Василь Заєць

„А ТИ, СЛАВНА УКРАЇНО, НЕ ЗАБУДЬ ЗА МЕНЕ!..”

14 травня 2005 року в конференцзалі Київського міського Будинку вчителя відбулася Урочиста академія з нагоди 85-річчя з дня народження видатного українського політика, громадського і державного діяча Слави Стецько.

У виконанні лауреата міжнародних конкурсів камерного хору „Пектораль” під орудою диригента Андрія Карпінця прозвучали кантати „Благослови, душе, Господа!” Кирила Стеценка та „Радуйся, праведні!” Максима Березовського. Висока духовність цих творів була уповні співзвучною атмосфері піднесеності, яка панувала в залі, заповненій людьми трьох поколінь борців за Українську Самостійну Соборну Державу.

Відкриваючи Урочисту академію, секретар Національної спілки письменників України професор Анатолій Погрібний зазначив, що в особі Слави Стецько ми вшановуємо легендарну людину. Вийшовши з простої, багатодітної родини, ця жінка крізь усе своє життя пронесла ментальність, дух своєї нації, вірність батьківським заповітам честі, працьовитості, мужності й доброти. Вона стала однією з найосвіченіших людей своєї доби і водночас взірцем незламного комбатанта-лицаря, який не знає ні страху, ні сумнівів у вірності обраному шляху. Як організатор національного спротиву московським та берлінським імперіалістам, польським шовіністам, ця дивовижна жінка з честю пройшла крізь усі випробування Другої світової війни і повоєнного лихоліття. В охопленому повстанськими загравами 1946 році стала членом Проводу Організації Українських Націоналістів, багато зробила для розбудови жіночої мережі та юнацтва ОУН. Участь у створенні Червоного Хреста Української Повстанської Армії була її вагомим внеском у справу порятунку здоров’я і життя багатьох повстанців. Справедливо вбачаючи в імперіалістичній Москві, в її одвічному шовінізмі смертельного ворога ідеалів добра і справедливості, Слава Стецько стала співзасновником Європейської ради за свободу, організовувала багато її конференцій. З 1946 року вона – президент Антибільшовицького Блоку Народів. Велику популярність і повагу здобула як шеф пресового бюро АБН, редактор квартальника „Юкрейніен ревю”. Пильно і проникливо спостерігаючи за подіями в Україні, Слава Стецько нелегально прибула на рідну землю ще до здобуття нашим народом державної незалежності. З липня 1991 року до листопада 2000 року очолювала Провід ОУН під стягом Степана Бандери. Вікопомним став 1992 рік, коли завдяки титанічним зусиллям невтомної революціонерки постав Конгрес Українських Націоналістів. Велика довіра народу до своєї улюблениці яскраво проявилася в тому, що вона обиралася депутатом Верховної Ради України трьох скликань. Як народний обранець Слава Стецько багато спричинилася до зростання міжнародного авторитету нашої держави. Її непокоїла і викликала гостру критику зрадницька політика корумпованих режимів Кравчука та Кучми, які, на словах виступаючи за багатовекторність зовнішньої політики, на ділі спрямовували наш державний корабель у форватер імперіалістичних інтересів та планів Кремля. Як член Комітету Верховної Ради з закордонних справ вона актуально виступала за коригування зовнішньо-політичного курсу. Запам’яталася Слава Стецько і як діяльний член парламентської фракції „Наша Україна”, що стала керманичем Помаранчевої революції.

– Слава Україні! – Героям Слава! – так традиційно вітаються українські націоналісти. Сьогодні ж, вшановуючи одну з найвидатніших наших націоналісток, маємо гукнути: – Героїні слава! Слава Славі Стецько!

Прометеїв вогонь, який горів у душі цієї легендарної жінки і який вона подарувала мільйонам співвітчизників, ніколи не згасне, він завжди запалюватиме наші серця, наш розум на чесну і самовіддану працю в ім’я України. На жаль, не всі заповітні мрії Слави Стецько збулися. Там, де вона хотіла бачити пишні квіти волі і натхнення, любові і добробуту, з вини зрадників і запроданців забуяли хащі чортополоху. І наш обов’язок – невтомно косити бур’яни, занесені з чужого поля. Любов до Слави Стецько, незгасна пам’ять про неї зобов’язує нас високо нести прапор національно-визвольної боротьби, за утвердження Української Самостійної Соборної Нації.

– Слава Героїні Нації! – виголосив Анатолій Погрібний.

Перший заступник Державного секретаря України Іван Васюник зачитує Звернення Президента Віктора Ющенка до учасників Урочистої академії з нагоди 85-річчя Слави Стецько.

Іван Васюник згадав:

– На етапі становлення блоку „Наша Україна” я був свідком дружніх стосунків двох справжніх патріотів, двох великих людей – Слави Стецько і Віктора Ющенка. То був еталон політичного діалогу, співпраці в ім’я української нації. Наш обов’язок перед світлою пам’яттю Слави Стецько велить нам подумати: щоб вона сказала, якби зараз була з нами? Звичайно, вона б не вважала, що вже все зроблено. Навпаки, ми ще тільки на початку шляху. В ім’я України зроблено ще надзвичайно мало. Маємо бути такими ж невтомними борцями, яким все своє життя була незламна Слава Стецько.

Професор Київського Національного університету імені Тараса Шевченка Володимир Сергійчук наголосив на тому, що лідер найпатріотичнішої політичної організації України Слава Стецько була ще й однією з найосвіченіших, найкультурніших особистостей світу. Серед її почесних звань не значилися ні „професор”, ні „академік”, та широчінь її світогляду, обсяг і діапазон знань були такими, що не кожен титулований професор та академік міг би зрівнятися з нею. Відомий вислів: скільки людина знає мова стільки разів вона людина. Слава Стецько володіла німецькою, словацькою, білоруською, польською, англійською, французькою, іспанською, італійською мовами. Як рівна з рівними зустрічалася вона з видатними письменниками, науковцями, політиками, державними діячами, в тому числі з президентом Сполучених Штатів Америки.

У 1998 році Славі Стецько як найстаршій за віком у складі українського парламенту випала висока честь читати текст Присяги народного депутата України. Це викликало шалений наклепницький демарш з боку лівих. Та загартована в боях з ворогами героїня, не звертаючи жодної уваги на завзятий дзявкіт антиукраїнських „мосьок”, чітко карбувала кожне слово історичного документу. І негайно подала до суду позов на злісних наклепників, які образили честь ОУН. На судових засіданнях поводилася з належною гідністю, впевнено, коректно, проявляючи неабияку витримку і знання юридичних тонкощів, чим незмінно викликала повагу учасників судового процесу. Звичайно, вона знала, що в кучмівській Україні закон не спрацює. Так і сталося: суд не засудив наклепників-шовіністів. Більше того: Славі Стецько не видали на руки судове рішення, побоюючись міжнародного розголосу.

Слава Стецько послідовно боролася за офіційне визнання і всенародне вшанування героїв українських селянських повстань 20-30-х років, борців повоєнних поколінь.

Декому було незрозуміло, чому ОУН досі не зняла з порядку денного потребу і святість боротьби за українську Соборність? Адже в повоєнних домовленостях великих держав передбачається як непорушне встановлені відповідними угодами міждержавні кордони. В дискусіях зі скептиками щодо гасла боротьби за УССД Слава Стецько ставила запитання:

– Ви знаєте, що всі світові імперії рано чи пізно розпадалися?

– Безумовно!

– Отже, неминуче розпадеться і Російська імперія, давши можливість всім українським землям повернутися в лоно рідної України. І чекати на це доведеться вже не довго!

Володимир Сергійчук згадав, що Слава Стецько завжди була твердою, впевненою, і всі навколо розуміли: саме таким має бути справжній український революціонер!

Народний депутат Геннадій Удовенко звернув увагу на те, що Президент України Віктор Ющенко в зверненні до учасників цієї Урочистої академії назвав членів Конгресу Українських Націоналістів своїми соратниками. Це є підставою для того, щоб вважати: наш всенародний Президент добре усвідомлює роль націоналізму у боротьбі за Українську Самостійну Соборну Державу.

Слава Стецько послідовно і наполегливо боролася за єдність українських самостійників.

– Об’єднайтеся! – цей заклик нашої національної героїні і сьогодні надихає членів КУН, НРУ, УНП на консолідацію державотворчих зусиль.

Десятиліттями московські шовіністи намагалися переконати позбавлених правдивої інформації людей у тому, що українські націоналісти – то жорстокі, безсердечні люди, якісь кровожерливі залізяки, палають злочинною ненавистю до людей інших національностей, до інших народів. Насправді ж, українські націоналісти завжди поважали і любили інші нації, якщо тільки вони не зазіхали на волю українського народу. Тож яким було здивування російських політиків, коли під час зустрічі зі Славою Стецько вони почули такі її слова:

– За що ми, українські націоналісти, боремося? За нормальні стосунки з Росією!

З критичних зауважень почав свій виступ народний депутат Іван Плющ:

– В цій залі не раз збиралися люди, переконані у великій правді українського націоналізму. На жаль, склад аудиторії не змінюється. До того ж вона скорочується. Коли ж національна свідомість пробуджуватиметься у все ширших колах суспільства?

Іван Степанович згадав про багатотисячне зібрання патріотів на могилі козацького ватажка Івана Сірка 1990-го року. Тоді його побоювання бути звинуваченим у націоналізмі призвели до того, що радянський функціонер Іван Плющ, закінчуючи свій виступ на могилі кошового вигукнув не „Слава Україні!”, а „Україні слава!”.

Час несе нам радісні зміни. Сьогодні вже нерідко навіть трирічні дітки знають напам’ять Державний гімн. І в той же час, коли він звучить в дорослих аудиторіх, сумно буває дивитися на обличчя: і вуста непорушні, і в очах не сяє натхнення. І тим більше прикро стає, коли наші державні діячі за розмовами про демократію недооцінюють державницьку ідею. Доходять до того, що віце-прем’єра з гуманітарних питань називають „віце-прем’єром з коментарів”. Не сприяє зростанню поваги до уряду і поведінка Прем’єр-міністра, і міністра юстиції, який спочатку заявляє, що він загубив диплом про освіту, а потім повідомляє, що він його ніколи й не мав, зате знань у нього вистачає і на два дипломи!

Критикуючи окремих представників нової української влади, Іван Степанович нагадав, що колись європейським королям гірку правду в очі казали шути. І коли сьогодні знаходяться партії, які намагаються виконати цю роль, вони заслуговують поваги і вдячності. Тож, вигукнувши: „Слава Україні! Героям Слава!”, маємо продовжити свої роздуми над тим, що треба робити задля того, аби слава наша не в’янула, а примножувалася.

Голова Проводу революційної ОУН Андрій Гайдамаха пригадав ті часи, коли в Україні підривались пам’ятники Степану Бандері. Діяльність російських шовіністів вимагала організованого спротиву українських патріотів. Як відповідь на поклик часу постав Конгрес Українських Націоналістів, біля колиски якого стояла Слава Стецько. Наш святий обов’язок – гідно продовжити її велику справу!

Як зазначив голова Проводу ОУН Микола Плав’юк, у наш час хто тільки не називає себе українським націоналістом! Ми вже не раз мали змогу переконатися в тому, якої великої шкоди можуть завдати Україні дії псевдонаціоналісти. Тож не втрачає актуальності боротьба за єдність справді націоналістичних рядів, чому завжди багато сил віддавала Слава Стецько. Пам’ятаймо, ж про це, вітаючись: „Слава Україні! Героям Слава!”.

– Ми щасливі, що серед нас сьогодні – останній Головнокомандувач Української Повстанської Армії Василь Кук – ці слова ведучого були зустрінуті шквалом оплесків. Всі встають. І на сцену, по-молодечому легко долаючи сходинки, піднімається сивочолий, 92-літній повстанський провідник. Погляд його ясний, голос гучний, слова чіткі:

– Я мав щастя у Незалежній Україні постійно зустрічатися зі Славою Стецько, обговорювати актуальні питання нашої боротьби. Я завжди усвідомлював, що маю справу з видатною людиною, чиє ім’я безсмертне і слава нетлінна. Хто ж той чарівник, що дав дівчинці з простої селянської родини орлині крила? Це зробила організація Українських Націоналістів, яку створив великий Євген Коновалець. Очолювані ним курінь Січових Стрільців, Українська Військова Організація, ОУН стали тими університетами, через які пройшла ціла плеяда керівників національно-визвольних змагань. Їхнє життя стало відрадним свідченням того, що наш напрочуд талановитий народ ніколи не падав у розпуку. У величній епопеї ОУН-УПА брала участь молодь всієї України. І якщо театром наших дій стали головним чином Волинь та Полісся, то це пояснюється тим, що тільки в лісових масивах можна було вести партизанську війну з переважаючими силами ворога.

Народ український має визнати заслуги всіх борців, які присвятили своє життя боротьбі за вільну Україну.

Починаючи концертну програму вечора, її ведучий – актор Київського драматичного театру імені Івана Франка Євген Нищук згадав:

– Мені теж випало щастя спілкуватися зі Славою Стецько. До вподоби припала її мудра простота, талановите спілкування з молоддю. А ще те, що вона дуже любила музику, рідну українську пісню...

Зворушливим поєднанням палкої любові до рідного краю і до близьких людей зачарувала повстанська пісня „Я сьогодні від вас від’їжджаю” (соліст Національної музичної академії Мар’ян Свято). Дві зворушливі пісні на слова Богдана Лепкого „Чуєш, брате мій” та „За Україну” заспівав камерний чоловічий хор „Браво” (диригент Роман Будяк). Могутній дух, що тіло рве до бою, знову сколихнув усіх, коли Микола Сікора у супроводі квінтету імені Дмитра Бортнянського (художній керівник Олександр Дрига) заспівав гімн Українських Націоналістів „Зродились ми великої години”. Заблищали сльози на очах, коли у тому ж виконанні зазвучали стрілецькі пісні „Їхав стрілець на війноньку” та „Зажурились стрільці січовії!”

Мажорним закликом „Не бійся жити!” звернулася до земляків Леся Горова, яка в дні Помаранчевої революції несла свою життєрадісну ауру в усі куточки рідного краю. Трирічна донечка допомогла мамі зробити ще зворушливішою пісню „Патріот”.

Піснею „Висока могила сирої землі” квартет бандуристів нагадав про жорстокі страждання, крізь які пройшли борці проти московської неволі.

Багато сказала душі, загартованій в героїчну минувшину, і пісня „Ой, у лісі, на полянці”, яка закінчується задушевними словами українського повстанця:

Будь здорова, дівчинонько,
І ти, рідна нене,
А ти, славна Україно,
Не забудь за мене!..

Капела бандуристів Національного університету культури (художній керівник і головний диригент, народний артист України Григорій Верета) проклала пісенний міст від січових стрільців до їхніх славних попередників у пісні „Зажурились галичанки” та „Гей, браття-опришки”.

Логічним завершенням вечора став Шевченків шедевр „Реве та стогне Дніпр широкий”, що прозвучав як гімн народові, його славним синам та донькам.

На початку ювілейної академії був зворушливий момент, коли групі хлопців та дівчат доручили відвезти квіти на могилу Слави Стецько від імені Конгресу Українських Націоналістів, Президента і Уряду України, всього нашого народу. Глибоко патріотичний концерт став пісенним вінком – нашим скромним подарунком простій дівчині з села Романівки Теребовлянського району Тернопільської області, яка стала величною і славною Славою Стецько.

"Нація і Держава", № 80, 16.05.2005.