Микола Федоришин

ОСТАННІЙ БУНКЕР НІЛА ХАСЕВИЧА В ЛАВРІНА СТЕЦЮКА

Сухівляни святкували Водохреще на ставку з великим льодовим хрестом і престолом, пофарбованими бурячковим соком. З 1943 по 1948 рік - обов’язково із салютом з рушниць, який влаштовував відділ УПА.

Не став винятком і Йордань 1952 року. Коли хресний хід спустився до води, усі побачили багато розкиданих листівок. Люди почали їх піднімати, читати похапцем і, набравши у глечики освяченої води, поспішали додому. Не забарилося і МВД. Почалися допити, облави - та марно.

Боївка Ніла Хасевича (псевдо «Бей-Зот») у складі Антона Мельничука (псевдо «Гнат»), В’ячеслава Антонюка (псевдо «Матвій»), що надійно отаборилася за кілометр від цього ставка на Лавріновій лінії, продовжувала ідеологічні диверсії проти більшовицького режиму. І не лише в цьому селі, а по всій Україні.

У 1951-1952 роках появилося значно більше підпільних видань, як у 1950 році. І коли сатиричні гравюри Ніла Хасевича про колгоспний устрій потрапили до рук делегатів сесії Генеральної Асамблеї ООН та іноземних дипломатів, зі столиці СРСР Москви надійшла рішуча вимога - «негайно припинити антирадянську діяльність». В усі обласні управління МДБ західних областей України терміново розіслані фотокопії альбому «Волинь у боротьбі», що потрапив до рук гебістів.

Почалося справжнє полювання на «Бей-Зота». У Рівному була створена спеціальна оперативна група під командуванням капітана МДБ Б.Стекляра. Ця група за короткий час зібрала малюнки, листівки, клішовані заголовки газет, лозунги, іншу документацію повстанців. Під малюнками стояли ініціали «Н» та «Х». Запросили на консультацію професійних художників, які підтвердили: автор цих гравюр є професіоналом досить високої кваліфікації.

З одного перехопленого донесення було виявлено дані про особистість небезпечного талановитого митця.

З матеріалів опергрупи МДБ: «Встановлено, що «Бей-Зот» є не тільки керівником технічного відділу пропаганди проводу ОУН, але чи не єдиний на Рівненщині член так званого УГВР - Української Головної Визвольної Ради... З одного схрону до іншого Хасевича, якого пильно опікують, перевозять на роверах... Вдалося встановити останню адресу - замаскований бункер на хуторі, в кілометрі від села Сухівці...»

Опергрупа встановила, що Бей-Зот мав постійний зв’язок з боївками «Буйного», «Ореста», «Бориса», «Тараса». Під час ліквідації бойової групи «Буйного» у криївці було знайдено гебістами багато зашифрованих документів та грипсів. Одна з брошур була кодовою книгою для листування крайового проводу ОУН. Спеціалісти МГБ розшифрували всю захоплену документацію.

Найважливіша інформація була у грипсі: «Заготовили для вас 5 кг паперу, вишневе дерево».

З вишневого дерева виготовляли кліше для друку. Значить, ці вишневі дощечки - для «Бей-Зота». Під час допитів «Буйного» було з’ясовано, що цей грипс і посилку потрібно було переправити у криївку, яка розташована на хуторі за 1 км від села Сухівці.

Проблема полягала в тому, що село Сухівці розтягнулося з хуторами-лініями на 6 кілометрів з півночі на південь та на 5 - із заходу на схід. Де шукати той кілометр? Опергрупа прибула до сусіднього села Радухівка і вже 4 березня планували розпочати прочісування кожного господарства.

Але гебістам допоміг випадок. 3 березня пізнім вечором до хати Лавріна Стацюка забрів той самий злощасний «фінаген» - заїка Колька Радзіловець. З вікна, завішеного рядниною, пробивалося світло. Колька зайшов у сіни і відкрив двері в кухню. Там за столом сиділо троє - «Зот», «Матвій» і «Гнат». Автомати стояли в кутку біля печі. Колька кинувся тікати. За ним вибіг повстанець і вистрілив навздогін. Поранений у живіт «фінаген» утік. За ним погоні не було. Опівночі він доповз до сільради і там розповів маркелівцям про свою пригоду.

Вранці в село прибув загін солдатів МГБ та опергрупа захвату на чолі з капітаном Б.Стекляром. Вони мовчки оточили садибу Лавріна Стацюка. У хаті нікого не було. Солдати почали нишпорити по обійстю. Пустили вівчарку. Вона потягнула собаковода Бицька до сусідів Стацюків. Саме там перебували господарі: Лаврін та Пріська Стацюки, 15-річний син Григорій. Офіцери МГБ почали вибивати свідчення з переляканих селян. Пріська не витримала знущань і зізналася, що криївка під дровітнею, і там нині знаходиться троє бойовиків. У хліві солдати знайшли вхід. Коли його відкрили, то зсередини пролунали постріли. Солдат кинув у люк декілька гранат, які великої шкоди не наробили - там було три повороти до центральної кімнати. Тоді солдати покинули вхід у хлів, почали виносити дрова та розкопувати бункер під дровітнею. Коли вони докопалися до брусів, через щілини пішов дим. Це повстанці палили документи. Гебісти запропонували Хасевичу здатися. У відповідь - три постріли. Солдати розібрали бруси, що слугували стелею у криївці, і побачили трьох вояків, які самознищилися. Це були справжні лицарі України, вони прийняли смерть вікінга: зі зброєю в руках.

Трупи повантажили на автомашину, прикрили брезентом. Сухівляни бачили: з-під брезенту виглядало п’ять ніг. Одна з протезом. Чоловік без ноги - Ніл Хасевич.

Два трупи гебісти посадили під дубом у Клевані ІІ біля деревообробного комбінату. Не лише на впізнання, а й для залякування місцевих жителів. Через декілька днів трупів не стало, можливо, їх закопали недалеко в лісі, за залізничним полотном, де німецькі фашисти розстріляли єврейське населення Клеваня, де радянські гебісти знищували повстанців. Там велика братська могила. Вічна їм пам’ять.

"Волинь", № 8(765), 24 лютого 2006 р.