягар організації господарського забезпечення УПА.

Так виглядає наш вклад у справу УПА. Ми радіємо і гордимося цим. Ми підводимо сьогодні, у п'яті роковини існування УПА, підсумки нашого вкладі' як звіт з нашої праці перед народом. Ми підводимо ці підсумки, щоб з перспективи п'ятьох років самим подивитися, що ми зробили на відтинку УПА. Ми зробили всі ствердження в цій статті в ім'я історичної правди. Ми сказали те, що знає кожний стрілець УПА, чого свідомі народні маси на українських землях.

Сьогодні, з кінцем 1947 р., УПА продовжує свою нерівну героїчну боротьбу.

Побіч неї, плече-об-плече, стоїть наша Організація Українських Націоналістів, керована Степаном Бандерою. В нас спільна мета - Українська Самостійна Соборна Держава. У нас однаковий погляд на методи боротьби за наше визволення переконання з необхідності і доцільності революційного шляху. За нами п'ять років завзятої, кривавої збройної боротьби проти гітлерівських та московсько-большевицьких окупантів України. В вогні безпосередньої боротьби, серед партизанських буднів і свят, середрадости спільних перемог і смутку невдач, серед жертв, що їх в однаковій мірі приходиться складати як УПА, так і ОУН, склалася така бойова дружба цих обидвох організацій, склалася між ними така ідейно-політична єдність.що їх не розірвати нікому і ніколи.

ОУН, керована С. Бандерою, й УПА стоять сьогодні побіч себе на полі бою і, відбиваючи скажені ворожі атаки, поза себе дивляться з гордістю, а перед себе — з вірою.